ФІГУРНЕ КАТАННЯ

 

 Розповідь про вже німецьку фігуристку, українку Олену Савченко, яка до 2004 року виступала за збірну України, але змушена була через низку незалежних від неї причин продовжити кар'єру за кордоном.

 

Перед довільною програмою змагань спортивних пар у фігурному катанні на ХХІІІ зимових Олімпійських іграх-2018 у південнокорейському Пхьончхані німецький дует у складі українки Олени Савченко та француза Бруно Массо посідав четверте місце з відставанням у 5.8 бала від лідерів - китайської пари Веньцзин Суй/Хань Цун, яка приїхала на олімпійський турнір у статусі чинних чемпіонів світу.

Логічно, що фахівці перед довільною програмою пророкували німцям, у кращому випадку, бронзові нагороди. Однак, Олена і Бруно довели, що той, хто має перед собою мету і при цьому робить усе заради її досягнення, в підсумку бере своє. Отримавши за свій прокат довільної програми від суддів 159.31 бала, що є новим світовим рекордом, Олена і Бруно, в підсумку, випередили китайців на 0.43 бала і зійшли на найвищу сходинку медального подіуму. Тож, з п'ятої спроби Олена Савченко таки виборола омріяне олімпійське «золото». Щоправда, не для України...

Батькові мрії

Уродженка Київської області Олена Савченко почала кататися на ковзанах у трирічному віці. Батько водив її кататися на озеро, він хотів віддати доньку в школу фігурного катання в Києві, але виявилось, що вона ще надто мала. Дівчинку взяли на навчання лише наступного року.

Олена прокидалася о 4 ранку. Тому що о 4:30 дитині треба було виїжджати з Обухова на тренування до Києва, щоб встигнути на 7 годину. І так 9 років - не пропускаючи тренувань. Коли трохи підросла і у неї було заплановано два тренування в день, заняття закінчувалися пізно, і щоб встигнути, Олена залишалася ночувати у тренера Галини Кухар.

Савченко та її перший партнер Дмитро Боєнко тренувалися в Олександра Артиченка і представляли Київ та Україну в складі спортивного клубу «Динамо». Пара розпалася після чемпіонату світу з фігурного катання серед юніорів 1998 року, на якому вони посіли 13-е місце.

Наступним партнером Олени став Станіслав Морозов, а тренером пари була відомий український фахівець Галина Кухар. Савченко і Морозов виграли чемпіонат світу з фігурного катання серед юніорів 2000 року, двічі перемагали на чемпіонаті України і стали 15-ми на XIX зимовій Олімпіаді у Солт-Лейк-Сіті-2002. Однак, на більше розраховувати було важко, бо Станіславу бракувало стабільності при виконанні стрибків. Як наслідок, пара розпалася у 2002 році.

«Колись почула таке: щоб стати чемпіоном, треба 24 години думати про перемогу. Це - правда. І ні хвилиною менше! Я не вірю, що можна після тренування піти на дискотеку, а потім виграти змагання. Зазвичай, у людей, які розмінюються на дрібниці, нічого не виходить. Я відмовилася від життєвих задоволень, але не шкодую про це. Не уявляю, як можна жити без льоду і майже щоденних тренувань», - розповідала Олена.

У пошуках нового партнера Савченко звернулася до відомого журналіста, що спеціалізується на фігурному катанні, Артура Вернера. Той порадив українку німецькому тренерові Інґо Штойєру, в якого саме був вільний парник - Робін Шолкови, і в травні 2003 року Олена вирушила до Німеччини. Українська федерація, яка була справжнім гніздом корупції, яке, зрештою, і вбило цей вид спорту в країні, відпустила фігуристку зі скандалом і змусила дівчину повернути навіть гроші за сукні.

Проблеми з чиновниками у Німеччині

У Німеччині в Олени з Робіном одразу ж з'явилися перші успіхи, і все було б добре, але тут у пресу потрапила інформація, що їхній тренер Штойєр за часів НДР співпрацював зі Штазі. Після цього німецький уряд відмовився фінансувати пару. Щоб продовжити тренування, спортсменам довелося створити свій домен в Інтернеті і продавати вболівальникам «пікселі» сайта в обмін на фінансування. Та обструкція уряду не завадила парі стати п'ятиразовими чемпіонами світу та Європи.

Олені Савченко надали німецьке громадянство 29 грудня 2005 року, що уможливило участь пари на турнірі з фігурного катання на ХХ зимовій Олімпіаді-2006 у Турині, де спортсмени посіли шосту позицію.

У березні 2007 року Савченко і Шолкови вибороли свою першу медаль на світовій першості з фігурного катання - «бронза» на ЧС-2007, перед тим вперше вигравши чемпіонат світу. А вже через рік пара вдруге виграла чемпіонат Європи і тріумфально перемогла на Чемпіонаті світу.

Сезон-2009/2010, олімпійський, пара Савченко/Шолкови почала з призових виступів на етапах серії Гран-Прі - «бронза» на Trophеe Bompard-2009 та «золото» на Skate Canada-2009, відібравшись до фіналу, де поступилась 2 сильним китайським парам Пан/Тун та Джанґ/Джанґ, ставши третьою. А на Євро-2010 з фігурного катання німецькі фігуристи несподівано програли «золото» росіянам Кавагуті/Смірнову. Нарешті, на олімпійському турнірі з фігурного катання у Ванкувері-2010 Олена Савченко та Робін Шолкови поступились також двом сильним парам з Китаю - фігуристам, які повернулися у великий спорт і тріумфували в сезоні 2009/2010, вигравши всі старти, включно з олімпійськими змаганнями, Шень Ксю/Чжао Хунбо та срібним призерам Олімпіади Пан Цін/Тун Цзянь. Але здобули таким чином свою першу олімпійську медаль - «бронзу» олімпійського Ванкувера. Аналогічним був їхній результат і на ХХІ Олімпіаді чотири роки тому в Сочі.

Але в Сочі-2014 в Олени та Робіна не було шансів виграти «золото» насамперед з політичних міркувань. Росія на той момент уже прикупила ще одну талановиту українську парницю Тетяну Волосожар, і її пара з Максимом Траньковим вважалася суддями беззаперечним світовим лідером. Їхні бали зашкалювали і під час сезону, і, тим більше, на Олімпіаді. У Савченко і Шолкови здавали нерви, і вони припускалися помилок. У підсумку - лише друга олімпійська «бронза».

Українсько-французький тріумф для Німеччини

Після Сочі-2014 Робін Шолкови завершив кар'єру і став тренером. Натомість, Олена не здалася - вона мріяла про «золото». І хоча у неї вже ніхто не вірив (30 років - це дуже багато для фігурного катання), вона знайшла нового партнера - француза Бруно Массо, молодшого на 5 років, - і знову почала тренуватися. Її тренер Інго Штойєр, завдяки котрому вона вигравала всі ці роки, запросив за їхні тренування такі гроші, що в фігуристки почалася істерика. Заспокоїв партнер - сказав, що треба шукати іншого спеціаліста, бо цьому на Олену просто плювати. І вони знайшли тренера. Ним став Олександр Кьоніг, хоча насправді головним тренером дуету був не він, а вона - Олена Савченко.

Цікаво, що за цей олімпійський цикл нова українсько-французька пара з Німеччини не виграла жодної світової першості, і двічі була другою на чемпіонаті Європи. Але Савченко не здавалася. Цього року на чемпіонат Європи до Москви вона з партнером не поїхали, зосередившись на підготовці до битви на олімпійському турнірі. Та й програвати на змаганнях у Москві росіянам в їхні плани не входило, а виграти було практично неможливо. Однак, Гран-прі вони виграли в усіх найсильніших. Це була заявка тільки на одне - на олімпійську перемогу.

І ось у короткій програмі Бруно Массо зірвав потрійний сальхов. Напевно, в цей момент Олена згадала свого колишнього партнера Станіслава Морозова і виступ з ним на Іграх-2002. І напевно був правий німецький коментатор, який по завершенні виступу Олени та Бруно сказав, що якби Савченко розтрощила голову Массо ковзаном, то суд виправдав би її на місці злочину. Вони опинились на четвертому місці після короткої програми, програючи лідерам 5.8 бала, п'ять з яких «з'їв» сальхов Бруно.

Та як засвідчив наступний день, це не зупинило Олену Савченко. Вона не була б сама собою, якщо не зробила би все для перемоги. Своєю вірою Олена додала впевненості й Бруно, і вони видали такий прокат, який не міг не вивести їх на олімпійську вершину. Тож, нам залишається лише сказати одне: «Браво, Олено!»

Підготував Іван Дупнак

Джерело: IA ZIK .