День подяки. Це свято, яке традиційно відзначають. І дякують, зокрема, тубільцям, корінним американцям.

Хотілося б відсвяткувати й мені, дякуючи тим, хто жив тут, на місці міста Чикаго, за часів Київської Руси, навіть не здогадуючись, що така існувала, як і києво-роси не відали про племена сіу чи могікан.

Не буду тут повчати чи навчати. Просто хочеться разом з вами згадати про людей і культури, які були, і навіть нині мають відгук у серцях американців та юнацтва всього світу з їхньою невгамовною жагою до Правди, Справедливості та Свободи.

Які ж племена проживали на території теперішнього Іллінойсу? Карта свідчить - каскаскла, моінґвана, пеорія, іллінуа тамароа.

Сама назва міста походить від мови корінних американців «шікааква», рослина відома в латині «алліум трікоккум», що українською передається як «дикий часник».

Регіон Чикаго був домівкою для племен потаватомі, маямі та іллінуа. Вони поступово поменшали у кількості через війни та хвороби, а через низку підписаних договорів змушені були віддати свої землі американському урядові.

Корінні американці і далі мешкають у місті Чикаго в Еджвотер, Аптауні, Роджерс-Парку та Ревенсвуді. Багато з них мають формальні зв'язки з племінними громадами Вісконсина: Онейда, Меноміні, Гоу-Чанк і Оджибва. Останні зберегли і розвинули свою культуру до писемної. Навіть у Чиказькій публічній бібліотеці можна знайти звуковий підручник цієї мови. Цікаво, що коли вони запитують, чи ти свій, вони насправді питають: «Ти - з народу?»

В Іллінойсі індіанських резервацій нема, але є у північних штатах. Із розмов з корінними мешканцями, які мають у своєму роді тубільців, мені стало зрозумілим, що американські індійці не дуже люблять допитливих європейців.

Федерально визнано більше, ніж 500 реорганізованих племен корінних американців. Половина з них проживають у резерваціях, які, за свідченням тих же корінних американців, не є найкрасивішими місцями.

Історики вважають, що перші корінні мешканці прибули на американську землю, принаймні, 15 тисяч років тому, що складає близько 300 поколінь. Їхня колонізація розпочалася з 1492 року. Війни, хвороби і рабство зменшили кількість їхнього населення. Дискримінаційна політика проти корінного населення продовжувалася і у ХХ сторіччі. Починаючи з 1960-х років, відбулися великі зміни у зв'язку з рухом самовизначення.

Тепер є багато хороших напрацювань.

У Техасі засновано Інститут культур корінних американців. Є також ціла Інтернет-сторінка «Література корінних народностей».

У 2007 році ООН прийняла Декларацію прав корінних народностей, що стало тріумфом боротьби за гідність і права корінного населення як результат 20-річних переговорів тубільних народностей та їхніх урядів.

Тубільці мають свої унікальні мови, культури, які слід зберігати, щоб вони не загинули з цінностями людських цивілізацій.

Як зазначає Вейд Дейвіс, «усі культури цих народностей навчають нас іншого способу життя, іншого мислення, іншого налаштування щодо власного призначення на землі».

Відзначається цілісність цих культур, їхній «холістичний характер» - гармонія людини і довкілля.

«Філд Музіем» у Чикаго має чудову експозицію культури корінних американців, яка дає зрозуміти економність та мудрість тубільців у щоденному житті.

Тубільці не були «дикими». У них була і є культура. У них був і спорт: стрільба з лука, рибальство, човнярство, ходьба пішки і навіть боротьба. У них були свої винаходи, якими користуються і нині: креми від сонця з олії соняшника та алое.

Дивною є кольорова гама оперення національних строїв корінних американців, але вона в чомусь нагадує й інші нам відомі культури: там, де у європейців - квіти, там у тубільців - кольорове оперення, що символізує владу, силу, сміливість, красу, незалежність та утвердження власного статусу. Пишне оперення використовують корінні американці на своїх з'їздах (пау-вау), у церемоніях, у моліннях.

Давні індіанці намагалися використовувати природні дари для багатьох потреб, функціонально. Наприклад, простий очерет називали «супермаркетом боліт» - його застосовували під час приготування багатьох страв і навіть як профілактичний засіб.

Цікаво, що індіанські культури сьогодення, використовуючи даені, що дійшли до них, виробили свої десять правил поведінки, які називають «Десятьма заповідями американських індіанців»:

1. Поважай землю і всіх живих істот.

2. Будь близьким до Великого Духа («Вакан Танка» - універсальна духовна сила/вища Істота, що можна перекласти і як «Велике Таїнство»).

3. Шануй усі людські істоти.

4. Працюй разом з іншими для блага всіх.

5. Допомагай і будь добрим, коли необхідно.

6. Роби, що на твою думку є правильним.

7. Піклуйся про свій розум і своє тіло.

8. Свої вчинки присвячуй добру.

9. Повсякчас будь правдивим і чесним.

10. Будь відповідальним за власні вчинки.

Неписана заповідь кожного корінного американця: ніколи не виказувати страх.

Людина, на думку тубільців, має бути незалежною, повинна вірити у себе, бути дієвою, щоб досягнути мети: «Будь простим і природним - добро прийде до тебе».

Цікавою рисою вірування індіанців є бачення людини як істоти, що має вроджену тваринну силу або присутність такої сили.

Тіпі, індіанські намети, відомі усім, але вони не всюди застосовувалися. Не там, де було холодно.

Ми намагаємося дякувати американським корінним народностям. Вони намагаються пам'ятати минуле. Так, іменем вождя Черокі Секвояг було назване дерево «секвоя».

Їжа тубільців залежала від місця, де вони проживали. Давні мешканці Америки здобували їжу, займаючись сільським господарством, полюванням, рибальством та збиранням плодів, ягід, грибів, горіхів тощо. Багато племен займалися усім потроху, але деякі спеціалізувалися тільки в одному способі добування провіанту.

З елементів вбрання світової слави набули мокасини, з предметів, що мають магічну силу, - амулети (подібні до українських оберегів), які мали б давати силу, здоров'я та успіх - язичницькі культури всюди видаються однаковими. І, звичайно, їх ідеалізувати не слід, як це робили деякі американські голлівудські фільми.

Усі народи і племена мають знаменитих і відомих людей. Хто ж відомі корінні американці? Це - Скванто (Тісквантум), який вивчив англійську мову, потім був проданий у рабство в Європі, зумів повернутися додому, але, прийшов на пустку, бо все його плем'я вимерло від хвороби. Врешті, він пристав до іншого племені.

Це - Покагонтас, донька вождя племені шаугатан, яка допомагала поселенцям, але була ними ж узята пізніше у заручники, одружилася з англійським поселенцем Джоном Рольфом, виїхала з ним до Англії, але, на жаль, померла там у віці 22 років.

Це - Чорний Яструб (Блек Хок), який був войовничим вождем племені сок, боровся проти англійців за землі племені, однак, він був схоплений і його плем'я втратило свої землі.

Це - і Сакаджаві, дівчина з індіанського племені шошонів, яка була продана у рабство. Її купив Шарбоно, одружився з нею. Вона стала успішною перекладачкою в експедиції Люїса і Кларка до Тихого океану.

Це - і Джеронімо («позіхаючий»), який походив із племені чірікахуа апачі, який запекло боровся із завойовниками зі заходу та з Мексики.

Це і Сидячий Бик (Ситтінґ Бул), відомий вождь індіанського племені рівнинних індіанців лакота-сіу, який розбив вщерть армію генерала Кастера у битві при Литл Биґ Горн.

Це і Джим Торп, що зростав у нації Сек-енд-Фокс в Оклахомі, один з відомих атлетів усіх часів. Він професійно грав у бейсбол і футбол. Він виграв олімпійські золоті медалі з пентатлону і декатлону на Олімпіаді 1912 р.

Народна музика корінних американців заворожуюча, пісні прості, але душевні, дещо примітивні, але природні та всім зрозумілі.

Щоб мати краще уявлення про культуру американських індіанців, пропонуємо переклади їхніх народних пісень українською мовою:

Пісні американських індіанців

Пісня про птахів (плем'я поувні)

/1882, записана у Мейні Чарльзом Дж. Лілендом)

Зграями повсюди птахи все літають.

Ринуть, піднімаються,

кружляють - глянь - летять.

Глянь - птахи збираються у зграї,

Всі над нами - разом підлітають.

/переклад з англійської Івана Петришина/

«Ані Куні»

Коли вечір спада на індійське село,

Коли вечір спада на індійське село,

Знахар зник у гущавині лісу,

Знахар зник у гущавині лісу,

торкаючись ґрунту своїми руками,

торкаючись ґрунту своїми руками.

«Американсько-індіанська війна»

/доріжка 10 - диск 1/

Вірш 1

Гей, малі діти, збирайтеся в коло,

Імма розкаже вам правду

як нас знайшли.

Де кажу «ми» - це апачі, чірокі -

Історія корінних американців.

Ми перейшли на цю землю

12 тисяч років тому,

шукаючи притулок від снігів Сибіру:

 

Пройшли ми Берингову протоку

І повернули вправо -

Знайшли чудовий шир землі.

Потім, ми залишилися на ніч -

одна ніч стала вічністю для нас.

Ми заснували племена,

було нам зручно, як ніколи.

у 1492 році прийшов враз білий чоловік -

йому ми простягнули руку гідно.

Він вирішив забрать наші угіддя.

Без боротьби ми не здамося -

отак в історії все почалося.

Хор

Це - історія про індіанців й поселенців:

життя стало важким,

суворим, вибірковим.

Ми робили пістолі, вони робили стріли,

та, кожен, зрештою,

всю решту правди знає.

О, так!

(автор - Сакойя, апачі)

/переклад з англійської Івана Петришина/

Джеміні, том 2

Земля - наша мати,

ми повинні за неї піклуватися.

 

гей, янна, го-янна, гей-ян-ян.

 

По її священному ґрунті ми ходимо,

кожним кроком, який ми робимо.

 

Земля - наша мати,

вона про нас попіклується.

/переклад з англійської/

«Перші американці, і такі горді»

(пісня Барбари Спайчер)

 

Індіанці жили ще до тебе й до мене -

у лісах, у пустелях, в степах,

де море зелене,

живучи з того, що земля їм давала -

робили і одяг, і хати будували.

Хор:

Послухай бубнів, як б'ють сміливо -

«перші американці - горді й щасливі»

(двічі)

Ірокі жили у східних лісах...

Хор

Чеєни садили зерно на рівнинах...

Хор

Навахо - у південно-західній пустелі...

Хор

можна навчитись багато в індіанців...

Закінчення:

Перші американці настільки горді,

настільки горді... такі горді

/переклади з англійської/