Із приходом різдвяних свят українці роблять дідухи. Виготовлення дідухів - давня українська традиція, яка походить ще з дохристиянських часів і символізує хліборобське заняття нашого народу.

Тому християнство не заперечує цей символ Різдва, бо навіть в Біблії написано: «Їжте хліб - це тіло моє». А що робиться на славу Божу, то не є огидним Богові. Це є наші давні традиції. Дідух мав різні назви, зокрема, - Коляда. Наші предки уявляли собі, що гілки - це райський світ, стовбур - сучасний, а ніжки - світ померлих.

Під час панування Австро-Угорщини активно відроджувалася традиція виготовлення різдвяних павуків і дідухів, адже тоді забороняли вирубувати ялинки, а дозвіл коштував дуже дорого. Тому батьки, щоб розважити дітей, збиралися всією сім'єю і виготовляли солом'яні дідухи та павуки. Це була спільна справа, яка дуже об'єднувала родину, тому вироби були сповнені позитивної енергетики. Останніми роками дедалі більше людей відроджують давню українську традицію з виготовлення дідухів і різдвяних павуків. Багато сімей відмовились від ялинки і замість неї роблять дідух. Вчать цій справі в багатьох школах та інших дитячих закладах. Встановлюють дідухи на головних площах міст на час новорічно-різдвяних свят. Дідухи також стають елементом рекордів.

Наразі найбільший в Україні дідух виготовили в Тернополі, висота якого сягає 8 метрів, а вага - понад 100 кг. Автором ідеї став народний майстер ужиткового мистецтва, керівник гуртків Тернопільського обласного центру еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді Ярослав Осадца. Протягом останніх майже 30 років пан Ярослав зробив чимало дідухів і різдвяних павуків, відродив традицію їх виготовлення на Тернопільщині і навчає цьому дітей.

Зацікавлення виготовленням дідухів у пана Ярослава з'явилося наприкінці 1980-х років, якраз коли почалося національне відродження. Ярослав Осадца народився у Львові, а батько - родом з Бережанського району, Тернопільської області. Ярослав часто їздив у гості до бабусі. Цей контраст глибокого села і міської культури завжди його приваблював, було що порівнювати.

«Я ще бачив, як тіпали коноплі, хати під соломою, - пригадує пан Ярослав. Все це мене дуже захоплювало як міського хлопця».

Коли вже пан Ярослав пішов у доросле життя, почав мешкати в Тернополі. Тоді ж почав працювати у тресті зеленого будівництва і почав шукати майстрів, котрі б навчили творчої роботи. І тут йому співробітниця порадила звернутися до майстра Ярослава Ремінецького, який займається плетінням з рогози. Він робив фігурки людей. Його роботи навіть за часів СРСР відправляли в Японію, що було великою рідкістю.

Якось пан Ярослав поїхав у Львів на день міста і потрапив на виставку, де були також аплікації зі соломи.

«Я зачаровано розглядав аплікації, - згадує пан Ярослав. Тут підходить до мене моя колишня вчителька Білик Надія Кульмівна і питає: «Ярославе, як ти тут опинився»? Кажу, що приїхав у гості. - Подобаються аплікації? - Так, відповідаю. - Якщо хочеш, можу навчити». Виявилося, що робила їх моя вчителька. Згодом я став її учнем. А найбільше мені сподобалося те, що вона робила аплікації й об'ємні, і кольорові. Але кольори не за рахунок барвників, а за рахунок природних кольорів. Виявляється, солома має понад сто відтінків, починаючи від червоного і фіолетового, закінчуючи майже білим кольором ячменю».

Наприкінці 1988 року справжню революцію у розвитку зробило культурно-просвітницьке товариство «Вертеп», учасником якого був пан Ярослав. Метою товариства стало відродження українських обрядів і традицій. Цікаво, що тоді ще була радянська влада, і тому сценарій першого вертепу затверджували в обкомі комсомолу, бо інакше б не дозволили. Але за допомогою хитрощів все ж таки зробили різдвяний вертеп і під час показу зауважили, що люди плачуть. Тоді ж постало питання відродження всіх українських народних обрядів і традицій. Учасники товариства почали їздити по селах області і сусідніх областей у пошуках різних сценаріїв, записували пісні. Паралельно пан Ярослав знаходив майстрів, котрі займалися плетінням з лози та соломи і просив передати свій досвід. Якось у Зборівському районі натрапив на цікаву майстриню з виготовлення дідухів. Вона радо поділилася своїми знаннями про дідухи.

На території Тернопільської області роблять різні дідухи. Це зумовлено її розташуванням в межах чотирьох етнографічних регіонів. Якщо взяти південну Тернопільщину, зокрема, Борщівський і Заліщицький райони, то там ставили звичайний сніп. Пан Ярослав дотримується опільського методу, тобто, методу календаря - дідух складається з чотирьох ярусів, що означає 4 пори року. Кожен ярус складається з різних злаків: ячмінь символізує весну, пшениця - літо, жито - осінь, овес - зиму. Розмір дідуха був таким, щоб можна було поставити на стіл, тобто, не більше, ніж один метр.

У районах, прилеглих до Івано-Франківщини, часто дідух робили тільки з вівса на знак того, що Ісус народився в яслах. Покутянський дідух був плоским і нагадував букву «Т» (вуса і борода). Його вішали на стіну. Робили з житніх соломинок, а з боків вставляли вуса - і виходив дідо.

В екоцентрі дідух робили ще за часів СРСР. Його виготовляла методист екоцентру Марія Яцишин, родом з Бережанщини. Правда, його не називали дідухом, а хлібним деревом.

У 1990 році з ініціативи директора екоцентру Герца Івана Івановича в приміщенні Народного руху України було організовано виставку «Замість ялинки - зимовий букет», щоб замінити ялинку чимось іншим. Згодом виставка переросла в щорічну виставку-конкурс.

Пан Ярослав згадує про участь у першій виставці.

«Я почав робити композицію з квітів і подумав: чому не зробити дідух? Зробив і почав цю композицію вдосконалювати, збільшувати. Якщо спочатку давав один колосок на один день, то згодом уже давав 4 колоски, що символізувало ніч, день, ранок і вечір. А пізніше один колосок на кожну годину, а це приблизно 8760 колосків. А ще кожен пучечок треба було обплести».

У 2013 році Ярослав Осадца зробив рекордний дідух висотою вісім метрів. Спочатку сам робив, а коли побачив, що не дасть ради, залучив учнів екоцентру, а пізніше - дружину Анжеліку Кононюк і сина Андрія. А коли й їх виявилося замало, то прийшли на допомогу студенти з коледжу від університету «Україна» і більшість працівників екоцентру. Виготовлення дідуха тривало з половини вересня до кінця року. В останні тижні дійшло до того, що пан Ярослав спав по 20 хвилин. І не приходив додому. Спав на роботі в кріслі.

«Я давав кожному певний шматок роботи, а сам вночі готував матеріал, - пригадує той щасливий момент майстер. - Кожен виконував свою операцію. Правда, діти трошки сердилися на мене, бо робили і не знали, для чого воно. До того ж, у мене були вимоги у виконанні роботи. Я казав перев'язувати пучки на конкретній висоті. А коли вже змонтували, то всім дуже сподобалося».

Спочатку дідух виставили в Народному домі «Перемога», але в розібраному виді, позаяк висота не дозволяла виставити повністю. Зате наступного року встановили в Тернопільському драмтеатрі, на другому поверсі, у великому залі, і там вистачило місця на всіх 8 метрів. Багато людей приходили в цей зал, щоб подивитися на цей дідух. Потім ще два роки його виставляли в Народному домі, а зараз він зберігається, теж фрагментарно, в екоцентрі.

На досягнутому, як кажуть, пан Ярослав не зупинився. Нещодавно у нього визрів новий задум з виготовлення дідуха. І робить це не заради рекорду, а тому, що його задум просто не поміщається в менші розміри.

«Цей дідух матиме 12-13 метрів, - ділиться секретом пан Ярослав. - Нижня частина буде складатися з календаря-підставки за принципом дідуха, тобто, один колосок - одна година в році. На потижневих перехрестях зроблю аплікації зі соломи та ікони. Тобто, на кожне велике свято в місяці буде окрема ікона. На гілках будуть виплетені з рогози сюжети мирського життя людей. У кореневій шийці цього дерева хочу зробити шопку. Це будуть фігурки смертних людей з рогози. А Ісус, Богородиця і Йосип будуть у глибині шопки зі соломи. Зверху буде звичайний дідух, який ставили в селах. Він буде розміщений, неначе пелюстка, всередині автентичного дідуха. Над ним буде різдвяний павук, а над павуком - дві фігурки з рогози: дзвонар, який дзвонить у дзвін, а з іншого боку - трембітар. Ці фігурки будуть символізувати єдність сходу і заходу України. Потім буде витинанка зі соломи у формі сонця та із зображенням народження Ісуса Христа. Над нею буде Ангел, який сповіщає цю новину, а на маківці - різдвяна зірка. Хотів би виставити цей дідух в одній з Тернопільських церков. Висота там дозволяє. Робота над виготовленням цього дідуха триватиме, щонайменше, два роки».

Виготовляючи такі гігантські дідухи, пан Ярослав не робить жодних креслень чи замальовок. Усе йде з уяви. Коли побачив попередній дідух художник із драмтеатру, то думав, що він зроблений за допомогою креслення, адже все було виконано пропорційно, дотримано динаміки, і все було в комплексі.

У виготовленні дідухів пан Ярослав дотримується традиції календаря. Крім того, має свій почерк - в обплетенні використовує солому і рогіз. Це більше традиція волинська, до якої входить північна Тернопільщина. Рогіз - рослина хлібна, адже з кореневища рогози пекли хліб. З кореневища люди знімали шкірку, сушили, мололи і з того пекли хліб. До того ж, рогіз дуже гарний, м'який, легкий в обробці.

Займатися виготовленням дідухів у місті непросто, адже потрібна солома, спеціально підготована, а дістати її зараз навіть у селі важко. Тому екоцентр сам вирощує всі види злакових. Для цього має в своєму розпорядженні більше, ніж гектар землі. Злакові для виготовлення дідухів починають жати тоді, коли зерно набуває молочної стиглості. Допоки солому вичищають і сортують, вона остаточно визріває. Потім на кожному стеблі обривають листя і висушують. Потім сортують, щоб пучки були більш-менш однакового розміру. Всі пучки повинні бути однакового розміру, тоді з ними легше працювати. Якщо дідух має розмір понад півтора метра, то обов'язково роблять каркас. Найбільше це допомагає під час транспортування дідуха.

Слід зазначити, що в обласному центрі еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді щорічно проходить конкурс «Замість ялинки - зимовий букет», в якому є номінація дідуха і павука. Участь у конкурсі беруть багато талановитих майстрів Тернопільської області.

Торік у Києві, в Національному екоцентрі, відбулася Всеукраїнська виставка-конкурс різдвяних дідухів, у якій пан Ярослав також брав участь.