Одного разу діткам у дитсадку почепили на груди літери і веліли стати у такому порядку, щоб читалося слово «Клаша», оскільки дівчинка саме з таким іменем того дня була іменинницею.

Але ЩОСЬ ПІШЛО НЕ ТАК, і дітки поспіхом ненавмисно вишикувалися в іншому порядку. Поспіх і підвів. У підсумку, ошелешені вихователі прочитали зовсім не заплановане слово «Алкаш» і весело реготали, дивуючи діток, які не розуміли - чого це дорослі так реагують?

Коли ж я почув з вуст української біатлоністки Юлії Джими пояснення провалу на Олімпіаді-2018 майже аналогічного сенсу, зрозумів, що в цих простих словах міститься якась глибинна філософія наших невдач, гальмувань, провалів, котрі вже вимучили українців своєю впертою неминучістю.

	Єдиний олімпійський чемпіон-2018 з України Олександр Абраменко

Не так № 1: Олімпіада-2018

На зимові Олімпійські ігри до Південної Кореї, у місто Пхьончхан, Україна відрядила 33-х олімпійців - як думалося, тридцять трьох богатирів та богатирок.

Атлетів готували, на забезпечення виділили чималі за українськими міркам кошти, за перемогу пообіцяли дуже добрі призові - значно більші, ніж у цілої низки провідних спортивних держав-учасниць.

Як то кажуть, вигравай і отримуй по повній програмі - славу і гроші!

Але минав день за днем, один за одним стартували різні види змагань, а з табору олімпійської збірної України не надходило жодних переможних звісток.

Аж ось в середині турніру зблиснула золотом чудова новина - лижник з Миколаєва Олександр Абраменко став олімпійським чемпіоном, чим реанімував наші сподівання, що різного ґатунку медалі ще можна завойовувати, до завершення змагань час залишався.

Однак, знову потягнулися сірі для вітчизняних вболівальників дні без перемог наших спортсменів.

А тим часом єдиного на цій Олімпіаді українського олімпійського героя деякі гарячі голови в соцмережах спробували «затюкати». Лише за те, що він обняв російського суперника і накрив його українським державним прапором - про що я вже писав у нашій газеті. Не накрився російським триколором, а росіянина накрив українським прапором, проти чого той, судячи з усміхненого виразу обличчя, не заперечував.

Юлія Джима невдоволена: «Якось воно все пішло не так»

І не враховували ті гарячі голови, що якби не цей миколаївський хлопець Сашко Абраменко, збірна України мала би у всіх категоріях змагань повні нулі.

А так хоча б з цією однією медаллю наша збірна посіла 21-е місце.

Після завершення Олімпіади громадськості показали підсумкову таблицю. З неї стало максимально ясно, що результати нашої збірної інакше як провалом назвати не можна.

Найгіршим результатом стало 86-е місце лижника Андрія Орлика (це не рахуючи двох стартів, в яких гірськолижник Іван Ковбасюк взагалі не фінішував), а найкращим - лише сьоме місце біатлоністів, серед яких була і Юлія Джима.

Коли ж видання ХSport запитало у Юлії, чому такі низькі результати, біатлоністка не знайшла нічого більш переконливого, як, зокрема, сказати: «Ну, ЯКОСЬ ВОНО ВСЕ ПІШЛО НЕ ТАК, ось і все».

Ось і все, вважає Юлія Джима. Ну, дійсно, панове вболівальники, подумайте самі - пішло воно не так, що з нього взяти, що з цим подієш?

Ось і все - так само вважають усі, котрі також глибину аналізу помилок, гальмувань, невдач, провалів, зрад - у якій би сфері це не траплялося - заміняють оцим народно-геніальним виразом «ЯКОСЬ ВОНО ВСЕ ПІШЛО НЕ ТАК».

А ми, вболівальники і громадяни, яким болить принизливо низьке місце збірної України, мусимо змиритися зі ще одним свідченням, що на даному етапі розвитку (чи деградації) українського спорту діяльність цілої групи спортивних функціонерів, тренерів, спортсменів зробила вагомий крок назад - хоча б порівняно з попередньою зимовою Олімпіадою у Сочі, де в українських атлетів були й успіхи, і медалі, і визнання, що підвищувало міжнародний імідж України.

Детальний фаховий аналіз спортивного провалу в Пхьончхані, сподіваюся, попереду. Можливо, він розставить всі крапки над «і», прояснить, чому саме все пішло не так, і як саме українські спортсмени з тренерами не використали всі можливості для успіху.

Але гіркий присмак від масової спортивної невдачі все одно залишається.

Не так № 2: самогубства

Міністерство охорони здоров'я змушене визнати, що Україна ввійшла в дуже трагічний рейтинг - у список країн з найбільшим рівнем самогубств. І за цим показником тримає сумний перед у Європі.

Реагуючи на ситуацію, міністерство планує створення проекту психологічної підтримки під назвою «Лінія життя». Власне, це наслідування успішного австралійського проекту емоційної підтримки осіб зі суїцидальними нахилами та намірами Lifeline Australia.

Колишній керівник цього проекту Піт Шмігель запрошується очолити й українську «Лінію життя», він може передати нам весь досвід щорічної масштабної допомоги одному мільйону австралійців, котрі потрапляли у кризовий психологічний стан.

За словами пана Шмігеля, щорічно їх Lifeline Australia рятувала 50 тисяч життів австралійців лише за рахунок уміння вислухати, підбадьорити, дати пораду, підказати вихід зі ситуації, яка людині в тяжкому емоційному стані може здатися безвихідною.

Піт Шмігель назвав такі дії працівників «Гарячої лінії» невеликими актами співчуття, які, однак, мають значний позитивний ефект.

Головний військовий прокурор Анатолій Матіос оприлюднив у соцмережах резонансний текст під заголовком «Про сумну брехню щодо суїцидів в армії начальника управління морально-психологічного забезпечення МОУ Грунтковського (краще б мовчав)».

В тексті сказано:

«23 лютого генерал-майор Грунтковський, коментуючи слова Головного військового прокурора, заявив: «Ці заяви високопосадовців, які не працюють безпосередньо з особовим складом, це - піар і маніпуляція».

Аякже.

Тільки цю брехню генерала Міноборони доводиться тепер уже мені спростовувати з глибоким смутком.

Військові прокурори через бездушну і недбалу роботу підрозділу Грунтковського вимушені (не задля піару і маніпуляції) «працювати» вже не з живим, а з мертвим особовим складом ЗСУ.

За два місяці поточного року по два суїциди в тиждень (16 загиблих від суїциду) - ці скупі дані Єдиного реєстру досудових розслідувань безпристрасні, як ніхто.

Горе і сльози батьків.

Більшість самогубців - зовсім юні хлопці 1995-1998 років народження.

Ось така жахлива правда і дані про самогубців не є і не можуть бути таємними».

Пан Матіос додав до тексту таку таблицю:

З незвичною відвертістю Головний військовий прокурор пише: «Мушу констатувати, що останнім часом саме військова прокуратура гостро ставить питання про крайню необхідність своєчасного виявлення посттравматичного синдрому (ПТРС) та запобігання випадків самогубств серед колишніх та чинних учасників АТО.

Лише за даними ЄРДР з майже 313 тисяч учасників АТО 518 осіб вчинили самогубства. Скільки ними вчинено у цивільному житті злочинів на ґрунті ПТРС - не обліковує ніхто.

Проходження учасниками АТО психологічної реабілітації є обов'язковим, проте у 2017 році рівень їх забезпечення такою послугою з боку держави склав лише 0,1% від загальної кількості.

Мушу кричати про те, що у лютому 2017 року регіональні органи соціального захисту населення припинили заходи з психологічної реабілітації учасників АТО, а тому, відповідно, було зменшено державне фінансування на цьому напрямі з 49,9 млн грн. до 21,9 млн грн. (або на 56,1%).

Також мушу констатувати, що Державним бюджетом України у 2018 році на вказані цілі порівняно з 2016-2017 роками збільшено фінансування та передбачено 109 млн. гривень.

Але сумні реалії нашого життя свідчать - наявність значного матеріального ресурсу не гарантує його раціонального та ефективного використання».

Психологи давно кажуть про те, що наважився сказати і військовий прокурор. Але до їхнього голосу дослухаються нечасто.

Світовий досвід свідчить, і дослідження українських фахівців підтверджують, що після участі у бойових діях посттравматичний розлад психіки, на жаль, є дуже частою реакцією людини на жорстокі реалії війни, стрілянину, необхідність вбивати ворога.

Для психотерапевтів не секрет, що до думки про самогубство людину - і військову і цивільну - часто штовхають тривалі депресивні стани і відчуття безпорадності, котрі породжують хронічно поганий настрій і відчуття, що ВСЕ ЙДЕ ЯКОСЬ НЕ ТАК, як повинно було йти, і як хотілося б людині..

Це підтверджують і соціологічні дослідження.

Не так № 3: стреси та їх наслідки

Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) днями оприлюднив підсумки дослідження за минулий рік. В ньому йдеться про наступне:

Згідно з останнім дослідженням КМІС 53% опитаних протягом 2017 року пережили якусь стресову ситуацію. Порівняно з 2016 роком, їх кількість зменшилася на 5 процентних пунктів (у 2016 р. було 58%). Порівняно з 2016 р., зменшилася кількість тих, хто пережив хворобу близьких, смерть близьких та втратив віру в людей.

Кількість тих, хто не пережив жодної стресової ситуації, збільшилася на 5 процентних пунктів (було 37% у 2016, стало 42% - у 2017).

Найчастіше у 2017 році українці переживали вісім видів стресових ситуацій:

• Відчували свою безпорадність 13% опитаних, так само, як у 2016 році.
• Важку хворобу близьких пережили 12% опитаних, у 2016 було 13%, різниця незначуща.
• Важку хворобу і операцію пережили 9% опитаних, це на 2 відсоткових пункти менше, ніж у 2016 році (було 11%), різниця незначуща.
• Втратити віру в людей, зіштовхуватися з підлістю довелося 8% опитаних у 2017 році, що на 6 процентних пунктів менше, ніж у 2016 році (було 14%).
• Без засобів до існування опинилися 8% опитаних у 2017 році, у 2016 таких було 9%, різниця незначуща.
• Пережити смерть близьких довелося 7% опитаних, це на 2 процентних пункти менше, ніж у 2016 році (було 9%), різниця незначуща.
• Втратити роботу i бути вимушено безробітними довелося 7% опитаних, у 2016 таких було 6%, різниця незначуща.

 

За статтю:

Загалом, жінки впродовж року переживали більше стресових ситуацій: серед чоловіків стресову ситуацію пережили 48% опитаних, серед жінок - 57%. Це, найімовірніше, пов'язано з тим, що в Україні жінки живуть, у середньому, на 10 років більше, ніж чоловіки, і серед жінок більше осіб похилого віку.

Тих, котрі відчували свою безпорадність, вдвічі більше серед жінок (16%), ніж серед чоловіків (8%).

Також велика різниця у відсотках тих, котрі пережили тяжку хворобу близьких, - серед жінок 15%, серед чоловіків - 8%

Тих, котрі пережили важку хворобу та операцію, більше серед жінок (11%), ніж серед чоловіків (7%).

Проте, кількість вимушено безробітних понад вдвічі більша серед чоловіків (9%), ніж серед жінок (4%).

	Стрес від цін, котрі не по кишені тисячам пенсіонерів

За віком:

Люди віком від 60 років частіше за інших (дивись додаток) зіштовхуються з хворобами, операціями (14%), хворобами та операціями близьких (13%) та смертю близьких (7%), більше за інших відчувають свою безпорадність (11%) та залишаються без засобів до існування (6%).

 

У яких з цих ситуацій вам доводилося бувати впродовж року? (див. табл. 1)

Як бачимо, причин стресу чимало. Серед них є соціально-економічні, родинні, пов'язані з відносинами. Але якою б не була причина, вона переживається особою як негативна емоція, що і породжує гостру і складну реакцію на стрес.

Звичайно, є серед нас і більш стресостійкі особистості - їм трохи легше, навіть у складних умовах. А для більшості, у кого стресостійкість на середньому, а то й низькому рівні, наслідки стресу будуть більш психотравматичними.

Звернімо увагу на те, що відчуття безпорадності є лідером у рейтингу стресових станів. Відчуття це добре відомо мільйонам українців, котрі відчувають, що нічого не можуть вдіяти, якщо ЩОСЬ ЙДЕ НЕ ТАК, бо допомоги від держави, влади, правоохоронної системи, суду тощо - дочекатися важко, складно, довго і майже безнадійно.

 

Як прокоментував Інтернет-користувач Євген Кравченко: «А що очікувати від країни з найбіднішою у світі економікою і замежевою бідністю населення?»

Користувач тут трохи перегнув палицю. Ми не найбідніші, принаймні, у світі, але й заможними більшість українців, на жаль, не назвеш.

А існуємо (бо життям це важко назвати) у стані постійної принизливої бідності.

Не так № 4: відбір на Євробачення

Тільки-но 9 лютого почався відбір українського представника на Євробачення-2018, я написав у соцмережах: «У суботу, 10 лютого, відбудеться перший півфінал національного відбору на Євробачення-2018.

Підкреслю: НАЦІОНАЛЬНОГО.

Тепер подивіться на назви виконавців і пісень:

• CONSTANTINE з піснею «Місто»
• Сергій Бабкін з піснею «Крізь твої очі»
• LAUD з піснею «Waiting»
• KAZKA з піснею «Дива»
• The Вйо з піснею «Нґа-нґа»
• KOZAK SYSTEM з піснею «Mamai»
• VILNA з піснею «Forest song»
• Pur:Pur з піснею «Fire»
• The Erised з піснею «Heroes»

Із перших 9-ти тільки один неанглізований - С. Бабкін. Ось вам і нацвідбір. Торжество глобалізації?

 

На це риторичне питання студентка Інна Коваль відповіла «Вікторе Федоровичу, а мені, навпаки, подобаються назви латиницею. Вони виглядають стильно».

Можливо, так думає не лише Інна, а й більшість молоді, смаки якої значною мірою також виховані англійською музикою і такими ж виконавцями.

 

Однак, я не здавався і провадив своє: «Продовжую публікацію учасників НАЦІОНАЛЬНОГО відбору на Євробачення в Україні (ІІ півфінал).

В першому списку був лише 1 неанглізований учасник, у другому - жодного. Навіть колишній Юрко Юрченко (справжнє ім'я Юрій Нечистяк) створив гурт Yurcash. Юркеш, Карл! А чому не гурт «Нечистяк-кеш»?

Отже, учасники другого півфіналу:

Julinoza

Dilemma

Yurcash

Mountain Breeze

Ingret Kostenko

TAYANNA

KADNAY

MELOVIN

ILLARIA

 

Виконавець MELOVIN – представлятиме Україну на Євробаченні-2018

Можете вважати мене ретроградом, консерватором, але я мислю просто: на Національний відбір українських виконавців та гуртів мали б виходити учасники, в яких можна було б відшукати хоча б щось українське - і в назві, і в текстах, і в мелодиці.

Переміг у відборі і буде представляти Україну виконавець MELOVIN. Це юнак на ім'я Костянтин Бочаров, який вибрав собі сценічне псевдо від відомого відьмацького дійства Хелловін.

А щоб хтось ненароком не сприйняв його як нормального парубка, він має на оці штучне більмо, як і належить нечистій силі.

Відомо, що MELOVIN співатиме на конкурсі пісню «Under The Ladder» («Під сходами»).

Ось переклад пісні українською мовою:

Завіса опущена,

і я сміюся над судом.

Допоможи мені розплутати

Клубок моєї внутрішньої

невинності.

Віра ось-ось буде розтоптана.

Вже не стане краще.

Ходи під сходами.

Прокричи хоча б одну причину,

для чого все це.

Бачиш, незважаючи на погоду,

Завжди є вітер,

і він завжди попутний.

У всі часи було «зараз або ніколи»,

І слід зробити вибір.

Відчайдушні думки, твоя надія

називає тебе брехуном.

Страх починає бенкетувати.

Ніщо, окрім твоєї волі,

не запалює тебе,

А вогонь палає вічно.

Вже не стане краще.

Танцюй під сходами,

Якщо ти наважишся,

то чого ж ти чекаєш зараз?»

 

Ну що, шановні читачі, вкурили (як молодіжним сленгом висловлюються мої студенти)? Відчули глибину думки і силу почуттів цього «нетлінного шедевра»?

Зрозуміли, що пісням, подібним до «Водограю», «Червоної рути» і т. п., нема що робити під отими «сходами», де живуть і співають хлопи з більмом на оці, котрі через якесь непорозуміння називаються представниками України на конкурсі пісні в Європі.

Ні, хто б що не казав, як би не виправдовував англізацію шоу-бізнесу в Україні, але інакше як вбивством української музичної культури я не можу це назвати.

Ріжте мене на шматки, але я впевнений: у намаганні вирахувати рецепт перемоги на Євробаченні наша музична «тусовка» збилася з праведного шляху, ЯКОСЬ ВОНО ВСЕ ПІШЛО НЕ ТАК.

В результаті, безликі копії англомовних виконавців Заходу заполонили сьогодні музичну арену України і диктують свої антинаціональні чи зденаціоналізовані смаки.

Завершення

В статті зачеплено лише декілька прикладів того, що нині в Україні ЯКОСЬ ВОНО ВСЕ ПІШЛО НЕ ТАК. І приклади ці, на жаль, можна множити.

А хотілося б, щоб якомога більше прикладів було протилежного характеру - таких, які свідчили б: УСЕ ЙДЕ ТАК, ЯК ПОТРІБНО - на добро українцям та на славу Україні.

Працюймо, щоб наближати такий час і стан.