Різдво Христове - найголовніше свято для християнського світу.

2000 років тому світ потерпав від свавілля Римської імперії. Люди не знали ні милосердя, ні прощення, ні доброти, а натомість панувала жорстокість,  втіленням правоти була лише сила. Саме в ті буремні часи з'явилося втілення Божого правосуддя - народження Спасителя і Визволителя світу - Ісуса Христа. Це було найвизначнішою подією для всього населення тогочасного світу, який захлинався у війнах, суперечках і у розбраті. Саме в той час Вседержитель посилає Свого Сина єдинородного для спасіння людства, що потопало у гріхах.

І ось Господь у людській плоті мандрує світом і своєю жертовною любов'ю, особистим прикладом вчить людей жити без гріха.

Зрештою, ціною Своїх страждань і смерті Він навчає людей милосердю, прощенню і покаянню.

Уже після Його смерті і воскресіння невеличка купка людей, натхенна такою жертовністю і чистотою Його діянь, не тільки наслідує Його приклад, а і проносить Його вчення по всій Європі, проходячи через перепони, заборони, тортури і навіть смертні кари тодішнього Риму. Крізь віки, розростаючись, пам'ятаючи ту жертовність Господа, християнство доносить її до прийдешніх поколінь.

І ось через півтори тисячі років після народження Христа на християнську арену виходить українське козацтво, яке мало своєю метою захистити православну віру. Збираючись у будь-який похід на захист і утвердження своєї віри, козаки сходилися у церкві, яка завжди стояла у центрі Січі, і молилися Господу та Пресвятій Діві Марії. Це надзвичайно добре ілюструє духовність і віру наших предків, які тримали її всім своїм єством та передавали цю віру наступним поколінням.

Переходячи у наступні віки, українці, де б вони не були, завжди піклувалися про оборону і захист своєї православної віри. Це чітко видно за кількістю православних українських храмів по всьому світові, де колись з'являлися українці. Попри життя у чужорідних країнах і їхнє середовище, наші предки завжди створювали християнську спільноту навколо себе і гуртувалися в ній.

Перетікаючи до сьогодення, ми, перебуваючи на чужині, завдяки старанням наших співвітчизників-християн святкуємо це величне свято у нашій величезній діаспорі і рідній православній церкві. Безліч людей цього дня прийшли до церкви, щоб віддати шану нашому Господу і згадати день Його народження, день спасіння людства.

Після Божественної Літургії цього Великого дня християни зібралися в обителі нашого настоятеля, о. Івана Лимара, і стали свідками неабиякої гостинності його та його родини, які дарували нам смачне і веселе продовження цього свята. В оселі священика зібралася справжня християнська родина: православні християни з усіх куточків України і не тільки нашої Батьківщини. Протягом святкування не обійшлося без традиційного українського вертепу і колядок, які співали не лише вертепні музики, а і всі ми. Це було гарною окрасою святкування.

Отож, підсумовуючи історію українського християнства і сьогоднішній день, ми, безумовно, бачимо силу нашої віри. Віри, яка не потонула у бурхливому океані людської багатостраждальної історії, яка не похитнулася і не розбилася об величезні хвилі різних перепон, а навпаки, зросла у своїй величі, допливла до сьогодення і попливе у наступні віки.

Пам'ятаймо,

У християнські спільноті наша сила,

У християнській єдності наше продовження,