7 листопада 2017 року, коли я писав ці рядки, виповнилося рівно 100 років з дня події, яка перевернула колишню Російську імперію, її складові частини-колонії, зокрема, й Україну, Європу і світ.

Називали цю подію по-різному - більшовицький переворот, Жовтневий переворот, Жовтневе повстання, Жовтнева революція, Велика Жовтнева соціалістична революція.

В кінцевому підсумку, зупинилися на назві «революція» і дійшли висновку, що вона - не багато і не мало - перевернула всесвітньо-історичний процес.

Перевернула різною мірою.

Імперію, якій першого потужного удару завдала лютнева 1917-го року так звана «буржуазно-демократична» революція, ще раз перевернула догори дриґом і остаточно знищила.

Її складовим частинам на дуже короткий час продовжила можливість здійснити спробу від'єднання від метрополії і спробувати кожній учорашній колонії стати незалежною державою.

І не тому, що метрополія-Росія цього бажала, а тому, що була ще дуже ослабленою.

І вже протягом трьох-п'яти років метрополія з допомогою своїх політичних однодумців у колишніх колоніях знову підпорядкувала всіх під своєю орудою й утворила СРСР - нову соціалістичну більшовицьку імперію.

Протягом семи десятиріч існування СРСР день 7 листопада офіційно вважався найбільшим політичним святом і посилено вкорінювався в систему політичних традицій, у свідомість усіх мешканців СРСР - радянських людей - і надзвичайно пафосно та масштабно відзначався, зокрема, в ЗМІ.

Від дитячого садка і до глибокого пенсійного віку тодішні радянські люди знали певний затверджений нагорі міф про Жовтневу революцію, щоденно про це читали, чули, бачили і під суворим наглядом компартії та КДБ щорічно зімкнутими шеренгами ходили на так звані демонстрації з портретами членів політбюро та прапорцями у руках.

Здавалося, це - назавжди.

Але колесо історії провернулося, і з моменту розвалу СРСР минуло лише 26 років. Змінилися покоління. Підросла молодь, яка зовсім не знає реалій тих часів.

Не знає і не цікавиться ними.

І коли 7 листопада на практичному занятті в нашому університеті я попросив своїх студентів-першокурсників провести дискусію про соціалізм і капіталізм, то майже з чотирьох десятків присутніх дискутувати від імені прибічників соціалізму зголосилися одиниці.

З простих двох причин - вони практично нічого не знали про соціалізм і, по-друге, не змогли віднайти у себе мотивацію агітувати аудиторію за соціалістичний устрій.

І я вкотре зміг переконатися - до ідей соціалізму, тим більше, в його радянському варіанті, у сучасних молодих українців практично немає жодного інтересу.

А чи є такий інтерес у їхніх старших сучасників - теперішніх політиків?

Виявляється, що є.

Цей інтерес виявив у результаті аналізу передвиборчих програм, виступів чільних політиків голова Комітету виборців України (КВУ) Олексій Кошель.

Згадуючи популярне гасло комуністів, що Ленін є живішим за всіх живих, О. Кошель дещо іронічно перерахував 5 головних «живих» ідей комуністів серед політиків Верховної Ради України.

Компартію України, як відомо, заборонили, і вона більше не може бути легітимним учасником політичного процесу в Україні. А ось деякі її ідеї, на думку голови КВУ, в політичному вжитку нашого парламенту фігурують.

Першою ідеєю, яку підтримували і захищали комуністи, а тепер підтримують повністю три фракції - Опоблок, Радикальна партія О. Ляшка та ВО «Батьківщина» Юлії Тимошенко - це заборона на продаж землі.

Друга ідея - пручатися приватизації, особливо стратегічних підприємств.

Третя ідея, точніше, позиція - державний патерналізм, який проявляється у бажанні багатьох, насамперед, людей старшого віку та соціально уразливих верств населення мати в особі держави батьківську турботу про народ, яка б реалізувалася у контролі за всіма сферами життя суспільства, у безкоштовному наданні житла, безкоштовній медицині, освіті, контрольованих низьких цінах і тарифах ЖКХ тощо.

Четверта позиція - несприйняття залежності від Міжнародного валютного фонду (МВФ) і політики постійних запозичень владою нових і нових траншів від МВФ, загальна сума боргів та рівень яких давно вже перейшов розумні межі.

П'ятою ідеєю і практикою є популізм в соціальній політиці, який не має економічного обґрунтування і фінансового забезпечення.

На думку О. Кошеля, справа не в механічному повторенні ідей комуністів, а в тому, що за відсутності лівої ідеологічної партії, ліві ідеї беруть на озброєння ті політичні сили, які вважають себе і лібералами, і центристами, і радикалами, і консерваторами.

Крім того, ці ідеї користуються підтримкою помітної частини суспільства. А, значить, є електорально перспективними.

Зверніть увагу, що четверту і п'яту ідеї-позиції взагалі підтримують усі 5 фракцій ВРУ.

100-річний ювілей більшовицької Жовтневої революції в Україні пройшов абсолютно непомітно.

А ось ідеї комуністів у практиці вітчизняних політичних сил все ще живі і будуть активно використовуватися на парламентських і президентських виборах ще не один цикл.