Церква Святої Трійці у Малому Любіні - це частина української історії, релігії та культури. Церква знаходиться у мальовничому селі на Львівщині, розташована посеред горбистої місцевості оповитої лісом. У 2005 році сповнилася трьохсота річниця з часів її заснування, яка привернула увагу багатьох гостей звідусіль. І недарма, адже для дерев'яної сакральної споруди такий вік є дуже значимим.

Святкування 300-річчя церкви

Святкування відбулося 20 червня i pозпочалося воно архиєрейською Літургією, яку відправив Владика Юліан Ґбур, єпарх Стрийський разом із місцевим парохом о. Богданом Тишкуном та двадцятьма іншими священиками. Богослуження відспівав дитячий хор із Львівської церкви Різдва Богородиці під керівництвом диригента Марії Соломко, яка є вихідцем із Малого Любіня. Також з цікавою програмою виступили діти під керівництвом дружини о. Богдана Тишкуна.

Після закінченні Літургії була освячена пам'ятна таблиця (скульптор Роман Романович). На церковному подвір'ї була проведена урочиста академія. Присутнім була розказана історія села з особливим акцентом на історичні моменти переслідування української греко-католицької церкви за часів комуністичного режиму. Іван Ковч прочитав свою поему, приурочену 300-літтю церкви у Любіню Малому.

Історія церкви

Історія церкви тісно пов'язана з історією села, формуванням патріотичної свідомості його мешканців та культурно-освітнім розвитком. Сучасна церква Святої Трійці була збудована у 1705 році сільською громадою під патроном дідича Івана Краковського та його дружини Розалії. Починаючи зі середини XIX століття на Галицьких землях пройшов перерозподіл церков між греко-католицькими єпархіями. Церкви у Малому і Великому Любіні, належачи до Перемишльської епархії, у 1851 році вже належали до єпархії Львівської.

За свою 300-літню історію церква зазнала багато лих та змін: декілька разів вона горіла, а під час Першої світової війни її використовували як стайню для коней. Первинна архітектура храму докорінно змінена внаслідок реконструкції здійсненої ймовірно на зламі XVIII-XIX століть.

Друга світова війна та прихід большевицького атеїстичного режиму обернувся для цілого краю великою духовною руїною. Тисячі українських священиків були вислані на каторжні роботи у Сибір, Казахстан, та інші місця. Храми, якщо не розбиралися до основи, то були перетворені на складові приміщення. Багато творів сакрального мистецтва було спалено або зруйновано.

Храм Святої Трійці за триста літ свого існування був свідком різних історичних подій, в тому числі і багатьох сумних. Найжахливішою подією було спалення більше половини села та розстріл майже сорока безвинних малолюбінців на Святвечір 1945 року. У той час у селі переховувалися люди з інших сіл, тож скільки їх усіх згоріло у вогні - невідомо. Про цю трагедію більше ніж шістдесятилітньої давності нагадує могила на церковному подвір'ї. Скромний хрест на цій могилі має напис: "Впали жертвою...", цей напис не дасть нашим нащадкам стерти з пам'яті той біль, що приніс в Україну комуністичний режим.

Дерев'яну церкву у Любіню Малому комуністи не зруйнували, лише частково розбили кивот, іконостас та ікони, а саме приміщення зробили своєрідним складом для сміття. У ті страшні дні тривоги, болю та приниження, мешканці села знайшли сили і врятували частину церковного майна: Іван Шмагала - євангеліє; Михайло Косик - хоругви та фелон; Софія Кулай - Плащаницю; Ганна Косик -ікони та рушники; Ганна Курах - чашу.

Мешканці Малого Любіня намагалися відкрити свій храм задовго до розпаду большевицької імперії. Так, була створена ініціативна група у складі Петра Бублика, Софії Паньків, Марії Шмагала, Катерини Косик та Йосипа Фостяка. Нелегкий шлях довелося пройти працьовитим мешканцям села аж поки у 1989 році церкву було наново відкрито.

Після відкриття церкви у Малому Любіні священиками служили: о. Созон Чобич, о. Адам, о. Зеновій, о. Юрій, о. Орест Когут, о. Андрій Майба та сьогоднішній настоятель храму о. Богдан Тишкун. Дяком довгі роки була Ольга Кулай, а сьогодні - Роман Войтухів. Паламарі: Павло Міськів, Михайло Войтухів, Юрій Гриб та Михайло Гайдучок.

Про Малий Любінь

Топоніміка місцевості свідчить, що вона була цілковито заселена, починаючи з часів Галицько-Волинського князівства. Близько 1220 року сюди прибуло багато чужомовних поселенців, яких називали пумунцями чи волохами. Назва Любін (Любич) є румунського походження, її надавали вільним поселенням, що заселяли значну частину території. Перші поселенці на цих землях найімовірніше замешкали на території нинішнього Малого Любіня, виходячи з того, що навкруги були дрімучі ліси, де водилося багато звірини, а на території села була можливість знайти захист від нападників.

У період 1850-1880 років спостерігається великий приріст греко-католицького населення у навколишніх селах: якщо у 1855 р. у Любіні Малому і Косівці мешкало 760 осіб греко-католицького обряду, то у 1880 р. їх уже нараховувалося 970 осіб.

Майбутнє церкви і щира подяка

Завжди знаходилися добрі люди, меценати, котрі жертвували на користь церкви. Такі люди є і сьогодні. Хочеться скласти велику подяку жертводавцям храму - греко-католицькій громаді Любіня Великого і Любіня Малого, мешканцям Канади Богданові Ковчу зі сестрою Софією, громадянам Сполучених Штатів Америки Роману Андрушкові зі сестрою Марією та Любомирові Мартиняку. Не можна не згадати, що певні кошти внесли підприємці району при сприянні Ігоря Мойсина та голови сільської ради Богдана Бублика.

Віримо, що святкування такої визначної дати як 300-ліття малолюбінської церкви, як і назагал історії села, буде доброю запорукою нашим нащадкам сповідувати любов до Бога та України.