Атмосфера українського суспільства насичена напругою. Причин політико-психологічної напруги чимало. Періодично в цій атмосфері іскрить. Інколи спалахує.

І дедалі більше починає відчуватися дихання виборів. Різних. Але однаково складних у своєму впливі на ситуацію в Україні - як для найближчого, так і для віддаленого майбутнього країни.

Тож хочеться, спостерігаючи за різноманітними, нібито, не пов'язаними одна з однією подіями, попередити українців: увага - почалася підготовка до виборів!

Вибори в Росії

Якщо в Україні фактична підготовка до виборів лише починається, в Росії виборча кампанія вийшла на фінішну пряму.

Підсумок виборів президента РФ ні в кого не викликає сумнівів. За поточного перебігу подій прогнозовано має перемогти чинний господар Кремля. І його політика щодо України, звісно, в цілому збережеться.

Так що тут в Україні жодних питань чи очікувань не виникає і сюрпризів від підсумків виборів у РФ українці не чекають.

Україну в російських президентських виборах цікавить лише питання Криму.

Російська позиція щодо Криму у виборчому аспекті максимально зрозуміла. Практично жоден кандидат у президенти РФ не сумнівається у своєму праві і намірах агітувати в Криму та сподіватися на свій відсоток голосів кримських виборців - адже на півострові з березня 2014 року діють російські закони.

Більше того, - Володимир Путін з особливою силою акцентує роль Криму для власної президентської кампанії. Недарма і дату виборів президента РФ спеціально перенесено на 18 березня, коли в Росії з 2014 року цього дня офіційно відзначається російське державне свято «День возз'єднання Криму з Росією».

І перебувати у день виборів кандидат В. Путін, нібито, планує саме в Криму, плануючи задіяти на свою користь весь потенціал політичних балів, отриманих ним за Крим від широких верств російських виборців.

І лише одна кандидатка в президенти РФ - Ксенія Собчак - насмілилася восени минулого року заявити, що з точки зору міжнародного права Крим - це Україна.

Пікантність ситуації полягає в тому, що Ксенія, як відомо, є донькою колишнього начальника Володимира Путіна, екс-мера Санкт-Петербурга, покійного Анатолія Собчака, котрий і дав путівку в політику своєму чиновнику, відставному підполковникові В. Путіну.

	К. Собчак про Крим

І саме вона, одна з кандидатів у президенти РФ, пішла проти хвилі (зокрема, і проти російських законів, і, звичайно, проти позиції В. Путіна), заявивши про належність Криму Україні.

Можливо, вона це зробила, щоб підтримати свій імідж незалежного демократичного кандидата-опозиціонера. А можливо - і  через те, що її багато хто підозрює у прихованій грі за сценарієм команди В. Путіна - у грі для Заходу, котрому потрібно показати, що президентські вибори в Росії є демократичними, оскільки, мовляв, опозиціонерка К. Собчак бере в них участь і має можливість говорити крамольні речі.

Проте, й К. Собчак зважає на настрої російського електорату, більшість якого підтримує офіційне російське формулювання щодо Криму: «повернення цих територій до складу Росії».

Нещодавно вона досить невпевнено коментувала на російському телебаченні своє ставлення до Криму, даючи зрозуміти, що за міжнародним правом Крим - це Україна, але ж, згідно з російськими законами, Крим і Севастополь - це, мовляв, уже тепер територія Росії, і з цим вона має рахуватися.

Намагаючись реалізувати свою половинчасту позицію, Ксенія Собчак навіть звернулася до українського міністерства закордонних справ (МЗС) із проханням дозволити їй проїхати в Крим через Україну - як того і вимагає наше МЗС.

Однак, несподівано наразилася на доволі грубий коментар міністра МЗС Павла Клімкіна, котрий назвав це політичною шизофренією.

Якщо мати на увазі, що ознакою шизофренії є психологічне роздвоєння, то думку міністра можна вловити - як, мовляв, можна визнавати Крим українським, просити дозволу в'їхати до нього через Україну, щоб уже там, на території Криму, агітувати за себе як за кандидата в президенти Росії?

А поки МЗС думає, як саме сформулювати відповідь Ксенії Собчак, президент П. Порошенко продовжує активно апелювати до внутрішньої та особливо міжнародної аудиторії.

Для нього, та й, загалом, для всієї влади України, для більшості українців по всіх світах і для міжнародних партнерів України включення Криму і Севастополя до складу Росії є не «поверненням Криму до складу Росії», а незаконна анексія Криму Росією, котра суперечить міжнародному праву і тому не визнається ООН, ЄС і провідними країнами світу.

Тому Петро Порошенко активно закликає міжнародних партнерів України не визнавати вибори президента РФ в Криму. Про це він говорив і 12 березня, коли я писав ці рядки, з віце-президентом Європейської комісії - Верховним представником ЄС з питань зовнішньої політики та безпеки Федерікою Могеріні, котра відвідала Київ з офіційним візитом.

За повідомленням прес-служби президента України, Петро Порошенко сказав: «У контексті російських президентських виборів наступної неділі я чітко заявив, що Україна не визнає фейкові президентські вибори на тимчасово окупованих територіях, бо і там росіяни мають намір проводити так зване голосування.

Ми впевненні в тому, що необхідно запровадити санкції проти осіб, які причетні до організації незаконного виборчого процесу.

Крім того, у контексті триваючої кампанії з боку Росії із поширення дезінформації, здійснення хакерських нападів, втручання у виборчі процеси, спрямованих проти демократичного вільного світу, зокрема, ЄС і України, ми домовились посилити наше співробітництво у боротьбі з кіберзагрозами та фейковими новинами.

І домовились про обмін досвідом, який буде вигідний і Україні, і Європейському Союзу», - додав він.

Своєю чергою, повідомляється, що віце-президент Єврокомісії - Високий представник ЄС із закордонних справ та безпекової політики - вкотре наголосила, що Європейський Союз не визнає незаконну анексію Криму: «Ми продовжимо цю політику невизнання. Ми продовжимо засуджувати це порушення міжнародного права.

Ми не визнаємо так звані вибори там. Ми продовжимо політику невизнання, зокрема, через санкції щодо цього питання.

Ми продовжимо закликати поважати права всіх українців, зокрема, кримських татар. Ми продовжимо закликати звільнити всіх затриманих та засуджених з порушенням міжнародного права», - сказала віце-президент Єврокомісії.

Перебіг подальших подій можна передбачати.

Росія не зверне жодної уваги на попередження і протести України, ЄС та інших міжнародних організацій. Вона проведе вибори президента РФ, зокрема, і в Криму та Севастополі, і голоси кримчан будуть зараховані як переможцю, так і всім, за кого проголосують виборці півострова цього дня.

Україна буде вимагати від ЄС та всіх своїх міжнародних партнерів не визнавати голосування та його підсумки на території Криму і Севастополя на виборах легких емоцій президента РФ-2018.

Партнери, як завжди, обмежаться, в кращому випадку, висловленням глибокого чи не дуже глибокого занепокоєння, стурбованості та інших легких емоцій, і під тиском США продовжать санкції проти Росії, одночасно роздумуючи, як їх якимось чином пом'якшити, а то й скасувати під тиском своїх бізнесових кіл, котрі тотально зацікавлені в торгівлі з Росією заради власного прибутку.

Росія це добре бачить і вміло гратиме на цих суперечностях між ЄС і США, а також на терті всередині ЄС між країнами з різними позиціями щодо України та Росії.

А Україна, маючи формальну і, нібито, масову підтримку, фактично залишиться у стані одинака, що волає в пустелі, і змушений нести на собі всі тяжкі наслідки війни, розрухи, збільшення тиску на кожен гаманець, на кожну садибу, на кожну хату, квартиру, сім'ю та особу терплячого українця.

Зрубати Рубана

Зранку 8 березня, коли півкраїни гордо заявляла, що вона не буде святкувати це радянське свято, а інша півкраїни гарячково готувалася його відзначати, в інформаційному просторі України прозвучала сенсаційна новина: на пункті перетину Майорське затримано міні-бус, який, нібито, віз меблі з непідконтрольної частини Донбасу на територію, контрольовану українською владою.

Яким же було здивування прикордонників та митників, коли вони в тих меблях виявили цілий арсенал зброї, включно з великокаліберним кулеметом, гранатометом, мінометом, мінами, гранатами, патронами та іншими боєприпасами.

Ще більшим це здивування стало, коли перевірили документи водія.

Ним виявився такий собі Володимир Рубан.

А щоб наші читачі, котрі ще не чули про таку особу, зрозуміли весь смак ситуації, коротко повідомлю: Володимира Рубана, людину, близьку до Віктора Медведчука, голову громадської організації та однойменної партії «Офіцерський корпус» українській громадськості з 2014 року представляли як генерал-полковника та ледь не головного посередника у процесі обміну українських полонених на бойовиків, керівника такого собі центру звільнення полонених.

І Рубан цей дійсно часто з'являвся на телеекранах, давав інтерв'ю, говорив про обміни, часто їздив туди, за лінію фронту, і навіть, нібито, когось звідти привозив.

Тепер же, за цих декілька днів після його затримання, раптом почало з'ясовуватися, що Рубан цей, хоча має і військову освіту, ніякий не генерал-полковник, а дай Боже, якщо старший лейтенант, і жодним чином не причетний до СБУ. Що він уродженець столиці Казахстану, хоча давно живе в Україні. Що, нібито, вже не дружить, а ледь не ворогує з Медведчуком, котрий нікому не хоче віддавати лаври головного посередника в обміні полонених.

Що Рубана звинувачують у намаганнях незаконно отримувати гроші за звільнення окремих полонених.

Що Рубана підозрюють у зв'язках зі спецслужбами Росії.

Що він видавав у минулі роки проросійську та антиукраїнську літературу, маючи свої поліграфічні потужності якісного класу. І т. д., і т. п.

Більше того, повідомлялося, що ще рік тому йому, нібито, заборонили їздити на той бік фронту, скасували дозвіл чи щось подібне.

І тим не менше, Рубан і без дозволу опинився по той бік і віз звідти вантаж - як виявилося, вантаж зброї.

І вже під час перетину пропускного пункту Рубан зненацька для нього був «зрубаний».

Реакція Києва

З Печерських пагорбів прогримів, на диво, оперативний «грім».

По-перше, прозвучали заяви високопосадовців, що В. Рубан віз цей вантаж з метою скоїти замах на президента Петра Порошенка і низку інших високопосадовців - голову РНБО Олександра Турчинова, міністра МВС Арсена Авакова та екс-прем'єр-міністра України Арсена Яценюка.

	Ось із цим арсеналом В. Рубан мав почати «війну» у столиці

По-друге - і це увійшло у текст Повідомлення про підозру на 9 сторінках, яке вручив В. Рубану слідчий СБУ - що той «мав намір зі зброєю захопити будівлю Верховної Ради, перед цим ліквідувавши правоохоронців, які охороняють парламент, планував обстріл з мінометів і гранатометів будівель Верховної Ради та Адміністрації президента».

Уже від цих звинувачень у багатьох очі полізли на лоба. Але від читання подальшого тексту підозри вже й волосся заворушилося. 

Судіть самі: «З метою вбивства президента України, керівників силових структур України та інших державних діячів і співробітників правоохоронних органів; вбивства великої кількості людей в Києві; знищення та пошкодження будівель, а також інфраструктури в «Урядовому кварталі»; створення «стану хаосу», дестабілізації внутрішньої ситуації в країні, створення міжнародного іміджу України як держави, де фактично є відсутньою державна влада; створення умов, за яких сили, залучені до проведення антитерористичної операції, буде переміщено зі східних регіонів України до Києва, що дозволить Російської Федерації розпочати повномасштабний наступ і ввести на територію України під виглядом озброєних «миротворчих сил» підрозділи збройних сил Російської Федерації та незаконні збройні формування терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» з метою продовжити військову окупацію України...»

Президент наказує голові СБУ особисто контролювати справу В. Рубана

І все це, на думку слідчих, В. Рубан мав здійснити з арсеналом зі свого мікроавтобуса.

По-третє, одразу ж прозвучала реакція президента П. Порошенка. У присутності голови СБУ України генерала армії Василя Грицака Петро Олексійович сказав: «Прошу вас... - потім зробив паузу, задумався, очевидно, згадав про замах і більш твердим голосом продовжив: ні, наказую взяти цю справу під свій особистий контроль. Хочу наголосити: йдеться не про перевізника, ви отримаєте абсолютно неспростовні докази, які масштабні терористичні акти готувалися в Україні і яка для цього була задіяна мережа».

Стривожився і голова ВРУ А. Парубій: «Ця зброя, яка була вилучена, демонструє, яким може бути уразливим український парламент до подібних атак...

Ця загроза є дуже високого рівня. Звичайно, вкрай важливо збільшити заходи безпеки. Треба розуміти, що це був не один сценарій... Важлива безпека Верховної Ради і безпека урядового кварталу».

Тож слідчі вже отримали непряму вказівку - у якому напрямку «рити» - у напрямку масштабних терористичних актів на основі розгалуженої мережі терористів-змовників. 

Генерал В. Грицак узяв, як то кажуть, «під козирок». І у своєму виступі додав чимало тих звинувачень, про які йшлося вище.

Реакція громадськості

Вона була бурхливою і різною. Але нотки сумніву та скепсису звучали дедалі помітніше.

Що, передусім, бентежило?

Масштаби тих дій, які приписувалися Рубану - а саме одночасне вбивство вищого керівництва країни, нардепів, правоохоронців, штурм і захоплення Верховної Ради та Адміністрації президента, штурм усіх особистих помешкань очільників держави, обстріл будинків урядового кварталу з десятками та сотнями вбитих - все це під силу доволі великому і професійно підготовленому загону досвідчених терористів-«командос» вищого рівня бойової майстерності, а не старшому лейтенанту авіації В. Рубану, звільненому в запас 27 років тому, котрому в Повідомлені про підозру приписують аж ... п'ятьох спільників «та інших невстановлених осіб».

Крім того, звинувачення Рубану й оприлюднення його гігантських, воістину наполеонівських планів штурму і знищення урядового кварталу відбулося ще до перших допитів. Тоді звідки ж слідчі довідалися про цей задум міні-війни в самому серці столиці? З прослушки?

Тоді, як то кажуть, плівки в студію! Але про це поки що мовчок.

Скептики висувають і свою підозру. Тільки не Рубану, а організаторам цієї справи.

Підозрюють їх у тому, що дехто у владі шукає привід при нагоді оголосити воєнний стан у державі (у зв'язку зі загрозою військового перевороту, наприклад) і тим самим перенести вибори - скажімо, президента, бо вони перші за терміном - на невизначений період.

Але ця підозра - як і підозра Рубану - поки що вельми непереконлива.

Мотивів затримання Рубана може бути декілька, і всі вони ймовірні.

Наприклад, хтось раніше використовував Рубана чи то у викупах полонених, чи то у контрабанді зброї - а тепер вирішив позбутися. І підставив його.

Або ж хтось хоче показати, що активна боротьба з тероризмом проводиться - чи, навпаки, хтось когось хоче налякати - дивіться, мовляв, які плани мають терористи в Україні проти законної влади (правда, при чому тут відставний політик А. Яценюк?).

Чи хтось готує українців до думки, що досить панькатися з усілякими незгодними, що країні потрібна тверда рука і залізний кулак?

А, може, це буде множинний варіант - одним пострілом «убити» декількох зайців?

Версії будуть ще множитися й обговорюватися. Але такі звинувачення або можуть обернутися тріумфом правоохоронців, або ж гучним пшиком. Залежно від того, що вдасться переконливо довести і  показати громадськості.

Наступного дня після затримання, 9 березня, суд постановив узяти Рубана під варту на 2 місяці. Під час суду Рубан усе заперечував.

А журналісти примудрилися в паузі запитати Рубана - чи справді він мав намір убити П. Порошенка? На це чоловік із клітки - очевидно, з глибоким сарказмом - відповів: «Я починаю над цим задумуватися».

А поки арештований задумується, його адвокат уже написав апеляційну скаргу на арешт свого підопічного. Думаю, апеляційну скаргу не задовольнять, і В. Рубану світять два місяці інтенсивних допитів.

	Генерал Грицак бачить те, що поки що не бачимо ми. Але, думаю, ще побачимо...

Чи згодиться справа Рубана для майбутніх виборів (або ж їх перенесення-відміни) - час покаже. Але те, що під цю гіпотезу будуть добувати докази у процесі слідства, сумнівів чомусь нема.

Крім того, хто сказав, що це буде єдина справа щодо загрози тероризму чи державного перевороту? Часу ще вдосталь, і спецслужби, напевно, не сплять. Вони багато що бачать і багато що ще можуть виявити. Або ж організувати...

Завершення

Кажуть, що зовсім нещодавно президента переконували розпустити Верховну Раду України й оголосити дочасні вибори - скажімо, на кінець літа, коли народ у відпустках і легше застосовувати адмінресурс та інші специфічні технології отримання потрібного результату.

Бо, мовляв, поки він ще президент, у його політсили - партії «Блок Петра Порошенка» - є ще вагомі шанси пройти до Ради і сформувати значну фракцію.

Якщо ж П. Порошенко у 2019 році програє президентські вибори, то його політсила БПП може й не пройти до парламенту, адже не буде ні адмінресурсу, ні інших важелів.

Кажуть, що так його переконували і, нібито, переконали.

Однак - і це знову непідтверджені, хоча вагомі, чутки - нібито своє категоричне «ні!» сказали Петрові Олексійовичу наші головні міжнародні партнери. І він одразу ж публічно заявив, що не буде оголошувати дочасні вибори.

Таким чином, доведеться чекати виборів до ВРУ ще практично рік.

І, судячи з усього, ніхто чекати не має наміру. Всі, хто щось планує на вибори, вже заворушилися. Тепер вибори, як вуха, будуть стирчати майже за кожною подією.

Дихання виборів відчутне, і воно буде посилюватися.