rss
12/17/2017
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#319

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Цементом по пам’яті

Хіба можна отак безкарно вшановувати пам'ять солдатів, які загинули у Першу світову війну, як оце роблять ті диваки-французи?

А ось у нас, в Україні, дехто вважає, що безкарно вшановувати пам'ять солдатів, що загинули в роки Другої світової війни, не можна.

Точніше, можна, але вони, судячи з усього, сповнені рішучості не дозволити це робити так спокійно і безперешкодно, як це робилося попередніми десятиріччями.

Хто це - вони?

Наприклад, це ті, хто у ніч на 7 листопада цього року залив цементом Вічний вогонь у Парку Вічної Слави на Печерську, в самому центрі столиці України.

Це ті, хто через 2 тижні повторили таке ж залиття у ніч на 20 листопада цього року.

Поліція заявила, що розшукує тих, хто це зробив. Українські ЗМІ називають їх вандалами та зловмисниками.

Не помилюсь, якщо скажу - є місця і зібрання осіб, де їх називають героями. Вітають з успішною операцією. Місця і компанії, де вони перебувають у центрі уваги, ловлять на собі захоплені погляди соратниць і самі почуваються героями моменту.

Поки поліція не знайшла тих, хто це зробив, можна спробувати висунути певні здогадки щодо можливих організаторів та виконавців цементної акції.

Можливо, це ті, котрі вважають Вічний вогонь суто радянським символом і таким ось способом «декомунізують» Парк Вічної Слави.

Але ж Вічний вогонь є елементом цілісного меморіалу Пам'яті в Парку Вічної Слави. Важливим, але ж лише елементом.

Щоб «декомунізувати» подібним чином увесь Парк Вічної Слави, таким ось «активістам» довелося б ліквідувати не тільки Вічний вогонь, а ще й знести 27-метровий гранітний обеліск на могилі Невідомого солдата, демонтувати Алею Полеглих Героїв із 34-ма могилами воїнів, що загинули під час визволення Києва.

Воїни ці різні за званнями - 11 генералів, 21 офіцер і двоє старшин. Різні вони й за національністю.

Їх об'єднує одне - загинули вони під час звільнення України.

З них дванадцятеро удостоєні найвищої військової нагороди того часу - звання Героя Радянського Союзу.

Того Радянського Союзу, котрого вже 26 років як нема.

А герої, полеглі під час визволення України і, зокрема, Києва, є.

І, можна сподіватися, що будуть удостоєні цього почесного звання вічно. Зовсім не тому, що їх нагородили відповідними «Золотими зірками».

Бо споконвіків ті, котрі гинули під час звільнення своєї землі від іноземного нашестя, вважалися героями і заслуговували на посмертну шану.

Багатьом не подобається, що ці воїни були в Червоній Армії. Але такими були реалії того часу.

І добровольці, і мобілізовані вливалися до лав єдиної державної армії, яка тоді існувала - Червоної Армії. І воювали в її лавах за звільнення рідної землі від фашистів. Воювали чесно, проливали і піт, і кров.

Тепер їм дорікають, що не повернули багнети проти сталінського режиму. Що воювали проти фашистів, але не воювали проти комуністів. Що звільнили Україну від гітлеризму і тим самим дали можливість поновити свою владу над нею сталінізму.

А ще нагадують, що в той же час на теренах України були інші герої, котрі в лавах іншої армії - УПА - боролися проти гітлеризму і сталінізму одночасно, виборюючи вільну Україну.

Такі суперечки і дискусії не стихають і ще довго не стихнуть. Намагання заднім числом переписати історію не вщухають. Але вони - антиісторичні.

Історія відбулася так, як вона відбулася. І важливим є у тих палких дискусіях відрізнити зерна від полови, правильно назвати всі події та їхніх дійових осіб і точно розставити всі акценти.

Вічний вогонь у Парижі запалили 96 років тому. На честь тих, хто гинув за Францію у 1914-1918 роках. З тих пір Франція змінювалася - ідейно та політично, мінялися при владі партії, рухи, течії. Створювалися і радикальні організації.

Однак, нікому не прийшло в голову руйнувати меморіал Вічного вогню в Парижі на тій підставі, що загиблі у Першу світову війну солдати були якимись не такими, як комусь потім подобалось.

А ось в Україні, яка прагне стати членом Євросоюзу, обіцяє сповідувати європейські цінності, такі люди знаходяться.

І якими б мотивами вони не пояснювали свої дії, сутність їх залишається простою - бо це є наруга над пам'яттю Полеглих за звільнення України від фашизму.

А звільнення України від комунізму, яке не могло відбутися тоді, відбувається в історично більш пізні терміни. Проте, важливо, щоб воно відбувалося методами цивілізованими, а не варварськими.

P.S. Однак, це поки що лише гіпотези - щодо тих, хто міг таке вчинити. Дочекаємось результатів розслідування. Якщо дочекаємось.

 

«План Трумена»: Україні потрібен не лише «план Маршалла»

Вивчення китайської – не милий казус

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com