Переселенці,
які змушені були покинути Донбас через російську агресію і знайти нову оселю в інших
регіонах України, продовжують здійснювати внесок в її розвиток, навіть якщо відірвані
від рідної домівки і звичних занять.
Одна з таких історій пов'язана з Київською областю і тихим
селом Дитятки на самому краю населеного світу - одразу за ним починається зона відчуження
ЧАЕС, а в самому селі розташований блокпост - тут головний в'їзд у зону.
Раніше село було формально у Чорнобильському районі, як і деякі
сусідні. Тепер це - Іванківський район, а село живе за рахунок пилорами, збирання
грибів, ягід і того, що погано лежить у самій зоні.
Ситуація у селі різко змінилася в 2015 році, коли в місті з'явився
бізнесмен-переселенець з Горлівки і його земляки. Неймовірно, але вони зуміли створити
невеликий металургійний завод у тихому селі, безпосередньо біля кордонів зони відчуження.
Вадим Мінзюк мав у Горлівці велике підприємство з виробництва
металів і акумуляторів.
У 2014 році, коли місто було захоплене бойовиками ДНР і російськими
формуваннями, бізнесмен змушений був його покинути. Бойовики розграбували його підприємство
і «конфіскували» продукцію, яка повинна була бути відправлена замовникам.
Після довгих пошуків Мінзюк знайшов нове місце для свого підприємства.
«Головне питання полягало в оренді приміщення. Коли ми знайшли цей цех у селі Дитятки,
він був із заваленим дахом. Ми заново його зробили. Потім привезли печі і почали
виробництво», - розповідає бізнесмен.
Цех розташований у колишніх корівниках. Поруч - пилорама. Технологічно
процес - не дуже складний. Свинець виплавляється з вторинної сировини.
«Нам везуть сировину з Костянтинівки, Запоріжжя, Харкова. Це
- металовмісний шлак. Ми його спалюємо у плавильнях, на виході отримуємо свинець»,
- розповідає Роман, старший зміни на імпровізованому заводі. Сам він, до речі, -
також з Горлівки, у минулому - шахтар.
Палять піч пальним, яке отримують із перероблених покришок.
«За зміну можемо виплавити з тонни шлаку десь 350 кг свинцю», - зазначає Роман.
За словами Мінзюка, це виробництво - рентабельне.
«Найдорожче - це паливо, це - 3/4 собівартості продукту. Ми
самі виробляємо паливо, тому нам це недорого коштує. У той же час, наприклад, собівартість
логістики - не надто висока. Тому виробництво - дуже рентабельне», - зазначає підприємець.
При цьому після витоплювання свинцю шлак не викидають, а акуратно
відвантажують - з нього потім можна робити вогнетривке скло.
З пальним теж проблем немає - його роблять із ...покришок,
які переробляють самі.
На металургійному заводі працюють сім осіб. П'ятеро з них -
переселенці з Горлівки. Живуть вони у будинку, який надав один з підприємців Дитяток.
При цьому, взаємини з місцевими складаються важко.
«Із 10 молодих хлопців, що є в селі, лише двоє хочуть працювати.
Решта або поступово виїжджають до Києва, або ж щось крадуть у зоні. Людей не тягне
до роботи», - вважає підприємець.
У той же час самі мешканці села поза камерою, але по-своєму
пояснюють невдоволення переселенцями: їх лякає шкідливе виробництво, і після аварії
на ЧАЕС жодний завод, а вже тим більше металургійний, їм радості не додає. Хоча
сам Мінзюк заявляє, що готовий прийняти будь-яку екологічну інспекцію і зробити
заміри.
«Я готовий і кілька разів пропонував голові сільради. Твердих
викидів у мене немає. Є трохи газо-викидів, але вони - не більші, ніж дають кілька
хат за зиму», - вважає бізнесмен.
Як би там не було, поки що маленький Донбас у Київській області
продовжує працювати. З відвалами шлаків, печами і трубами.
Майже як удома.
Фото автора
Автор:
Сергій Костеж
Джерело:
«IV Четверта влада»