Кінець січня-початок лютого цього року позначився новим витком напруження у деяких болісних темах історичного минулого України та Польщі.

Оскільки стратегічно важливим є збереження добросусідських відносин між обома країнами, необхідно спокійно, без гарячих емоцій та гострих слів, без вживання будь-яких образ чи звинувачень проаналізувати - що, власне, відбулося за останній тиждень у наших міждержавних стосунках?

Полеміка між польськими та українськими істориками, громадсько-політичними діячами, журналістами щодо трагічних сторінок нашого історичного минулого триває достатньо давно.

Важливо підкреслити, що Польща, незважаючи на цю дискусію, протягом останніх років незмінно брала на себе роль своєрідного «адвоката» України у питаннях євроінтеграції чи хоча б поступового наближення України до ЄС і НАТО.

А тим часом полеміка тривала і періодично загострювалася.

Складалося враження, що спочатку історики та політики діяли, нібито, на різних «поверхах» суспільного життя і намагалися не пересікатися.

Однак, із приходом до влади в Польщі політичних сил правого спрямування історики дедалі частіше почали заходити на «поверх» політики і, зокрема, внаслідок цього політики дедалі більше звертали увагу на історичні аргументи, дедалі частіше почали їх використовувати в риториці і практичних кроках.

І ось тепер, після низки заяв політиків та громадських діячів, у хід пішла «важка артилерія» - законодавчі ініціативи.

У Польщі існує закон про Інститут національної пам'яті - Комісії з розслідування злочинів проти польського народу та інших законодавчих актів. А 26 січня 2018 року Сейм Республіки Польща та через декілька днів, 1 лютого 2018 року, Сенат Республіки Польща ухвалили зміни до цього закону.

Слово «зміни» є малопомітним, але в даному випадку були запропоновані такі зміни, що це викликало значний міжнародний резонанс. Оскільки на ці поправки зреагували майже одразу декілька країн, насамперед, Україна, США, Ізраїль, Німеччина, можна сказати, що законодавчі нововведення в польський закон стосувалися не лише України.

Але України вказані поправки стосувалися безпосередньо. Оскільки запропонованими законодавчими змінами передбачається запровадити кримінальну відповідальність за заперечення, як було сказано, «злочинів українських націоналістів» та за пропаганду «бандерівської ідеології».

Того ж дня Міністерство закордонних справ України висловило глибоку стурбованість із приводу прийнятого закону і заявило: «Прикро, що українська тематика вкотре використовується у внутрішній політиці в Польщі, а трагічні сторінки спільного історичного минулого продовжують політизуватися. Категорично не сприймаємо ще одну спробу нав'язати однобічне трактування історичних подій...».

Незгоду висловив і президент П. Порошенко.

Голова ВРУ А. Парубій в рамках засідання Погоджувальної ради 5 лютого заявив: «Верховна Рада України має виступити зі спільною Заявою щодо ухваленого у Польщі Закону про Інститут національної пам'яті, який викликав обурення в українському суспільстві».

І Верховна Рада України прийняла Заяву, в котрій також висловила розчарування і стурбованість прийнятими у Варшаві змінами до закону, «якими запроваджується кримінальна відповідальність за заперечення «злочинів українських націоналістів» і дається упереджене та суперечливе визначення цього поняття, що відкриває шлях до маніпуляцій і посилення антиукраїнських тенденцій у польському суспільстві».

6 лютого 2018 року, коли я пишу ці рядки, Верховна Рада України вирішила посилити правовий статус раніше прийнятої Заяви і прийняла окрему Постанову щодо неї, якою Заяву ВРУ схвалила.

Ініціаторами Постанови стали 13 нардепів, серед них - заступник голови Верховної Ради України Оксана Сироїд, інші відомі депутати, голови парламентських фракцій і комітетів, такі, як Тарасюк Борис, Герасимов Артур, Бурбак Максим, Ляшко Олег, Гопко Ганна, Княжицький Микола, Юринець Оксана, Подоляк Ірина, Крулько Іван, Заліщук Світлана інші. Отож, можна казати про консолідовану позицію низки фракцій.

Таким чином парламенти Польщі та України обмінялися законодавчими «пострілами». Але потрібно визнати, що за своїми наслідками польський «постріл» має гарматну силу і може своїм «снарядом» завдати значної руйнації нашим стосункам. А український «постріл» у відповідь, треба визнати, має пістолетну силу і є значно слабшим. Передусім, тому, що відчувається небажання України псувати стосунки зі своїм міжнародним «адвокатом» і партнером, від позиції котрого ми, значною мірою, залежні в процесі євроінтеграції.

Польща ж, напевно, цього не боїться і в усіх сенсах відчуває себе незалежною від України, котра, на сьогодні, майже у всьому є більш слабкою, ніж наш сусід. Того так впевнено себе і поводить щодо України, фактично ігноруючи її заперечення.

Висловлюючи власну позицію, ВРУ заявила: «Вочевидь, ухвалення Сеймом та Сенатом Республіки Польща антиукраїнських змін до законодавчих актів може негативно вплинути на польсько-українські відносини. Ухвалені зміни не відповідають характеру і змісту стратегічного партнерства, що існує між двома країнами, а також Декларації пам'яті і солідарності Верховної Ради України і Сейму Республіки Польща від 20 жовтня 2016 року». Проте, український парламент не ставив остаточну крапку і закликав «президента Республіки Польща скористатися своїми конституційними повноваженнями, щоб повернути українсько-польським відносинам зваженість, раціональність та доброзичливість».

«У перекладі з дипломатичної мови українською це означало заклик до президента Польщі Анджея Дуди не підписувати прийнятий у Варшаві закон.

Однак, А. Дуда не мав наміру брати тайм-аут і тут же у спеціальному зверненні зі столичного президентського палацу заявив, що підпише прийняті зміни.

Тим самим він, як і польські законодавці, продемонстрував непоступливість у позиції польської сторони щодо окремих трагічних сторінок нашої спільної історії.

Більше того, в своїй промові він ні Україну, ні позицію української сторони не згадав. Начебто, її і не було. Зате американцям, німцям та ізраїльтянам, котрі також висловили незгоду з прийнятими у Варшаві змінами до закону, дав зрозуміти, що польська позиція поки що є незмінною.

Відповідаючи на Заяву Державного департаменту США від 31 січня 2018, у якій висловлювалося побоювання щодо згортання демократії, Міністерство закордонних справ Польщі заявило, що «гарантує, що прийняті зміни не обмежують свободу слова, повну свободу наукових досліджень і публікації результатів, обговорення свободи історичної чи художньої діяльності».

У відповідь на низку публікацій, у котрих йшлося, що деякі поляки також були охоронцями в концтаборах Другої світової війни, прийняті зміни до закону передбачили штрафи і тюремні терміни за твердження, що поляки також причетні до Голокосту і за вислів «табори смерті в Польщі» - як і за заперечення того, що українські націоналісти здійснювали злочини проти поляків.

Таким чином через ці законодавчі зміни Польща, з ініціативи правої політичної партії Kukiz'15, заявила свою принципову і жорстку позицію, котра передбачає, зокрема, відхилення всіх звинувачень у причетності окремих поляків до злочинів під час Другої світової війни і, навпаки, звинувачення «українських націоналістів» у злочинах проти поляків у історичний період 1920-1950-х років.

Історія україно-польських відносин нараховує не одне сторіччя, і вона є складною та суперечливою. За бажання кожна сторона може набрати цілу купу фактів, зокрема, трагічних, на підтвердження будь-якої своєї позиції та концепції.

Проте сьогодні особливо важливим для обох країн є не розхитувати єдність, а зміцнювати її. Досліджуючи історію, зокрема, її криваві сторінки, потрібно постійно мати на увазі, що в наших спільних інтересах - не зациклюватися на тому, що тягне нас у минуле, а посилювати те, що допомагає обом країнам і народам наближати спільне хороше майбутнє.

Завершу цитатою із Заяви ВРУ: «Лише об'єктивна, зважена і неупереджена оцінка усіх історичних обставин, спільне пізнання фактів історії, застосування персональної, а не колективної відповідальності за злочини проти людяності та воєнні злочини, які мали місце впродовж першої половини ХХ сторіччя, належна повага і рівна турбота з вшанування пам'яті всіх жертв на території обох наших держав та щире християнське прощення, до якого закликав Святий Іван Павло ІІ, дозволять нам уникнути взаємних помилок минулого і будувати міцне і надійне стратегічне партнерство між Україною та Республікою Польща, що є запорукою миру і безпеки в цілій Європі та світі».