Повністю посада цієї людини звучить так: Верховний архієпископ Києво-Галицький,
митрополит Київський, Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший
Святослав (Шевчук). І можна було б присвятити окремий матеріал тому, навіщо використовуються
самі ці слова та в такій послідовності. І які би могли бути замість них, якби обставини
склалися дещо інакше.
Спілкування з владикою Святославом справляє незабутнє враження. Насамперед,
тому, що це - світла людина, в якій добре відчувається, висловлюючись строго науково,
емпатія. Друге, що вражає, - відчуття єдності з паствою. Коли розмова зайшла про
вади суспільства, він не казав «вони», він говорив «ми» - «ми грішні». І в цьому
вбачається запорука нашого поступового одужання.
Наша розмова відбулась у давньому Вільнюсі під час великих і величних свят.
- Владико, ви приїхали до Вільнюса у давній храм Пресвятої
Трійці на великі свята. Чи задоволені цією поїздкою, чи вдалося виконати все, що
планувалося?
- Найперше. Церква - це є Божий народ, а не тільки видимий храм. Храми виникають
там, де є народ наш. Ми намагаємось надати належну пастирську опіку нашим людям
всюди, де вони перебувають. Мій візит до Литви мав потрійне значення. Ми цього року
святкуємо історичні дати і події, які пов'язані з Вільнюсом. Це - 400 років Василіанського
чину, тобто, реорганізації київського монашества. Ми поминаємо 380-і роковини блаженної
кончини мого великого попередника Митрополита Київського Йосифа Велямина Рутського,
який довгі роки проживав тут, у Вільнюсі, й навіть похований був у крипті Свято-Троїцького
собору. Ще ми згадуємо 150-і роковини канонізації на престолах Вселенської Церкви
Йосафата Кунцевича, єпископа і мученика за єдність церкви, який у тому ж храмі вступив
до монастиря, і навіть келії його збереглися. Тобто, ми приїхали сюди, щоби торкнутися
нашого спільного коріння.
Але ми не тільки дивимося в історію. Ми дивимось у майбутнє. Ми знаємо, що сьогодні
дуже багато нових емігрантів, заробітчан з України приїжджають до Литви, щоби шукати
кращої долі, можливості заробити кошти для утримання своєї сім'ї в Україні. Опіка
над нашими заробітчанами є сьогодні важливим пастирським обов'язком. Крім того,
ми мали в Литві цілу низку різних зустрічей. І з владою міста, і з владою Литви,
литовського Сейму, литовського уряду. Мав я також зустріч з місцевим римо-католицьким
духовенством, з місцевим архієпископом...
Справді, ми думаємо, яким чином послужити нашим українцям. Щоб навіть тоді,
коли вони шукають у Литві кращої долі, вони не загубили своє коріння. Щоб були добре
інтегровані у це суспільство. Але при цьому не були асимільовані.
- Так, і це - дуже важливо в сучасних умовах. Ваше преосвященство,
у зв'язку з цим, яке ваше бачення розвитку УГКЦ?
- Де нам бути? Там, де є наші люди. Там будуть організовуватися
наші громади, там будуть утворюватися наші школи, будуть організовуватися національно-культурні
осередки. І з часом повстануть видимі ознаки цієї нашої присутності - наші храми.
Це сьогодні відбувається у цілому світі. Зокрема, - в Україні.
Силою факту Українська Греко-Католицька Церква є сьогодні глобальною, а не обмеженою
якимось одним регіоном України, як дуже часто про це думають. Наша церква присутня
сьогодні на всій території України. Навіть на окупованій території Донбасу, в анексованому
Криму. І очевидно, що наш вибір - бути з нашими людьми. Наші громади можуть отримати
душпастирську опіку в центральній, східній, південній Україні.
І те ж - у цілому світу. Коли виникають нові осередки наших вірних, які хочуть
бути християнами, вони звертаються до мене, щоб ми надали їм священика. Так росте
і розбудовується наша церква. І це не є щось нове. Так було і в історії. Нашу церкву,
греко-католицьку, світом рознесли саме наші миряни, віруючі люди. Саме завдяки їхньому
прив'язанню до своєї церкви вона сьогодні стала глобальною.
- Сьогодні Україна переживає нелегкі, але важливі часи
системного перетворення, очищення. Яка роль у цьому Церкви? Тим більше, що й вона
не вільна від недоліків, оскільки росте до Бога із землі. Отче, які є запобіжники
проти поширення та утвердження негативних явищ у нашому суспільстві?
- Там де є люди, там завжди є гріх. Ми, коли творимо спільноту, приносимо до
того спільного котла не тільки наші добрі риси, не тільки наші перемоги, не тільки
наші найкращі чесноти, а також і наші слабкості, наші немочі, наші гріхи - все те,
що ми сьогодні називаємо перешкодою для повноцінного та швидкого розвитку.
Те, що властиве будь-якому суспільству, властиве і церкві. Хоча церква - не
якась просто людська організація, це є тіло Христове. Іншими словами, це є середовище
освячення. А освячення означає зцілення від ран гріха. Святіший отець папа Франциск
каже, що церква подібна до військово-польового шпиталю, до якого приносять хворих,
зранених. Але там ми маємо можливість оздоровитись. Ми, лікуючи рану, очищаємо її.
Так само й у церкві - користуючись усіма джерелами, ліками, які є у церкві, ми можемо
очищуватися.
Які є ці інструменти лікування? Найперше - покаяння. Таїнство, коли Господь
Бог прощає нам гріхи, а також дарує запобіжник від них, про який ви питаєте. Це
є благодать Святого Духа. Людина тільки повинна прийняти її і повірити, що вона
може одужати. Не власною силою, а силою Божою.
Сьогодні наше українське суспільство має дуже багато своїх соціальних гріхів.
Годі про всі й згадати у такому короткому діалозі. Давайте я згадаю про один, який
найбільше дошкуляє всьому суспільству, але його також можна побачити й у церковному
середовищі. Це - гріх корупції. Корупція - моральне знищення. Гріх корупції, наче
іржа, роз'їдає зсередини людину, людське серце. Ми в церкві розуміємо корупцію як
гріх, як моральне зло. І очевидно, що ми сьогодні в Україні скорумповані всі. Я
часто кажу своїм вірним: якщо ми готові давати хабарі, будьте певні, що знайдуться
ті, котрі будуть готові їх брати.
Коли ми, сідаючи в авто, не защіпаємо пасок безпеки, то будьте певні - рано
чи пізно ми від того постраждаємо. Коли хтось сідає за кермо у нетверезому стані,
рано чи пізно це буде великою загрозою для його власного життя, а також життя тих,
хто є навколо. (Ми ж бачимо, сьогодні скільки людей гинуть через те, що дехто нехтує
правилами дорожнього руху).
Те ж можна сказати, коли ми будуємо різні міжособистісні стосунки. Наприклад,
нам усім сьогодні в Україні потрібно справедливого суду. Дуже часто, коли суд виносить
рішення, ми самі вирішуємо - чи воно справедливе, чи ні. Ми бачимо навіть, що дуже
часто ми більше віримо у право сили, ніж у силу права. І таким чином ми іноді самі
зсередини розвалюємо цю інституцію влади.
Це є все різні прояви однієї негативної дійсності, яку ми називаємо корупцією.
Що церква у зв'язку з цим робить? Ну, найперше... Наші священики отримали необхідні
інструкції - яким чином трактувати гріх корупції у тайні сповіді. Бо сповідь - це
елемент покаяння, отримання прощення наших гріхів.
Є окреме розпорядження, яке стосується всіх! Чи то сповідається єпископ, чи
то сповідається священик, чи сповідається мирянин. Сповідник, духовний отець, мусить
запитати - чи є гріхи корупції у цієї особи. Мусить питати, чи часом не вчинила
людина того гріха, чи не завинила щодо корупції. Як вчинила - мусить каятися. І
мусить той гріх виправити.
Повернімося до прикладу зі судом. Часом несправедливе рішення судді може завдати
шкоди не тільки для доброго імені, але й для життя тієї чи іншої людини. Тоді, аби
отримати відпущення своїх гріхів, несправедливий суддя мусить виправити кривду,
завдану людині, якій він виніс несправедливий вирок. І аж тоді він може отримати
розрішення своїх гріхів.
Це - один з духовних, але й дисциплінарних методів, за допомогою яких ми намагаємось
боротися з гріхом корупції. Це - вада, це - ворог номер один, який з нутра роз'їдає
нашу країну. Очевидно, що органи державної влади можуть боротися легально - методами
права. Зараз, дай Бог, будуть створені антикорупційні суди, які зможуть переслідувати
з точки зору судочинства, юриспруденції...
Але духовна дійсність, внутрішня дійсність, на нашу думку, є значно важливішою.
Коли ми не будемо порушувати закони не тому, що боїмося покарання. А тому, що переконані,
що ті закони стоять на сторожі нашого кращого майбутнього, тоді в Україні запанує
верховенство права.
Автор: Олег Кудрін, Вільнюс
Джерело: «Укрінформ»