Нещодавно про Олену Лебецьку, яка мешкає у Вінниці та має колекцію з понад 1000 фіалок, дізналась вся Україна завдяки сюжету на одному з центральних телеканалів. Втім, Олена вже багато років відома у колах прихильників фіалок далеко за межами України як талановитий селекціонер. Ми ж зустрілися з нею на виставці у Вінницькому експоцентрі, де жінка презентувала частину своєї колекції на загал, щоб поділитися з шанувальниками квітів.

«VежА» поспілкувалась з відомою у світі селекціонеркою та дізналась про те, як любов до квітів не відпускає роками, про важливість підтримки та любов сім'ї, а також про те, що можна самостійно навчитись чому завгодно - потрібно лише дійсно любити те, що робиш.

Любов до фіалок триває вже двадцять років, але, як розповіла Олена Лебецька Vежі, це зовсім не була «любов з першого погляду».

- Як усе почалось... Квіти я любила все життя. Ми з чоловіком жили у Грузії, а там сонячний край, дуже багато рослин. В Україну приїздили до бабусі, а у неї були і троянди, і півонії, і тюльпани... Та чого тільки не було! Все дуже гарне. А ось саме фіалки я тоді не любила, тому що не було гарних сортів. Першу фіалку я придбала на ринку в Грузії, коли народилась моя перша дитина. Поставила квітку на підвіконня, а поряд було дитяче ліжечко, і мій син цю квітку, здається, з'їв, - сміється жінка. - Повністю. Я шукала, що, можливо, квітка десь впала, але ні - горщик лишився, а рослини немає.

	«ЛЕ – Корсика»

Наразі в Олени є понад 1000 сортів фіалок, але насправді через її руки пройшла значно більша кількість квітів.

- Скільки у мене зараз сортів - порахувати вже неможливо, тому що постійно є певний рух - щось купляється, а щось продається. Любов до фіалок з'явилась вже в Україні. Побачила на базарі фіалки, які мені дуже сподобались. Розпитала продавщицю, які ще бувають сорти. Жінка сказала, що зможе мені принести сині, рожеві, білі, і для мене це було таке щастя! Я дуже захотіла собі різних фіалок і поспішала їх придбати. Ось так усе почалось. Не знаю навіть, скільки квітів за ці роки пройшли через мої руки.

Тоді, у 1998-му році, доводилось поштою виписувати каталоги та лише уявляти, як виглядає квітка насправді, читаючи її опис. Олена зізнається, що тоді було чимало розчарувань, адже не всі колекціонери, бажаючи продати квіти, об'єктивно описували свої фіалки.

Через рік, у 1999-му, їй захотілось мати жовту фіалку. Але щоб отримати бажане, довелось навчитись самостійно виводити нові сорти, хоча профільної біологічної освіти Олена Лебецька не мала.

«Океан Ельзи»

- Тоді жовтоквіткова фіалка була надзвичайно рідкісною. Були лише два сорти - Majesty та Moonlit Snow - та й там жовтий колір був доволі умовним і надто блідим. Ще й форма квітки залишала бажати кращого, були певні недоліки. Зараз уже значно більше жовтих фіалок, і я теж доклала до цього зусиль, - з посмішкою розповіла жінка.

- Тоді, у 1999-му, я спробувала самостійно вивести жовту фіалку та схрестила два наявні сорти. Мені вдалось вивести чотири нові: «Золоті хмаринки», «Сашко» (на честь сина), «Царівна-жабка» (з блискучим листочком и дуже пишними та великими квітами), а ще - «Королі та капуста». І така робота мені сподобалася.

Шукати інформацію щодо нових квітів наприкінці 90-х років було не надто просто, та й самої інформації було неймовірно мало, якщо порівнювати зі сьогоднішнім днем. А тоді Олені Лебецькій допоміг її знайомий, який мешкав у Вінниці, і був членом американської спільноти шанувальників фіалок - AVSA. Спільнота висилала каталоги квітів та журнали з найрізноманітнішою інформацією. Але щоб їх зрозуміти, друг Олени самостійно вивчав англійську мову, аби дізнатися якомога більше про ці квіти. Так любов до справи вирощування фіалок постійно спонукала отримувати нові знання та використовувати всі можливості.

- І ось в одному з журналів була стаття американського колекціонера та селекціонера, який написав просто безцінний матеріал про рецесивні та домінантні ознаки фіалок. Мій знайомий був біологом, а я ж ще зі школи дещо пам'ятала генетику, тому цей матеріал виявився досить корисним. Ось, наприклад, я дізналась, що червоний колір - рецесивний, і якщо він одразу не вийшов, то може проявитися у наступному поколінні фіалки. Також домінантною є фіалкова форма квітки - дві пелюстки зверху і три знизу. Навіть якщо схрещувати дві зіркоподібні квітки - може проявитися фіалкова форма. Буває й так, що схрещуєш дві гарні фіалки, а в результаті - все викидаєш, тому що нічого не вийшло. І так буває доволі часто, коли вирощуєш тисячі рослин, і все йде на смітник. Це - дуже важка праця, але така вже робота та життя селекціонера.

 

З особливим теплом Олена розповідала про власноруч виведений сорт яскраво-червоної фіалки, яка отримала назву «Корсика», адже такий колір дещо нагадує пристрасну Іспанію. Ще є білий «Жасмин», а ми помітили, що окрему увагу відвідувачів виставки привертала виведена Оленою ніжна біло-фіолетова фіалка. Як зазначено на сайті Олени Лебецької, загалом, за всі роки вдалося вивести понад 250 унікальних сортів фіалок, і ця кількість буде зростати.

До речі, назви сортів привертають увагу не менше, ніж вигляд квітів: «Дарт Вейдер», «Банановий десерт», «Вів'єн Лі», «Золото нібелунгів», «Коко Шанель», «Крила янгола», «Мері Поппінс», «Сивий граф» та безліч інших.

Є ще сорт «Океан Ельзи». Назва була вигадана разом із моїм другом з Тернополя та відомим українським селекціонером ірисів Ігорем Хорошем. Ми саме обговорювали цей новий сорт: а він такий великий, гарний, як океан, тож Ігор запропонував назвати квітку на честь гурту «Океан Ельзи». Я подумала, що це гарна назва і треба «брати».

Жінка розповідає, що доглядати за квітами не так просто, як може здатися. У кожної квітки є індивідуальний температурний режим та система поливу, також варто стежити за ґрунтом. І чи не найважливішу роль у тому, що вона досягла значних успіхів у своїй справі, відіграла підтримка та любов сім'ї.

 

 

 

- Мені не вистачає дня, аби доглядати за квітами. Зазвичай, мій «робочий день» триває до 3-4 години ночі, особистий рекорд - до сьомої години ранку: я просто не помітила, що вже стільки часу минуло. Часто виходить так, що я прокидаюсь і одразу йду до фіалок. Але мені дуже допомагає сім'я: мама допомагає по кухні, чоловік та діти допомагають прибирати в будинку. Якби не їхня допомога, то я би просто займалась домашніми справами, а не фіалками.

Усю свою колекцію з тисячі квітів Олена Лебецька тримає у літній кухні, де спеціально обладнали стелажі та штучну підсвітку. І на щастя родини, фіалки зовсім не пахнуть, хоча виглядають дуже гарно.

Квіти Олени відомі також за межами України. У часи Інтернету вже не потрібно замовляти друковані каталоги, інформація поширюється доволі швидко та просто, і фіалки, виведені вінничанкою, замовляють до Америки, Болгарії, Туреччини, Чехії, Польщі, Іспанії, Швейцарії та інших країн. Сама ж Олена розповідає, що чи не найважче передавати квіти до Штатів, адже шлях довгий.

До речі, в Інтернеті можна легко знайти безліч матеріалів та досліджень, нібито, рослини реагують на людські емоції та ростуть краще там, де спокій та затишок. І хоча до такої інформації можна ставитися скептично, та на думку Олени Лебецької все живе, мабуть, дійсно реагує на любов.

- Коли любиш тваринку, людину чи рослину, то вони на це добре реагують, - посміхається жінка. - А якщо не любити, то все «загнеться», і не тому, що не доглядаєш, а тому що рослини теж можуть відчувати.

Фото Андрія Завертаного

Автор: Дар'я Гоц

Джерело: «VежА»