Відоме на всю Україну, оспіване у піснях та описане у літературних творах село Тухля, Сколівського району, Львівської області, славиться не лише борцями за рідний край, але й талановитими майстрами і збирачами давнини. Та найбільше в цьому бойківському селі люблять вишивати. Майстринь-вишивальниць тут не злічити. А в сільській середній школі навіть існує традиція, що кожен випускний клас вишиває і залишає для шкільного музею вишиваний рушник. Назбиралося тих рушників уже багато. Вони є великою прикрасою згаданого музею. Найбільш помітною вишивальницею у селі є пані Марія Ленгарт, про яку йтиме мова у цій статті.

Вишивати пані Марія почала ще в дитинстві. А навчилася цьому давньому українському мистецтву від своєї матері, котра була талановитою вишивальницею, ткалею, в'язальницею і кравчинею. Перепробувала всі материнські заняття, але найбільше припало до душі вишивання. Відтоді і дотепер не розлучається з улюбленим заняттям. Зрештою, не було й часу на всі види діяльності, бо нелегке життя було в майстрині. Батько покинув сім'ю і виїхав у Хабаровський край, куди пізніше переїхав старший брат пані Марії. Мамі довелося самій утримувати сім'ю. Таким чином вона зарекомендувала себе як добра кравчиня і брала замовлення в людей з усього села.

Марія Ленгарт розповідає про свої вишивки	Чоловіча сорочка

Протягом 38-ми років майстриня працювала в рідному селі квитковим касиром на залізничній станції. Коли була перерва між рухом поїздів, мала достатньо вільного часу й одразу бралася за вишивання. І так день за днем хата майстрині перетворилася у музей вишиваних робіт.

«Це стало моїм невід'ємним хобі, і жити без цього я вже не могла», - каже пані Марія.

Свої роботи майстриня не продавала, хіба що в дуже рідкісних випадках люди просили щось вишити. Пригадує, коли був дефіцит цукру, то вишивала вуставки до сорочок в обмін на дефіцитний продукт. Зате обдарувала своїми роботами всю родину, а вона в майстрині не мала і живе в різних куточках України і світу. Вишивки Марії Ленгарт є на Херсонщині, Львівщині, в Росії, Вірменії. У Хабаровському краї живе старший брат пані Марії, і завжди найкращим подарунком з рідного краю була вишивана робота сестри. Та найбільше вишиваних подарунків отримав від сестри молодший брат, котрий мешкає на Хмельниччині.

	Бойківський кептар

Ясики

Обом братам, їхнім дружинам, дітям та онукам майстриня повишивала блузки білим по білому, і на чорному тлі. Наприклад, на Хмельниччині не дуже цінують вишиванки. Тобто, вони в людей є, але щоб часто в них ходити, то ні. Зате 32-річний син молодшого брата куди б не йшов, на якусь гостину, то завжди у вишиванці. Має від тітки їх немало. Повишивала також і братовим донькам гарні блузки. До речі, одна з доньок у 40-річному віці з натхнення тітки почала вишивати і вже 7 років не припиняє це заняття.

Коли односельці дізналися, що їхня односельчанка так гарно вишиває, то почали приходити до неї і відшивати. Не відмовляла нікому і з приємністю ділилася своїм умінням і досягненням. Бувало, що вдома не було понад 10 вишивок. Всі були по людях. Не перестають приходити до майстрині за порадами чи за візерунками і сьогодні. Приходять навіть молоді дівчата, яким подобається вишивання. Також буває, що дівчата замовляють собі вишиті сукні і перед тим обов'язково приходять до майстрині за порадою.

Відколи пані Марія почала вишивати, відтоді збирає різні візерунки для вишивання. Передплачує спеціалізовані журнали, зокрема, відомий український журнал «Жінка». Каже, що має понад тисячу різних візерунків на папері. Але вона ніколи не вишиває за схемою, а переробляє і подає у своєму баченні. Також сама створює свою кольорову гаму.

Майстриня, здебільшого, вишиває хрестиком. Каже, що гладдю в цих краях не вишивають. Надає перевагу бордовому, вишневому і зеленому кольорам. Не любить у вишивці синього і рожевого кольорів. Вишиває все: сорочки, блузки, серветки, ясики, накидки, килимки, штори. Нещодавно почала вишивати ікони, але, здебільшого, бісером. Проте, бідкається, що бісер дорогий і багато не вишиєш. До того ж, дуже дорогі рамки. Вишивані ікони вважає одним з найкращих подарунків для родини. А ще її вишиті ікони стали окрасою сільської церкви святого Миколая. До речі, майстриня вишила штори на Райські Ворота до цієї церкви. Нещодавно майстриня лежала в лікарні і навіть там не нудьгувала. Побачила, що одна жінка вишиває дуже гарну накидку і попросила перешити. За три дні відшила куток, а коли повернулася додому, то вже там дошивала. Згодом сусіди побачили цю чудову роботу і теж попросили перешити.

Колись майстриня вишивала стебельком (дуже давній спосіб вишивання на наших теренах) на білому старому полотні картину. За цим спостерігав онук старшого брата з Хмельниччини. Йому це дуже сподобалося, і він попросив полотно, нитки, щоб вишити картину і повезти своїй другій бабці на Хмельниччину в подарунок. Його наполегливість обвінчалася успіхом, і він повіз бабці дуже гарний подарунок.

Вишиті подушки	Рушники

Має майстриня свої учнів. Насамперед, це - жінки-сусідки. Здебільшого, вони працюють учителями, лікарями, а у вільний час вишивають. Вчаться вишивати також і внучки пані Марії.

Фрагмент штори на двері

У майстрині є свій графік вишивання. За вишивання пані Марія сідає майже завжди ввечері, після закінчення всіх господарських робіт. Іноді сидить за улюбленим заняттям до першої години ночі. Каже, що тоді ніхто їй не заважає і найкраще приходить натхнення, з'являються нові ідеї.

Творчі роботи Марії Ленгарт беруть на різні виставки. Часто вони прикрашають різні районні фестивалі у місті Сколе чи інших населених пунктах району і за його межами.

Майстриня добре пам'ятає свою першу вишивану роботу, яку, на жаль, не зберегла. Це була картина з чорнявою дівчиною, схожою на циганку. Зате зберегла одну з робіт своєї матері з 1961 року.

Іноді майстриня займається реставрацією давніх, майже знищених бойківських строїв. Нещодавно відреставрувала старий сардак з 1956 року. Також дала нове життя багатьом бойківським блузкам і доріжкам з 1950-х років. Буває, що копіює старі бойківські орнаменти і створює нові роботи.

На жаль, часто бувають випадки, коли люди відшивають творчі роботи пані Марії, трохи змінюють і кажуть, що це їхня авторська робота. Зрозуміло, що майстриня не позивається до суду і не бореться за авторське право, але вважає, що це дуже непорядно.