З осені 2014 року практично з усіх боків на Україну більш
чи менш заповзято тиснуть, вимагаючи проведення загальних виборів на окупованій
частині Донбасу або ж, якщо офіційно, в ОРДЛО. Мовляв, ці вибори стануть вагомим
кроком у розв'язанні кризи на сході України, вони дозволять українцям рухатися по
шляху демократії, дадуть можливість проводити реформи тощо.
Зрозуміло, чого цих виборів так прагне Кремль - щоби ствердити
там маріонетковий неототалітарний режим, легалізувати своє панування, а на додаток
- поширити діяльність терористів по всій країні (аякже, депутати всіх рівнів ОРДЛО
зі своїми помічниками, охоронцями та кухарями, порахуйте, скільки тисяч бойовиків
буде виступати у лавах таких законних збройних формувань, не рахуючи десятків тисяч
у «народній міліції», зокрема, й кадрових російських військовиків і ФСБ-шників з
«паспортами ЛДНР»). Стратегічна мета Росії зрозуміла: зсередини підірвати Україну
і викликати тяжку депресію в усіх українських прихильників демократії, бо ж легалізація
терористів, їхня амністія й імплементація у легальний політичний простір - це прямий
шлях до перетворення всієї нашої країни на «сіру зону» Європи...
А от навіщо ці вибори потрібні Заходу? Адже, навіть за умови
цілком фантастичного контролю миротворцями ООН всієї окупованої території та кордону
з Росією (для цього реально потрібно не менше, ніж 70 тисяч «блакитних касок» із
важкою зброєю), нічого позитивного, в кінцевому підсумку, вони не принесуть, ставши
легітимацією неототалітаризму.
Уявімо собі номінально вільні (під міжнародним контролем!)
вибори у нацистській Німеччині - але за умови збереження гестапо та СД (тільки
називатимуться вони «народною міліцією»), відомства Геббельса («незалежної медіа-компанії»),
НСДАП (під первинною вивіскою просто «робітничої партії») і так далі. І в ситуації,
коли виборці знатимуть: уся ця публіка залишиться на місцях, з нею жити й далі,
з нею провідні держави досягли компромісу... Як ви думаєте, який відсоток голосів
одержали б Гітлер і Ко? Відповідь дають аналітичні розвідки аналітичних відділів
СД, які робилися аж до 1945 року: близько 70-75% «істинних арійців» за всіх обставин,
навіть за катастрофи на фронтах, підтримували фюрера. Навряд чи вони перестали б
робити це у випадку, якби не було ні ліквідації силових структур Третього Рейху,
ані розпуску нацистської партії, ані, зрештою, Нюрнберзького процесу. Тим більше,
якби нацисти у своїй масі були амністовані - і залишилися на своїх керівних посадах.
Тут навіть якби вибори відбулися за демократичними законами, під міжнародним контролем
і за участі легалізованих підпільних партій та емігрантів, що повернулися на батьківщину,
результат виявився б вельми сумним як для самої Німеччини, так і для світу...
Та що там далеко ходити - уявімо юридично вільні, у суворій
відповідності до законодавства та під міжнародним контролем президентські вибори
у теперішній Росії. Як ви гадаєте, хто їх виграє, хоч і не зі звичною для нього
перевагою? І скільки відсотків наберуть сукупно всілякі Собчак-Навальні?
Чи згадаймо майже вільні парламентські вибори в Росії 1993
року, після того, коли Єльцин успішно придушив «червоно-коричневий» заколот.
23% - більше, ніж будь-хто - одержала у багатомандатному окрузі ЛДПР Жириновського,
а дві партії, які представляли найдемократичнішу за всю російську історію владу
- Демвибір Росії та Партія розвитку, єдності та згоди - сукупно піввідсотка не досягнули
до результату Жириновського. До того ж, 12,5% «взяла» КПРФ Зюганова (третє місце
за списками). Щоправда, 8% одержало «Яблуко», а так звані «центристські» партії
та блоки - сумарно 21,5%, що разом з достатньою кількістю лояльних до президента
мажоритарників продовжило існування уряду Чорномирдіна (а от його першого заступника
Єгора Гайдара щойно обрана Державна Дума негайно зіпхнула з посади).
І ще один красномовний приклад. Після «арабської весни» вільні
вибори в Єгипті дали перемогу (хоча й мінімальну) «поміркованим ісламістам», як
називали їх на Заході, себто, новій реінкарнації терористичної організації «братів-мусульман».
Їхня «поміркованість» була хіба в тому, що вони не надто гучно проголошували всесвітній
джихад і прагнули спершу перетворити Єгипет на державу переможного шаріату, а потім
уже долучатися до глобальних проектів. Але, на щастя, єгипетські генерали за підтримки
освічених верств населення (зосереджених, передусім, у великих містах) зуміли досить
швидко приборкати заповзятих «борців за віру» та позбавити цим актом як західні
держави (згадаймо, що Єгипет має стратегічне значення), так і самих єгиптян величезних
проблем. І не лише їх: для українців їздити на місцеві курорти стало би справою
дуже ризикованою, якщо не неможливою. А вибори ж були максимально вільними - з тим
лише, що у селах і передмістях місцеві мешканці ледь не повністю перебували під
контролем (і не лише ідейним) радикально налаштованих улемів...
Отож, загальні вибори - інструмент, а не синонім демократії.
Ба, більше - лише один, як на мене, не найважливіший інструмент. Адже найголовнішою
передумовою демократії є наявність демосу, тобто, спільноти відповідальних громадян,
що чисельно охоплює, бодай, половину населення. Загальні вибори без фундаментальних
перетворень того типу, що було здійснено перед їхнім проведенням у політичній і
соціально-економічній сферах у Західній Німеччині та Японії по Другій світовій війні,
тільки легітимізують і закріплять властиво тоталітарний чи неототалітарний режим.
Гадаю, наразі чимало політиків Заходу чудово розуміють небезпеку сакралізації виборів,
але вони змушені зважати на модні в сучасному світі парадигми. Тож, що для України
важливіше - дотримуватися моди чи захищати національні інтереси?
Автор: Сергій Грабовський
Джерело: «День»