Україна - колиска демократії, й українці повинні побороти свій страх перед новим,
щоб вибирати шлях вільної думки, адже свобода особистості починається з відповідальності
кожного.
Про це, про сучасне сприйняття науки та літератури,
про важливість формування усвідомленої особистості від раннього дитинства ми поговорили
з Яною Грицай - німецькою письменницею, педагогом, психологом, видавцем, яка народилася
в українському Бердянську і вже протягом багатьох років живе та працює в Німеччині
й Швейцарії.
- Пані Яно, з чого почалися ваші
казки та новели?
- Уже в дитячі роки, коли світ здавався мені водночас
і гостинним, і суворим, коли виникали питання, які не могли пояснити дорослі, я тлумачила їх собі самотужки,
вигадувала світ, у якому були б зрозумілі ті або інші поняття, наприклад, чому в
житті виникає зневіра і апатія, до людини приходить натхнення, що таке гордість і чим гордість відрізняється від гордині, або що таке повага, страх або почуття, котре допомагає людям почуватися
важливими, необхідними і корисними... Думаю, мої історії почали виникати саме з мого інтересу до світу і подій у ньому, до ситуацій
як позитивних, так і не дуже. Іншими словами, мої історії - спосіб взаємодії зі
світом, своєрідний зворотній зв'язок із подіями. Заглиблення у суть подій дозволяє
побачити те, що не завжди перебуває на поверхні - гармонію і повноцінність світу,
людських почуттів. У своїх казках і новелах я
прагну донести ідею існування сенсу у всьому. У дитинстві та юнацтві я жила
у світі книг, і з особливим ентузіазмом «поглинала» книги з великої бібліотеки,
дбайливо зібраної моєю мамою на зекономлені кошти, за що я їй дуже вдячна. І однією
з найулюбленіших книжок була «Історія для маленьких читачів» Гомбріха, де складні
історичні події пояснювалися простою, доступною мовою, часто з гумором. Мені завжди
хотілося побачити у складному просте, тому моя творчість - велика кількість коротких
історій ( тільки про ведмедика Карлоса їх понад 30, а загалом - більш як 70, і це
не кінець!). Я для себе визначаю їх як «просто про складне».
- Як ви вважаєте, що потрібно дітям
для формування усвідомленої й розвиненої особистості?
- Думаю, основне в розвитку і вихованні особистості
- це довіряти дитині приймати рішення і нести відповідальність за це рішення. Це
велика праця - не лише любити дітей, а й розвивати у них почуття власної гідності
через довіру і повагу. Я думаю, щирий інтерес до особистості дитини і повага, коли
ми готові вислухати точку зору маленької людини, ведуть до формування особистості,
яка вміє приймати рішення і відповідати за особистий вибір. Впевнена, що це центральний
момент у вихованні - навчитися вчитися, навчитися бути особистістю.
- Розкажіть, будь ласка, про ваше
українське коріння.
- Я народилася і виросла в Бердянську, і в моє дитинство
тісно вплелися ласкаве Азовське море, краса і велич Карпат, поля соняшників... Батьки
моєї мами були заслані на хутори на сході України, а прізвище Грицай (як показує
генеалогічне дерево, генерал УПА Дмитро Грицай був нашим родичем) завдало мені певних
неприємностей. Але гордість за мою батьківщину я відчуваю завжди і всюди.
- Наразі ви досліджуєте життя і творчість
знаменитого українського письменника, публіциста, літературознавця Остапа Грицая.
- Остап Грицай - це геній, великий талант. Його надзвичайна
вимогливість до інших, але в першу чергу - до себе, - мене вражає. Остап Грицай
- людина, яка всім своїм серцем, усіма силами любила Україну. Адже де б він не був,
він у першу чергу залишався вірним сином України, сином прекрасного, освіченого,
інтелігентного народу. Своїми перекладами, публіцистикою і літературознавчою роботою
він прагнув розвивати українську культуру, нести звістку про неї по всьому світу.
Також вивчення праць Остапа Грицая є моїм обов'язком
перед родом, оскільки Остап Грицай - наш родич. Тому я хочу всіма даними мені силами
з величезною повагою до його творчості і таланту розповісти світові про його літературну
спадщину, любов до України, про незвичайність, важливість й актуальність його творчості.
- Ви говорили, що Україна - колиска
демократії. Як ви вважаєте, що потрібно українцям для процвітання?
- Думаю, свої почуття, думки я спробувала показати в
моєму оповіданні «Пані Ідея та пісочний годинник». Наш страх перед новим не повинен
панувати над нами. Українці - гордий, розумний і самодостатній народ, і вважаю,
що крок за кроком ми дедалі більше будемо це усвідомлювати. А також я вірю, що гордість,
розум, вміння обрати власний шлях вільної думки приведуть Україну до позитивного
і сталого розвитку. Але тут, звичайно ж, як і у вихованні дітей, необхідно вчитися
приймати рішення і нести відповідальність за свої рішення на кожному етапі й кожному
з нас від простого до складного, від великого до малого.
- Ваше видавництво GWK успішно працює
в Швейцарії та Німеччині. Зараз ви починаєте роботу і в Україні, зокрема із проектом
білінгвальних видань. Чому Україна в вашому проекті з білінгвального читання посідає
одне з провідних місць?
- Ми живемо у глобальному світі, і ми відчуватимемо
це з кожним днем дедалі сильніше. Це - величезна перевага. У нас з'являється більше
можливостей у навчанні, роботі, науці та культурі. Але первинне, основне знання
для того, щоб мати можливість скористатися цими можливостями - знання мов. Тому
література декількома мовами, не сумне заучування слів через словничок, а сприйняття
нової мови через образ, словосполучення, кілька сфер нашої розумової діяльності
- такі, як ілюстрація, оповідання, сюжет, поняття, представлені в контексті, допоможуть
не тільки визубрити мову, а й відчути її структуру, особливості та красу. Тому в
Україні ми плануємо видавати і класичні книги, і творчість нових авторів, комікси
й наукову літературу декількома мовами. Мій девіз у вивченні мов - без інтересу
немає захопленості мовою і немає спілкування, адже мова - це почуття, емоції, захоплення!
Мені дуже пощастило, у нас зібралася чудова команда
- редактор-перекладач, ілюстратори, дизайнер, інші учасники проекту. До того ж,
я підтримую тісний зв'язок із науковим середовищем України, який наповнює мене ідеями
і мотивує до нових проектів, що обов'язково принесуть користь моїй прекрасній, любій
Україні.
- Розкажіть, будь ласка, про ідею
товариства любителів білінгвального читання. Які проекти плануються в майбутньому
в цьому напрямку?
- В Україні ми плануємо створити клуб білінгвального
читання, що об'єднає дорослих і маленьких любителів читання, всіх, хто любить книги
і хоче вивчати мови. Ми плануємо читацькі пікніки, публічні читання декількома мовами
із залученням колоритних акторів, дискусії навколо творів. Це - середовище літератури,
спілкування і перспективи відкритого світу.
- Я знаю, що наразі ви займаєтеся
цікавою роботою - перекладом німецькою карпатського циклу новел професора Прикарпатського
університету Миколи Івановича Зимомрі. Що вас надихнуло на ці переклади і чому вони
важливі для німецькомовного читача?
Мою глибоку повагу до професора Зимомрі важко переоцінити,
адже він втілив і в своїх наукових роботах, і в творчому доробку величезну мудрість
істинного українця - щирого, надзвичайно освіченого, працьовитого і делікатного,
великого патріота своєї землі. Для мене Микола Іванович є еталоном краси української
літератури. Співпрацювати з ним - велика радість, тож честю для мене є перекладати
німецькою його новели про життя гуцулів, про красу Карпат, про мудрість українців,
історію їх землі, міфологію і побут. Німецькомовний читач має осягнути красу і глибину
української й особливо - карпатської культури.
- Розкажіть, будь ласка, про ваші
проекти з популяризації науки.
- Знання, наука, нові технології - це майбутнє світу
і України зокрема. Тобто це - майбутнє наших дітей. Необхідно вміти вчитися - осягати
і аналізувати, усвідомлювати і застосовувати на практиці сучасні масиви інформації.
Необхідно любити вчитися - це можливість вижити і досягти успіху в глобальному світі.
Необхідно показувати на різних рівнях, для дітей, підлітків або фахівців, що наука
- це не запилюжені склади з даними, не зубріння чи тужливі незрозумілі багатогодинні
лекції. Це - книги, оформлені цікаво, весело, з несподіваними поворотами, які надихають
і роблять зрозумілим світ навколо.
- Яка подія була найпрекраснішою
у вашому житті?
- Я не можу визначити одну найпрекраснішу подію в моєму
житті, тому що їх дуже багато. Кожен раз, коли я зустрічаю людей, які знаходять
своє місце в моїй історії, - це неймовірний досвід. Також найкраще у світі почуття
- вперше взяти на руки свою дитину або бачити, як твої діти розправляють крила досвіду.
Моїм джерелом сили і натхнення є світ з усіма його видимими і невидимими чудесами,
і мої добрі друзі в ньому, а також все, що бігає, повзає, літає і росте, і кілька
дуже милосердних богів або ангелів, які опікуються нами. Мені також додає сил спілкування
із родиною.
- Пані Яно, як педагог, психолог
і мама чотирьох діток, порадьте українським батькам - як їм зробити своїх дітей
щасливими?
- Вірити в своїх дітей! Вірити в їх можливості! Довіряти
їм приймати рішення і бути для них прикладом особистості.
Автор: Юлія Любшина,
Хайдельберг, Німеччина
Джерело: «Укрінформ»