Юрій Луценко перебрав функції Генерального прокурора України у травні 2016 року. Дивним виглядав вибір президента Порошенка, бо Луценко не має юридичної освіти і будь-якого досвіду в такій роботі. Але в Україні все можливе. Тим більше, що незаперечним було та залишається, що Юрій Луценко - це стовідсотково людина президента.

Критики такого вибору так і казали, що президент призначив свою людину виконувати його роботу. Тому, мабуть, не є дивним, що у квітня 2017 р. президент призначив дружину Юрія Луценка своїм представником у ВРУ. Вона стала народним депутатом у ВРУ від Блоку Петра Порошенка, але теоретично у демократичних суспільствах створюється бодай враження, що Головний прокуратор країни показує, бодай, якусь незалежність, бо у його функції входить дотримуватися закону і притягати до кримінальної відповідальності навіть людей з-поміж оточення та кола друзів президента. Тут немає ілюзій.

Сьогодні основний наголос люди, які критикують президента Порошенка, ставлять на тому, що тюрми, котрі мали заповнитися не тільки чиновниками з кола людей колишнього президента Віктора Януковича, але також олігархами, котрі збагачувалися разом з ним, є порожніми. Натомість, переслідують порядних людей, котрі з ними не хотіли співпрацювати.

Розповім історію лише однієї справи.

У 2009 р. (ще за Януковича) рейдери Володимира Стельмаха, голови Національного банку України, з Луганська, захопили («закупили») «Укрінбанк». Замах був організований для того, аби використати активи банку, довести банк до банкрутства; відтак, отримати від Фонду державного майна компенсацію, а тоді знову повернути банк собі. Голова «Укрінбанку» не зіграв їм на руку. Рейдери вимагали його відставки та розпочали проти нього кримінальний процес через «виплату додаткового місячного бонусу собі і працівникам протягом 2006-2009 років». Голову взяли під арешт. Він утік з України та сьогодні перебуває в США. Тим часом досі висить відкрита проти нього кримінальна справа. Також арештовано головного бухгалтера «Укрінбанку» за тими ж обвинуваченнями, фактично тому, що вона відмовилась давати фальшиві свідчення проти голови банку.

«Укрінбанк» через своїх нових власників вніс також цивільну справу до Київського Печерського суду проти колишнього голови «Укрінбанку» стосовно повернення цих виплат протягом 2006-2009 років. 5 квітня 2016 р. Київський Печерський суд видав рішення, що виплати були закономірними.

Одначе, кримінальна справа проти голови «Укрінбанку» висіла і висить без жодного просування. Так само кримінальна справа порушена проти головного бухгалтера, одначе, у темпі, що забезпечував би її перебіг на довгі роки. Прокуратура не приходить до суду, свідків для розгляду збирає сторона обвинувачення, але суд не проводить засідання з огляду на відсутність прокуратури.

Я ангажувався до цієї справи з огляду на явне порушення людських прав підсудного голови «Укрінбанку», бо він не міг і не може повернутися в Україну, де проживають його хворі батьки похилого віку та син, бо там на нього чекає ув'язнення, причому, хто знає, як надовго, бо його справа фіктивна та замовлена на довгі роки.

У липні ц. р. разом з головним юристом підсудного я мав зустріч з Генеральним прокуратором Юрієм Луценком. На підставі тривалої розмови, а також його телефонної розмови у нашій присутності з Київським прокурором, встановлено одностайно, що у цій справі зовсім відсутній склад злочину. Для збереження репутації місцевих прокурорів було домовлено, що прокуратура покличе ще кількох свідків і справа буде закрита до кінця вересня ц. р.

Коли я перебував в Україні знову в серпні ц. р., з нагоди відзначення 50-річчя Світового Конгресу Українців, в «Мистецькому арсеналі» до мене підійшов сам Юрій Луценко, без ініціативи з мого боку, і запевнив мене, що справа буде закрита - так, як ми домовились. Через якийсь період часу відбулось ще одне слухання, де свідки фактично були зібрані захистом та давали свідчення на користь підсудного.

Час минув. Перебуваючи в Україні у жовтні-листопаді ц. р., я намагався сконтактуватися з Юрієм Луценком. Він не відповідав, а його помічник вдавав «дурника», та ще й зухвалого.

Ось і сталося так, як очікувалося: Юрій Луценко - нечесний Генеральний прокуратор, котрий виявився нездатним до встановлення справедливості та верховенства права в Україні, а фактично працює лише на те, щоби лобіювати політичні і фінансові інтереси президента. В липневій розмові з Луценком він мимоволі висловився, «що тут інтерес мають також луганські», а ці луганські - це друзі Стельмаха. Виходить, що Порошенко, Стельмах та ці «луганські» - це один кошмар.

У США від грудня 2015 р. діє глобальний закон Сергія Магнітського, пам'яті юриста та аудитора, проти котрого були порушені у Росії людські права такою мірою, що він, в результаті, помер. Цей закон у глобальному контексті карає чужоземних посадовців (не тільки з Росії), які порушують людські права громадян своєї країни. Покарання полягає в тому, що їм забороняється в'їзд до США, а також накладається арешт на їхнє майно у США, якщо таке майно існує.

На підставі вищенаведених фактів буде зроблено подання президентові і Департаменту Скарбниці США від громадян і сенаторів США, а також від правозахисних організацій із пропозицією, щоби до списку осіб, яким відмовлено у приїзді до США, та майно яких у США підлягає арешту, включити Володимира Стельмаха та Юрія Луценка. Також додається список нижчого рівня чиновників, але головне те, що Юрій Луценко використовує або для себе, або ж для президента свою посаду, щоби порушувати чи обмежувати права людей, які є в певному сенсі незручними для чиновників і олігархів, що є друзями президента, в Україні.

До речі, треба приглянутись до статків самого Луценка. Він із простого політика і колишнього в'язня перетворився на олігарха. Звідки у нього маєтки? Посада Генерального прокурора не є так добре оплачуваною.