Міжнародний імідж України починає нагадувати решето. І раніше по ньому завдавали ударів - як зовнішні недоброзичливці та вороги, так і недолугими діями чи бездіяльністю самі українці - від керівників держави та політиків з урядовцями до кожного з нас.

Але останнім часом ударів почали завдавати ті, кого ми вже звикли вважати добрими сусідами і навіть адвокатами на шляху євроінтеграції України.

Особливо відчутних ударів останнім часом завдають Україні угорці.

Спіч прем'єра Угорщини

Почну з останнього, дуже відчутного. Тим більше, що цього вербального, словесного «удару» завдав Україні прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, який до останнього утримувався, коли Україну за нещодавно прийнятий закон про освіту нещадно критикували його підлеглі урядовці - голова МЗС Петер Сіярто та міністр людських ресурсів Золтан Балог, у чиїй компетенції також питання освіти.

	Віктор Орбан виступає

Журналісти жартують, що Петер Сіярто діяв у форматі «злого поліцейського», жорстко формулюючи претензії до України та її мовної політики, а пан Золтан - доброго, сигналізуючи, що готовий до мирного залагодження конфлікту.

Враховуючи, що цей спіч прем'єра є найбільш свіжим і програмним, наведу його.

 

«Мені варто висловитися щодо наших відносин з Україною.

Це - історія, яку я вважаю важкою і сумною.

Я можу казати так, адже в останні роки Угорщина послідовно виступала за Україну, навіть щодо найгостріших питань.

І тут я кажу не просто про питання української незалежності, яку ми, очевидно, завжди підтримували. Угорщина також брала участь у найпалкіших європейських дебатах щодо України, послідовно виступаючи за тісніші зв'язки між Україною та Європейським Союзом.

В. Орбан та П. Порошенко в часи порозуміння

Я був одним з тих гравців - а часом навіть провідним гравцем - хто успішно просував надання українцям безвізового режиму з ЄС. 

Та для нас все це перетворилося на сумну історію.

Це - суб'єктивний термін, але ми маємо підстави використовувати його. Адже після досягнення всіх цих результатів ми отримали обіцянки, що угорська громада в Україні за жодних підстав не може бути позбавлена своїх прав, що українці ніколи не знижуватимуть той рівень прав меншин, який уже досягнутий в Україні відповідно до правил ЄС.

Але, зрештою, сталося саме це - протягом одного дня.

Це стало причиною запеклої полеміки між Угорщиною та Україною. Це не змінило нашого дружнього ставлення до України, але охолодило дружбу.

Дуже важко співпрацювати з країною, яка явно дискримінує наших співвітчизників, що проживають на її території. Тож це - непростий виклик для зовнішньої політики Угорщини.

В даному контексті ми не будемо починати марну і філософськи неоднозначну дискусію про міжнародні стандарти захисту прав меншин, адже це - делікатне питання.

Натомість, Європейський Союз твердо стоїть на заявах про те, що рівень прав меншин, який уже досягнутий і наданий, не може бути зменшений з жодної причини.

Цей рівень можна підвищувати, але він ніколи не може бути знижений. І незаперечним фактом є те, що новий закон України «Про освіту» показує зменшення такого рівня порівняно з попередньою ситуацією.

Це є фактом навіть попри заяви України, що вона дотримується міжнародних стандартів у певній формі.

Я не знаю, чи є коректними ці заяви України, і мене це не цікавить.

Натомість, ми повинні опиратися на правила ЄС щодо заборони на скасування або зменшення таких прав.

Це стає тим більше важливим, тому що в Україні на порядку денному є, як мінімум, ще три важливі законопроекти і законодавчі ініціативи (які призведуть до зменшення прав меншин).

І якщо зараз не дати Києву зрозуміти, що країна, яка прагне рухатися ближче до Європи, повинна відповідати європейським стандартам і нормам, то, можливо, ми зіштовхнемося з аналогічною ситуацією після ухвалення наступних законів.

Цей перелік включає такі законопроекти: про громадянство, про використання мови (прим.: є також альтернативний проект, до якого в Угорщини може бути більше претензій) і про реституцію та використання церковної власності (йдеться про обіцянку Порошенка часів президентської кампанії, яка так і не була реалізована).

Але, згадуючи про потребу широких переговорів з Україною, було б справедливо також сказати, що, в цілому, Угорщина є однією з країн, що стабілізують регіон, і однією з небагатьох, які не тільки зацікавлені у забезпеченні регіонального миру та процвітання у Центральній Європі, але також посилено працюють заради обох цілей.

Крім того, ми досягли того, що і США, і Росія, і Німеччина, і Ізраїль, і Китай, і Туреччина - всі перелічені країни зацікавлені в успіху Угорщини. У нас немає жодних конфліктів з будь-якою великою країною: навпаки, всі країни, які формують світову політику, зацікавлені в успіху Угорщини».

Основні моменти спічу прем'єра

Психологи знають, що перші слова промови є своєрідним камертоном, яким налаштовують аудиторію на певне сприйняття подальшої інформації.

Перші слова Орбана підкреслено безвідрадні. Навіть жалОбні.

Він визначає «важкими і сумними» не щось локальне, не якісь неприємні для Угорщини епізоди, а «відносини між Україною та Угорщиною». Не більше й не менше!

Що ж так засмутило пана Орбана?

Тим більше, що він сам визнає, що Угорщина і він особисто були цілком за Україну в усіх питаннях, включно до питання євроінтеграції.

А засмутила угорського прем'єра ситуація, яка стосується угорської громади в Україні. Точніше, в Закарпатті. А ще точніше - фактично у Берегівському районі, Закарпатської області, та в деяких інших місцинах неподалік.

	Угорців в Україні усього лише 0,3%.

Тепер порівняємо масштаби: з одного боку, сорокамільйонна Україна у відносинах з десятимільйонною Угорщиною, з іншого боку, діти угорської меншини Закарпатської області, яка складається десь зі сто п'ятдесяти тисяч осіб плюс-мінус. Плюс-мінус тому, що останній перепис населення в Україні був у 2001 році, і точну цифру нині назвати важко, яку б демографічну категорію ми не взяли - навіть населення цілої України. Тим більше, однієї з її національних меншин.

Хоча розрахунки показують, що етнічних угорців в Україні десь 0,3%.

І ось прем'єр європейської країни з легкістю кидає на шальки абсолютно несумісні речі, речі зовсім різних масштабів - на одну шальку - двосторонні відносини України та Угорщини, на другу шальку - мовну проблему своїх етнічно споріднених громадян іншої держави.

А що ж хоче та держава?

Закарпатські діти тримають прапорці Угорщини. А де хоча б один український прапорець?

А що ж, дійсно, хоче та держава, в котрій одноплемінники Віктора Орбана проживають і громадянами якої вони є? 

Держава ця зветься Україна і вона, прийнявши новий закон про освіту, хоче елементарного: щоб діти її громадян, незалежно від їхньої етнічної приналежності, окрім навчання рідними мовами, вчилися також українською.

Тобто, мовою держави, громадянами якої вони є.

Що ж тут такого? - запитаєте ви. Адже в будь-якій країні діти навчаються мовою держави, в котрій проживають, і громадянство якої мають.

Виходить, за логікою деяких політиків сусідніх держав, що у будь-якій країні це так, а ось в Україні зась!

Що страшного в новому законі про освіту?

Новий закон про освіту, прийнятий цього року Верховною Радою України, має статтю7, котра і стала предметом гострих дискусій.

Сформульована вона достатньо мирно:

Стаття 7. Мова освіти

Мова освіти визначається статтею 20 Закону України «Про засади державної мовної політики».

Особам з особливими освітніми потребами забезпечується право на навчання за допомогою найбільш доступних для таких осіб мови, методів і способів спілкування, зокрема, навчання жестовою мовою, шрифтом Брайля.

А про що ж йдеться в статті 20?

Стаття 20. Мова освіти

1. Вільний вибір мови навчання є невід'ємним правом громадян України, яке реалізується в рамках цього Закону, за умови обов'язкового вивчення державної мови в обсязі, достатньому для інтеграції в українське суспільство.

2. Громадянам України гарантується право отримання освіти державною мовою і регіональними мовами або мовами меншин. Це право забезпечується через мережу дошкільних дитячих установ, загальних середніх, позашкільних, професійно-технічних і вищих державних і комунальних навчальних закладів з українською або іншими мовами навчання, яка створюється відповідно до потреб громадян згідно із законодавством України про освіту.

3. Потреба громадян у мові навчання визначається в обов'язковому порядку за заявами про мову навчання, які подаються учнями (для неповнолітніх - батьками або особами, які їх замінюють), студентами при вступі до державних і комунальних навчальних закладів, а також, у разі потреби, у будь-який час протягом навчання.

4. Державні і комунальні навчальні заклади у встановленому порядку створюють окремі класи, групи, в яких навчання проводиться іншою мовою, ніж у навчальному закладі в цілому, за наявності достатньої кількості відповідних заяв про мову навчання від учнів (для неповнолітніх - від батьків або осіб, які їх замінюють), студентів згідно із законодавством України про освіту.

5. З метою підтримання нечисленних мовних груп у встановленому законом порядку встановлюються нормативи формування малокомплектних навчальних закладів, класів, груп і забезпечуються умови для їх функціонування.

6. Мова навчання у приватних навчальних закладах усіх освітніх рівнів визначається засновниками (власниками) цих закладів.

7. В усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення державної мови і однієї з регіональних мов або мов меншин. Обсяг вивчення регіональних мов або мов меншин визначається місцевими радами відповідно до законодавства про освіту з урахуванням поширеності цих мов на відповідній території.

8. У державних і комунальних загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням регіональними мовами вивчення предметів проводиться регіональними мовами (за винятком української мови і літератури, вивчення яких проводиться українською мовою).

9. Тести для зовнішнього оцінювання якості освіти укладаються державною мовою. За бажанням особи тести надаються у перекладі регіональною мовою або мовою меншин (за винятком тесту з української мови і літератури).

10. Співбесіда або інші форми контролю, якщо такі передбачені при вступі у навчальний заклад, проводяться державною мовою або мовою, якою здійснюється навчання у цьому закладі, за бажанням абітурієнта.

11. Держава забезпечує підготовку педагогічних кадрів для навчальних закладів з навчанням регіональними мовами або мовами меншин, здійснює методичне забезпечення такої підготовки.

12. Навчальні заклади можуть створювати класи, групи з навчанням іноземними мовами.

Як бачимо, дітям з національних меншин надається право вчитися рідною мовою в різних варіантах. Однак, українська мова і література має вивчатися виключно українською. Підкреслюється, що в усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення державної мови.

Також згідно з пунктом 9 «Тести для зовнішнього оцінювання якості освіти укладаються державною мовою». Хоча й вони можуть бути перекладеними мовою меншин.

Апеляція до Венеціанської комісії

Спробувавши пояснити ситуацію угорським урядовцям, міністр закордонних справ України П. Клімкін та міністр освіти і науки України Л. Гриневич наштовхнулися на повне несприйняття їх аргументів угорськими посадовцями.

Після цього Україна, як їй здалося, пішла з козирного туза - віддала закон про освіту на експертизу Венеційській комісії - найавторитетнішому дорадчому органу Ради Європи з питань конституційного права, котрий надає висновки про відповідність проектів законодавчих актів європейським стандартам та цінностям.

Аргументи угорського прем'єра

Однак, даремно вітчизняні урядовці роблять ставку на висновок цієї авторитетної комісії. Бо для В. Орбана, як він заявив у своєму спічі, ніщо не є авторитетом - ні схвалення закону Венеціанською комісією, ні, тим більше, переконаність українських посадовців, що закон про освіту відповідає міжнародним стандартам, не є дискримінаційним щодо національних меншин і права їхніх дітей вчитися рідною мовою.

Нагадаю, що аргумент В. Орбана є таким: «Європейський Союз твердо стоїть на заявах про те, що рівень прав меншин, який уже досягнутий і наданий, не може бути зменшений з жодної причини. Цей рівень можна підвищувати, але він ніколи не може бути знижений.

І незаперечним фактом є те, що новий закон України «Про освіту» показує зменшення такого рівня порівняно з попередньою ситуацією».

Тут ключові слова: «попередня ситуація».

А якою ж вона є?

Ситуація в угорських громадах України

На Закарпатті є території, де етнічних угорців проживає більше, ніж українців.

Наприклад, у місті Берегове угорців 48%, а українців 39%. У Берегівському районі ситуація ще більш промовиста - українців тут проживає 19%, а угорців 76%.

Тож не дивно, що у багатьох селах району діти навчаються в школах угорською мовою, в їхніх сім'ях також послуговуються угорською, а після школи є можливість вступити до місцевого середнього спеціального чи вищого навчального закладу, де мовою навчання також є угорська.

В цілій низці телерепортажів зі Закарпаття останнього часу ошелешені українці переконалися, що в тамтешніх багатьох селах - а це села все-таки України - живуть мешканці, котрі ні слова українською не розуміють і не розмовляють.

Ось такою в багатьох місцях є «попередня ситуація» - стовідсоткова мова навчання угорська, а українською не вчать нічого, навіть якщо вона формально записана у розкладі. Інакше як це б жодного слова українською не розуміти?

Тепер згідно з новим законом про мову потрібно стовідсоткову угорську мову викладання фактично потіснити, щоб дати місце українській мові.

І ось тут якраз деякі угорські політики і вчиняють ґвалт - як же ж так, введення української мови і літератури, а тим більше викладання певних предметів українською, за їхніми словами, зменшує «рівень мовних прав меншин».

Звичайно, зменшує, бо ж до цього, повторю, у багатьох школах угорська була стовідсотковою!

Тоді хай пан В. Орбан скаже - а як запроваджувати державну українську мову у школах, де при «попередній ситуації» її зовсім не було? Чи вона була присутня там мінімально?

Нічого не чіпати і змиритися з тим, що маленькі громадяни України (а це десятки тисяч дітей) не знають і не будуть знати мови країни, в якій вони живуть і громадянами якої стануть по досягненню повноліття?

Чи не стануть?

Масова паспортизація

 

Угорці України паспортизовані двічі

Так, може, спокій, з яким угорські політики ставляться до того, що маленькі угорці України не знають української, пояснюється масовою паспортизацією етнічних угорців Закарпаття? Адже добре відомо, що практично стовідсотково вони практично усі вже отримали угорські паспорти і, відповідно, угорське громадянство.

То для чого їм українська мова, якщо вони офіційно вже є громадянами Угорщини? Хоча проживають у Закарпатській області.

А для чого Угорщині стовідсотково паспортизувати угорців Закарпаття? Щоб вони виїхали до Угорщини?

Ні, щоб залишалися тут

Що цікаво, з боку офіційної влади Угорщини жодних територіальних претензій до України нема. Поки що? Чи їх і не буде?

А що тоді буде?

Якщо влада Угорщини (не беру до уваги провокаційні заяви угорських радикалів) не кличе українських угорців до Угорщини, якщо не претендує на Закарпаття, то що вона хоче?

	Хода українських угорців вулицями українського міста

Каже, що хоче допомогти своїм етнічним братам в Україні.

А фактично справа йде до того, що в Україні уже сформувалася угорська автономія в Закарпатській області.

Мовна, бо українські угорці масово розмовляють рідною мовою і нерідко тільки нею. Культурна, бо ретельно бережуть національні традиції.

Політична, бо багато угорців стали депутатами місцевих рад цієї області - сільських, селищних, районних, міських, обласної ради, де угорець є заступником голови облради. Були і є угорці серед нардепів у Верховній Раді України різних скликань.

Що ж тут поганого? - можуть запитати представники угорської громади Закарпаття?

Нічого поганого.

Як і в бажанні держави Україна забезпечити навчання своїх маленьких громадян державною мовою - проти чого так різко виступили очільники Угорщини.

Цікаво, а чи є в Угорщині такі села і райони, де мешканці фактично не розмовляють державною угорською і навчаються стовідсотково своєю рідною мовою - не угорською?

Історія і ментальність

Думаю, більшість українців Центру, Півночі, а тим більше, Півдня і Сходу країни не знають історії Закарпаття.

А вона складна, зокрема, і з точки зору того, хто тут жив, панував, яку мову і конфесію запроваджував.

Максимально спрощуючи, скажу: угорці з перервами майже тисячу років жили і більшу частину часу панували на Закарпатті. Інколи поступалися сусідам - чехам, словакам, румунам. Потім намагалися повернутися.

Українським Закарпаття стало тільки після Другої світової війни.

Тож чи можна дивуватися, що в історичній пам'яті угорців, їх ментальності Закарпаття сприймається і досі як «своя», хоча і втрачена, територія?

Тому і така увага урядовців Угорщини до угорців Закарпаття, таке підкреслювання з їхнього боку, що угорці України проживають на своїй землі і мають тут проживати надалі.

З чим ніхто з українських урядовців і не сперечається.

Розбіжності починаються лише там, де держава Україна дуже скромно, навіть боязко, робить перші спроби посилити українську ідентичність в своїй, українській Закарпатській області. Так, області багатонаціональній. Але, все-таки, області українській.

І ось у цих перших несміливих спробах Україна одразу отримує могутній політичний «нокдаун» - ультимативну вимогу Угорщини: або не чіпайте закарпатських угорців, не намагайтеся їх українізувати, або ж заблокуємо вам усе і скрізь!

Блокування

Влада Угорщини з рішучими блокувальними діями не забарилася. Спочатку наклала своє вето на проведення грудневого саміту «Україна-НАТО».

Віце-прем'єр-міністр з питань євроінтеграції І. Климпуш-Цинцадзе уже повідомила, що цього засідання дійсно не буде, але, мовляв, нічого страшного, попереду ще багато чого буде і цього ніхто не зіпсує.

Потім почали казати, що такий саміт і не планувався, що, мовляв, усе нормально. Але видно, що угорська влада переповнена рішучості примусити Україну відступити перед загрозами подальшого блокування процесу її євроінтеграції.

Загострення і новий ультиматум

На тлі видимого загострення риторики і відносин почали виникати ексцеси. Днями в Береговому якісь активісти зірвали угорський прапор і хотіли його спалити.

І знову з вуст угорських посадовців прозвучала категорична вимога знайти і покарати винних - і то негайно. Вимога за тоном звучала, як наказ начальника підлеглому.

Складається враження, що дехто зі сусідів України, відчуваючи слабкість її влади та економіки, готовий, як кажуть в народі, рвати Україну, мов Тузик грілку.

А це вже погана тенденція, і її потрібно спокійно, але твердо, спинити.

Завершення

В Закарпатті достатньо патріотів України, зокрема, і серед етнічних угорців.

Але у чутливих питаннях міжнаціональних відносин та мовних проблем потрібна обережність і делікатність з усіх боків.

Ультиматуми - це шлях до загострень, які не потрібні нікому, окрім таких «друзів» України, які нині аплодують войовничій риториці В. Орбана.

Хоча обережність не виключає обґрунтованої позиції зі захисту і зміцненню української ідентичності серед громадян України всіх національностей.

В. Орбан орієнтується не тільки на зовнішньополітичну підтримку його антиукраїнської риторики, але і на свій електорат - адже в Угорщині попереду вибори і треба демонструвати твердість у захисті угорських інтересів.

Що і намагається робити уряд теперішньої Угорщини на чолі зі своїм прем'єром.

А це означає, що проблеми в наших відносинах ще будуть...