Кандидат на посаду окружного судді в окрузі Cook Ioana Salajanu поділилася своєю зворушливою історією, в якій є місце для Американської мрії, і в якій себе впізнає чи не кожен емігрант. Історія Ioana Salajanu - це історія багатьох американських сімей.

«Я народилася в Oradea, в Румунії, 22 вересня 1974 року. Життя під комуністичним режимом Чаушеску не позбавило мене щасливого дитинства. Так, ми часто не мали ні гарячої води, ні їжі, ні тепла. Я пам'ятаю, як ходила до хлібних кіосків, з ключем на мотузочку на шиї, годинами стояла у черзі, щоб отримати одну хлібину, літр молока і кілька кісток із м'ясом. Бабуся завжди розповідає історію про те, що вона готувала горох на вечерю, і мені дуже хотілося їсти, ну ще хоч щось, але вона не мала чим нас більше нагодувати - і тому плакала годинами. Для мене, як для дитини, все це не мало значення...

Ми ж були дітьми і багато фантазували. Ми бавилися всюди, де тільки можна, бігали замурзаними, лазили по деревах і збирали ягоди з кущів. Усе довкола було нашою школою. Від сусідів у парку, з якими ми сварилися, мами мого друга, яка годувала нас, до школи, яка нас дисциплінувала. Ми були згуртованими, тому що у нас була спільна ознака - ми були дуже бідними, і дуже багато чого просто не мали. Саме це змушувало нас так цінувати апельсин або жувальну гумку.

Мій батько переїхав до Сполучених Штатів у 1981 році. Тоді моя мати втратила роботу, мене покарали у школі як «зрадницю» і вигнали з лав піонерів, які в комуністичних суспільствах були еквівалентом скаутів. Врешті-решт, моєму батькові дали політичний притулок, і ми іммігрували у Детройт, штат Мічиган. Уявіть, як це - вийти з однорідного суспільства і потрапити до суспільства різноманітного, зовсім протилежного, яке охоплює різні культури, різні раси, різні соціальні, політичні та економічні аспекти абсолютно іншого світу. Таке неможливо було навіть уявити! Коли ми приїхали у Нью-Йорк, я побачила автомат «Кока-Коли». Я була у захваті і почала скиглити, щоб моя мама купила мені одну склянку «Кока-Коли». Але у неї не було грошей. Мою першу склянку «Кока-Коли» купила мені афро-американська леді. Це був мій перший досвід у новому світі.

У Детройті нам довелося виживати. У нас не було грошей, але ми мали талони на їжу, молоко і сир від держави тощо... Ми повертали банки та пляшки, щоб мати гроші. Школа через дорогу прихистила мене і дала можливість жити. Я не розмовляла англійською, моя гривка була підстрижена криво, я була худенькою, і, насамперед, я була невпевненою в собі і розгубленою. Вчитель надихнув мене не тільки вірити у себе, але навчав мене, що освіта є єдиною річчю, яку ніхто не може забрати від нас. Я вчепилася у цю фразу з усіх сил... Це - все, що було у мене.

Я навчилася важко заробляти хороші оцінки й отримала ступінь бакалавра мистецтв у University of Michigan.

Loyola School of Law запропонувала мені стипендію, і я переїхала до Чикаго. З 2000 року я - фахівець з юридичного права і зараз є партнером юридичної фірми Rock Fusco & Connelly. Тож маю вже 17 років досвіду роботи в юридичній сфері (судові розгляди і транзакційні питання).

Також активно займаються  громадською діяльністю в румунській громаді, захищаю права мігрантів, окрім того - займаюся програмами для дітей.

Я -  мама-одиначка, маю трьох хлопчиків віком 9, 7 і 3 роки. Старші прагнуть виграти Wolrd Cup, а найменший має таку широку посмішку, як сонце, і сподівається, що його не сваритимуть старші брати. Це - моє життя, це - твоє життя, як і багатьох інших...»

Від редакції:

20 березня Ioana Salajanu буде балотуватися на посаду судді в окрузі Кук (Cook County). Закликаємо наших читачів не бути байдужими, прийти на вибори та проголосувати за Ioana Salajanu. Створюймо історію разом!