Першої суботи листопада отці Михайло Кузьма та Ярослав Мендюк із громадою церкви Непорочного зачаття в містечку Палатайн організували третій щорічний бенкет на підтримку будівництва Паломницького центру, відпустового храму Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) Зачаття Пресвятої і Непорочної Матері Божої і Блаженних мучеників України ХХ сторіччя в м. Палатайн.

Гостей бенкету вітали ведучі Оксана Штогрин та Стефко Куропас. Музичний супровід був від талановитого бандуриста Івана Шміла та гарна забава від гурту «Гармонія». Тихий аукціон проводила неперевершена Ірина Ценглевич. Почесним доповідачем був Преосвященніший владика Венедикт Алексійчук. Розпочав владика Венедикт свою промову з однієї розповіді, яка була частиною його життя.

Будучи в Канаді, в одній парафії він зустрів емігрантів з України, які приїхали до Канади після війни. Вони збудували там храм і підтримували його. Мали вже дітей і онуків, які вже були канадійцями. Але найбільше вражало те, що вони любили Україну, але не могли повернутись в Україну, бо вже звикли жити в Канаді. З іншого боку, вони не відчували, що Канада - їхня земля. Вони жили мріями про Україну, в яку не повертались.

І в ту мить свого життя владика Венедикт зрозумів важливу річ: «Ти маєш жити там, куди тебе Бог послав. Тому що обставини твого життя - це не набір випадковостей. Ми живемо один раз. Тому дуже важливо, щоб ми цінували своє життя. І я дякую Богу, що можу перебувати разом з вами. Цінуймо сьогоднішню мить, радіймо, спробуймо відчути, неначе на дотик, цінність цієї миті. Зрозуміймо, що кожна мить нашого життя є унікальна і неповторна. Дивно, як Господь кожну унікальну мить творить, а ми не вміємо того цінувати. Ми живемо або в минулому, або в майбутньому, нам дуже тяжко жити в реальності. Рідко задумуємось, що живемо один раз. Ми цінуємо в цьому житті, коли здобуваємо освіту, посаду, будуємо будинок, купуємо автомобіль; інколи ми цінуємо здоров'я, особливо, коли втрачаємо його, однак, ми не цінуємо саме своє життя. Ми не цінуємо людей, які поруч з нами. Людина, яка біля тебе в цю мить, є найцінніша. Протягом усього життя ми щось здобуваємо: гроші, владу тощо, але це нас не тішить».

 

Після глибокої за філософською суттю розповіді владика Венедикт розповів жарт: «Приїхав українець до Америки і зустрів індіанця. Індіанець сам сидить під деревом. Українець питає його: «Що ти сидиш, нічого не робиш? Ти маєш багато акрів землі». - «І що з того», - відповідає індіанець. Українець каже: «Маю землю, зароблю гроші, куплю хату». - «Та добре, і що далі?» - запитує індіанець. - «Буду мати дітей, куплю машину». - «І що далі?» - Коли буду мати багато грошей, поїду на Гаваї відпочивати». А індіанець відповідає: «Що я й роблю під цим деревом, я відпочиваю».

Ми маємо життя, найбільшу цінність, яку Бог нам подарував, але питання: куди ми це життя інвестуємо? Хто працює у бізнесі, завжди знає, що найважливішим питанням є: куди інвестувати кошти. Можна так інвестувати, що гроші всі пропадуть. Тому питання нашого життя, чи ми зуміємо його добре інвестувати? Так, щоб були якісь прибутки, не тільки тут, на землі, але й у небі. Тому кожний з нас має трохи інвестувати своє життя для Господа, для служіння йому, інвестувати щось, щоб було в небі, коли ми зустрінемось з Господом. Ми можемо відкривати в небі багато рахунків. І це написано в Святому письмі: що ви зробили своєму ближньому, ви мені зробили. Що ми зробили людині, яка поруч, ми зробили для Бога. І ми можемо завжди робити добро. В кожній життєвій ситуації ми можемо робити добро, щоб відкрити рахунок у вічності.

 

І сьогодні ми пропонуємо всім відкрити добрий рахунок. Я був у монастирі, якому одна тисяча років. Тисячу років люди вкладали кошти в монастир. І він тисячу років є місцем, яке приводить людей до Бога. Коли ми вкладемо кошти в будівництво відпустового храму, навіть, коли ми вже не будемо жити, коли ми будемо у вічності, ті, котрі приходитимуть сюди, матимуть нагоду зустрітися з Богом. Це буде нагода через сповідь, молитву, Святе причастя долучатися до вічності.

Це - добра нагода інвестувати свій час, свої кошти в те, що буде працювати навіть після нашої смерті. Це - «бізнес», який буде давати прибутки навіть у вічності. Хто у світі зможе запропонувати кращий бізнес-проект? Будь-які прибутки залишаються тут, на землі. Але коли ви вкладаєте прибуток у добро, воно вам повернеться. Коли люди дають пожертву священикам тут, на Заході, це називається - Дар любови. А Дар любови можна назвати Даром життя. Це - життя, яке є потрачене на заробляння грошей, які ми жертвуємо.

 

Владика Венедикт також провів маркетингові та математичні підрахунки. В середньому, американці заробляють $20 в годину, це $150 в день, близько $3тис. на місяць, близько $35тис. на рік. За життя можна заробити $1 млн. Також, у середньому, на місяць, людина жертвує на церкву $50. Це складає 2% від заробітку. Це не питання, що церква потребує грошей. Але це показує, що ми мало думаємо про вічність. Бо 90% своїх коштів - свого життя - ми вкладаємо в земне. Питання: куди ми інвестуємо більшість свого життя, своїх коштів? Це не лише питання коштів. Є ще один підрахунок - час. Ми маємо в добі 24 години, 7 днів у тижні - 168 годин. У церкві на тиждень ми буваємо 1,5 години, приблизно 5 хвилин молимось щодня. Разом - 2,5 години, які ми віддаємо Богові в тиждень. Це тих самих 2% часу від 168 годин. Ми вкладаємо в Боже дуже мало, ми не думаємо про вічність. Життя минає дуже швидко, тож задумаймося, куди ми його вкладаємо. Вміймо робити добрі інвестиції нашого життя. Тож станьмо співвласниками цього відпустового місця, яке приноситиме нам дивіденди у вічності.

 

 

 

Відпустове місце новомучеників не є випадковим, вони показують нам приклад. Вони мали вибір добре влаштувати своє життя, але вони зуміли прийняти це рішення, що вони мають бути вірними Богові і гідно вкладати своє життя. Тож вони є нам прикладом, як ми маємо жити і вмирати. Задля Бога, в Бозі і для Бога. Сутність християнства полягає в мистецтві поділитися доброю новиною, і якщо ми зрозуміли цю добру новину, ми поділимося з іншими. Тож, ділімося доброю новиною про будівництво Паломницького центру і підтримаймо, хто зможе, - грошима, хто зможе, - молитвою».

Фотографії Петра Ковтуна