Коліна - поняття анатомічне. Однак, на початку березня цього року це слово неодноразово звучало, зокрема, і в Україні, як поняття політичне. Точніше, як політико-психологічне. У різних значеннях і контекстах.

На коліна ставили чи намагались поставити. З колін вставали чи обіцяли встати.

Словом, коліна на вустах цілої низки політиків та громадян якось одразу стали важливим інструментом політики.

Ось про це ми і поговоримо.

Звернення президента РФ до Федеральних зборів: про виклики та інше

Першого березня 2018 року президент Росії Володимир Путін у московському виставковому залі «Манеж» прочитав своє звернення до Федеральних зборів РФ. Воно формально було адресоване російським законодавцям, але фактично - до усього світу і, насамперед, до США та Євросоюзу. А потім - уже внутрішній та широкій зовнішній аудиторії.

Сутність і особливо тон промови В. Путіна свідчив про акцентоване бажання сказати Заходу, котрий багато років, за словами російського президента, «ігнорував Росію та її ініціативи», про те, що Росія не тільки «повністю підвелася з колін», на яких опинилася після розпаду СРСР, але й «значно випередила Захід у новітніх видах озброєння і сповнена рішучості широко крокувати у майбутнє».

В. Путін почав і закінчив свою промову згадкою про виклики. Почав з оптимістичного твердження, що Росія «впоралася з різноманітними викликами», а закінчив бадьорим запевненням, що «виклики наповнюють життя особливим сенсом».

Прес-конференція президента України: про виклики та інше

Днем раніше, 28 лютого 2018 року, в Києві відбулася терміново скликана прес-конференція президента України Петра Порошенка на тему: «Виклики-2018».

Хто кому підказав тему - Порошенко Путіну - чи навпаки, чи може їх аналітики та спічрайтери «копали» в одному напрямку - невідомо.

Однак, тема викликів у Києві, як і у Москві, домінувала.

Тільки різними були відповіді на виклики у спічах обох ораторів і дуже відрізнялася реакція аудиторій.

Виклики в розумінні П. Порошенка

Оскільки прес-конференція Петра Порошенка була скликана раптово, багато хто очікував, що глава держави має намір сказати щось важливе, навіть неочікуване чи може й сенсаційне - щось же має бути підставою і виправданням такої терміновості.

Однак, виступ президента України розпочався доволі традиційно:

«Шановні журналісти! Дорогі українці, які дивляться нас онлайн та по телебаченню!

Відлік нового політичного сезону в Україні традиційно проводиться з лютого, коли починає роботу наступна сесія Верховної Ради України. Формально вона відкрилася ще шостого, але лише вчора розпочалися повноцінні пленарні засідання.

Як президент, разом з усім суспільством очікую від парламенту важливих рішень, причому, вже протягом найближчих тижнів. Рішень з кадрових питань...»

А далі промова покотилася зовсім спокійно второваною доріжкою традиційних і добре знайомих присутнім, та й усім українцям, проблем.

Необхідність призначення нового голови Нацбанку, оновленого складу Центральної виборчої комісії (ЦВК), аудитора НАБУ, омбудсмена та нового складу Рахункової палати, доукомплектування Конституційного Суду - ці питання були давно всім відомі.

Тим більше, що чинну очільницю Нацбанку В. Гонтареву не тільки не звільняють уже більше, ніж півроку, але й не бачать її ніде в Україні, оскільки вона в так званій «відпустці».

А теперішній ЦВК уже давно пересидів свій термін, і декілька років є формально нелегітимним - тим не менше, його штучно не міняли, оскільки, видно, були задоволені «слухняністю» цього головного органу виборчих перегонів усіх рівнів.

Далі президент підкреслено наголосив, що очікує прийняття для початку в першому читанні свого законопроекту про Антикорупційний суд.

І тут уже можна було зрозуміти терміновість цього меседжу - адже останнім часом говорили, що міжнародні партнери вже почали втрачати терпіння у намаганнях прискорити створення в Україні Антикорупційного суду і подолати спротив усіх, хто цьому протидіє.

А злі язики стверджують, що протидіяти створенню цього органу намагаються ледь не всі чиновники і політики, котрі побоюються, що масово (чи вибірково) можуть потрапити під антикорупційні розслідування і процеси.

Тож цим меседжем Петро Порошенко, нібито, дистанціювався від підозр у тому, що й він не зацікавлений у створенні цього грізного органу і, навпаки, з притиском сказав, що дуже зацікавлений - настільки, що й законопроект від себе подав.

Присутні чекали - коли ж прозвучить те, заради чого так терміново їх запросили на цю прес-конференцію.

Але час минав, струмок президентської промови дзюрчав собі помаленьку - про реформи, децентралізацію, електронне декларування, безвіз, необґрунтованість побоювань його призупинення - і додзюрчав до теми європейської та євроатлантичної інтеграції.

Ось тут президент і «видав» ледь не єдину «фішку» своєї промови: «В моїй команді ми зараз обговорюємо пропозицію «заякорити» в Конституції європейську та євроатлантичну інтеграцію. Обидві ідеї, як свідчать опитування громадської думки, є консолідуючими, користуються широкою підтримкою в суспільстві.

У той же час, коли піднімають голову антиєвропейські політичні сили, які прагнуть реваншу, на мою думку, поправки до Основного закону могли би стати страховкою від будь-яких несподіванок та імперативом для всіх політичних сил на роки вперед».

Поки здивовані журналісти подумки підраховували  - хто ж це з нардепів та цілих фракцій і груп в умовах теперішньої війни всіх проти всіх зголоситься увійти у необхідні триста «багнетів» за цю ідею - Петро Олексійович «заспокоїв» аудиторію: «Прагнення до членства в Євросоюзі та НАТО можна було би зафіксувати в Преамбулі до Конституції, для чого достатньо підтримки двох третин конституційного складу Верховної Ради України».

Стриманий шумок та посмішки на обличчях журналістів одразу ж показали, що далеко не всі з присутніх поділяють оптимізм глави держави у його сподіваннях «нашкребти» ці дві третини конституційного складу нардепів.

Тож головна «фішка» промови Порошенка не видалася журналістам аж надто переконливою і реальною.

І навіть згадка про «Джавеліни» та іншу оборонну зброю, котру наші партнери зголосилися продати чи надати Україні, не оживила присутніх - адже то було новина «другої свіжості», як і більшість сказаного у промові.

Відчувши, що його спроба показати результати своєї діяльності як низку успіхів і реформ не знаходить належний відгук у присутніх, Петро Олексійович змушений був констатувати: «Від багатьох інших реформ більшість українців, на жаль, поки що не відчувають позитивного ефекту, бо життя українців значно не покращилося».

Зрозумівши, що ця констатація прозвучала надто банально, додав: «Ще хотів би наголосити, що головним викликом є соціальний: бідність, низький рівень та незадовільна якість життя переважної більшості українців.

Люди цим, звичайно, розчаровані. Я це незадоволення розумію і повністю поділяю».

Дорогі і «дорогенька»

Гостре питання президентові

Однак, серед присутніх журналістів знайшлася одна, яка спіймала Петра Олексійовича на слові. Дочекавшись черги, вона запитала - як же так, мовляв, справи в українців йдуть погано, а у вас, пане президенте, добре? У чому, мовляв, секрет того, що ви багатієте у такій бідній країні?

Президент, звичайно, очікував на щось подібне і мав бути готовим. Тож спочатку склалося враження, що, нібито, цей «удар» він витримав і почав відповідати спокійно. Проте, потім трохи «поплив» і почав ледь помітно нервувати.

Тим не менше, запевнивши журналістку, що його життя зовсім не солодке, він зопалу запросив її провести з ним весь день і пересвідчитися в «несолодкості» президентського життя.

Ще один журналіст, Богдан К., котрий любить знімати на відео, закричав: «І мене, і мене запросіть», на що президент посміхнувся і підняв вгору великий палець - схвалив, значить, це бажання.

Проте, коли прес-конференція закінчилася, журналістка забажала узгодити з президентом деталі його запрошення. Однак, він поклав руку на її плече і, назвавши дорогенькою, запитав: «Хто ж це вам підказав це питання?» Коли журналістка відповіла, що ніхто, що це її питання, Петро Олексійович заперечливо похитав головою: «Ні, я бачив, хто це вам підказав», - і стрімко пішов далі.

Зойки журналістки, котра в спини президента та його прес-секретаря все ще намагалася докричатися, щоб прояснити - коли і яким чином вона зможе використати запрошення президента і провести з ним весь день, залишилися без відповіді - гарант і його свита швидко пішли в глибини кулуарів.

Думаю, що на холодну голову прес-служба глави держави обдумає цю ситуацію і, все ж таки, запросить журналістку, але поки що про це нічого невідомо.

Ще одна спроба іншої відомої журналістки вияснити у президента, чи має він план «Б» на випадок програшу на наступних президентських виборах, також розбилася об впевненість гаранта, наче хвиля об камінь.

По-перше, він відповів, що обов'язково візьме участь у президентських виборах як... (тут президент зробив красномовну паузу) - виборець, а, по-друге, наголосив, що ще ніколи не програвав жодних виборів.

Насамкінець, згадавши, що популізм і отаманщина вже губили Україну 100 років тому, Петро Порошенко запевнив, що його місія, як президента, не допустити повторення цього краху. Тож оратор обнадійливо резюмував: «І я впевнений, дорогі мої, що все буде добре. І щоб додати вам оптимізму, я скажу, що сьогодні ми очікуємо декілька добрих новин. Сьогодні європейська комісія має прийняти або вже прийняла рішення про те, щоб запропонувати Україні нову програму макрофінансової допомоги - ми чекаємо новин, нарешті, зі Стокгольма. Я маю сподівання, що це відбудеться саме сьогодні - не виключено, що саме зараз, під час нашої прес-конференції. І я впевнений - все буде добре».

Якщо вважати ще одне влізання України у ще одні борги доброю звісткою, то що ж - спробуємо зрозуміти цей дещо награний оптимізм.

На тому розмова про виклики-2018 закінчилася, і, за великим рахунком, громадськості та журналістам так і залишилася незрозумілою та терміновість, з якою була організована і скликана ця абсолютно звичайна і малоінформативна прес-конференція.

Газ і коліна

Між виступом Петра Порошенка вранці 28 лютого і промовою Володимира Путіна вранці 1 березня був ще пізній вечір 28 лютого.

І у цей пізній вечір, за 15 хвилин до настання першого березня, коли Росія мала почати закачувати Україні вже проплачений газ, вона оголосила, що російський «Газпром» розриває контракт з українським «НАК Нафтогаз», повертає гроші і газу не дасть. Ця звістка спричинила короткотерміновий інформаційний і політико-психологічний «смерч» в Україні.

Пролунало декілька гарячих заяв, вибухнули соцмережі, керівники держави та уряду звернулися до населення із закликом «Прикрути», щоб зекономити газ, але досить швидко все вгамувалося.

Уже третього березня на нараді в «Укртрансгазі» президент заявив: «Часи газового шантажу Російською Федерацією нашої з вами держави вже в минулому. Ніхто Україну на коліна не поставить».

І додав: «Ці інструменти більше не працюють. Україна - вистоїть, Європейський Союз - вистоїть. Бо ми - вже інші».

Пояснюючи, як саме Україна та ЄС встояли проти «інструментів» Росії, П. Порошенко деталізував: «Дуже сподівалися росіяни, що Україна почне відбір газу з транзиту. Не дочекаються. Україна - надійний транзитер, надійна держава, надійний партнер.

Ми повідомили усім нашим партнерам в Європейському Союзі. Вони були готові і добре поінформовані, щоб не піддатися на провокації Російської Федерації. І реакція Європейської комісії, окремих країн ЄС чітко свідчить про підтримку України».

Отримавши за ці 2 дні посилене постачання газу з Польщі, Словаччини, Угорщини, Україна вийшла зі скрути. Скептики, правда, зазначали, що сусіди продали нам той же російський газ, але вже дорожче, проте, на це вже ніхто не звертав увагу.

На коліна, принаймні, в газовій сфері, ніхто не став.

Сніг і коліна

Зате того ж дня, 3-го березня, коли президент проводив вирішальну нараду в «Укртрансгазі», на наметове містечко протестувальників біля Верховної Ради України насунулася чорна хмара правоохоронців.

Протестувальники в крові	… і на колінах

 

Ось як про це описано в «Спільній заяві українських демократичних сил щодо штурму наметового містечка під Верховною Радою»: «Вранці 3 березня близько тисячі спецпризначенців скоїли напад на табір протестувальників на площі Конституції. Ветеранів, що в 2014-2015 роках проливали кров на Сході країни, жорстоко побили та поставили на коліна».

Далі в заяві зазначається: «Ми вважаємо такі дії влади злочином. Очільники силової вертикалі намагаються виправдати цю «акцію» тим, що протестувальники, нібито, готували захоплення парламенту. Ми сприймаємо ці заяви як свідому брехню.

Протест, що тривав зі 17 жовтня 2017 року, залишався мирним, всі провокації та насильство здійснювали виключно представники влади.

План влади простий: показати, що будь-який мирний протест буде дискредитований, а його учасники - покарані.

Українцям пропонують змиритися з тим, що від них нічого не залежить. А тим, хто не змириться, - поліцейські кийки, наручники, ґрати.

Ми запевняємо українців, що докладемо всіх зусиль, щоби цей план не був втілений у життя. Не вдалось Януковичу, не вдасться і Порошенкові.

Ми виражаємо співчуття тим, хто постраждав від дій нових беркутівців. Після зміни влади всі ті, хто приймав рішення про придушення мирного протесту та втілював його в життя, відповідатимуть згідно зі законом».

Звернення підписала низка політичних сил:

Громадянська позиція

Європейська партія України

Рух нових сил

Громадський рух «Народний контроль»

Громадянський рух «Хвиля»

Політична сила «Альтернатива»

ВО «Батьківщина».

Звертаю увагу, що перелік політичних сил не зовсім повний, і деякі вагомі партії свої підписи не поставили. А, значить, не поділяють таку оцінку.

Чи, принаймні, не хочуть долучатися до цієї групи партій.

Пояснення поліції

З керівництва операцією журналісти на місці події побачили лише очільника київської поліції Андрія Крищенка. Йому й довелося відповідати за все начальство.

А. Крищенко заявив, що поліція не нападала, а лише забезпечувала можливість слідчим вручити постанови суду чи підозри учасникам акції.

Те, що знайшли в наметах	Граната, кажуть, навчальна?

 

Однак, звучало це непереконливо. Всі бачили, як саме «вручали постанови» мітингувальникам - заламували руки, волочили до машин, ставили на коліна в сніг, били. Одному журналістові, незважаючи на те, що він тримав перед собою посвідчення, прямо в обличчя порснули з газового балончика.

Журналіст з хімічними опіками нині в лікарні. Поліція обіцяє службове розслідування.

Проте, всі розуміють, що жодного розслідування не буде. Адже вся ця операція мала явно виражений характер акції залякування.

Били і принижували людей; ламали, трощили, демонтували всі намети і вивезли їх вантажівками.

Понад сотню осіб затримали, опитали і відпустили.

А що ж такого страшного знайшли в наметах? У наметах тих, кого звинувачували у намірі штурмом взяти Верховну Раду?

Не знаю, що може вигулькнути надалі, а поки що показали гранату, кілька коктейлів Молотова і ще якийсь дріб'язок.

А ось так виглядає один із протестувальників, котрому «вручили постанову».

Післямова

Почуття власної гідності - одне з ключових понять як для людини, так і для країни.

Спроба поставити на коліна, принизити, зламати волю, почуття самоповаги - завжди межує зі садизмом, хто б це не робив і що би при цьому не казав.

Ці політико-психологічні інструменти приневолення можуть дати лише короткотерміновий ефект.

І вони ж нагнітають енергію спротиву та помсти.

Недарма Володимир Парасюк після розгону наметового містечка ходив поряд зі спецпризначенцями і намагався кожному втокмачити, що проаналізує їхні дії, коли прийде до влади разом зі своїми соратниками.

Сховані за амуніцією і масками спецпризначенці мовчали.

Вони пам'ятали, що так само їм казали опозиціонери Майдану, зокрема, А. Парубій, А. Аваков та інші.

А тепер, коли ті прийшли до влади, колишні «беркутівці» згодилися їм самим - для розгону наступної хвилі протестувальників.

Чи не згодяться ці «беркутята» й Парасюку, коли він з однодумцями прийде до влади і вкусить всі її принади, як вкусили це декотрі колишні опозиціонери?

Хто і коли розірве це коло та встановить справедливу народну владу?