З осені 2014 року практично з усіх боків на Україну більш чи менш заповзято тиснуть, вимагаючи проведення загальних виборів на окупованій частині Донбасу або ж, якщо офіційно, в ОРДЛО. Мовляв, ці вибори стануть вагомим кроком у розв'язанні кризи на сході України, вони дозволять українцям рухатися по шляху демократії, дадуть можливість проводити реформи тощо.

Зрозуміло, чого цих виборів так прагне Кремль - щоби ствердити там маріонетковий неототалітарний режим, легалізувати своє панування, а на додаток - поширити діяльність терористів по всій країні (аякже, депутати всіх рівнів ОРДЛО зі своїми помічниками, охоронцями та кухарями, порахуйте, скільки тисяч бойовиків буде виступати у лавах таких законних збройних формувань, не рахуючи десятків тисяч у «народній міліції», зокрема, й кадрових російських військовиків і ФСБ-шників з «паспортами ЛДНР»). Стратегічна мета Росії зрозуміла: зсередини підірвати Україну і викликати тяжку депресію в усіх українських прихильників демократії, бо ж легалізація терористів, їхня амністія й імплементація у легальний політичний простір - це прямий шлях до перетворення всієї нашої країни на «сіру зону» Європи...

А от навіщо ці вибори потрібні Заходу? Адже, навіть за умови цілком фантастичного контролю миротворцями ООН всієї окупованої території та кордону з Росією (для цього реально потрібно не менше, ніж 70 тисяч «блакитних касок» із важкою зброєю), нічого позитивного, в кінцевому підсумку, вони не принесуть, ставши легітимацією неототалітаризму.

Уявімо собі номінально вільні (під міжнародним контролем!) вибори у нацистській Німеччині - але за умови збереження гестапо та СД (тільки називатимуться вони «народною міліцією»), відомства Геббельса («незалежної медіа-компанії»), НСДАП (під первинною вивіскою просто «робітничої партії») і так далі. І в ситуації, коли виборці знатимуть: уся ця публіка залишиться на місцях, з нею жити й далі, з нею провідні держави досягли компромісу... Як ви думаєте, який відсоток голосів одержали б Гітлер і Ко? Відповідь дають аналітичні розвідки аналітичних відділів СД, які робилися аж до 1945 року: близько 70-75% «істинних арійців» за всіх обставин, навіть за катастрофи на фронтах, підтримували фюрера. Навряд чи вони перестали б робити це у випадку, якби не було ні ліквідації силових структур Третього Рейху, ані розпуску нацистської партії, ані, зрештою, Нюрнберзького процесу. Тим більше, якби нацисти у своїй масі були амністовані - і залишилися на своїх керівних посадах. Тут навіть якби вибори відбулися за демократичними законами, під міжнародним контролем і за участі легалізованих підпільних партій та емігрантів, що повернулися на батьківщину, результат виявився б вельми сумним як для самої Німеччини, так і для світу...

Та що там далеко ходити - уявімо юридично вільні, у суворій відповідності до законодавства та під міжнародним контролем президентські вибори у теперішній Росії. Як ви гадаєте, хто їх виграє, хоч і не зі звичною для нього перевагою? І скільки відсотків наберуть сукупно всілякі Собчак-Навальні?

Чи згадаймо майже вільні парламентські вибори в Росії 1993 року, після того, коли Єльцин успішно придушив «червоно-коричневий» заколот. 23% - більше, ніж будь-хто - одержала у багатомандатному окрузі ЛДПР Жириновського, а дві партії, які представляли найдемократичнішу за всю російську історію владу - Демвибір Росії та Партія розвитку, єдності та згоди - сукупно піввідсотка не досягнули до результату Жириновського. До того ж, 12,5% «взяла» КПРФ Зюганова (третє місце за списками). Щоправда, 8% одержало «Яблуко», а так звані «центристські» партії та блоки - сумарно 21,5%, що разом з достатньою кількістю лояльних до президента мажоритарників продовжило існування уряду Чорномирдіна (а от його першого заступника Єгора Гайдара щойно обрана Державна Дума негайно зіпхнула з посади).

І ще один красномовний приклад. Після «арабської весни» вільні вибори в Єгипті дали перемогу (хоча й мінімальну) «поміркованим ісламістам», як називали їх на Заході, себто, новій реінкарнації терористичної організації «братів-мусульман». Їхня «поміркованість» була хіба в тому, що вони не надто гучно проголошували всесвітній джихад і прагнули спершу перетворити Єгипет на державу переможного шаріату, а потім уже долучатися до глобальних проектів. Але, на щастя, єгипетські генерали за підтримки освічених верств населення (зосереджених, передусім, у великих містах) зуміли досить швидко приборкати заповзятих «борців за віру» та позбавити цим актом як західні держави (згадаймо, що Єгипет має стратегічне значення), так і самих єгиптян величезних проблем. І не лише їх: для українців їздити на місцеві курорти стало би справою дуже ризикованою, якщо не неможливою. А вибори ж були максимально вільними - з тим лише, що у селах і передмістях місцеві мешканці ледь не повністю перебували під контролем (і не лише ідейним) радикально налаштованих улемів...

Отож, загальні вибори - інструмент, а не синонім демократії. Ба, більше - лише один, як на мене, не найважливіший інструмент. Адже найголовнішою передумовою демократії є наявність демосу, тобто, спільноти відповідальних громадян, що чисельно охоплює, бодай, половину населення. Загальні вибори без фундаментальних перетворень того типу, що було здійснено перед їхнім проведенням у політичній і соціально-економічній сферах у Західній Німеччині та Японії по Другій світовій війні, тільки легітимізують і закріплять властиво тоталітарний чи неототалітарний режим. Гадаю, наразі чимало політиків Заходу чудово розуміють небезпеку сакралізації виборів, але вони змушені зважати на модні в сучасному світі парадигми. Тож, що для України важливіше - дотримуватися моди чи захищати національні інтереси?

 

Автор: Сергій Грабовський

Джерело: «День»