Україна - колиска демократії, й українці повинні побороти свій страх перед новим, щоб вибирати шлях вільної думки, адже свобода особистості починається з відповідальності кожного.

Про це, про сучасне сприйняття науки та літератури, про важливість формування усвідомленої особистості від раннього дитинства ми поговорили з Яною Грицай - німецькою письменницею, педагогом, психологом, видавцем, яка народилася в українському Бердянську і вже протягом багатьох років живе та працює в Німеччині й Швейцарії.

- Пані Яно, з чого почалися ваші казки та новели?

- Уже в дитячі роки, коли світ здавався мені водночас і гостинним, і суворим, коли виникали питання, які не могли  пояснити дорослі, я тлумачила їх собі самотужки, вигадувала світ, у якому були б зрозумілі ті або інші поняття, наприклад, чому в житті виникає зневіра і апатія, до людини приходить натхнення, що таке гордість  і чим гордість відрізняється від гордині,  або що таке повага,  страх або почуття, котре допомагає людям почуватися важливими, необхідними і корисними... Думаю, мої історії почали виникати саме  з мого інтересу до світу і подій у ньому, до ситуацій як позитивних, так і не дуже. Іншими словами, мої історії - спосіб взаємодії зі світом, своєрідний зворотній зв'язок із подіями. Заглиблення у суть подій дозволяє побачити те, що не завжди перебуває на поверхні - гармонію і повноцінність світу, людських почуттів. У своїх казках і новелах я  прагну донести ідею існування сенсу у всьому. У дитинстві та юнацтві я жила у світі книг, і з особливим ентузіазмом «поглинала» книги з великої бібліотеки, дбайливо зібраної моєю мамою на зекономлені кошти, за що я їй дуже вдячна. І однією з найулюбленіших книжок була «Історія для маленьких читачів» Гомбріха, де складні історичні події пояснювалися простою, доступною мовою, часто з гумором. Мені завжди хотілося побачити у складному просте, тому моя творчість - велика кількість коротких історій ( тільки про ведмедика Карлоса їх понад 30, а загалом - більш як 70, і це не кінець!). Я для себе визначаю їх як «просто про складне».

- Як ви вважаєте, що потрібно дітям для формування усвідомленої й розвиненої особистості?

- Думаю, основне в розвитку і вихованні особистості - це довіряти дитині приймати рішення і нести відповідальність за це рішення. Це велика праця - не лише любити дітей, а й розвивати у них почуття власної гідності через довіру і повагу. Я думаю, щирий інтерес до особистості дитини і повага, коли ми готові вислухати точку зору маленької людини, ведуть до формування особистості, яка вміє приймати рішення і відповідати за особистий вибір. Впевнена, що це центральний момент у вихованні - навчитися вчитися, навчитися бути особистістю.

- Розкажіть, будь ласка, про ваше українське коріння.

- Я народилася і виросла в Бердянську, і в моє дитинство тісно вплелися ласкаве Азовське море, краса і велич Карпат, поля соняшників... Батьки моєї мами були заслані на хутори на сході України, а прізвище Грицай (як показує генеалогічне дерево, генерал УПА Дмитро Грицай був нашим родичем) завдало мені певних неприємностей. Але гордість за мою батьківщину я відчуваю завжди і всюди.

- Наразі ви досліджуєте життя і творчість знаменитого українського письменника, публіциста, літературознавця Остапа Грицая.

- Остап Грицай - це геній, великий талант. Його надзвичайна вимогливість до інших, але в першу чергу - до себе, - мене вражає. Остап Грицай - людина, яка всім своїм серцем, усіма силами любила Україну. Адже де б він не був, він у першу чергу залишався вірним сином України, сином прекрасного, освіченого, інтелігентного народу. Своїми перекладами, публіцистикою і літературознавчою роботою він прагнув розвивати українську культуру, нести звістку про неї по всьому світу.

Також вивчення праць Остапа Грицая є моїм обов'язком перед родом, оскільки Остап Грицай - наш родич. Тому я хочу всіма даними мені силами з величезною повагою до його творчості і таланту розповісти світові про його літературну спадщину, любов до України, про незвичайність, важливість й актуальність його творчості.

- Ви говорили, що Україна - колиска демократії. Як ви вважаєте, що потрібно українцям для процвітання?

- Думаю, свої почуття, думки я спробувала показати в моєму оповіданні «Пані Ідея та пісочний годинник». Наш страх перед новим не повинен панувати над нами. Українці - гордий, розумний і самодостатній народ, і вважаю, що крок за кроком ми дедалі більше будемо це усвідомлювати. А також я вірю, що гордість, розум, вміння обрати власний шлях вільної думки приведуть Україну до позитивного і сталого розвитку. Але тут, звичайно ж, як і у вихованні дітей, необхідно вчитися приймати рішення і нести відповідальність за свої рішення на кожному етапі й кожному з нас від простого до складного, від великого до малого.

- Ваше видавництво GWK успішно працює в Швейцарії та Німеччині. Зараз ви починаєте роботу і в Україні, зокрема із проектом білінгвальних видань. Чому Україна в вашому проекті з білінгвального читання посідає одне з провідних місць?

- Ми живемо у глобальному світі, і ми відчуватимемо це з кожним днем дедалі сильніше. Це - величезна перевага. У нас з'являється більше можливостей у навчанні, роботі, науці та культурі. Але первинне, основне знання для того, щоб мати можливість скористатися цими можливостями - знання мов. Тому література декількома мовами, не сумне заучування слів через словничок, а сприйняття нової мови через образ, словосполучення, кілька сфер нашої розумової діяльності - такі, як ілюстрація, оповідання, сюжет, поняття, представлені в контексті, допоможуть не тільки визубрити мову, а й відчути її структуру, особливості та красу. Тому в Україні ми плануємо видавати і класичні книги, і творчість нових авторів, комікси й наукову літературу декількома мовами. Мій девіз у вивченні мов - без інтересу немає захопленості мовою і немає спілкування, адже мова - це почуття, емоції, захоплення!

Мені дуже пощастило, у нас зібралася чудова команда - редактор-перекладач, ілюстратори, дизайнер, інші учасники проекту. До того ж, я підтримую тісний зв'язок із науковим середовищем України, який наповнює мене ідеями і мотивує до нових проектів, що обов'язково принесуть користь моїй прекрасній, любій Україні.

- Розкажіть, будь ласка, про ідею товариства любителів білінгвального читання. Які проекти плануються в майбутньому в цьому напрямку?

- В Україні ми плануємо створити клуб білінгвального читання, що об'єднає дорослих і маленьких любителів читання, всіх, хто любить книги і хоче вивчати мови. Ми плануємо читацькі пікніки, публічні читання декількома мовами із залученням колоритних акторів, дискусії навколо творів. Це - середовище літератури, спілкування і перспективи відкритого світу.

- Я знаю, що наразі ви займаєтеся цікавою роботою - перекладом німецькою карпатського циклу новел професора Прикарпатського університету Миколи Івановича Зимомрі. Що вас надихнуло на ці переклади і чому вони важливі для німецькомовного читача?

Мою глибоку повагу до професора Зимомрі важко переоцінити, адже він втілив і в своїх наукових роботах, і в творчому доробку величезну мудрість істинного українця - щирого, надзвичайно освіченого, працьовитого і делікатного, великого патріота своєї землі. Для мене Микола Іванович є еталоном краси української літератури. Співпрацювати з ним - велика радість, тож честю для мене є перекладати німецькою його новели про життя гуцулів, про красу Карпат, про мудрість українців, історію їх землі, міфологію і побут. Німецькомовний читач має осягнути красу і глибину української й особливо - карпатської культури.

- Розкажіть, будь ласка, про ваші проекти з популяризації науки.

- Знання, наука, нові технології - це майбутнє світу і України зокрема. Тобто це - майбутнє наших дітей. Необхідно вміти вчитися - осягати і аналізувати, усвідомлювати і застосовувати на практиці сучасні масиви інформації. Необхідно любити вчитися - це можливість вижити і досягти успіху в глобальному світі. Необхідно показувати на різних рівнях, для дітей, підлітків або фахівців, що наука - це не запилюжені склади з даними, не зубріння чи тужливі незрозумілі багатогодинні лекції. Це - книги, оформлені цікаво, весело, з несподіваними поворотами, які надихають і роблять зрозумілим світ навколо.

- Яка подія була найпрекраснішою у вашому житті?

- Я не можу визначити одну найпрекраснішу подію в моєму житті, тому що їх дуже багато. Кожен раз, коли я зустрічаю людей, які знаходять своє місце в моїй історії, - це неймовірний досвід. Також найкраще у світі почуття - вперше взяти на руки свою дитину або бачити, як твої діти розправляють крила досвіду. Моїм джерелом сили і натхнення є світ з усіма його видимими і невидимими чудесами, і мої добрі друзі в ньому, а також все, що бігає, повзає, літає і росте, і кілька дуже милосердних богів або ангелів, які опікуються нами. Мені також додає сил спілкування із родиною.

- Пані Яно, як педагог, психолог і мама чотирьох діток, порадьте українським батькам - як їм зробити своїх дітей щасливими?

- Вірити в своїх дітей! Вірити в їх можливості! Довіряти їм приймати рішення і бути для них прикладом особистості.

Автор: Юлія Любшина,
Хайдельберг, Німеччина

Джерело: «Укрінформ»