Рік 2017 завершується, до Нового 2018 року залишаються лічені дні, а новорічний настрій у багатьох українців не спостерігається.

Ризикну сказати - у більшості з нас переважають настрої стурбованості, тривоги, не очікування кращого, а очікування гіршого. Розчарування та апатія помітні неозброєним оком. Ще більш помітними є дратівливість, злість, агресивність.

На обличчі України останнім часом не часто помітиш посмішку. Вуличний потік чи натовп має, здебільшого, похмуре, а іноді - у протестних акціях - і передгрозове обличчя.

Настрій - емоція мінлива, але може слугувати індикатором, показником тих процесів політичного, соціального та міжособистісного характеру, які властиві теперішній Україні.

Настрій і настрої

Психологи називають настроєм емоційний процес невисокої інтенсивності. Тобто, на передньому плані помітним є, здебільшого, те, що ми думаємо, плануємо, робимо, а на задньому плані - те чи інше емоційне тло цього думання, планування, роблення.

Отже, ми можемо щось думати чи робити, поводитися чи діяти, і все це відбувається на тлі певних емоцій - ситуативних, короткочасних або стійких, довгочасних.

Коли ж емоційне тло посилюється, стає більш помітним, а іноді виходить на передній план, то наш настрій стає важливим мотиватором або ж демотиватором нашої поведінки чи діяльності, спонукає чи гальмує її.

Згадаймо, як важко, нудно, в'язко щось робити, коли ти без настрою, і як шалено зростає продуктивність, як усе горить у нас в руках, коли ми щось робимо з настроєм.

Настрій - це, скоріше, поняття для визначення емоційного тла у конкретної особи. Коли ж подібні емоційні стани проявляються у значної частини якоїсь групи, спільноти, громади - тим більше, у сукупності спільнот чи громад - маємо справу з масовими настроями.

Вони більш стійкі, інерційні, оволодівають значною кількістю людей і змінюються не так швидко, як би цього комусь хотілося.

Настрій окремих конкретних осіб може співпадати чи, навпаки, бути у дисонансі з домінуючими настроями даної спільноти. Якщо мій настрій не співпадає, а помітно дисонує з настроєм тих, хто мене оточує, я відчуваю себе емоційно непричетним до цієї спільноти, не ототожнюю себе з нею. Виникає відчуття відчуженості, чужинності навколишнього й окремішності свого.

Так до нас підкрадається психологічна самотність - навіть якщо при цьому ми зовні, нібито, у вирі спілкування, соціального чи міжособистісного.

Політиками найвищого рівня я називаю тих, котрі мали і вміли би враховувати настрої в суспільстві, аналізувати їх диференційовано, тонко і розуміти: успішний розвиток країни можливий лише тоді, коли масові настрої нації в цілому співпадають з напрямом розвитку держави, соціуму і людини в даній країні. Напрямом, який задає влада, котра адекватно розуміє об'єктивні потреби розвитку країни і проводить політику сприяння та стимулювання цього розвитку на всіх рівнях - загальнонаціональному, регіональному, персональному.

Якщо ж політики не вміють чи не вважають за потрібне досліджувати та враховувати масові настрої, не розуміють чи ігнорують гальмуючий вплив на розвиток країни негативних масових настроїв, то вони або професійні нездари, або ж цинічні тимчасовики.

Індикатори настроїв

Індикаторами, показниками настроїв можуть бути різні прояви ставлення чи поведінки тих, чиї настрої ми досліджуємо.

Бізнесмени у цьому плані більш прагматичні, ніж політики. Скажімо, на валютному ринку постійно враховується індикатор настроїв учасників ринку, який, окрім іншого, безпосередньо впливає на курс валют.

Ось як про це пише фінансовий аналітик О. Коваленко: «Ринок Форекс на добу може здійснювати операцій на суму близько 5 млрд доларів, а це свідчить про те, що конкуренція на ньому дуже велика. Для того, щоб утриматися на плаву й отримати дохід, необхідно мати низку переваг. Використання технічного і фундаментального аналізу в сукупності з індикатором настроїв допоможе визначити точки розвороту і критичні стани ринку».

Отже, бізнес чітко визначає застосування індикатора настроїв як конкурентну перевагу на валютному ринку. А ось чи беруть до уваги політики, що на своєрідному політичному «ринку» врахування масових настроїв давало б їм і ефективний політико-психологічний інструмент, і конкурентну перевагу над політичними опонентами?

Індекс настроїв у бізнесі має визначені досвідом цифрові параметри. А у політиці?

А у політиці також є чимало цифрових параметрів умонастроїв населення - як позитивних, так і негативних.

Потрібно тільки їх відслідковувати, враховувати і використовувати.

Параметр довіри

Ключовим параметром масових умонастроїв, який мала би враховувати влада, є рівень довіри/недовіри до неї, рідненької.

І тут різні соціологічні агенції періодично роблять зрізи суспільної думки і тим самим шлють усім - і владі і громадськості - сигнали. Це можуть бути сигнали політико-психологічного благополуччя чи неблагополуччя.

Ось одні з найсвіжіших даних (цитую прес-релізи агенцій).

«Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у листопаді 2017 року, лідером електоральних симпатій серед політичних партій є партія «Батьківщина», за яку готові віддати свої голоси 16,8% тих, хто визначився та має намір взяти участь у голосуванні.

14,5% заявили, що підтримують БПП «Солідарність»,

9,4% - Опозиційний блок,

8,9% - партію «За життя»,

7,7% - Радикальну партію,

6,8% - Громадянську позицію,

6,5% - «Самопоміч»,

5,6% - ВО «Свобода».

Рейтинг інших партій є нижчим, ніж 3%».

Рейтинги є індикатором, показником довіри. Як бачимо, рівень довіри до всіх політичних партій в Україні дуже низький. Навіть два лідери цього списку не можуть подолати бар'єр у 20%.

А шість інших, які мають шанси подолати прохідний бар'єр на виборах до Верховної Ради України, не можуть здолати навіть десятивідсотковий рівень довіри.

А тепер уявімо ситуацію - ці партії дійсно перемагають на парламентських виборах і створюють свої фракції у Верховній Раді України.

Політично і юридично вони будуть легітимними.

А ось їхня політико-психологічна і моральна легітимність буде аж надто непереконливою. Ну що це за політичні сили, які можуть отримати чи отримають повне право створювати закони для всієї України, а мають на це мандат тільки від частини виборців.

Інколи дуже невеликої частини.

Окрім того, соціологи виявляють ще й показники недовіри - так звані антирейтинги.

У цитованому дослідженні їхні параметри наступні:

«У «антирейтингу» партій лідером є БПП «Солідарність»: 22,5% опитаних, які мають намір взяти участь у виборах, не проголосували б за цю політичну силу за жодних обставин.

Опозиційний блок не підтримали б 11,5%,

Радикальну партію - 7,4%,

«Батьківщину» - 6,2%,

Народний фронт - 6,1%,

ВО «Свобода» - 4,0%.

Переможниця рейтингу ВО «Батьківщина» має на сьогодні порівняно невеликий антирейтинг. А ось Блок Петра Порошенка «Солідарність» відчуває на собі всі негативні реакції українців на політику влади.

Останні три роки цей Блок є центром парламентської більшості і визначає успішне голосування за ті чи інші законопроекти. Він, безумовно, буде йти і на наступні парламентські вибори. А чи враховують політики цього Блоку і їхній головний шеф Петро Порошенко, що 85% виборців на сьогодні не мають наміру віддавати йому свої голоси, а 22,5% опитаних, які мають намір взяти участь у виборах, не проголосували б за цю політичну силу за жодних обставин.

За жодних! Вдумайтеся.

Це ж треба так «насолити» виборцям, щоб за три роки свого політичного панування так стрімко втратити рейтинг довіри.

А їхній головний партнер по парламентській більшості «Народний фронт» (НФ) під проводом Арсенія Яценюка настільки катастрофічно втратив свій рейтинг і настільки потужно наростив власний антирейтинг, що соціологи навіть перестали включати НФ до списку партій, які записані в опитувальних анкетах.

Хоча солодкий голос Арсенія Яценюка, який останнім часом дедалі частіше лунає в рекламних роликах, свідчить, що прем'єр-невдаха і лідер антирейтингу не полишає планів балотуватися в наступних виборчих циклах, незважаючи на політичний і кар'єрний провали.

Правда, пан Арсеній уже включається до списку ймовірних кандидатів у президенти України на наступних виборах - чергових чи дочасних. Думаю, тим більше буде включатися безпосередньо перед ними. І матиме певні шанси, особливо, якщо отримає свою найефективнішу зброю - постійні телеефіри.

	Вигляд і риторика А. Яценюка міняються

А поки що, згідно з цим же дослідженням соціологічної агенції «Рейтинг», лідером у президентському рейтингу є Ю. Тимошенко, за яку готові віддати свої голоси 15,8% тих, хто має намір голосувати та визначився з вибором.

13,8% підтримують П. Порошенка,

9,6% - В. Вакарчука,

8,4% - В. Рабіновича,

8,3% - А. Гриценка,

8,0% - О. Ляшка,

7,0% - Ю. Бойка,

4,7% - О. Тягнибока,

по 4,6% - В. Гройсмана та А. Садового.

Юлія Тимошенко опонує владі

І, знову ж таки, фіксуємо: якщо лідерство має ймовірний претендент на булаву з рейтингом, котрий не дотягує навіть до 16%, то про яку загальнонаціональну підтримку поки що можна говорити? 

Хоча підтримка ЗМІ у пані Юліє є і непогана. В рейтингу медіа-активності вона стоїть на 13-му місці і має показник 4077 згадувань у ЗМІ.

Правда, 13-е місце рейтингу медіа-активності для політика, що має виборчий рейтинг № 1, є досить дивним. Прихильники Юлії Тимошенко, та й вона сама, пояснюють своє 13 місце тим, що провідні телеканали у більшості її ігнорують, чи побоюються запрошувати, нібито, під тиском чинного глави держави та його адміністрації.

Сам же президент має захмарний показник медіа-активності - 65 707. Це більше, ніж утричі від Арсена Авакова, котрий у цьому рейтингу посів друге місце і понад у 16 разів більше від Юлії Тимошенко.

Можна сказати, що в інформаційному полі України частота згадувань імені Петра Порошенка схожа на так зване «килимове», тобто, суцільне бомбометання, що щільно «накриває» кожне українське вухо, котре слухає теле- і радіоповідомлення, і кожне українське око, яке читає газети, чи інформацію на Інтернет-сайтах, чи бачить відповідні плакати на мітингах.

Але, незважаючи на таку медіа-активність, виборчий рейтинг Петра Порошенка поки що є другим, і відстає від «заклятої» політичної соратниці Юлії Тимошенко.

Відставання це порівняно невелике, якщо вірити соціологам. Бо опоненти Петра Порошенка, а особливо Міхеіл Саакашвілі, та й сама пані Юлія, періодично заявляють, що ці соціологічні дослідження, нібито, проплачені Банковою і тому, начебто, рейтинги в них не відповідають дійсності, особливо рейтинг Петра Порошенка.

	Іронічні «плюси» від опонентів із закритими обличчями

Недовіра до можливих претендентів на булаву, згідно з цим дослідженням, є такою: «У «антирейтингу» серед політиків першу позицію має П. Порошенко: за нього у жодному випадку не проголосують 23,9% опитаних, які висловили намір брати участь у виборах.

О. Ляшка однозначно не підтримують 10,2% респондентів,

Ю. Бойка - 9,8%,

А. Яценюка - 8,5%,

Ю. Тимошенко - 6,8%,

О. Тягнибока - 5,1%,

В. Рабіновича - 4,8%,

В. Гройсмана - 3,1%».

Соціологи намагаються уже сьогодні моделювати ситуацію, якщо в наступних президентських виборах у другий тур вийдуть найімовірніші на сьогодні кандидати - Петро Порошенко та Юлія Тимошенко: «У випадку виходу до другого туру Ю. Тимошенко та П. Порошенка, останнього готові підтримати 21% опитаних, лідерку Батьківщини - 27%. При цьому, 37% заявили, що не братимуть участь за таких умов у виборах, 13% не змогли визначитися з вибором».

Однак, зверніть увагу на те, що зростає кількість українців, які не хочуть вибирати зі старої колоди звичних уже два десятки років «дам», «королів» і «тузів».

Зокрема, аж 37% виборців проголосують ногами, тобто, не підуть на вибори, якщо до другого туру вийде ця незмінна пара політичних опонентів - Ю. Тимошенко та П. Порошенко, а ще 13% вагаються і також можуть не піти.

Виборці прагнуть оновлення політичних облич. Напевно, саме з цієї причини циркулюють вперті чутки про можливість участі у майбутніх президентських виборах співака С. Вакарчука, шоумена В. Зеленського, інших подібних політичних дебютантів.

Але потіснити політичних важковаговиків новачкам буде нелегко.

Адже, за інформацією «Рейтингу», вагомих 45% опитаних вважають, що тому ж П. Порошенку потрібно дати допрацювати свій президентський термін і тільки тоді замінити його на іншого, причому законно - в результаті виборів.

Майже стільки ж - цілих 38% - виступають за негайне усунення його з посади президента України.

12% не визначилися з відповіддю у цьому питанні.

Лише 5% однозначно висловлюються за його переобрання на наступний термін.

То, може, справжній рейтинг чинного очільника держави і є 5% - так би мовити ющенківський «мінімум», котрий - пригадаймо - Віктор Андрійович отримав при спробі повторно, у 2010 році, здобути булаву, розгорнувши піар-кампанію під слоганом «Ми здобули».

Так зі саркастичним прізвиськом «Миздобул» і з безславними п'ятьма відсотками електорального здобутку В. Ющенко після тих виборів пішов на політичну пенсію з переконанням, що завадив Юлії Тимошенко стати президентом правильно.

Але інтуїція мені підказує, що Петро Олексійович на пенсію не погодиться. Навіть якщо стане на наступних виборах «Миздобул-2».

Буде намагатися, як мінімум, залишитися у вітчизняному політикумі, а як максимум - претендуватиме стати євродепутатом або єврочиновником високого рангу в системі різних інституцій Євросоюзу на кшталт Єврокомісії і т. п.

Так мені здається. Та й з іспанської вілли на роботу до Брюсселю недалеко, зручніше, ніж з Києва.

Ну але то ще неблизьке майбутнє.

Повернемося ж до теперішньої ситуації.

Зазначу, що є соціологи, у котрих існує більш оптимістичне бачення майбутніх електоральних перспектив чинного президента.

Загальноукраїнське соціологічне дослідження у листопаді цього року було проведено спільними зусиллями чотирьох соціологічних компаній: Центру соціальних та маркетингових досліджень «Социс»; Київського міжнародного інституту соціології; Соціологічної групи «Рейтинг»; Центру Разумкова. Дослідження було проведено за підтримки Всеукраїнської громадської організації «Комітет виборців України».

І його підсумки наступні:

«Лідерами парламентських перегонів на сьогоднішній день є ВО «Батьківщина» та Блок Петра Порошенка «Солiдарнiсть». При цьому ВО «Батьківщина» дещо випереджає пропрезидентську силу: 9,7% проти 9,4% (серед всіх респондентів). За таких умов, до парламенту увійшли би сім політичних партій, і ймовірний розподіл мандатів за партійними списками (згідно з чинним виборчим законодавством) виглядав би наступним чином: ВО «Батькiвщина» - 47 народних депутатів, БПП «Солідарність» - 45, Опозиційний блок - 31, «Громадянська позиція» - 30, «За життя» - 27, Радикальна партія О. Ляшка - 23, «Самопоміч» - 22.

А рейтинг ймовірних учасників і гіпотетичного переможця президентських виборів, за результатами цього колективного дослідження, у відсотках наступний:

Петро Порошенко - 19.2

Юлія Тимошенко - 10.1

Святослав Вакарчук - 4.2

Юрій Бойко - 4.7

Анатолій Гриценко - 3.6

Вадим Рабiнович - 3.6

Олег Ляшко - 3.3

Андрій Садовий - 1.7

Валентин Наливайченко - 1.2

Олег Тягнибок - 1.0

Арсеній Яценюк - 0.6

ІНШИЙ КАНДИДАТ - 4.7

ВВ/ ВІДМОВА ВIД ВIДПОВIДI/НЕ ЗНАЮ - 42.0».

Як бачимо, тут Петро Порошенко ледь не вдвічі має випередити пані Юлію.

Бачимо. Але чи віримо у ці показники?

Ні сама пані Юлія, ні Міхеіл Саакашвілі (та й не тільки вони) навідріз відмовляються повірити і визнати ці результати.

А я зверну вашу увагу на те, що і тут Славко Вакарчук посідає несподівано високу третю позицію. Чи то насправді українці так готові авансом вірити у президентські перспективи людини без президентського потенціалу, чи то хтось уже готує для співака специфічну політичну роль.

Параметр пошуку кращої долі

Споконвіків українці шукали кращої долі за межами своєї землі.

І сьогодні еміграційні настрої, особливо серед вітчизняної молоді, є поширеними.

Так у дослідженні німецького Фонду імені Фрідріха Еберта (Friedrich Ebert) та Центру «Нова Європа» спільно зі соціологічною компанією GfK Ukraine, проведеному наприкінці літа цього року, українська молодь найбільше не довіряє саме інститутам державної влади - Верховній Раді (1,81 за 5-бальною шкалою довіри), політичним партіям (1,85) та Кабміну (1,87).

Найбільшими страхами молоді є корупція (37%) та війна у регіоні чи у світі (36%), серйозні проблеми зі здоров'ям (34%) та соціальна несправедливість і безробіття (32%).

Тож чи дивно, що такі страхи впереміш із недовірою до влади переростають у песимістичні настрої і стають все більше масовими: «За даними дослідження, 72% української молоді не має бажання переїхати до іншої держави та залишити Україну на термін більше, ніж 6 місяців, водночас, кожен четвертий демонструє бажання емігрувати.

Найпопулярніші держави, до яких молоді українці хотіли б переїхати: Німеччина (18%), США (15%) та Польща (12%).

58% опитаних вважають, що майбутнє українського суспільства, в цілому, виглядає краще, ніж поточна ситуація.

20% переконані, що ситуація залишиться незмінною, і лише 5% очікують погіршення» - цитує дані опитування DW.COM.

Завершення

Напередодні написання цієї статті я отримав розсилку від жінки-психолога під назвою: «А як у вас з новорічним настроєм»?

Вона наголошувала, що, попри все, не потрібно опускати руки і пропонувала тренінги для створення оптимістичного настрою на 2018 рік.

Тренінги, звичайно, це добре. Вони допомагають.

Але українцям потрібні зміни не лише в їхній свідомості, не тільки поліпшення персонального настрою через самонавіювання, а й об'єктивні зміни політичного, фінансово-економічного, соціального та гуманітарного характеру в державі і суспільстві.

А це вже залежить від спільної роботи влади, суспільства і кожного з нас.

Тим більше, що наступний рік очікується складним.

Візьмемо непростий досвід 2017 року на озброєння і готуватимемося до зустрічі з Новим 2018 роком.

 

P. S. Попри все - гарного настрою, насамперед, на Новий рік і Різдво!