Різдво
Христове - найголовніше свято для християнського світу.
2000 років тому світ потерпав
від свавілля Римської імперії. Люди не знали ні милосердя, ні прощення, ні доброти,
а натомість панувала жорстокість, втіленням
правоти була лише сила. Саме в ті буремні часи з'явилося втілення Божого правосуддя
- народження Спасителя і Визволителя світу - Ісуса Христа. Це було найвизначнішою
подією для всього населення тогочасного світу, який захлинався у війнах, суперечках
і у розбраті. Саме в той час Вседержитель посилає Свого Сина єдинородного для спасіння
людства, що потопало у гріхах.
І ось Господь у людській плоті
мандрує світом і своєю жертовною любов'ю, особистим прикладом вчить людей жити без
гріха.
Зрештою, ціною Своїх страждань
і смерті Він навчає людей милосердю, прощенню і покаянню.
Уже після Його смерті і воскресіння
невеличка купка людей, натхенна такою жертовністю і чистотою Його діянь, не тільки
наслідує Його приклад, а і проносить Його вчення по всій Європі, проходячи через
перепони, заборони, тортури і навіть смертні кари тодішнього Риму. Крізь віки, розростаючись,
пам'ятаючи ту жертовність Господа, християнство доносить її до прийдешніх поколінь.
І ось через півтори тисячі років
після народження Христа на християнську арену виходить українське козацтво, яке
мало своєю метою захистити православну віру. Збираючись у будь-який похід на захист
і утвердження своєї віри, козаки сходилися у церкві, яка завжди стояла у центрі
Січі, і молилися Господу та Пресвятій Діві Марії. Це надзвичайно добре ілюструє
духовність і віру наших предків, які тримали її всім своїм єством та передавали
цю віру наступним поколінням.
Переходячи у наступні віки,
українці, де б вони не були, завжди піклувалися про оборону і захист своєї православної
віри. Це чітко видно за кількістю православних українських храмів по всьому світові,
де колись з'являлися українці. Попри життя у чужорідних країнах і їхнє середовище,
наші предки завжди створювали християнську спільноту навколо себе і гуртувалися
в ній.
Перетікаючи до сьогодення, ми,
перебуваючи на чужині, завдяки старанням наших співвітчизників-християн святкуємо
це величне свято у нашій величезній діаспорі і рідній православній церкві. Безліч
людей цього дня прийшли до церкви, щоб віддати шану нашому Господу і згадати день
Його народження, день спасіння людства.
Після Божественної
Літургії цього Великого дня християни зібралися в обителі нашого настоятеля, о.
Івана Лимара, і стали свідками неабиякої гостинності його та його родини, які дарували
нам смачне і веселе продовження цього свята. В оселі священика зібралася справжня
християнська родина: православні християни з усіх куточків України і не тільки нашої
Батьківщини. Протягом святкування не обійшлося без традиційного українського вертепу
і колядок, які співали не лише вертепні музики, а і всі ми. Це було гарною окрасою
святкування.
Отож, підсумовуючи історію українського
християнства і сьогоднішній день, ми, безумовно, бачимо силу нашої віри. Віри, яка
не потонула у бурхливому океані людської багатостраждальної історії, яка не похитнулася
і не розбилася об величезні хвилі різних перепон, а навпаки, зросла у своїй величі,
допливла до сьогодення і попливе у наступні віки.
Пам'ятаймо,
У християнські спільноті наша
сила,
У християнській єдності наше
продовження,