Пятрас Вайтекунас - посол Литви в Україні у 2010-2014 роках - друг України, колишній міністр закордонних справ Литви, який відіграв вагому роль у створенні міжнародної підтримки України під час Революції гідності та війни за незалежність проти російської агресії. У лютому-березні 2014-го Пятрас був делегований до Криму як представник Ради послів країн Євросоюзу для спостереження за ситуацією, спостерігав своїми очима за головними подіями окупації.

- Що ви, дипломат, думаєте про трагічні події, які відбувалися на Майдані у Києві 18-20 лютого 2014-го?

- Це - величезна людська трагедія, у той же час - історична подія, яка формує обличчя української нації. Це був перший відкритий етап агресії Росії. Розстріл Майдану був, за суттю, початком агресії Російської Федерації (РФ) в Україні та частиною плану захоплення Криму.

- Це була навмисна провокація?

- Не тільки провокація. На мій погляд, по-перше, так Кремль намагався зупинити інтеграцію України в євроатлантичні структури, тобто, в ЄС і НАТО. І друга мета Кремля - захоплення Криму й початок агресії РФ на Сході України. Росія зуміла досягти деяких тактичних цілей, а саме - повернути Росії втрачену після розвалу СРСР роль у світових справах. Але ціна цих «успіхів» - така, що стратегічні цілі Росії, а саме, знайти своє місце у західній, європейської цивілізації, виявилися повністю зруйнованими. Мої розмови з керівництвом РФ показували, що після розвалу Радянського Союзу, який намагався створити нову радянську людину, Росія починає новий масштабний соціальний експеримент зі створення власної цивілізації у формі старої імперії, котра принципово неможлива без поневолення України.

- Ви думаєте, ескалація насильства на Майдані - це була російська змова?

- Впевнений, що кров на Майдані - це був план президента Путіна. Прибрати президента Януковича - це була обов'язкова, але недостатня умова для захоплення Криму і продовження агресії. Те, що президента Януковича вивезли з України російські спецслужби - це було частиною операції, щоб він діяв під їхнім повним контролем. Не можна було б починати захоплення Криму й агресію на Донбасі, якби президент Янукович залишався у будь-якій іпостасі в Україні. Розкол політичної еліти був першочерговою метою. Планувалося створити альтернативну столицю у Харкові, але через дії патріотів не вийшло. Довелося його евакуювати в Росію.

- Путін вирішив почати агресію, коли Янукович опинився в його руках?

- Думаю, що у Генштабі Росії є плани на всі випадки життя, але політично Кремлю було вигідно мати президента Януковича в Росії. Адже він мав якийсь вплив не тільки на схід України. Будь-яке його слово, сказане з Києва, було б ніяк не на руку Кремлю. Мені незручно про це говорити, але ганебна втеча президента України, під час якого цілеспрямовано руйнувалися всі силові структури держави, це був план і мета Кремля. Переконати всіх, що немає такої української нації, що Україна - не відбулася, що Україна в Європі - провальний проект, і що місце України - лише у співдружності навколо Росії.

- Ви це вже розуміли у той час?

- У загальних рисах - так, але ніхто не міг передбачити деталі. Було ясно, що між трьома лідерами опозиції тодішнього Майдану - Яценюком, Кличком і Тягнибоком, і між владою - Януковичем - вакуум, який не вдається подолати, і в якому вільно діють російські інтереси. Ми багато разів намагалися дійти до Януковича, відкрити для нього альтернативні канали інформації, показати, що Росія його обманює, використовує і веде Україну від Європи до катастрофи. Навколо нього створили захист від європейських дипломатів, кращий, ніж у банку. До нього нам дійти не вдалося. На жаль, президент Янукович став лялькою у руках Кремля.

- Усі силовики, якими він керував, призначалися Кремлем.

- Мушу вас поправити щодо «керував». До нас дійшли дані, що він своїм міністрам давав «по морді», любив їх псячити, але силовиками, фактично, не керував. У 2013 р він десятки разів зустрічався з президентом Путіним, але мав поодинокі зустрічі із західними лідерами. Він погано розумів Європу, але парадокс у тому, що, володіючи російською мовою, абсолютно не розумів Путіна, який обвів його навколо пальця, як дитину. На той час із президентів країн ЄС двоє розмовляли російською, але щирої розмови не виходило.

- Європейські посли і міністри підштовхували лідерів Майдану до переговорів?

- Звичайно. Три міністри закордонних справ - Франції, Німеччини та Польщі - перед початком розстрілу Майдану приїхали до Києва, і почалися переговори за їхнім посередництвом між лідерами Майдану та Януковичем. Були підписані документи про майбутню співпрацю і майбутні кроки з врегулювання кризи.

Але Росія зрозуміла, що настав час пролити кров і досягати своїх цілей.

- І ця ескалація насильства на Майдані відбувалася для чого?

- Щоб не допустити зближення політичних опонентів в Україні, зруйнувати роль і вплив Європи в Україні, почати операцію захоплення Криму та повернення України у зону впливу Росії.

- Посли збиралися й обговорювали те, що відбувається?

- Багато разів, щотижня.

- Як часто ви зустрічалися з представниками Майдану?

- Майже щодня.

- Скажіть, як Захід реагував на ситуацію, що мала місце 18-20 лютого у Києві?

- Скажу лише про реакцію Литви. Ми дуже добре розуміли, що починається агресія Росії, яка виллється незрозуміло у що. Але підтримка України від цього стала однозначно сильнішою, більш консолідованою.

- 18-20 лютого ви з представниками української влади не контактували?

- Були якісь зустрічі, але зараз конкретно не назву. Ми проводили зустрічі з усіма політиками, насамперед, із представниками влади, адже від них багато що залежало у розвитку подій. У мене склалося враження, що операцію розстрілу Майдану організували російські спецслужби, але виконали руками українських силовиків.

- Чи пам'ятаєте ви 22 лютого, коли зібрався парламент і сформував нове керівництво України? Яка була реакція Заходу?

- Майже 100% підтримка, розуміння, що це - лише початок. Ми розуміли, що президент Янукович втік із країни, що влада самоусунулася. Ми спостерігали і намагалися зібрати якомога більше фактів, вибудувати для себе, що відбувається і що буде далі.

- Нікого не збентежило, що Турчинов, по суті, «взяв» на себе всі три вищі посади у державі?

- Його рішення змогли стабілізувати ситуацію, усунути анархію і дати Україні можливість підготуватися до війни.

- Але ви підтримали модель, яка була прийнята 22 лютого?

- Не було інших варіантів, не було часу довго вибирати. Потрібно було швидко скоординуватися, не допустити анархії, яка вже починалася. Було багато подій, які викликали тривогу, - захоплення будинків, походи по церквах московського патріархату і т. д. Президент, що втік, був здатний на все, зокрема, підтримати введення російських військ. Рішучість української влади у багатьох випадках врятувала ситуацію. Не дозволила дикому хаосу прорватися насильством. Було важко зрозуміти, де діють провокатори Кремля, а де люди, які хотіли простих рішень і швидких результатів. Можете пишатися, що зуміли впоратися зі ситуацією. Це демонструвало життєздатність влади і зрілість суспільства.

- Ви очікували, що Україна буде воювати за свою незалежність?

- Звичайно, я і тоді, і зараз думаю, що Україну можуть зруйнувати лише самі українці. Немає такої зовнішньої сили, яка могла б зруйнувати Україну. Якщо не перемогти олігархію і корупцію, якщо не буде успішної інтеграції в ЄС і НАТО, якщо українці втратять терпіння на демократичному шляху, то поразка України - можлива. У моєму розумінні, успішно воювати за свою незалежність - ще не означає успіх України.

- Вас делегували до Криму одразу ж після захоплення Верховної Ради як представника посольств європейських країн. Що ви передавали, які відомості?

- Я був у Криму три тижні, одразу після захоплення Верховної Ради Криму і до 19 березня. Я - свідок того, як РФ захопила Крим. Я бачив, що так званий референдум 16 березня проходив під дулом автоматів. Бачив, як півострів заполонила регулярна російська армія без розпізнавальних знаків. Бачив, як російською армією ізолювались українські військові бази. Як навколо цих баз створювався «прошарок» з цивільних осіб для дуже особливих цілей. Бачив, як поруч із кримськими прапорами піднімалися російські прапори. Такого не було на Донбасі, і це показувало різні наміри щодо Криму і Донбасу. Все це я і передавав в Литву та Європу.

- Як ви думаєте, чи могла Україна врятувати Крим? Що рекомендували європейці у цій критичній ситуації?

- Не буду хвалитися, що хтось у нас зрозумів одразу, що відбувається. Це зараз ми в Європі стали розумнішими, оскільки вивчили уроки агресії Росії в Україні, провели навчання у наших країнах стосовно цих гібридних агресій за участю зелених чоловічків, щодо інформаційної війни у нових умовах. Коли відбувалося захоплення Верховної Ради Криму, ви тоді мали, у кращому випадку, 5-6 годин, щоб відреагувати. Але тоді ні у кого не було такого досвіду. У вас не було людських, технічних і матеріальних ресурсів. Верховну Раду Криму захопили десь о 4 годині ранку, у вас було п'ять годин до того, коли вони вже почали збирати проросійськи налаштованих громадян на масовий мітинг. Усі силові дії після 9 ранку були б пов'язані з великими втратами мирного населення. Але для цього у вас не було сил. Більшість силовиків перейшли на бік окупантів. У містах діяли диверсійно-розвідувальні групи РФ. Я бачив цих людей і знаю, що вони були здатні на все. Бачив їх навколо українських військових баз.

ФСБ уперед пускала цивільних людей, з них просто створювався умовний прошарок гарматного м'яса. Я це все сам бачив. Попереду - переважна більшість - місцеві мешканці. А за ними - російські військові - спецназ, ГРУ, ФСБ, снайпери на дахах.

Насамперед постраждали би цивільні. Цих людей «покосили» б по обидва боки. Референдум - це теж була спроба змусити вас діяти, помилитися, спровокувати сутички і захистом мирних мешканців виправдати захоплення Криму.

- Для України - трагічне питання, чому не почався опір у Криму, чому ніхто, навіть жоден вартовий не зробив жодного пострілу. Якщо ви бачили це зі самого Криму, які можливості ми не використали?

- Чого Україні вдалося уникнути, але чим ви не пишаєтеся, і на що ви не звертаєте увагу - так це те, що в Криму не пролилася кров. Вам здається, що ви зробили дуже мало. Ваша армія була занадто слабка. Вона залишалася слабкою навіть протягом тривалого часу після початку мобілізації. Крим без крові став успіхом і порятунком для України. Ті, хто керував країною у той період, переграли Путіна, не давши йому можливості розв'язати повномасштабну війну, до якої Україна тоді була абсолютно не готова.

По-перше, ви зберегли людські життя. Думаю, що президент Путін схилявся до кривавого сценарію в Криму - кров дозволила б приховати причини початку війни. Це було б схоже на те, що сталося у Південній Осетії в 2008 році. Криваві провокації розділили б кримчан і зробили б неможливим повернення Криму мирним шляхом. Це дало б Путіну підстави до вторгнення на материкову Україну з боку Криму, до якого все у російських військових було готове, зокрема, рішення російського парламенту і звернення Януковича. Замість цього тепер проти Росії маємо потужний фронт Європи і США, які вимагають повернення Криму. Сценарій мирної окупації почав грати вже проти президента Путіна, у нього немає виправдань.

По-друге, в України, на відміну від Південної Осетії, Абхазії, Придністров'я, які зазнали російської агресії, зовсім інший статус. Вперше агресію РФ кваліфікували на міжнародному юридичному рівні щодо України і Криму.

Подивіться, у цих регіонах Росія спровокувала кровопролиття. Потім приїжджали комісії з ЄС, ООН, інших організацій, розглядали ситуацію і казали - є багато цивільних жертв, обидві сторони стріляли, обидві сторони винні, і ми не можемо підтримати лише одну сторону. З Україною і Кримом вийшла протилежна ситуація. Ви єдині маєте статус, що Україна - не винна, РФ однозначно окупувала й анексувала півострів, і вона - винна, вона - агресор. Ви єдині маєте резолюцію ООН А/RES / 68/262, за яку не проголосували тільки світові «лузери» на чолі з Росією - Північна Корея, Зімбабве, Нікарагуа, Сирія, Венесуела, Судан та ін. А весь цивілізований світ був за Україну. І це - дуже велика перемога. Але часто ви цього не цінуєте. Подумайте, якою б могла бути альтернатива - смерть тисяч мирних людей, загибель не готових до війни ваших солдатів, більшість з яких - вісімнадцятирічні строковики, діти, які практично не вміють воювати. При цьому ви втратили б не лише Крим, але могли втратити і країну...

- Але ж збройний опір змусив би Захід миттєво визначитися - на чиєму вони боці. Це було б символом опору?

- Ви самі вірите у те, що зараз кажете? Вашим головним завданням було визнання Заходом нової української влади. А також визнання факту неспровокованої агресії з боку Росії, визнання нелегітимності Януковича як президента і головнокомандувача, припинення організованих Росією у багатьох регіонах сепаратистських заколотів, збереження країни, проведення дострокових президентських виборів. І все це було зроблено. Без вирішення цих політичних завдань ви не змогли б проводити війну проти російської агресії на сході й отримати підтримку Заходу, і, насамперед, США та Євросоюзу, в якому Росія мала і має дуже сильне лобі.

Зрозумійте, Україна ризикувала опинитися у такій же ситуації, як Грузія у 1992-му в Абхазії і в 2008-му - в Південній Осетії. Ви не були достатньо сильними, щоб знищити ворога, який перевершував вас у Криму за кількістю військових, озброєнням, за мобілізаційними ресурсами. І в тій ситуації Росія отримала би привід звинуватити вас у загибелі мирних людей і необхідності захищати російськомовних. А загибель російських військових і цивільних, які, на відміну від Донбасу, в Криму були на законних підставах, згадайте Харківські угоди, повністю розв'язала б руки президентові Путіну. Уявіть, якби про те, що вбивства в Криму спровокувала Україна, оголосив би Заходу і всьому світу чинний президент Янукович? Заступився б тоді за вас весь Європейський Союз? У гіршому випадку, ви отримали б війну, атаку з боку Криму і півночі, і втратили б не лише Крим.

Росія одразу б відсікла вас від портів у південних областях, і Путін взяв би Україну під контроль без особливих зусиль. Найімовірніше, до Києва повернули б маріонетку Януковича, який підписав би з Росією будь-які договори й угоди. Цей сценарій Україні вдалося зірвати. Цьому багато у чому сприяли спокій і впевненість, продемонстровані Турчиновим як виконувачем обов'язків президента України у найбільш екстремальних ситуаціях.

- На той час ви вже розуміли, в якому стані була українська армія?

- За оцінками наших експертів, армія в Україні на початку 2014 року була деморалізована і небоєздатна. Після правління президента Януковича питання стояло так: наскільки Росії вдалося зруйнувати силові й оборонні структури України. Я думаю, що вдалося сповна. Зруйнували все, що могли. До автоінспекції. Те, що не можна було вивезти, зруйнували і всюди поставили своїх холуїв.

- Як ви думаєте, якби хтось з наших офіцерів все ж таки відкрив вогонь тоді, до яких наслідків це би призвело? Це змогло б створити якийсь опір у Криму?

- Не думаю. Не було людей, котрі могли би виконати такий наказ. Скрізь стояв проросійськи налаштований прошарок цивільних - навколо військових баз, навчальних закладів, аеропортів. Я зустрічався і розмовляв з цими людьми. У разі відкриття вогню жертви були неминучі, а це був би привід до війни, до якої РФ була готова, а ви - ні. «Відмитися» від цивільних жертв вам було б неможливо. І тоді комісії сказали б: жертви - серед цивільного населення, обидві сторони стріляли, обидві сторони - винні, ми не можемо підтримувати лише Україну. Тоді було ще не зрозуміло, що почнеться агресія й війна РФ на Донбасі. Найімовірніше, Кремль постарався б зробити вас країною, яка не має виходу до моря, а залишилась би територією, якою б керував маріонетковий режим. Я думаю, що такий план і був, але він захлинувся майже одразу. Повторюся, але, на мою думку, президент Путін схилявся до кривавого сценарію, оскільки це відкривало б можливість використовувати регулярні сили російської армії як на півдні, так на півночі та сході України.

- Як думаєте, а якби ми оголосили війну РФ, які були б наслідки?

- Оголосити війну ядерній державі? Я не зможу вам відповісти, до чого це могло призвести. Це - ваша країна, це - ваша земля, це - ваші люди і ваше майбутнє. Відповідальність за країну, землю, людей лежить на вас, і ви, українці, приймаєте рішення. А ми, дипломати, ваші друзі, намагаємося зрозуміти, що і навіщо. Можемо поділитися нашим досвідом. Ми не можемо взяти таку відповідальність за вас. Ми не поїдемо, якщо війна прийде у ваші міста, а залишимося з вами. Реальних наслідків прорахувати ніхто б не зміг ні тоді, ні зараз.

- Чи є ефективною стратегія Євросоюзу у взаєминах з Росією та Україною?

- І так, і ні. Послідовної стратегії щодо Росії не було і немає. Наше спільне супер-завдання - знайти Росії місце у новому світі - залишається невирішеним. Помилка багатьох країн Заходу й Європи була у гаслі «Russia - first». Через це ми пробачали Росії те, що пробачати було ніяк не можна. Наприклад, масове і вкрай жорстоке знищення чеченців під час двох чеченських воєн.

Європа, Захід закривали на це очі. Росія зрозуміла, що для неї існують подвійні стандарти, і вона може робити все, що хоче. Це призвело до відродження імперських амбіцій і відповідної поведінки на міжнародній арені. Сьогодні вже стало зрозуміло, що стратегія «Russia - first» була помилкою і повинна бути замінена новою стратегією - створення успіху в Україні, Молдові, Грузії. Успіх в Україні для росіян буде явним і зрозумілим сигналом, що успіх можливий і в Росії.

Санкції Заходу щодо Росії - ефективні і повинні зберігатися, а при нових проявах агресії і провокацій повинні посилюватися. Але санкції - це у жодному випадку не стратегія. Ми вже зараз повинні думати про стратегію з постпутінською Росією.

Західна допомога Україні - критично важлива, але недостатня. Захід дає кошти на макроекономічну стабільність, але їх недостатньо для реформ. Так, ваша влада ігнорує безліч можливостей і припускається безлічі помилок. Не розуміє, що були десятки ситуацій, коли могла переграти президента Путіна, але не зробила цього.

На мій погляд, інша помилка українських політиків - у тому, що вони, образно кажучи, стукають у високі європейські двері, а потрібно стукати у серця 500 мільйонів європейців засобами культури і мистецтва, громадянського суспільства, від серця до серця. Але Україна майже не працює з простими, маленькими європейцями. А Європа буде робити так, як будуть думати її громадяни. А їм зараз втовкмачують у голову, що вони втомилися від України. Якщо європейці думають, що вони втомилися, то значить, вони втомилися. Але це потрібно і можна змінити. Україна - дуже креативна країна, дуже могутня і сучасна. Потрібно, щоб ви повірили у себе. Щоб у вас повірили в світі. Ви здатні здивувати Європу. Я вірю, що ви здатні змінити не лише Україну, а й Європу.

Автор: Юрій Бутусов

Джерело: «Цензор.НЕТ»