Переселенці, які змушені були покинути Донбас через російську агресію і знайти нову оселю в інших регіонах України, продовжують здійснювати внесок в її розвиток, навіть якщо відірвані від рідної домівки і звичних занять.

Одна з таких історій пов'язана з Київською областю і тихим селом Дитятки на самому краю населеного світу - одразу за ним починається зона відчуження ЧАЕС, а в самому селі розташований блокпост - тут головний в'їзд у зону.

Раніше село було формально у Чорнобильському районі, як і деякі сусідні. Тепер це - Іванківський район, а село живе за рахунок пилорами, збирання грибів, ягід і того, що погано лежить у самій зоні.

Ситуація у селі різко змінилася в 2015 році, коли в місті з'явився бізнесмен-переселенець з Горлівки і його земляки. Неймовірно, але вони зуміли створити невеликий металургійний завод у тихому селі, безпосередньо біля кордонів зони відчуження.

Вадим Мінзюк мав у Горлівці велике підприємство з виробництва металів і акумуляторів.

У 2014 році, коли місто було захоплене бойовиками ДНР і російськими формуваннями, бізнесмен змушений був його покинути. Бойовики розграбували його підприємство і «конфіскували» продукцію, яка повинна була бути відправлена замовникам.

Після довгих пошуків Мінзюк знайшов нове місце для свого підприємства. «Головне питання полягало в оренді приміщення. Коли ми знайшли цей цех у селі Дитятки, він був із заваленим дахом. Ми заново його зробили. Потім привезли печі і почали виробництво», - розповідає бізнесмен.

 

Цех розташований у колишніх корівниках. Поруч - пилорама. Технологічно процес - не дуже складний. Свинець виплавляється з вторинної сировини.

«Нам везуть сировину з Костянтинівки, Запоріжжя, Харкова. Це - металовмісний шлак. Ми його спалюємо у плавильнях, на виході отримуємо свинець», - розповідає Роман, старший зміни на імпровізованому заводі. Сам він, до речі, - також з Горлівки, у минулому - шахтар.

Палять піч пальним, яке отримують із перероблених покришок.

 

«За зміну можемо виплавити з тонни шлаку десь 350 кг свинцю», - зазначає Роман.

За словами Мінзюка, це виробництво - рентабельне.

«Найдорожче - це паливо, це - 3/4 собівартості продукту. Ми самі виробляємо паливо, тому нам це недорого коштує. У той же час, наприклад, собівартість логістики - не надто висока. Тому виробництво - дуже рентабельне», - зазначає підприємець.

При цьому після витоплювання свинцю шлак не викидають, а акуратно відвантажують - з нього потім можна робити вогнетривке скло.

З пальним теж проблем немає - його роблять із ...покришок, які переробляють самі.

На металургійному заводі працюють сім осіб. П'ятеро з них - переселенці з Горлівки. Живуть вони у будинку, який надав один з підприємців Дитяток.

При цьому, взаємини з місцевими складаються важко.

 

 

 

«Із 10 молодих хлопців, що є в селі, лише двоє хочуть працювати. Решта або поступово виїжджають до Києва, або ж щось крадуть у зоні. Людей не тягне до роботи», - вважає підприємець.

У той же час самі мешканці села поза камерою, але по-своєму пояснюють невдоволення переселенцями: їх лякає шкідливе виробництво, і після аварії на ЧАЕС жодний завод, а вже тим більше металургійний, їм радості не додає. Хоча сам Мінзюк заявляє, що готовий прийняти будь-яку екологічну інспекцію і зробити заміри.

«Я готовий і кілька разів пропонував голові сільради. Твердих викидів у мене немає. Є трохи газо-викидів, але вони - не більші, ніж дають кілька хат за зиму», - вважає бізнесмен.

Як би там не було, поки що маленький Донбас у Київській області продовжує працювати. З відвалами шлаків, печами і трубами.

Майже як удома.

 

Фото автора

Автор: Сергій Костеж

Джерело: «IV Четверта влада»