- Будь ласка, скажи мені, що його нема, що він пішов, що його вбили, підставили, втопили, скинули до прірви, отруїли, застрелили в темному провулку, хоч що-небудь!

- Ні, панно. Але він передав вам подарунок.

- Який же? - спитала вона приречено, знаючи, що зараз вже не збутись цієї почвари, хоч в Лету його кидай.

- Намисто дракона, - служниця поклала до її ніг саван зі срібно-білої тканини, під котрим вгадувались обриси темної прикраси, котра вартувала більше, ніж він міг би заробити за половину свого життя. Отож, явно не була добута законним шляхом. І явно означала, щось на кшталт «З біса ти мене позбудешся, кралю триклята, зуб дракона даю!». Зуб дракона, звичайно, був лише пафосною назвою для коштовних камінців, але все одно такі заяви її лякали.

- Заберіть це, - вона відвернулась до вікна, котре виходило на піщано-золотаві вогні центрального театру. - Вже!

- Панно, чи варто... передати йому щось? - служниця затнулась і опустила погляд долі, не бажаючи дратувати господиню.

«Що ще один такий жарт і труп його знайдуть в каналізації десь на кордоні з Гондурасом!»

«Щоб він провалився крізь землю і вийшов з того боку екватора!»

«Щоби тримався подалі, якщо не хоче, аби його нашаткували на дрібній терці і вкинули до салату в забігайлівці китайців на розі!»

Але ні, такі слова лише роздразнять його інтерес. А це зараз потрібне найменше.

- Ні. Нічого йому не передавай. Ані слова. І принеси мені персикову туніку до вечері.

- Слухаю, панно. Але ваш батько казав, що сьогодні личить бути в чорному, бо ж...

- О, я ще не належу до цієї сім'ї, якщо ти забула. Персикову туніку мені.

Спрацювало. Служниця зігнулась в поклоні і так й позадкувала до дверей. При згадці про родинні зв'язки та їхню заплутану суть Діті самій іноді ставало нудотно, але такі зауваги завжди дозволяли заткнути пельки особливо гомінкій прислузі.

Вона пробігла кінчиками пальців від зап'ясть до плечей. Шкіра, м'яка і ніжна на дотик, заспокоювала її. Волосся стікало по спині і лоскотало лопатки. Поки вона залишається бездоганною, все чудово, так. Якби тільки не один з біса впертий молодик, котрому з біса хочеться вкоротити собі і їй заодно віку...

- Що, Діто, самомилуванням займаєшся? - двері скрипнули і досередини без стуку ввалився нестримний потік радості, ейфорії, чорних кучерів і алкогольного аромату.

- Ніо, братику, - вона повернулась до нього з заготованою милою усмішкою № 3. - Яка велика радість принесла тебе аж в мої покої, коли ліфт зламався?

- Діто, мені реально, реально потрібна твоя допомога, - Ніо швидко обмінявся з нею вітальними поцілунками у обидві щоки і тоді схопив за руки, мовби боявся, що втече. - Батькові донесли, що я ганяю винце в Швецію.

- І що? - вона відсторонилась, бо дух випивки ризикував зачепитись і за її волосся, а потім викликати зайві запитання за родинною вечерею.

- Ну, я ж його ганяю не зовсім цей... не зовсім легально.

Діта закотила очі.

- Як наче в цій сімейці хтось щось робить легально.

- Ну та-а... Але я якби трохи спалився з цінними запасами. Коротше, там багато розгрібати тепер. І батько влаштує мені триндець¸ - прохрипів Ніо і вчепився в свої кучері, наче в передчутті кінця світу. - Заступись, слухай. Якщо хто й має вплив на великого цабе, то хіба ти. Давай, давай, давай, га?

Відчай в його широко відкритих зелених очах міг бути і цілковито щирим, і майстерно награним.

- О, а це що? - Ніо втягнув повітря носом, ніби винюхав щось цікаве, і його руки вже потягнулись до савану на підлозі, котрий служниця забула забрати, щоби їй оливками вдавитись!

- Подарунок від прихильника, - Діта недбало стенула плечима. - Можеш викинути.

Але клятий брат уже дорвався до пакунка і легко вгадав, що там не зовсім звичайна цяцька.

- Подарунок? - реготнув він коротко. - Ти затусувалась з султаном Брунею?

- Гірше, - лаконічно відповіла Діта, сподіваючись, що уникне інтересу набридливого малого, котрий мав дуже погану звичку допитуватись більше, ніж він у стані втримати в таємниці.

- А що на це каже Фестус? - брат стрельнув в неї знущальним поглядом, нагадуючи про неминуче.

- Фестус? А він що - говорити вміє? - краєм ока Діта помітила тінь за вікном і серце підстрибнуло, мов на пружинці.

- Не певен. Іноді я чую, як він бурмоче щось собі під носа, коли бавиться зі своєю ювеліркою, але з однаковим успіхом то може бути і вітер.

- Ну от. А тепер вниз, Ніо, любий. Сестричка повинна переодягнутись до вечері, щоби всі гості, якщо вони нині будуть, підбирали щелепи з підлоги від її краси і охоче погоджувались на все, що батько їм запропонує. Така моя роль тут.

- Діто, та всі вони й так погодяться, якщо сам papa захоче. Тоо... ти мене прикриєш?

- Побачимо, Ніо, побачимо...

Діта ледь не виштовхала брата за двері і підійшла до вікна. Визирнула надвір. Вітер розвіяв волосся.

Ні, здалось. Не було там жодної тіні. Погляд ковзнув вниз, на театр, на потоки машин, захмарене небо, вивіски і ліхтарі. Краєвид з цих покоїв був вартий того, щоб терпіти причіпки мачухи Герр.

Тихо. Спокійно. Чудово.

- У тебе параноя, дорогенька. Параноя, - пробурмотіла Діта, закриваючи вікно.

Параноя проте мала цілком конкретне ім'я Аррі, коротке шорстке волосся кольору вина з погребів Ніо і стільки нахабства, що його вистачило би на половину цієї божевільної сімейки.

 

***

- То що, божевільна сімейко, ви готові до великих зборів? - батько запитував це завжди з таким ентузіазмом, що заперечити йому було складно, тому всі озвались.

- Почнемо з питань насущних. Пола, Арті, як ваша справа з аптеками?

- Ми викупили половину мережі, - протягнув Пола, бренькаючи на лірі, яку він носив за собою всюди, мабуть, навіть у туалет.

- Але власник побоюється віддавати нам в руки все, - Арті, як завжди, продовжила за братом. - Він думає, що є щось, що ми не зможемо купити.

- Але ви до кінця місяця його переконаєте?

- А, та ще би, - близнюки перезирнулись. - Ми йому дали час на роздуми. І краще би йому думати швидше...

- Бо ми натякнули, що можемо надавити на потрібні важелі і йому доведеться шукати ринок збуту хіба десь в Африці.

- Добре! - батько сьорбнув вина і повернувся до брата: - Хейдесе, а ти чого схожий на скислий помідор? Твої акції ж вже стабілізувались, я потурбувався.

- Акції, робота, метушня... Люди геть втратили гарний смак! - дядько Хейдес поправив білосніжну на тлі його чорного костюма серветку. - Я хочу творити красу, але ніхто її не купує. Пощо тоді мені всі ті корпорації і великий бізнес?

- Дядьку, не турбуйтеся, я замовлю у вас розкішну труну, - Ермі потягнувся через стіл за салатом. - Тільки років через сотню, не раніше.

- Ермі, не ляскай язиком, - батько посуворішав. - Бо ти свою роботу ще не зробив. Я кого відправляв в Рим, до тітки Міни?

- Ну papa, ну в мене ще кляті екзамени! Мінерва почекає. Я що - маю нові крильця на сандалях, щоби одна нога тут - інша там?

- То полагодив би старі, бо пащекувати-то завжди радий... Ніо!

Діта, як і всі за столом, повернулась в бік темних братових кучерів. Він втягнув голову в плечі.

- Ніо, що за чутка така пробігла, що ти збуваєш наші кращі запаси кудись скандинавам?

- А й справді? Що за чутка? - він спробував зіграти святу невинність і водночас розвідати, наскільки все критично.

- Я тебе питаю серйозно, малий гаде, де вино, котре закладав в погріб твій пра-пра-пра...

- О, я знаю! - Діта перебила батька в той момент, коли він ще не почав метати блискавки від злості. Його погляд ковзнув до неї і краплю заспокоївся.

- Ти? І що ж такого знає наша красуня Діта, що Ніо вирішив не повідомляти про це власному батькові?

- О, батечку, розумієте, - вона сяйнула вибачливою усмішкою № 2, - це я попросила відправити кілька пляшечок моїй далекій сестрі Фрейї.

- А хто дав тобі право... - спалахнула Герр, але батько спинив її владним поглядом.

- Кажи далі, люба.

- Фрейя дуже допомогла мені, коли до нас приїздили півничани на переговори. Пам'ятаєте ті, холодні, мов льодові брили.

- Так. Ти тоді врятувала ситуацію з послом...

- І все їй з рук сходить, бо вона, бачте, красунечка, - Герр відвернулась демонстративно. Близнюки захихотіли.

- Жінко, ви хочете покинути нашу спільну вечерю і піти в свою спальню? - батько повернувся до Герр, котра стулила губи так міцно, наче їх зашили.

- Ой, батечку, матусю, не сваріться! - Діта сплеснула в долоні. - Тож бачите, що Ніо тільки допоміг мені трохи.

- Добре. На тому й порішимо. А де це Фестус?

- Він казав, що хоче залишитись в майстерні сьогодні, - пробурмотіла Герр.

- Знову? То вже погана звичка! То слухай, Ермі, за ті сандалі...

Питання вина й справ Ніо було успішно закрите. Діта видихнула і впіймала радісний братів погляд.

- Я почуваюсь вичавленою, що готова впасти обличчям у салат, - шепнула вона.

- Я тобі заборгував чесно.

- І чесно відпрацюєш, - кивнула вона, думаючи про те, чи може Ніо бути корисним, щоби позбутись триклятого чудовиська.

 

***

Це трикляте чудовисько впало їй на голову так само несподівано, як і обвал акцій корпорації дядька Хейдеса минулого місяця.

Діта звикла подобатись, закохувати в себе, часом розважатись і завжди ловити захоплені погляди зусібіч. А потім напівжартома пояснювати, що ігри пора закінчувати, бо вона - безцінна, хоч і прийомна донька клану Олімпіас. Чиї зв'язки міцною павутиною обплутують все місто, а трупи ворогів незмінно втрапляють до річки, котра це місто перетинає. Або просто зникають безвісти. І той, хто посягне на Діту, наречену Фестуса Олімпіаса, впаде з перерізаним горлом швидше, ніж встигне сказати хоч слово на свій захист. Або ж його начинять кулями так майстерно, як кухарка тітки Гесті фарширує кролів до весняних фестин.

- То й що? - спитало чудовисько, коли після коротких розваг та необтяжливого флірту у вельми різношерстих компаніях, Діта з чарівною усмішкою № 7 заявила, що вона не має планів продовжувати все це. Адже її названий батечко не дуже любить дізнаватись про інтрижки судженої Фестуса. Вона, звичайно, промовчала про те, що весілля з Фестусом запланували без її на те згоди, а сам наречений цікавився тільки своєю ювелірною майстернею та кузнею і за час їхнього знайомства сказав від сили десяток слів.

- То й що? - перепитала вона, стираючи усмішку з обличчя. - Тебе вб'ють, Аррі, ось що.

- Не вб'ють, - він задер голову вгору і розсміявся, ніби всі ці перспективи його дуже тішили. - Не на того напали.

- Молись, щоби не напали.

Згадуючи той вечір, Діта вже шкодувала, що сама не порішила його. Маленький отруєний кинджал, котрий звисав, мов прикраса у піхвах на її поясі, міг вирішити все доволі швидко. Але від такої думки в неї посипались мурашки по шкірі. Ні. Вона створена для любові, а не для вбивств.

- Ти будеш моєї дружиною, - заявив нахаба наступного разу.

- Святі пороги Стіксу, сказано ж тобі: мене заміж видають! Заміж!

- Ти ж не хочеш.

- Як наче це колись щось змінювало...

- Діто, я - людина проста. Я знайшов собі жінку, котру люблю і котра не хоче йти за якогось бовдура...

- Цей бовдур - син великого цабе, котрий заправляє у місті. І любить пускати зайвих людей на фарш. На рибозаводі.

- Ці проблеми вже залиш мені.

Нестерпний монстр не мав ані найменшого поняття про те, коли варто загальмувати і відступити. Він слав їй подарунки, випадково зустрічав у найнесподіваніших місцях, примушуючи Дітині коліна дрібно тремтіти від думки, що якщо зараз цією вулицею йтиме батько чи хтось з дядьків, чи не дайте боги, сама мачуха, котра її ненавиділа, на чому світ стоїть... Але щоразу ніхто не йшов. А Аррі щоразу зривав поцілунки з її губ, і поцілунками все не обмежувалось. І найгірше - їй це подобалось. І найгірше - вона не могла сказати про це вголос.

Треба було його відштовхнути. І знайти метод зробити це швидше, ніж його вб'ють.

 

***

- Боги, що тебе сюди принесло?!

- Ноги. І руки. Дертись було не так вже й зручно, але то дурниця.

- Ти забув, що я тобі сказала?

- Що ти - наречена сина великого цабе, котрий тримає в руках весь тіньовий і половину легального бізнесу в цьому місті і любить пускати людей, які його дратують, на фарш?

Що ж. Цього він не забув.

Діта смикнула плечима і шлейка сукні непрохано зіслизнула з одного з них. Дуже невчасно.

- За хвилину чи дві тут буде мій брат Ніо, - попередила вона, сподіваючись на пробудження здорового глузду в особи навпроти. Хоча кого вона обдурює? Про який здоровий глузд можна говорити з тим, хто вибрався до мансарди їхнього дому по пожежній драбині посеред ночі?

- Тоді за хвилину чи дві я сховаюсь так, щоби твій брат Ніо мене не побачив. Чи вирублю його. Що краще?

Діта зрозуміла, що він серйозно. М'язи, котрі проступали крізь підгорнуті рукави сорочки, не залишали сумнівів у тому, що Аррі скрутить Ніо у подвійний вузол за секунди дві.

- Ти - божевільний, - Діта похитала головою і усміхнулась, вперше за вечір не задумуючись, який же номер повинен бути в цієї усмішки. - І звідки ти такий взявся на мою голову?

Хоча вона чудово пригадувала вечір їхнього знайомства і той маскарадний бал, і ті асоціації з історією Ромео та Джульєтти. Але ні, прокидатися у труні вона наміру не має!

- Діто, сестричко, рятівнице, зірко вечора!..

- В шафу! - шепнула вона і штурхнула височенного Аррі в бік темно-каштанових дверей, за котрими ховались її сукенки, і тут же надміру голосно, щоб заглушити скрип вигукнула: - НІІО!

Брат підбіг, підхопив її на руки, крутнув двічі і поставив на підлогу.

- Проси, що хочеш!

- Навіть щось з твоїх таємних запасів? - Діта пригадала про вина, над котрими малий паскудник особливо пантрував.

- Це вже ні. Поки ні. Але я обов'язково спрезентую тобі пляшку на весілля з Фестусом.

Від шафи почувся скрегіт.

Ніо повів очима в небезпечний бік.

- Ні, - сказав він. - Ні, сестричко. Тільки не це. Не розчаровуй мою бурхливу фантазію і віру в тебе. Ти ж не хочеш сказати, що ховаєш чергового коханця в шафі? Тобто - просто в шафі? Як в старих чорно-білих фільмах?

- Я тебе вб'ю, - видихнула Діта і поклала руку на кинджал.

- Але я нікому не скажу, - Ніо випередив її погрозу і ввічливо постукав в дверцята шафи. - Пане коханець, ви тут?

Аррі кілька секунд вагався, але тоді ударом ноги відчинив двері і Діта застогнала, помітивши, що він потоптав кілька сукенок.

- Оу. Оуоуоу. Мамма мія і святий вершечок Парнасу!

Ніо свиснув. Аррі поворушив густими бровами.

- Шановний, щоби ви знали, я цілковито на стороні своєї сестри, але краще вам негайно звідси здиміти, бо за мною йде жахлива фурія, наша maman Герр і вона набагато страшніша за мене.

- І не повертайся, - Діта помахала Аррі, коли він вистрибнув у вікно. Тут серце на мить тенькнуло. Але проклятий монстр приземлився акурат на карниз, а тоді метнувся до пожежної драбини, ніби вмів літати.

- Maman же не йде сюди? - спитала дівчина, повертаючись до Ніо.

- Ні. Але по тобі було видно, що ти хочеш його збутись. Ти аж позеленіла, як салат дядька Хейдеса.

- Тоді погані справи у моєї шкіри, - Діта обережно помацала щоки. - І так. Мені треба його позбутись.

- А колись це було проблемою? Ти ж крутиш кавалерами направо й наліво, як захочеш.

- А цей, як бачиш, не крутиться. Він собі вбив щось у голову і тепер не дає мені проходу.

- Мені шепнути кілька слів papa?

- Ні, ти що! - обурилась Діта. - Я не хочу, щоби хтось про нього дізнався і... і розібрався по-нашому.

- Чого?.. Ой. Ой-ой. Ой горіти мені, горіти, якщо не скупаюсь в Леті і не викурю все це зі голови...

- Що таке?

- Та ти запала! Діто, та ти вперше сама на когось запала! Ох маммма мія....

Діта втягнула повітря носом і нагадала собі подумки, що вона - найкрасивіша, найбажаніша і наймиліша дівчина на всього лівому березі. Це завжди допомагало в моменти паніки. Тоді вона повернулась до брата, підійшла загрозливо близько і видихнула:

- Діонісе Олімпіас, ще раз посмієте повторити цю нісенітницю і вилетите з цього вікна. А батько дізнається про справжню долю свого безцінного вина. Хоча, якщо розіб'єтесь об асфальт, буде вже байдуже.

 

***

- Пане Зевсе, не хотів вас турбувати за дурниці, але в місті новини.

- Гарні, я маю надію?

- Та прибув якийсь новий кадр. Крутиться то тут, то там. Наче інфу збирає. І дуже вже самовпевнений.

- Хто такий?

- Ще не знаємо. Хотіли вас попередити. Бо його ніби бачили біля вашого дому теж.

- Я нікого не чекаю. Прослідкуйте за ним. І якщо буде сунути ніс, куди не варто... - батько клацнув язиком.

Діта завмерла за дверима. Вона не любила підслуховувати, проте цього разу була певна, що йдеться про Аррі, ну точно про Аррі, котрий з'явився в місті, як квітнева злива в січні, і вже явно привернув зайву увагу.

- І так, я думаю наступного тижня обвінчати малих, то поки що не турбуйте мене з новинами. Не хочу вимащувати руки перед святом.

Тепер же Діті здалось, що їй приставили пістолет до скронь, бо «обвінчати малих» могло означати лише одне - її життя закінчується і примарне весілля з Фестусом стає цілком реальним весіллям з Фестусом. Вперше їй захотілось проміняти всі діаманти та сукні на відтермінування свого вироку.

 

***

Два дні панував такий цілковитий спокій, що Діта згризла собі два нігті на лівій руці від думки, що з Аррі щось сталося. Ще один ніготь вона згризла, турбуючись через довгий язик Ніо, але зелені братові очі майже не дивились в її бік.

Третього дня спокій було порушено. Триклятущий Аррі, здавалось, міг втрапити куди-завгодно. Навіть на закритий благодійний вечір, де сильні світу цього обговорювали свої справи, чергуючи їх з келихами шампанського і покупками картин відомих майстрів, кошти від котрих йшли на якусь показово корисну справу.

- Боги, як тільки тебе впустили сюди? - видихнула вона, коли вирвалась з обіймів.

- А чого б мали не впустити? Я хіба невідповідно виглядаю? - горе-коханець звів кошлаті брови, котрі надавали його обличчю грізного вигляду і поправив метелика під горловиною сорочки. Метелик виглядав на ньому, як виглядали би пляжні шорти в рожеву смужку разом з велюровим фраком, проте Діту це турбувало зараз найменше.

- Це вечір клану Олімпіас, - сварливо пояснила вона. - Тут вся міська верхівка! І якщо тебе побачать тут та зі мною, то...

- Олімпіас? Клас! У мене з ними багато спільного!

- Не смішно. Ти себе вб'єш і мене теж, я ж казала тобі, чудовисько, що це не жартики!

Чудовисько нахилилось до неї:

- І прекрасно. Не люблю жартувати, коли йдеться про тебе.

Пальці занурились в її волосся, безповоротно знищуючи результат багатогодинної укладки, але це було вже не важливим. З легенів Діти втекло все повітря, вона ривком притулилась до широких грудей і мигцем окинула поглядом коридор. Ні душі. Щастить.

- На балкон! - видихнула вона, обіцяючи собі, що це вже точно останній раз...

 

***

Герр стояла, схиливши голову набік, і погляд її темних очей свідчив про те, що вона бачила все. Або принаймні, частину і, мабуть, найбільш промовисту. Головне дізнатись, чи справді це так, чи мачуха лишень зацікавилась тим, що ж це її «дорога» Діта робить сама на балконі в розпалі вечірки, коли їй годиться хитати стегнами, гуляючи з бокалом шампанського поміж шановних гостей.

Ну що ж, нічого надзвичайного не сталось. Головне, запевнити в цьому і мачуху. Діта нап'ялила ввічливу усмішку № 5 і вийшла з тіні балконних колон, поправляючи сукню. Поправляти волосся сенсу вже не було. Опалова діадема висіла на згині руки, як вигадливий браслет, а кучері у кращому разі виглядали, як після ночі в клубі в розпалі буремної юності.

- Гарний день, матінко, правда?

- Так, люба. А цей юнак з тобою, - вона вказала за спину Діти і та озирнулась мимоволі, але Аррі там вже не було. - Він тобі сподобався, сонечко?

Тартар. Не треба було озиратись! Дівчина стерла усмішку, замінивши її на маску байдужості.

- Ні. Ні краплі. Ще один собі... знайомий.

- Ти не мусиш критись від мене. Я ж твоя матір і переймаюсь за тебе.

- Пані Герр, ми всі знаємо, що ви мене любите, як кальцоне в спеку.

- Якщо батько дізнається про це...

- Але ж він не дізнається, - Діта акуратно опустила діадему в долоню і рішуче примостила її на волосся обома руками. - Тут нікого, окрім вас не було. А батько страх, як не любить наклепів.

Мачуха втягнула повітря носом:

- То ти хочеш заявити, що я вигадала це?

- А ви хочете піти і поскаржитись батечкові? - Діта усміхнулась і похитала головою. - А щойно ж переконували, що переймаєтесь за мене.

- Так, переймаюсь за твоє добре ім'я. Врешті, ти наречена мого сина. І за тиждень станеш його дружиною.

Гіркий клубок у горлі.

- Ви би хотіли, щоб було не так.

- Нікого не цікавлять мої бажання.

- Мене цікавлять. Якби я зникла з вашого життя - чи ви були б задоволені, матінко?

Герр подивилась на неї довгим поглядом, як наче сумнівалась, чи не стоїть позаду хтось з диктофоном, щоби зібрати на неї компромат, проте ні.

- Так, - повільно шепнула вона. - Я була б більш ніж задоволена. Може, тоді в цій сім'ї згадали б, хто велика господиня дому, а не дивились тільки на твої сороміцькі стегна, - її погляд ковзнув вздовж розрізу сукні доньки.

- Тоді ми зможемо домовитись, - Діта не планувала застосовувати один з багатьох божевільних планів, але тепер, коли Герр побачила її з Аррі, а до весілля залишився тиждень, доведеться або піти ва-банк, або замовляти собі труну. О так. Дядькові Хейдесу остання ідея, безумовно, сподобається!

 

***

- Ти ж казала, що твоя мачуха - останнє стерво, - Аррі замислено почухав потилицю і Діті цей жест видався безмежно милим.

- Саме тому, любий, ми її і використаємо, - вона критично подивилась в дзеркало на свої коси, укладені нагору, щоб не заважали, якщо доведеться швидко тікати. - Вона б однаково видала нас тепер, коли застала. А так вона і видасть, і ще буде тішитись, що збудеться мене.

- Ненадовго.

- Але вона про це не знає! - Діта сяйнула посмішкою.

Тепер ідея видавалась більш ніж приємною. Герр захоплено повідомить батькові Зевсу, що його люба, пещена Діта викрадена ревнивим коханцем. Поки батько кидатиме блискавки, вони з Аррі покинуть місто і ніколи більше не повернуться - так думає Герр.

Але в плани Діти не входило відмовлятись від улюбленої мансарди в розкішному особняку і привілейованої позиції. Тож вона вирішила гарно заховатися. А у вдалий момент, коли всі вже впадуть у відчай і вирішать, що знайти та повернути її не вдасться, вона з'явиться на очі названому батечкові, впаде йому в ноги і повідомить, що вона така-сяка втрапила в біду. І бути б їй вже далеко звідси, якби не бравий Аррі, котрий її врятував. А судячи з його нахабства та статури древньої статуї, то врятувати одну викрадену панночку для нього - не біда.

А під шумок Аррі зможе претендувати на її руку, ногу, серце і все, що забагне, бо навряд чи хто буде йому суперечити в такій ситуації. Та й він же впертий, як скала. А Діта зможе мальовниче описати жахливі тортури та насилля, котрими їй погрожували, і розчулити серце найбільшого мафіозі у місті, котрому довелося зватись її таточком. Чудово!

- Опівночі на розі п'ятої та третьої, - повідомила Діта швидко.

- Ти хіба не підеш зі мною? - Аррі спохмурнів сильніше, ніби ідея розлучатись зараз йому не сподобалась.

- О ні, чудовисько, не піду. Не хочу ж я спускатись по пожежній драбині у цьому - вона розвела поли сукні в сторони, оголюючи ноги більше, ніж планувала. - До того ж, камери спостереження на вході не сплять. Я вийду сама.

- Ти - ризикова панна, - повідомив Аррі таким тоном, наче це була його заслуга.

- А ти - божевільний, - вона легко торкнулась його шорсткої щоки вустами. - А тепер - геть, геть, геть!

 

***

- Діта-а-а!

- Їй-богу, Ніо, ти мене живцем в Тартар відправиш, якщо ще раз так вломишся досередини! - вона відійшла від вікна, котре щойно зачинила за Аррі. - Чого тобі?

- У мене біда! - заявив брат голосно.

- Е ні, не більше, ніж одне вирішення твоїх проблем від великої і чарівної мене на тиждень, - вона поривалась виштовхати Ніо в коридор, аби він не набридав.

- Гаразд, перефразую, - Ніо кинув швидкий погляд собі за спину. - Проблема не у мене, проблема у нас.

Від дверей війнуло димом і щось струсонуло дім так, наче б величезне чудовисько товклось по сходах.

- Ти звільнив Цербера? - Діта пригадала домашню тварюку дядька Хейдеса з завмиранням серця.

- Ні, я напоїв Фестуса, - Ніо хитнув кучерями. - Дуже сильно напоїв, скажімо так...

- На богів Олімпу тобі це здалось?!

- Я був певен, що це розв'яже йому язик і він зізнається татові, що не хоче брати тебе заміж. Моє вино - це магічна штукенція!

- Ну спасибі. А він взяв молот і почав ламати все, що бачить?

- Так. І ще він почав говорити.

- Що?

- Що він рознесе голову будь-кому, хто посягне на тебе. А тебе мм... зв'яже і... мм... загалом, все погано.

- Все погано, - повторила Діта повільно, а тоді метнулась до вікна.

Сукня зачепилась за підвіконня і тріснула.

- Проклинаю тебе, о шифон, котрий придумали ті, хто ніколи не стрибав з вікон!

- Лови! - Ніо кинув Діті сандалі. - Це від Ермі. Полагоджені.

Сандалі, почувши ім'я власника, радісно пурхнули вгору, тріпнувши крильцями.

- Непогано, - Діта зняла туфлі на шпильках і натягнула братове взуття.

- Ти вперед, я затримую Фестуса, - Ніо кивнув з готовністю.

Хіба боги знали, як він намірявся це зробити, проте Діта віддерла шматок сукні і з ентузіазмом перелізла через вікно, тричі попросивши вищі сили не вбивати її сьогодні.

Двері позаду бахнули. Фестус, дихаючи перегаром, ввалився до кімнати. Крила сандалій неспокійно чмихнули, а тоді затріпотіли, мов скажені вентилятори, і понесли вперед та вниз.

 

***

- Що, план змінився? - спитав Аррі, котрий вже спустився донизу драбиною.

- Мій наречений вирішив, що йому набридла френдзона, - стенула плечима Діта. - І обітниця мовчання.

- Мені роздовбати його об стінку? - Аррі сприйняв її слова, як знак до дії, і почав закочувати рукави темно-червоної сорочки.

- Ні, - Діта приземлилась поруч і кинула погляд вправо. Біля порогу стояв довгий, схожий на катафалк, автомобіль. - Позичимо дядьків і ходу звідси!

Вона застрибнула в машину - дядько Хейдес завжди залишав її відчиненою. Тоді затягнула туди ж Аррі.

Двері захряснулись. Катафалк зрушив з місця. Сам по собі.

- Я нічого не робив, - Аррі підняв вгору відкриті руки.

- І вже явно не я, - спохмурніла дівчина. - Зате тепер розумію, чому дядько не зачиняє дверцята.

Автівка вперто вирішила не піддаватись на керування і несла їх по нічних вулицях на швидкості посереднього Шумахера, котрий не реагує на світлофори.

- До дядькової майстерні їде.

- Він що - художник?

- Псих він. Труни робить. Хоча має грошей гори і цілу колекцію коштовного каміння. Пригнись! - Діта пірнула вниз, ховаючи голову між м'якими і високими спинками крісел катафалка. - Назад, клята машино! - вона вдарила панель приборів, проте результату це не дало.

- Сюди... - Аррі раптом потягнув її за собою.

Весь задній відділ авто займала розкішна труна, оббита чорним атласом зі срібним шиттям. Порожня.

Діта й Аррі перезирнулись. Місця всередині було достатньо. Кришка лежала поруч.

- Ось тобі і доля Джульєтти... Молися, щоби ніхто не вирішив її відкрити... - дівчина першою прослизнула назад і вляглась в труні. - Інакше в ній нас і похоронять.

Аррі пробурмотів щось про те, що він їм всім покаже, проте опустив кришку. За мить автівка спинилась.

Голоси, гугняві і глибокі через перешкоди, просочувались ззовні.

- ...Жінка дзвонила, що малий чогось сказився і розніс там кілька колон.

- Батько! - писнула Діта і хотіла прикрити рот руками, та тільки руки, притиснуті до тіла, не було як піднести вгору.

- Бідний хлопчик, що ж це його так... Я кажу, всі ті підліткові комплекси мають мати якийсь вихід, бо завжди він підозріло тихий і спокійний. Чи допоможеш мені витягнути цю штукенцію?

Долоня дядька Хейдеса ляснула по кришці труни.

- Маю завтра віддати замовникові...

Діта зажмурилась. От і все. Все тут. Все-все-все...

- Зараз, - прогугнявив батько.

Кілька секунд тиші, тоді кряхтіння, тоді раптовий рух - і труна піднялась, і попливла в повітрі.

- Чого ця байда важить так, ніби ти туди цементу напакував?

- Тартар її зна, мабуть це декори. Замовники дуже пишну хотіли.

- Щось мені від неї надто парфумами пахне. Несолідно. Не по-траурному.

- Мабуть, в машині що залишилось. Я її виставлю провітритись ще до завтра. І побризкаю настоєм з асфоделій та лілій.

- Ну то буде добре, бо мені воно геть чисто нагадало нашу малу Діту.

- Оце не треба мені її тут згадувати. Вона геть відлякує меланхолійний настрій і натхнення.

- Бо в неї фігурка, що треба!

Діта зціпила зуби. Аррі забулькав, душачи сміх. Їй свербіло заїхати коліном по його нозі. Але тут труна хитнулась і опустилась на рівне й тверде - підлогу майстерні, мабуть.

- Ну, будь, - батько плеснув по кришці, а тоді повітря прорізав сигнал телефону, котрий був здатен пробудити й мертвих. - О, знову паскудниця стара дзвонить! Герр, чого тобі ще?

- О, а Герр - це... - почав було Аррі, але Діта цитьнула на нього негайно.

Розмова лунала приглушено, тільки наприкінці її розірвало одне-єдине:

- Що?!

Дівчина втягнула голову в плечі. Відчуваючи, що спина починає боліти від незручної позиції, вона замислилась над тим, коли ж вийде вибратись з труни на світло. І на свіже повітря, так.

- Що там? - дядько Хейдес протягнув стражденно, бо вочевидь батько був невдоволений.

- Слухай, що Герр надумала: каже, що Діта - уяви собі! - помахала їй ручкою, наплювала на всю нашу доброту і втекла на всі чотири сторони з якимось жевжиком! Сьогодні ж!

- Що робитимете?

- Та що. Те, що завжди. Піднімемо всіх, прочешемо місто. Хоча я думаю, що то Герр чеше. Любить плести інтриги, особливо проти Діти.

М'язи Аррі напружились. Запахнуло паленим.

- Де вона?! - голос Фестуса ввірвався до кімнати так раптово, що дівчина не стримала зляканого зойку. Слава богам, від шуму його не почули. У повітрі тут же стало парко.

- Гефесте, заради богів, - дядько Хейдес понизив голос. - Обережно зі своїм вогнем, в мене тут дерево.

- Де моя наречена? - визвірився на нього Фестус. - Вона сіла в цю машину.

- Сину, заспокойся. Це - дядькове авто, нікого в ньому не було.

- Я бачив! Ніо бачив. Ніо, падлюка, він... - Фестус кумедно гикнув.

- П'яний... - констатував Хейдес стражденним тоном. - П'яний, як яблука в погребі.

Аррі заворушився і шепнув здивовано:

- Діто, то ти наречена Гефестуса з клану Олімпіас?

- Цить, - видихнула вона. - Казала ж...

- Не казала. Казала тільки, що твоя родина - дуже сильна і впливова...

- Ох-х, та якби ж ти хоч раз... - Діта затнулась. Назовні стало надто тихо.

І тут об кришку труни гахнуло щось з диким жаром.

- Фестусе! Геть од моєї роботи! - запанікував Хейдес.

- Вона там! І він! Обох порішу! В труні я її бачив! - заволав Фестус і Діта подумала, що Ніо зробив велику помилку, давши йому хоч краплю алкоголю.

- Тепер же я розберусь, - видихнув Аррі надто весело і вибив кришку ногою.

Фініта ля комедія.

Діта вдихнула повітря. Чудовисько метнувся з труни, мов на пружині. Він відскочив до стіни з інструментами дядька Хейдеса. Під оторопілими поглядами схопив звідти щось схоже на ніж і сахнувся вбік якраз тоді, коли молот Фестуса приземлився на місце його ніг.

- Ти мрець! З труни виліз - туди й повертайся! - очі п'яного наслідника палахкотіли вогнем. - Звабник чужих дружин!

Він незграбно накульгував, але молот в його руках літав, як ніби був паперовим.

Діта подивилась на батька і дядька, але ті не відривали поглядів від Аррі, ніби справді втратили дар мови, коли він виліз з труни.

Він же рухався, як згусток полум'я. Обійшов Фестуса ззаду, вивернувся від удару, натомість, заїхав йому в щелепу. Ніж спалахнув і кресонув по молоту, вистрелюючи іскрами в повітря. На столі дядька Хейдеса зайнялись якісь папірці.

- О, вона тобі не дружина... ще, - видихнув Аррі в лице Фестуса і безпомильно вдарив по нозі, на котру той припадав, тоді вдавив його в підлогу обома руками, вибив молот до стіни і з усієї сили хряснув Гефеста чолом в чоло, після чого той безвольно обм'як.

З голови чудовиська текла кров, але усміхався він надто задоволено.

- Ох... - Діта затулила рот руками. От тепер його вб'ють. Тепер точно вб'ють. І її, мабуть, порішать за компанію. Це ж вони себе видали так видали. Молодці!

Аррі, все ще тримаючи непритомного Фестуса руками, озирнувся за спину, де стояли Зевс з Хейдесом і посміхнувся ширше:

- Привіт, дядьку. Привіт, тату.

 

***

- Ар'рей, - похмуро, проте й захоплено видав Зевс.

- Ар'рей, - голос Хейдеса вагався між шоком цілковитим і частковим.

- Ар'рей Олімпіас, до ваших послуг, - він підвівся, розтер кров з чола по лицю і подав руку Діті, допомагаючи їй вибратись з труни.

Вона відчувала слабкість у всьому тілі, але змогла таки зробити два кроки і впасти просто на руки Аррі.

- Фестусові все так само не варто пити, так? - він першим порушив мовчанку, киваючи на непритомного.

Зевс кивнув і спитав глухо:

- Коли ти повернувся?

- Нещодавно.

- І не знайшов часу зазирнути додому?

- Хотів перше дізнатись, яка ситуація в місті.

- Що це все означає? - втрутилась Діта сторожко. - Чому ви... його знаєте?

- Діто, - названий батько подивився на неї важким поглядом. - Ну, Ар'рей - Фестусів брат. І мій син. Начебто.

- Але ж... ти ж... ти нічого мені не сказав! - вона озирнулась на нахабного знайомця, чіпляючись за нього, мов за якір, бо ноги її не тримали.

- Ну, ти не питала, - чудовисько, здавалось, був ні краплі не здивований. - А для мене сімейні справи - не найкраща тема.

- Аррі, це до біса серйозно!

- Я тобі казав, що мене багато пов'язує зі сім'єю Олімпіас.

- Так! Бо це твоя сім'я! Але ти тільки казав, що тебе звуть Аррі. Просто Аррі. І Ніо тебе не впізнав!

- Мене років 15 в місті не було. Я б Ніо теж не впізнав, він, взагалі, карапузом був, коли я...

- Та ти ввалювався в мою кімнату!

- 15 років тому ми жили в іншому будинку.

- Діти, ану тихо! - Хейдес перервав їх. - Інакше я можу проявити занадто багато інтересу до того, як ви опинились в моїй машині. В моїй труні.

- О, та без питань, - Аррі обійняв Діту за талію. - Я в неї гостював, коли Фестус перебрав і сказився, тому надумав собі різного. От і погнався за нами, як дикий бик.

- Краще не скажеш, - реготнув Зевс. - А гарно ти його!

- Ага. Багато часу був військовим, - Аррі видавив хижу усмішку. - І так, я повернувся надовго. І я хочу Діту.

Хейдес пирхнув. Зевс спохмурнів.

- Хлопче, що це ти верзеш?

- Я хочу її, вона хоче мене. Але Діта казала, що її мають насильно видати заміж за якогось спадкоємця сильного клану. Я думав, було, вже зазирнути додому та заявити, що знайшов собі жінку, тільки треба вирішити питання з тим бісовим кланом. Але якщо це вже моя сімейка, то проблема відпадає. Так?

- Діто, красуне моя, - Зевс повернувся до неї. - Що цей нахабний молодик заявляє тут? Що ти не хочеш заміж за Фестуса?

- Не хоче, - прохрипів Фестус позаду. Він звівся на ліктях і кашляв кров'ю. - І якщо я вже раз на сотню років маю право голосу в цьому домі, то я теж не вельми хочу мати за дружину дівчину, котра носить сукні, в котрих кожен перехожий може милуватись на її груди, наче б вони були на виставці!

Діта спалахнула і прикрила глибоке декольте руками.

- Дитсадок... - видихнув Зевс і повернувся до Хейдеса. - А я що тобі казав: чеше Герр, чеше, як вроджена! Вигадати оце, що моя мила, люба, дорога Діта втекла з якимось обірванцем на край світу... пхах! Треба буде провести з нею профілактичну бесіду. І з Ніо. Бо його вино нам надто часто боком вилазить. Цікаво, чи близнюки вже вирішили, що я просив, бо той аптечний магнат вже знахабнів вкрай!..

Вони занурились у свою розмову і зовсім забули про всіх інших. Діта спідлоба подивилась на Аррі.

- Якби я знала одразу, то...

- То в тебе не було б шансу так сильно закохатись у мене, - перебив він. - А в мене не було б шансу начистити мордяку Фестусові, котрий мене в дитинстві дико дратував, бо був татовим улюбленцем, коли мені діставалось за все. Я надто любив лізти в бійки. Тим більше, не люблю при знайомстві розповідати дівчатам, що я - спадкоємець сімейки, котра тримає в своїх руках купу бабла. Воно може сильно зіпсувати щирість стосунків. Ну, думаю, пора знайомитись заново. Ар'рей Олімпіас.

- Діта... Уроджена Афродіта Ураніа. Скоро, мабуть, Олімпіас.

- Зовсім скоро. Гарантую.