Юрій Луценко
перебрав функції Генерального прокурора України у травні 2016 року. Дивним виглядав
вибір президента Порошенка, бо Луценко не має юридичної освіти і будь-якого досвіду
в такій роботі. Але в Україні все можливе. Тим більше, що незаперечним було та залишається,
що Юрій Луценко - це стовідсотково людина президента.
Критики такого вибору так і
казали, що президент призначив свою людину виконувати його роботу. Тому, мабуть,
не є дивним, що у квітня 2017 р. президент призначив дружину Юрія Луценка своїм
представником у ВРУ. Вона стала народним депутатом у ВРУ від Блоку Петра Порошенка,
але теоретично у демократичних суспільствах створюється бодай враження, що Головний
прокуратор країни показує, бодай, якусь незалежність, бо у його функції входить
дотримуватися закону і притягати до кримінальної відповідальності навіть людей з-поміж
оточення та кола друзів президента. Тут немає ілюзій.
Сьогодні основний наголос люди,
які критикують президента Порошенка, ставлять на тому, що тюрми, котрі мали заповнитися
не тільки чиновниками з кола людей колишнього президента Віктора Януковича, але
також олігархами, котрі збагачувалися разом з ним, є порожніми. Натомість, переслідують
порядних людей, котрі з ними не хотіли співпрацювати.
Розповім історію лише однієї
справи.
У 2009 р. (ще за Януковича)
рейдери Володимира Стельмаха, голови Національного банку України, з Луганська, захопили
(«закупили») «Укрінбанк». Замах був організований для того, аби використати активи
банку, довести банк до банкрутства; відтак, отримати від Фонду державного майна
компенсацію, а тоді знову повернути банк собі. Голова «Укрінбанку» не зіграв їм
на руку. Рейдери вимагали його відставки та розпочали проти нього кримінальний процес
через «виплату додаткового місячного бонусу собі і працівникам протягом
2006-2009 років». Голову взяли під арешт. Він утік з України та сьогодні перебуває
в США. Тим часом досі висить відкрита проти нього кримінальна справа. Також арештовано
головного бухгалтера «Укрінбанку» за тими ж обвинуваченнями, фактично тому, що вона
відмовилась давати фальшиві свідчення проти голови банку.
| |
«Укрінбанк» через своїх нових
власників вніс також цивільну справу до Київського Печерського суду проти колишнього
голови «Укрінбанку» стосовно повернення цих виплат протягом 2006-2009 років. 5 квітня
2016 р. Київський Печерський суд видав рішення, що виплати були закономірними.
Одначе, кримінальна справа проти
голови «Укрінбанку» висіла і висить без жодного просування. Так само кримінальна
справа порушена проти головного бухгалтера, одначе, у темпі, що забезпечував би
її перебіг на довгі роки. Прокуратура не приходить до суду, свідків для розгляду
збирає сторона обвинувачення, але суд не проводить засідання з огляду на відсутність
прокуратури.
Я ангажувався до цієї справи
з огляду на явне порушення людських прав підсудного голови «Укрінбанку», бо він
не міг і не може повернутися в Україну, де проживають його хворі батьки похилого
віку та син, бо там на нього чекає ув'язнення, причому, хто знає, як надовго, бо
його справа фіктивна та замовлена на довгі роки.
У липні ц. р. разом з головним
юристом підсудного я мав зустріч з Генеральним прокуратором Юрієм Луценком. На підставі
тривалої розмови, а також його телефонної розмови у нашій присутності з Київським
прокурором, встановлено одностайно, що у цій справі зовсім відсутній склад злочину.
Для збереження репутації місцевих прокурорів було домовлено, що прокуратура покличе
ще кількох свідків і справа буде закрита до кінця вересня ц. р.
Коли я перебував в Україні знову
в серпні ц. р., з нагоди відзначення 50-річчя Світового Конгресу Українців, в «Мистецькому
арсеналі» до мене підійшов сам Юрій Луценко, без ініціативи з мого боку, і запевнив
мене, що справа буде закрита - так, як ми домовились. Через якийсь період часу відбулось
ще одне слухання, де свідки фактично були зібрані захистом та давали свідчення на
користь підсудного.
Час минув. Перебуваючи в Україні
у жовтні-листопаді ц. р., я намагався сконтактуватися з Юрієм Луценком. Він не відповідав,
а його помічник вдавав «дурника», та ще й зухвалого.
Ось і сталося так, як очікувалося:
Юрій Луценко - нечесний Генеральний прокуратор, котрий виявився нездатним до встановлення
справедливості та верховенства права в Україні, а фактично працює лише на те, щоби
лобіювати політичні і фінансові інтереси президента. В липневій розмові з Луценком
він мимоволі висловився, «що тут інтерес мають також луганські», а ці луганські
- це друзі Стельмаха. Виходить, що Порошенко, Стельмах та ці «луганські» - це один
кошмар.
У США від грудня 2015 р. діє
глобальний закон Сергія Магнітського, пам'яті юриста та аудитора, проти котрого
були порушені у Росії людські права такою мірою, що він, в результаті, помер. Цей
закон у глобальному контексті карає чужоземних посадовців (не тільки з Росії), які
порушують людські права громадян своєї країни. Покарання полягає в тому, що їм забороняється
в'їзд до США, а також накладається арешт на їхнє майно у США, якщо таке майно існує.
На підставі вищенаведених фактів
буде зроблено подання президентові і Департаменту Скарбниці США від громадян і сенаторів
США, а також від правозахисних організацій із пропозицією, щоби до списку осіб,
яким відмовлено у приїзді до США, та майно яких у США підлягає арешту, включити
Володимира Стельмаха та Юрія Луценка. Також додається список нижчого рівня чиновників,
але головне те, що Юрій Луценко використовує або для себе, або ж для президента
свою посаду, щоби порушувати чи обмежувати права людей, які є в певному сенсі незручними
для чиновників і олігархів, що є друзями президента, в Україні.
До речі, треба приглянутись до статків самого Луценка. Він із простого політика
і колишнього в'язня перетворився на олігарха. Звідки у нього маєтки? Посада Генерального
прокурора не є так добре оплачуваною.