Війна завжди знищує матеріальні та людські ресурси. Саме тому й існує таке поняття, як «ціна перемоги», бо коли за перемогу заплачено неадекватно високу ціну (або іншими словами кажучи, коли придбання та набутки від перемоги навіть приблизно не покривають втрат), така перемога називається пірровою. А піррова перемога, між іншим, рівнозначна поразці...

Тож не дивно, що «економіка» війни віддавна цікавила людство. Як би воювати таким чином, щоб мінімізувати витрати? Одним зі способів досягнення цієї мети уявлялося проведення війни... без застосування людей! Ким же їх замінити?! Бойовими роботами!..

Від Талоса до Голема

Ціна виховання й навчання вправного воїна дуже висока, тоді як «обнулити» її можна одним-єдиним ударом меча чи списа або влучним потраплянням стріли в уразливе місце. От якби вдалося воювати без участі людей!.. Тоді можна:

- не витрачати шалені ресурси на дорогу підготовку людей-воїнів;

- уникнути миттєвого «обнулення» людських ресурсів під час кровопролитних битв.

Як цього досягти?.. Давньокитайський автор Сунь-Цзи в трактаті «Мистецтво війни» радив вигравати війни ще до їх початку. Мудра порада! Біда лише в тому, що шанс на таку перемогу відкривається далеко не всім і не завжди.

Однією з альтернативних можливостей є економія людських ресурсів шляхом заміни їх ресурсами матеріальними. Інакше кажучи, нехай замість людей воюють... механізми, які зараз називаються бойовими роботами! Ця ідея гарно вписується в загальну концепцію проведення воєн на європейський манер: за можливості всіляко уникати людських втрат - бо збільшення кількості людей забезпечує розширення бази оподаткування, а отже, і підсумкове зростання заможності держави.

Вперше концепція практичного застосування бойових роботів відобразилася, мабуть, у давньогрецькій міфології. Один з олімпійських богів - Гефест - зажив слави не лише як вправний коваль, але й як інженер-конструктор штучних воїнів та охоронців. Мабуть, найвідомішим його творінням такого штибу став мідний (точніше, бронзовий) воїн Талос, який тричі на день патрулював периметр острова Крит, і якщо бачив наближення чужих кораблів - жбурляв у них здоровезні кам'яні брили. Якщо чужоземці все ж таки десантувалися, Талос розжарював себе, а потім притискав до грудей непроханих гостей... і вони згорали живцем!

Іншими штучними оборонними створіннями Гефеста стали механічні пси зі золота і срібла, які використовував один з давньогрецьких царів для охорони свого палацу. Нарешті, так би мовити, для диверсійної роботи Гефест створив із глини Пандору - ту саму нерозумну жінку, яка випустила із зачиненої скриньки всі лиха цього світу.

Бойові роботи фігурують і в інших давньогрецьких міфах, наприклад, у циклі про аргонавтів. Коли Ясон дістався головної мети своєї подорожі - Колхіди - то тамтешній цар Еет наказав герою насамперед запрягти двох мідних (!) биків, створених тим-таки Гефестом (!!!) і засіяти зоране ними поле зубами дракона. З останніх виросла ціла армія воїнів. На те, що це були бойові роботи з примітивною програмою, вказує спосіб перемоги Ясона: герой жбурнув у скупчення воїнів каменюку, їхні лави змішалися, й вони повбивали один одного.

Схожі дані є в міфах і казках багатьох інших народів. Одним з найбільш пізніх є перекази про відомого празького рабина Єгуду Лева бен Бецалеля (Махараля з Праги), який створив глиняного велета Голема, призначеного для охорони місцевого єврейського гетто від чужинців.

Марна спроба Азімова

Зі згаданих вище міфів можна зробити висновок, що «вузьким місцем» застосування бойових роботів є недоліки штучного інтелекту (ШІ): від цього потерпали і вирощені з драконових зубів вояки царя Еета, і той-таки Голем. І навіть бронзовий велет Талос закидав кам'яними брилами всі кораблі, що наближалися до берегів Криту. Хоча, хтозна, можливо, гості пливли з цілковито дружніми намірами?! А їм, натомість, - каміння з неба...

З розвитком науково-технічної революції в літературі поступово викристалізувався жанр наукової фантастики, у творах якої тема бойових роботів з'явилася на якісно новому рівні. Сталося це завдяки тому, що жанр НФ взяв на озброєння інший міф - середньовічні оповіді про гомункулуса, де темі ШІ приділяється підвищена увага. Зведені докупи, ці дві міфологеми й породили сонми бойових роботів, що заполонили терени сучасної наукової фантастики.

Справді, над вояками-людьми вони матимуть цілу низку очевидних переваг. Це не тільки значно швидша реакція на зміну ситуації на полі бою та стійкість проти звичайних озброєнь. «Інтелектуальним» бойовим роботам не страшна, наприклад, така зброя масового ураження, як хімічна чи біологічна. До того ж, їх легше «дезінфікувати». От хіба що електромагнітним імпульсом можна повипалювати всі мікросхеми... тому з ядерною зброєю проблеми все одно лишаються.

Більше того, в рамках НФ-літератури стала очевидною інша проблема: т. зв. «бунт машин». Бо якщо роботи тотально перевершать живих людей за всіма показниками, що утримає їх від захоплення влади в усій її повноті?! Тут варто згадати про доволі-таки наївну (як стало очевидно вже тепер) спробу одного зі світочів наукової фантастики ХХ ст. Айзека Азімова сформулювати знамениті закони робототехніки:

1-й закон: Робот не може заподіяти шкоду людині або своєю бездіяльністю дозволити, щоб людині була заподіяна шкода.

2-й закон: Робот повинен підкорятися наказам людини, за винятком тих, котрі суперечать першому пункту.

3-й закон: Робот повинен захищати самого себе, якщо тільки його дії не суперечать першому і другому пунктам.

Більше того, з часом Азімов сформулював ще й основоположний четвертий (або нульовий) закон: Робот не може заподіяти своїми діями чи бездіяльністю шкоду людству.

І що, допомогло?.. Аж ніяк! Згадайте, наприклад, кіношні пригоди Робокопа - кіборга, створеного детройтською корпорацією «ОСР» на базі центральної нервової системи загиблого поліцейського Алекса Джей Мьорфі. Прихильники НФ-жанру одразу ж могли помітити, що творці Робокопа заклали в його свідомість модернізовані «азімовські» закони робототехніки:

1-а директива - служити суспільству;

2-а директива - захищати невинних;

3-я директива - дотримуватися закону;

4-а директива (секретна, в подальшому видалена) - не можна заподіювати шкоду керівникам корпорації «ОСР».

Саме на таємній «четвертій директиві» будувалася розв'язка найпершої стрічки майбутньої кінофраншизи: лиходій Ричард «Дік» Джонс, який задумав з допомогою Робокопа захопити верховну владу в Детройті, був звільнений з посади усним наказом керівника «ОСР». Почувши це, Робокоп вмить впорався з лиходієм...

У будь-якому випадку доводиться констатувати: сформульовані з гуманістичною метою закони робототехніки можна обійти, тому розвиток бойових роботів вони не стримають.

Від ІІ Світової й дотепер

Межа ХІХ-ХХ сторіч є точкою відліку для дедалі ширшого практичного застосування людством радіозв'язку. Завдяки цьому накреслився, бодай, тимчасовий вихід з глухого кута, що стримував створення й застосування бойових роботів: виявилось, що «механічними солдатами» може керувати не фантастичний, як на той час, штучний інтелект, а звичайний людський! Проблема зводилася до налагодження надійного радіозв'язку (а починаючи з 30-х років - також зв'язку телевізійного) між оператором-людиною і дистанційно керованим механічним пристроєм.

У першій третині ХХ сторіччя з'являються поодинокі проекти таких дистанційно керованих апаратів, що могли діяти на суходолі (радіокеровані самохідні механізми), на воді (починаючи від радіокерованого мініатюрного судна, сконструйованого Ніколою Теслою в 1898 році) та в повітрі. Подібними розробками займалися різні країни, включно зі СРСР, де намагалися довести до пуття... радіокеровані танки.

Тим не менше, першим реальним прикладом сухопутного бойового робота стала німецька самохідна міна Sd.Kfz.302/303a/303b/3036 «Ґоліят» часів ІІ Світової війни. Це була невеличка гусенична танкетка спочатку з електричним, а згодом з бензиновим двигуном, здатна нести 75-100 кг вибухівки. Керувалася міна не по радіо, а через дротовий зв'язок. Саме електродріт, що тягнувся по землі за «Ґоліятом», був одним з найуразливіших місць міни: його могли перебити й уламки снарядів, й навіть звичайні кулі.

Перші радіокеровані безпілотні літальні апарати - прабатьки сучасних дронів - з'явилися в США на межі 1940-1950 років. Використовувалися вони спочатку для здійснення розвідки. Приблизно в той же час на сторінках роману радянського фантаста Олександра Казанцева можна було відшукати, наприклад, опис дистанційно керованих із землі винищувачів.

Друга половина ХХ сторіччя відзначилася не тільки всебічним розвитком найрізноманітнішої військової техніки (не в останню чергу - через «холодну війну» та гонку озброєнь між СРСР і США), але й шаленим прогресом у царині ШІ. Завдяки цьому на початку ХХІ сторіччя в практику ввійшли такі поняття, як «інформаційний вибух» та «інформаційне суспільство». Тепер, нарешті, можна всерйоз казати про «розумну» бойову техніку.

Війна за новими законами

Спалах інтересу до застосування ШІ у воєнній царині було помітно і протягом 2017 року. З усього масиву матеріалів, присвячених цій темі, виокремлюється, насамперед, книга засновника й головного виконавчого директора SparkCognition Аміра Хусейна «Розумна машина: прийдешній вік штучного інтелекту» (Amir Husain. The Sentient Machine: The Coming Age of Artificial Intelligence). Цю працю аналітики називають спробою розглянути з позитивного боку застосування штучного інтелекту в майбутніх війнах. Хоча Амір Хусейн був серед 116-ти експертів в царині ШІ, які підписали відкритий лист в ООН щодо можливості «третьої революції в методах проведення війни» завдяки автономним системам летальної зброї.

На думку Аміра Хусейна, наполягати на збереженні людини в ланцюжку ухвалення рішень на полі бою чи в напівавтоматичних збройних системах можуть лише «м'якотілі люди», які не розуміють самої суті сучасних процесів. Війну виграє той, хто швидше ухвалить правильне рішення і швидше відреагує на найменші зміни швидкоплинної ситуації на полі бою. А тут людина програє за всіма параметрами автономній бойовій системі, обладнаній штучним інтелектом! Більше того, Амір Хусейн стверджує, що автономні бойові системи вже існують і працюють. Зокрема, це:

- гармати Phalanx Gatling на кораблях ВМС США;

- система Aegis, що має автономний режим роботи.

У майбутньому ж можуть з'явитися навіть високоточні «розумні кулі»... У будь-якому випадку зупинити прогрес уже неможливо.

Інша книга на подібну тематику - це «Нічия армія: автономна зброя і майбутнє війни» Пола Скарре (Paul Scharre. Army of None: Autonomous Weapons and the Future of War), що має вийти в світ навесні 2018 року. Згідно з наявними попередніми даними, в цій роботі простежується розвиток автономних систем, починаючи від перших у світі німецьких торпед «Врен» з акустичною головкою самонаведення (ІІ Світова війна) до концепту автономних роботизованих танкових армій майбутнього.

Пол Скарре констатує, що наразі близько трьох десятків країн світу мають на озброєнні автономні оборонні системи, які поки що працюють під наглядом людини. З іншого боку, військові працюють над створенням автономних наступальних озброєнь. Окремі питання, на яких зосереджується цей автор, - етичні проблеми застосування автоматичних озброєнь та вихід на поле бою «бійців-кентаврів» (людини і штучного інтелекту).

І вже зовсім несподівані перспективи зачіпає Тетяна Савчук у  статті «Як штучний інтелект може розв'язати війну з допомогою фейкових новин» для Радіо Свобода (https://www.radiosvoboda.org/a/fake-news/28963350.html). Не секрет, що останнім часом віртуальний світ накриває хвиля найрізноманітніших фейків, що нерідко мають форму новин. У зв'язку з цим солідні експерти заговорили навіть про те, що людство вступило в епоху т. зв. «постправди». Услід за The Guardian (https://www.theguardian.com/technology/2017/jul/26/fake-news-obama-video-trump-face2face-doctored-content) Тетяна Савчук наводить думку занепокоєних експертів про те, що ШІ вже навчився якісно підробляти фото, а незабаром навчиться не менш якісно фальсифікувати аудіоматеріали. Це вкрай ускладнить боротьбу з дезінформацією.

Залишилось підробити «рухому картинку» й додати до неї фальшивий аудіотрек - а це вже повноцінне фейкове відео! Мине зовсім небагато часу, і штучний інтелект навчиться продукувати його... Оскільки зараз ШІ активно опановує вплив на людські емоції, майбутнє, в якому провідні медіа-корпорації світу за допомогою штучного інтелекту вироблятимуть маніпулятивний контент (зокрема, з політичними цілями), який впливатиме на людські емоції «краще, ніж міг би вигадати будь-який режисер», уже не за горами. Наслідки можуть бути найжахливішими.