Нещодавно у Чикаго, в Українському Інституті Модерного Мистецтва, відбулася презентація книги Марсі Шор «Українська ніч». Для тих, хто не потрапив на презентацію, і ще не купив собі книгу, подаємо невеличку рецензію від президента Світового конгресу українців (1998-2008), юриста та громадського діяча Аскольда С. Лозинського.

«Українська ніч»

Автор: Марсі Шор

290 сторінок, друкарня Єльського університету

Марсі Шор - професор, доцент історії Єльського університету.

«Українська ніч» - це історично більш-менш точний філософський опис подій в Україні 2013-14 рр., які безперечно змінили Україну та, без сумніву, вплинули на світ. Там, де автор не має власного досвіду або знань, вона використовує інтерв'ю та яскраві спогади колоритних очевидців, які часто були учасниками цих подій.

Частина книги, яка представляє історію Революції гідності, зокрема, в Києві, з листопада 2013 року до лютого 2014 року, наповнена фактичною інформацією та, здається, трохи й особистим досвідом. Решта частини книги - про перші етапи війни в Луганській та Донецькій областях України; ці розділи невеликі за обсягом, але, тим не менш, варті уваги, тому що автор намагається представити різні погляди на війну, яка вже коштує життя багатьом, але, мабуть, не має жодної окресленої мети. Чесно кажучи, з наративу неможливо з'ясувати, чи була автор колись особисто в цих двох головних областях, що є зруйновані війною.

Незважаючи на відсутність особистого досвіду автора, «Українська ніч» є цікавим твором для прочитанням. Очевидці подій - а це, головним чином, маловідомі люди, деякі з них практично не беруть участь у подіях, а лише спостерігають. Ретроспективно, це, мабуть, корисно, оскільки мало мотивів для прославляння себе, і погляди є, здебільшого, відвертими. Під час таких важливих і небезпечних подій видатні особи, які подають інформацію, часто доводять, що є більш схильними вихваляти самих себе.

Чесно кажучи, після прочитання «Української ночі» я поринув у глибокі роздуми. Я сам, щоправда, протягом короткого періоду, брав участь у деяких подіях Майдану, але багато вражень, описаних у книзі, пройшли повз мене і були для мене невідомими. Те, що я вважав недоліком пані Шор - не висловлювати власне свідчення (бачення) як очевидця, а більше інших - насправді було безцінним і глибшим від розумінням самої події.

Я бачив Майдан як революцію українського народу, передусім, молодого покоління, яке намагалося показати світові своє прагнення до свободи і незалежності, бажання наполегливо втілити в життя своє бачення розвитку української держави на засадах, насамперед, незалежності і гідності як людей, так і як нації. Справді, зараз я бачу, що події переплітаються також як єднання української нації - не в етнічному сенсі, а в політичному плані - народи України (українці, росіяни, поляки, євреї та інші) всі стали українцями, тому що вони хотіли бути українськими європейцями, а не росіянами. Сурогатне і різноманітне звітування, коли бачиш події в очах безлічі різних акторів чи спостерігачів, насправді є силою книги.

Проте, на жаль, пані Шор не змогла уникнути власних упереджень. Занадто часто вона натякає на українську історію, особливо події Другої світової війни, і приписує українським політичним та військовим формуванням або її лідерам приниження і гноблення людей інших національностей. Мабуть, автор недостатньо вивчила історичні джерела, мало оперує достовірними фактами з історії, які дають підстави вважати український народ жертвами пригноблення чужими формаціями. Вона плутає фанатизм і фашизм та використовує роздуми без історичних доказів чи обґрунтування. В історичній ретроспективі автор, здається, стає на бік усіх національностей, окрім українців, і це, незважаючи на те, що всі події, описані нею, відбувалися під час Другої світової війни, на українській землі, а основними жертвами були етнічні українці.

Ще однією точкою моєї особистої суперечки з пані Шор є те, що вона надає дуже мале значення вживанню української мови. Люди в Україні через двадцять п'ять років після проголошення незалежності, які просто нехтують вивченням рідної мови, звичайно, можуть бути хорошими українцями. Тим не менш, через це нехтування вони втратили більшу частину української історії, літератури та культури і тому не можуть бути такими, як ті, котрі розмовляють, читають і пишуть українською мовою. З іншого боку, ті, котрі зухвало відмовляються навчатися і наполягають на використанні мови ворога, взагалі не є українцями.

Тим не менш, «Українська ніч» - це важливий інтелектуальний та емоційний погляд на події під час Революції гідності не стільки для того, щоб дізнатись, що ж відбулося в Україні в 2013-14 рр., але і для розуміння філософських та моральних підстав цих подій у загальнолюдських засадах. Ці поняття здаються простими та, однак, вони стали дуже заплутаними через те, що колись їх називали пропагандою, а, з огляду на сучасну термінологію, сьогодні називають public relations (PR). Росія витрачає дуже багато часу та зусиль на вдосконалення цього стану плутанини через свої PR. Удосконалення плутанини здається оксюмороном, але, тим не менше, це дуже реально відбувається у нашій дійсності.

Пані Шор натякає на цю російську роботу і посилається на книжку українсько-російсько-англійського журналіста Пітера Померанцева, яка називається «Ніщо не є правдою і все можливо», де автор розповідає про російську ідеологію і вплив російської пропаганди.

Іноді через цю плутанину у книжці є багато незрозумілих і не до кінця висвітлених моментів не тільки для України та українців, а й для всієї світової спільноти.

«Українська ніч», бодай, трішки відкриває завісу та, принаймні, дає нагоду запізнатися з правдою.

Фото з ФБ-сторінки Марсі Шор