Історія Америки розпочинається не з Амеріго Веспуччі і не з Колумба. Вона, наче слабкий спогад погідного, теплого сну, що прядеться із залишків кришталю розбитого дзеркала мрій, мозаїка, в якій не вистачає кольорових камінчиків. І лише мови, перекази та фольклор корінних мешканців є все ще загадковими та не до кінця розгаданими свідченнями великих цивілізацій маленьких народів з мудрістю, що рівняється філософіям Давньої Індії, Греції, Рима, загублених у туманах сторіч та у порохні полеглих дубів мудрості кельтів, германців, балтів та слов'ян.

Його звали Едвард Шериф Кертіс (Кьортіс). Він зумів описати справжню історію американців-індіанців. Так стверджує Тоні Коспен.

Народився Кертіс у Вісконсині, невеликому поселенні між двома ріками - Вайтвотер Крік і Спринґ Брук.

Після тихого дитинства він почав їздити з батьком, проповідником і ветераном війни за відокремлення, коли деякі південні штати захотіли відокремитися від політичного об'єднання. Разом з батьком він плавав на каное (човні), щоби проповідувати. Вочевидь, це були 1870-і роки.

Після винайдення фотографічної машини (фотоапарата) з'явилася можливість закарбувати історію американських індіанців, їхню культуру, звичаї та особливості різних племен.

Часто забувають, що вивчення американських тубільців важливо не само по собі, а тому, що це чи не найсвіжіші дані про розвиток людської цивілізації у сиву давнину, адже США - ледь більше, ніж два сторіччя, а це - лише декілька поколінь. Пам'ятаймо: отакими, якими постали індіанці при перших зустрічах з європейцями, були колись і предки найрозвинутіших культур. Культури американських тубільців після приходу європейців впадали у «незупинні сутінки» свого розвитку. Мало хто вважав, що збереження культури якихось племен було важливим. Для них були важливими воля, земля, угіддя.

Чомусь не ставилося запитання правоти тубільців, і проповідувані істини проголошувалися лише тоді, коли було вигідно. Забувалися заповіді. На «Нову Землю» вони, начебто, не розповсюджувались. Грубо кажучи, виглядало так: «Я прийшов. Дай! Я маю право! Ти - ні!» Лише тепер, коли вже залишилася жменька ще живучих культур, багато «духовних шукачів», які «потребують рости духовно», вдаються до давніх культур, традицій і ритуалів американських індійців, бачачи і цілющу силу їхніх наспівів, речитативів, бубнів, «глаголень», шаманства. Ідуть до них і ті, хто хоче вилікуватися від важких недуг. Згадали, зрозуміли. Чи не пізно?

На долю людини має вплив оточення. На долю племен і народів - інші племена і народи. Такий стан справ у безжалісної Історії...

Як фотограф він пройшов від Аляски аж до Мексики, закарбувавши на пластиковій плівці неповторне.

Як стверджує італійське джерело, червоношкірі люди є свідками великих культур.

Кертіс відчував, що всі були свідками заходу культурних епох великих спадкоємців великого відання про все.

Найкраще свідчить про культуру народу його духовність: пісні, поезія, танці, ритми...

Ось що оповідає нам фольклорна поезія американських племен:

Я не знаю...

Я не знаю,

чи голоси людей

можуть долинути до неба.

 

Я не знаю,

чи Божество

почує мою молитву.

 

Я не знаю,

чи те, що я прошу,

буде виконане.

 

Я не знаю,

чи можна почути

голоси давніх.

 

Я не знаю,

що принесе нам майбутнє.

 

Надіюсь тільки, що добре,

і тільки добре

може до нас прийти.

(Переклад з італійської - автора).

 

Прикладом фольклорних байок-повчань є «Чотири віщунки» племені Навахо:

Руйнівник, син бога Сонця, одного дня вирушив на пошуки чотирьох віщунок, бо хотів їх убити.

Перша з них, яку зустрів він, тремтіла і побивалася при ньому, але не від страху. Холоднеча було її наймення. «Якщо ти мене вб'єш, - сказала, - запанує спека і зерно не зможе рости без води, яка його зрошує».

Руйнівник сказав: «Стара віщунко, ти маєш рацію, я тебе не вб'ю».

Голод було ім'я другої віщунки, і так вона мовила: «Якщо ти мене вб'єш, їжа стане нудною твоєму народові». А він їй: «Так, правда, радість кожного свята зникла б з тобою. Не вб'ю я тебе».

Третьою була Бідність. «Вбий мене, - каже вона, - я така нещасна! Але, знай: помру я, то одяг більше не буде зношуватися, і твій народ не знатиме більше смаку нових речей».

Він їй каже: «Правда, мій народ милується новим одягом. Тебе я не вб'ю».

Остання віщунка, найстаріша і зігнута, каже: «Якщо ти мене вб'єш, люди більше не вмиратимуть, і нові діти не народжуватимуться, світ стане світом старих. Відпусти мене - і Народ зросте, сильна молодь посяде місця старих, яких я візьму за руку. Я - Смерть, незрозуміла подруга людей».

«І тебе не можу вбити», - вирішив Руйнівник.

І отак Смерть, Бідність, Голод і Холод і далі - між нами.

Син Сонця, повернувшись зі своєї подорожі, пояснив усім, який стан речей».

(Переклад з італійської - автора).

Мудрість несе кожна культура, незалежно від того, на якій стадії цивілізації перебуває її народ, бо народ - завжди мудрий філософ та досвідчений учитель. Приклади мудрості корінних американців - чудовий відблиск людської думки.

Мені не цікаво

* Мені не цікаво, з чого ти живеш, хочу знати, чому ти зітхаєш, і чи ризикуєш усім, щоб знайти мрії свого серця.

* Мене не цікавить, скільки тобі років, я хочу знати, чи ти все ще хочеш ризикувати виглядати дурним у коханні, мріянні, у пригоді бути живим.

* Я не хочу знати, які планети погрожують твоєму місяцеві, я хочу знати, чи ти зачепив серцевину свого болю, чи залишився відкритим після того, коли ти зазнав зради у своєму житті, або чи ти замкнувся, боячись болю у майбутньому.

* Я хочу знати, чи ти можеш сидіти з болем, моїм чи своїм, чи можеш божевільно танцювати і дозволити захопленню переповнити себе аж до кінчиків пальців, незважаючи на обережність, що ми - реалісти, чи забуваючи обмеження людських істот.

* Я не хочу знати, чи історія, яку ти мені оповідаєш, - правдива. Я хочу знати, чи ти можеш розчарувати іншу людину тим, що ти є сам собою, чи можеш потерпати від звинувачення у зраді і не зрадити власній душі.

* Я хочу знати, чи ти вірний і про довір'я. Хочу знати, чи ти вмієш бачити красу в кожному дні, чи можеш робити кращим своє власне життя лише своєю власною присутністю.

* Я хочу знати, чи ти можеш жити з галасом, своїм чи моїм, і продовжувати кричати на срібло повного місяця: «Так!»

* Я не хочу знати, що ти вивчав, і з ким і де; я хочу знати, що тебе підтримує зсередини, коли все решту ти не зробив.

* Я хочу знати, чи ти вмієш бути наодинці зі самими собою, і чи насправді тобі подобається та компанія, яка у тебе є у порожніх моментах твого життя.

(написано індіанкою племені Орія, 1890 р.)

(Деякі італійські дослідники
сумніваються в автентичності цих висловів і вважають, що вони мають сучасне походження - автор).

Легенда про ловця снів (Із земель Онейдів)

Жила собі дівчинка Холодна Хмаринка, яка одного дня, нажахана постійними страхітливими сновидіннями, відкрила своїй матері свої страхи і попросила їй допомогти.

Останній-Подих-Вечора, її мати, зробила сітку округлої форми, щоб «схоплювати» сни маленької, давши їй здатність відрізняти хороші сни від поганих.

Отак вона повісила ту сітку над ліжечком Холодної Хмаринки, розганяючи її страхи.

І нині, на відстані сторіч, щоразу, коли народжується хлопчик, індіанці роблять «дрім-кечер» (ловця снів) і підвішують його над колискою.

Зі спеціального дуже гнучкого дерева роблять коло, що символізує Всесвіт, і вплітають усередину сітки, подібної на павутиння. (Що може символізувати зоряне небо або зв'язки між зорями).

Завданням «павутиння» є ловити й утримувати всі сни, які бачитиме маленький.

Якщо це будуть хороші сни, «ловець снів» їх нанизуватиме на нитку з кульками (сили природи) і заставить їх повторюватися.

Якщо ж він розпізнає погані сни, то він їх помістить у пір'я птаха і віджене далеко-далеко, розсіюючи їх у небі...

Індіанці зберігають свої «ловці снів» впродовж усього свого життя. З роками, з нанизуванням маленьких особистих речей, сила «ловця снів» зростає, а з нею - навіть здатність захистити свого господаря і допомогти йому реалізувати свої сни-мрії.

Однак, і плем'я Оджібве, і плем'я Лакота мають свої власні легенди про «ловця снів-мрій». Українцям легко запам'ятати назву «ловця мрій» мовою оджібве - «асабікешінь», наче «а-собі-кишень» (жарт), що насправді має значення «павук».

«Леґоменон»

«Ловці снів» для американських індіанців - це символ єдності і самовизначення Індіанських націй і перших Індіанських культур. Багато з «дрім-кечерів», що продаються, скоріше, американські, а не американсько-індіанські вироби.

 

Воїн

«Для нас воїни і це - не те, що маєте на увазі ви.

Воїн - не той, який бере участь у боях, бо ніхто не має права забрати життя в іншого.

Воїн для нас - це той, хто жертвує самим собою задля добра інших.

Його завдання - займатися літніми людьми, незахищеними, тими, хто не може себе сам забезпечувати, і, насамперед, - дітьми, майбутнім людства».

Сидячий Віл Поради червоношкірого білому

«Ми втратили нашу землю і нашу свободу, але зберегли наш спосіб мислити і жити.

Як індіанці, ми могли б зробити важливий вклад у вашу культуру.

Тільки небагатьом білим спаде на думку, що й інші люди з іншим кольором шкіри, чи то червоним, чи чорним, чи жовтим, можуть турбуватися, щоб цей світ став кращим.

У світі білої людини є багато нісенітниці.

Ми віримо, що білі повинні би більше часу приділяти тому, щоб краще подружитися зі землею, лісами і з усім тим, що росте, а не бігати схвильовано, як стадо бізонів, у паніці.

Якби білі прислухалися хоча б до деяких з наших порад, вони б досягнули тої радості, якої вони зараз не знають і яку вони даремно шукають у їхній запеклій гонитві за грошима і за розвагами.

Ми, індіанці, все ще можемо навчити білих, як жити у гармонії з природою».

(Татанга Мані, Бізон-що-ходить).

 

Про суть віри тубільців можна судити з їхньої давньої поезії:

Дари Бога

(Давня індіанська поезія)

 

Його я просив сили,

а Бог мені дав труднощі, щоб зробити мене сильним.

 

Його я просив мудрості,

а Бог мені дав проблеми, щоб їх вирішувати.

 

Його я просив процвітання,

а Бог мені дав м'язи і мозок, щоб працювати.

 

Його я просив сміливості,

а Бог мені дав небезпеки, щоб їх перебороти.

 

Його я просив Любові,

а Бог мені доручив людей, які потребують допомоги.

 

Його я просив про послуги,

а Бог мені дав можливості.

 

Нічого я не дістав, що хотів,

але дістав усе те, чого мені було треба.

(Переклад з італійської - автора).

 

Мушу зізнатися, що декілька років тому я прочитав польську книгу «Найгарніші молитви». Цікаво те, що серед польських молитов була згадана і ця, у перифразі: «Я не одержав нічого, що я просив, але одержав те, що було мені потрібно».

Коло як символ індіанців

Нічого особливого у цьому може й не бути, але коло має особливо важливе значення в індіанській культурі. Не тільки коло, але предмети округлої форми. Це - реальна та алегорична форма нашого життя, яка має великий вплив на духовність американських індіанців.

Корінні американці викладали коло з каміння як символ циклів та секретів природи.

Окрім чотирьох пір року, поділ кола на чотири частини міг позначати 4 сторони світу, а також чотири елементи - воду, повітря, вогонь, землю, а посередині - дух.

Дехто вважає, що у кожній індіанській хижі був свій малий вівтар, що мав вигляд кола, поділеного на 4 частини, біля кожної з яких клали предмети, що були типовими для пори року: листя, зерна, квіти, дикі фрукти, зілля і ті предмети, які представляють даний регіон.

Вважалося, що Влада Світу діяла по колу. Небо було округлим, як земля, що мала вигляд м'яча, і такими ж вбачалися й зірки.

Вітер у своїй міці віє вихорами. У птахів - округлі гнізда, бо релігія птахів була також і релігією давніх корінних американців. (Цікаво, що самі корінні американці називають себе «людьми», «народом», «нашими», іменами племен, але ніяк не «червоношкірими» чи «корінними американцями», чи «індіанцями», бо вони далі проживають на своїй землі).

Окрім того, сонце рухається по колу, так само - й місяць, і обидва вони - круглі. Навіть пори року мають круглу циклічність. І життя людини. І - намети, як гнізда птахів, розташовані колом, навколо людей, гніздо багатьох гнізд, де Великий Дух хотів, щоб тубільці народжували дітей.

Нездоланний потяг до волі

Вождь Леон Шенандоах-Онондаґа: «Ми були тільки вільними»

«Що було б, якби не..?» відповіді на такі запитання дає вождь:

«Якби ви, білі, ніколи не прибули сюди, цей край був би все ще таким, яким він був колись».

Усе б зберегло свою початкову чистоту.

Ви назвали його «диким», але насправді він таким не був. Він був вільним.

Тварини - не дикі, вони лише вільні.

I ми також були вільними до вашого прибуття. Ви з нами поводилися як з дикими, нас ви називали «варварами, нецивілізованими». Але ми були лише вільними.

Зразок індіанської мудрості

«Три люльки»

(Оповіданнячко з індіанської мудрості)

Старий мудрець-індіанець давав цю пораду занадто гарячим молодим людям свого племені: «Якщо ти справді дуже розлючений на когось, хто тебе смертельно образив, і ти вирішив його вбити, щоб змити ганьбу, перш ніж вирушити у дорогу, сядь, набий добре тютюном люльку і викури її.

Коли закінчиш першу люльку, зрозумієш, що покарання смертю, врешті-решт, занадто жорстоке за таку провину.

Тепер тобі прийде у голову, що його треба добряче відлупцювати палицею. Перш ніж вхопити велику палицю, сядь, заправ другу люльку і викури її до кінця.

Врешті, ти подумаєш, що за сильні і дотепні образи можна просто добре відлупцювати палицею.

Гаразд!

Коли ти вже зібрався образити того, хто образив тебе, сядь, напхай третю люльку, викури її, а коли закінчиш, залишиться у тебе лише бажання помиритися з тією людиною».

 

Такими були найкращі зразки духовної культури корінних мешканців Америки у вимогливому світі сторіч, у боротьбі за життя, волю, незалежність... Інколи видається, що тут забагато романтизму, ідеалізації доколоніальної Америки, але це - «хвороба» всіх відроджуваних культур, чи то давньокельтської, чи - слов'янської. Манить маловідоме, і навіть якщо воно було, можливо, не таким ідеальним, як «бувальщина каже», але історія важлива і цікава не лише фактами (де, хто і як завоював), але й духовністю, мистецтвом відображення вічних цінностей людськості - чеснот, честі, правди, справедливості, добра, миру, дружби, рівності, поваги...

 

Джерело: https://tonykospan21.wordpress.com/tag/cultura-indiani-damerica/page/9/?blogsub=flooded

(За італійськими джерелами)

Ілюстрації - з Чиказького музею мистецтв (за сприяння та з дозволу);
деякі роботи автора