Такий заклик найповніше виражає квінтесенцію полемічних дискусій, що розгорілися в обласній бібліотеці в Івано-Франківську 14 грудня 2017 р. під час презентації повторного, доповненого видання брошури Мирослава Давидіва «Орієнтири Українського шляху. Інструкція» (Івано-Франківськ - ЛІК, 2017, с.96).

Презентація першого видання цієї книжки відбулась 19 листопада 2015 року в цьому ж залі цієї ж бібліотеки, і свій матеріал про ту подію я назвав «Волонтер національної ідеології» і вмістив до моєї книги «Скеля українського духу», яка для виходу у світ очікує спонсорської підтримки. Теперішній варіант «Орієнтирів...» Мирослав Давидів доповнив 16-ма сторінками нових текстів, зокрема, статтею «Націоналізм - ідеологія майбутнього». Визначаючи Біблію і Християнство як науку Небесну, автор називає націоналізм наукою земною, надаючи перевагу цій науці перед іншими земними, тому що «Сила націоналізму - у визнанні першості Святої Трійці... в тому, що він не просто спирається на ідею нації як центральну цінність, а, насамперед, вважає її інструментом всебічного задоволення духовних і матеріальних потреб усіх, без винятку, членів суспільства».

Мирослав Давидів

Дещо суперечливе твердження, адже перший пункт «Декалогу Українського націоналіста» гласить: «Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї». Отже, не нація в руках націоналізму, а держава, причому, національна, тобто, справедлива. в руках нації є інструментом досягнення мети.

Здобути таку державу, ой, як нелегко. Бо, перебуваючи понад три сторіччя під деспотичною окупацією не лише Росії, але й інших держав, пройшовши через селекцію геноцидів-голодоморів і м'ясорубок світових воєн, в яких Україна була тільки постачальником «гарматного м'яса», а не воюючою стороною (за винятком трьох років існування УНР, якій большевицька Росія офіційно оголосила війну у 1918 році), принаймні, це чесніше, ніж воювати «зєльонимі чєловєчкамі» чи «сєпарамі», окуповувати величезні території України і порушувати усталений міжнародний світовий порядок, створюючи прецедент світової війни і при цьому брехати світові, що Росія не воює з Україною - свідомість українців деформувалась до такої міри, що вони масово втікають на закордонне заробітчанство, бо у своїй країні процеси державотворення проводяться «в інтересах не нації, а окремих осіб», які «не хочуть і не можуть зрозуміти гостру необхідність мобілізації всіх ресурсів українського народу для захисту від російських агресорів, далекі від усвідомлення ролі слова і пропаганди, а жадоба збагачення затьмарила розум і позбавила їх страху не лише перед судом і карою власного народу, а й перед Божим прокляттям, яке буде для них і їхніх нащадків «до третього і четвертого покоління»...

І як тут не згадати слова М. Саакашвілі, що «політика - не бізнес, а люди не товар...», хоча одразу ж варто нагадати колишньому президентові Грузії, що під час російсько-грузинської війни українські добровольці на чолі зі сотником В. Бобровичем визволяли від російських окупантів грузинські міста, (а президент України В. Ющенко на знак солідарності і підтримки суверенітету Грузії навіть спеціально прибув до Тбілісі у найкритичніші дні російської агресії), а не вчиняли в центрі столиці акти громадянської непокори, сприяючи ворожим намірам дестабілізації всередині країни.

Дуже тонка політика... Але в період російсько-української війни треба чітко усвідомлювати межу між тим, які дії в інтересах українського народу, а які - йому на шкоду. Пропаганда повинна проводитись з метою викриття ворогів України та їхніх намірів, а не підриву громадського порядку і конституційних основ державності. Під час презентації саме під таким кутом зору відбулись гострі дискусії, активну участь в яких взяли М. Глагович, С. Воляр, Б. Павликівський, Б. Борович, І. Ткачук, М. Солодчук, М. Кобрин, О. Вівчаренко та ін.

Учасники дискусії ухвалили рішення звернутись до Верховної Ради України з вимогою відредагувати статті 15 і 35 Конституції України, щоб вакуум відсутності державної ідеології заповнювала не ідеологія хабарництва і криміналітету, а ідеологія українського націоналізму, і щоб нікому не приходила ідея відокремлювати церкву від держави і школи, а щоб, навпаки, зміцнювалися ці взаємозв'язки, без яких неможливо виховати справжніх патріотів держави, будівничих вільної, економічно і духовно сильної європейської України.