rss
11/24/2017
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#318

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Близька харківська молодь до нью-йоркського зошита

Місто Харків пишається своїми університетами та студентами, мабуть, на відміну від представників старшого покоління населення і, зокрема, своєї влади. Серед цілої групи вищих інституцій освіти є також Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, який почав писати свою історію ще 1804 р. Сьогодні університет - вищий навчальний заклад, який готує нові кадри педагогів. У цьому ж університеті я мав нагоду представити свою нову книжку «Близька Україна з нью-йоркського зошита».

У змаганні за встановлення української державності Харків відіграв значну роль. Це ж перша столиця Радянської України, театру «Березіль», а також головне місто розстріляного відродження - Харківського процесу (з 9 березня до 19 квітня 1930 року в тодішній столиці радянської України - Харкові - відбувся суд над 45 підсудними, яких звинувачено у належності до підпільних організацій СВУ-СУМ). Кажуть, що Харків - російськомовне місто, що саме Харків був на черзі окупації Росією після Криму і Донбасу. Харківська область була також місцевістю, мабуть, разом з Київською областю, найтяжчого випробування нашого народу під час Голодомору 1932-32 років. Найбільше наших людей загинуло від голоду у цих областях.

  Title

У час президентських виборів у травні 2014 р. я мав нагоду очолювати місію міжнародних спостерігачів у Харківській області. Казали мені з посольства США туди не їхати, бо там небезпечно. Правда, дороги погані, що я і знав, бо перебував у Харкові кілька разів, але не вперше також тоді я переконався у людях Харківської області. Люди були прекрасні, українські, хоча, правда, здебільшого, русифіковані. Росія намагалася у той день біля пам'ятника Леніна у Харкові влаштувати демонстрацію сепаратистів. На це зійшлося п'ятсот осіб з цілої тримільйонної області. Це дуже мене втішило. Але ще більше те, що тоді я вперше запізнав харківську студентську молодь, яка голосувала на студентських виборчих дільницях. Результати там були ще більш втішними.

На презентації книги 2 листопада ц. р. були люди різні - старші і молодші, декани (до речі, заступник декана у цьому випадку є кандидатом наук, молода жінка з Полтави), учителі, літератори, художники, журналісти. Але найголовніше - була студентська молодь того ж університету перших двох курсів віком від 17 до 20 років - майбутнє Харкова та України, юнаки та юнки з великими очима та щирими посмішками. Молодь, немов свіжий, неторканий сніг, як перший цвіт ранньої весни, з ентузіазмом та новими надіями та ідеями.

Про мою книжку так писав у післямові упорядник книжки і головний редактор журналу «Березіль» Володимир Науменко, який теж виступав на презентації: «Роздуми-рефлексії... які раз по раз будять громадську думку в нашій періодиці, без сумніву, ще матимуть своє продовження, але натепер з волі автора стали ще однією книгою - книгою знаковою, помітною, сповненої тривоги, надії, болю, розчарувань, переконливих, а часом полемічних суджень і незламної віри в Україну та українців. Навіть найзатятіші опоненти... (а такі серед наших краян неодмінно знайдуться), бодай, раз поглянувши правді у вічі, змушені будуть визнати, що написана вона (книга) справжнім патріотом, людиною з високим українським серцем...»

А відомий поет Дмитро Павличко у вступі до книжки написав: «...Це - доторки схвильованого розуму до численних, ним же відчутних болісних місць в організмі нашої державності».

Не знаю, чи так сприйняли чи сприймуть мої думки після прочитання ці молоді люди, і фактично це - не важливо. Лейтмотивом презентації перед молоддю Харкова було: «Ви - сумління народу, говоріть те, що думайте; ви є господарями України, до вас має прислухатися і пристосуватися влада, а не ви до неї. Беріть владу у свої молоді, ідеалістичні та принципові руки».

Відома американська журналістка Енн Аппелбаум у своїй найновішій книжці цього разу про Голодомор 1932-33 років під заголовком «Червоний голод» зупинилася у своїх аналітичних міркуваннях на деяких моментах тяжкої історії українського народу, що попереджували Голодомор. Вона звернула особливу увагу на боротьбу царської, а пізніше і радянської Росії проти української мови і культури, як також релігійного життя. Напередодні самого Голоду 1932-33 відбулося знищення т. зв. українізації, а висновок Аппелбаум в історичній площині, щодо мови, був наступний: «Обмеження на користування українською (мовою - А. Л.) обмежило вплив національного руху. Це також спричинило неграмотність мас населення. Багато селян, вихованих російською, яку вони ледве розуміли, робили мало поступу. Учитель у Полтаві на початку ХХ сторіччя нарікав, що студенти «скоро забули те, що навчилися», коли їх примусово вчили російською. Інші звітували, що українські студенти у російськомовних школах були здеморалізованими. Були знуджені школою та ставали «хуліганами».

У Харкові на презентації і після неї у приватних розмовах дискусія пішла про мову, нашу мову. Тут молодий Харків виявився україномовним, здібним і дуже пильним. У своїх промовах я наголошував на важливості нашої рідної мови. Студенти всі погодилися, хіба ті, котрі мовчали, були інакшої думки. Підходили та вказували і мені, яким важливим є те, щоби Харків і вся Україна говорили рідною мовою. Були такі, котрі навіть висловили точку зору, що російська мова - це мова ворога. І її ми не сміємо вживати.

Не знаю, хто глибше вплинув на кого. Я поїхав з Харкова натхненним і окриленим. Молодий Харків став мені дуже близьким.

 

Непомічений ювілей

На тлі руйнувань – заклик до молитви та дій

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com