Минуле не вернуть,

не виправить минуле,

Вчорашнє - ніби сон,

що випурхнув з очей.

Як луки навесні

ховаються під мулом,

Так вкриється воно

пластами днів, ночей...

 

Цим фрагментом з доволі вимовного вірша нашого незабутнього земляка Василя Симоненка починається нова, доволі об'ємиста книга «Лохвицьке Товариство сільських господарів та повіт. - Історія, наука і долі на зламі доби» авторства місцевого адвоката й доктора права Олександра Панченка, що замешкав у Лохвиці, Полтавської області, який, до речі, сам є Лауреатом журналістської премії згаданого Василя Симоненка. Книга побачила світ у київському видавництві імені Олени Теліги цього року, вона налічує 827 сторінок великого формату й вміщує нариси автора, біографії членів Товариства, в ній є досить багато документів, афіш цього направду знаменитого Товариства, світлин старовинних будівель регіону та наших краян. Як мені видається, ця книга суттєво доповнює попередні книги автора О. Панченка «Лохвицький край» (2004), «Мала енциклопедія Лохвиччини. Мій рідний край на тлі української історії в персоналіях» (Нехронологічні документальні й історично-літературні есеї, нариси, довідки та передруки)» (2008), репринтне видання «Лохвицький історичний збірник. Видання Лохвицького повітового земства» (2012) та «Біографічно-історичний народний календар-альманах «Лохвиця, Посулля, Україна...» (2015). Загалом же, ця книга присвячена заснованому 1886 року й знаменитому в усій окрузі Лохвицькому Товариству сільських господарів (далі - скорочено ЛТСГ або Товариство), проект статуту якого було підписано ще в травні 1885 року.

В книзі подано значну частину основних документів з діяльності Товариства, як також біографічні інформації, унікальні спогади, неперевірені факти, довільні реконструкції, версії, довільні припущення та неймовірні здогадки з життя й діяльності дійсних та почесних членів Лохвицького Товариства сільських господарів, як також членів-співробітників ЛТСГ кінця ХІХ-початку ХХ сторіч та деяких членів їхніх родин (родичів), однофамільців та земляків.

Група членів та співробітників Лохвицького Товариства сільських господарів коло приміщення Товариства, - світлина початку ХХ ст.	З ліва до права члени та співробітники Лохвицького ТСГ (1896 рік) - Бедро М.Г., Барвінський В.Г., Корєнєва О.О., Женжуріст І.М., Худолій О.О., Демченко А.П., Русінов В.Ф.

 

Як виняток, майже всі інформації кількох розділів книги О. Панченка, як він зазначає у своїй примітці, всупереч знаменитому гаслу незабутнього Миколи Міхновського «...Усюди й завсігди уживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти твої не поганять твоєї господи мовою чужинців-гнобителів...» подані, здебільшого, російською мовою, за винятком біографій окремих видатних осіб українського суспільно-політичного, господарського та наукового життя тодішньої підмосковської України. Зроблено це лише з метою кращої ідентифікації осіб, уникнення можливих неточностей перекладу, з огляду на первинні матеріали Лохвицького ТСГ та по тій причині, що майже всі члени ЛТСГ не зараховували себе до тієї малої патріотичної частини свідомого українства кінця ХІХ-початку ХХ ст., а, здебільшого, свідомо чи несвідомо поповнювали формальну групу т. зв. великоросійських чи т. зв. малоросійських дворян, російськомовної української шляхти, міщан, купців, науковців та священиків, а також тому, що більшість джерел того періоду у первинних матеріалах Товариства подані все тією ж таки російською мовою.

Прикметно, що д-р О. Панченко нагадує нам усім на початку своєї книги про знамениті «Десять заповідей Миколи Міхновського», де, між іншими, є й такі, що, на мій погляд, в умовах московсько-путінської агресії є доволі актуальними, як от: «...Шануй діячів рідного краю, ненавидь його ворогів, зневажай перевертнів-відступників, і добре буде цілому твоєму народу й тобі. Не вбивай Україну своєю байдужістю до всенародних інтересів. Не зробися ренегатом-відступником. Не обкрадай власний народ, працюючи на ворогів України. Допомагай своєму землякові поперед усіх, держись купи. Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами, не приятелюй з ворогами нашого народу, бо тим додаєш їм сили й відваги, не накладай укупі з гнобителями нашими, бо зрадником будеш...»

Лохвицьке Товариство сільських господарів, як бачимо з книги О. Панченка, - це було дійсно унікальне й ефективне добровільне об'єднання значної кількості власників, міщан, чиновників, дворян та науковців, воно провадило наукову й академічну діяльність у галузі табаківництва, дослідної справи, місцевої, переробної та кустарної промисловості, як також - тваринництва, кредитування, бджільництва, мало гарну бібліотеку, займалось благодійництвом. В електричній друкарні Г. І. Маркевича, що тоді було у Полтаві при Панському ряду, вже у 1911 році було випущено навіть російськомовний «Історичний нарис Лохвицького товариства сільських господарів», для написання якого було створено особливу комісію в такому складі: Марія Міхайловна фон-Клекль, О. Ф.Туган-Барановська, А. Ю. Ґотшальк, М. М. Ходолєй, Г. І. Жуков, В. Ф. Русінов, В. І. Мойсеєнко, М. Д. Ренський та В. О. Івченко. В написанні окремих статей до цих нарисів брали участь, окрім названих вище, такі члени Товариства - В. О. Щербачьов, Я. В. Артюхов, І. Ю. Шишов, М. Ф. Бєлявскій, С. О. Чиж, П. М. Колєснік, Ф. С. Нестеровський, Л. З. Волинський, викладач Жабківської с/г школи Г. В. Кондратьєв. Деякі з активістів ЛТСГ - Євгеній Людвігович Баранович, Олексій Костянтинович Влахопулов, Ф. Я. Вороний, Карл Моріцович фон-Ґаґман, Фьодор Васільєвіч Безпальчев, Софія Христіановна Данєвская, Васілій Ніканоровіч Масалітінов, Петро Олександрович Омельяненко, Іван Харитонович Савченко, Іван Іванович Яковлєв, Грігорій Ніколаєвіч Цвєт, Лідія Івановна Кастнєр, Павєл Міхайловіч Ломоносов-Ґейер, князь Боріс Борісовіч Мєщєрскій, Ольга Василівна Русінова, Микола Ілліч Стороженко, Микола Юрійович Ходолєй, Авакум Васильович Штепа - не побачили цього збірника, але їхня пам'ять була належним чином увічнена видавцями згаданих вище нарисів. Із книги О. Панченка також довідуємося, що на засіданнях Товариства проголошувались багато доповідей про місцеві органи міністерства землеробства, член правління Володимир Андрійович Івченко порушував проблеми садівництва, а Кузьма Васильович Глоба наголошував на обладнанні зразкової присадибної ділянки в повіті. Одним з піонерів кредитної справи був член Товариства Владімір Порфірьєвіч Мастицкій. Саме за його ініціативою у Товаристві було створено одне з перших в Московській імперії Кредитне Товариство (а станом на 1911 рік лише в Лохвицькому повіті таких налічувалося вже десять (!). Проблемами племінної худоби займався Владімір Стєпановіч Рибаков, який ще у 1888 році придбав першого для господарств землевласників нашого повіту племінного бика, а наступного року за його ж участю було створено пересувну маслобойню.

Кустарний зїзд Лохвицького Товариства сільських господарів у Полтаві, початок ХХ ст.	Жіноча група самодіяльного хору. Лохвиця, початок ХХ ст.

 

Разом з М. М. Худолієм Владімір Мастицкій приділяв увагу питанням відкриття в Лохвицькому повіті ремонтних майстерень та ремісничому навчанню. Член Товариства Г. С. Кобаков брав на себе обов'язки з поширення книг та підручників у регіоні, а пізніший міський голова Лубен, член Товариства В. Ю. Бєлявскій, намагався налагодити постачання медикаментів, як також долучився до відкриття пункту аптечних товарів. Донька почесного голови Товариства Ілляшевича - Олександра Андріївна - зайнялась проектом «заснування при Товаристві ясел для сіл та хуторів Лохвицького повіту». При Товаристві діяло економічне бюро, дослідне тютюнове поле, ініціатором якого був П. М. Ломоносов-Ґейер.

Лохвиця. Центральна вулиця	Собор у Лохвиці, знищений більшовиками у 1930-х роках

 

17 лютого 1897 року, тобто, понад 120 років тому, було підписано Статут та почало функціонувати знамените Лохвицьке Кредитне Товариство, яке очолив Олександр Федорович Русінов, членами Ради цього Товариства стали також Іван Миронович Женжурист, Петро Миколайович Андріяшев, Єфронім Абрамовіч Єфроімсон. Правління товариства очолив В. Г. Барвінський, який урядував разом з його членами Є. Л. Барановічем та О. Ф. Бєлявскім. Згодом, у 1899 році, до складу Ради було обрано Василя Миколайовича Самойловського, Марію Ніколаєвну фон-Клекль, а до правління - Івана Прохоровича Бедра, Миколу Трохимовича Павленка, Болєслава Наполеоновіча Канна. З роками збільшувалася кількість членів цього Товариства, що, відповідно, складало і прибуток: 1897 рік - 27 (0), 1900 - 269 (617), 1905 - 2490 (13496), 1908 - 4022 (31177), за 1911 рік - 5895 членів (44704 рублів прибутку), цього ж року сума виданих позик складала 457723 рублі.

 

 

Синагога у Лохвиці, - світлина початку ХХ ст.
(приміщення збереглося у перепланованому вигляді)

Лохвицьким Товариством сільських господарів було відрито 19 лютого 1889 року Лохвицьку громадську бібліотеку, яка функціонувала на кошти окремих внесків та абонплати. Наприкінці 1890 року цей заклад налічував у своїх сховищах 948 назв та 40 періодичних видань, із них - 180 назв книг і 17 газет та журналів і всього 261 передплатник. Через 20 років, у 1910-11 роках, ця ж бібліотека нараховувала вже більше, ніж 6000 томів книг, мала 42 періодичні видання та 433 передплатники, з яких 109 користувались послугами бібліотеки безкоштовно. Справами бібліотеки урядували Єкатеріна Алєксандровна Мойсеєнко, Анна Юліановна Ґотшальк, Емілія Юліановна Карташевская, які сприяли становленню й процвітанню бібліотеки, а її фундаторами та організаторами були видавці з Москви: Козьма Терентьєвіч Солдатєнков, Петро Миколайович Андріяшев, Микола Ілліч Стороженко, М. І. Туган-Барановський, В. Ф. Русинов, З. З. Дунаєвскій, О. Ф. Бєлявскій, В. І. Мойсеєнко. У лютому 1917 року до бібліотечного комітету були обрані Я. В. Артюхов, о. Гавриїл Лехницький та О. В. Писарєв.

Фон Гагман Карл Моріцовіч, підполковник - почесний член Лохвицького ТСГ	Прендель Ромул Алєксандровіч (1851-1904), професор, дійсний член Лохвицького ТСГ

 

На особливу увагу, як на мене, заслуговують оприлюднені в книзі д-ра О. Панченка розлогі спомини місцевої землевласниці й демократки, членкині Лохвицького ТСГ Лізіни Василівни Прендель (в дівоцтві - Стенбок-Фермор), дружини всесвітньовідомого вченого професора Ромула Олександровича Пренделя, донька яких, Ніна, була одружена зі знаменитими одеським адвокатом Яковом Ернестовичем Ліберманом, що проявив себе як безкомпромісний оборонець на каральних процесах московського царату проти повсталих у 1905 році лохвицьких селян та козаків. Якраз цей розділ пропонованої читачам книги, як, власне, й розділи про родину українських патріотів Шеметів - Михайла Казимировича, його знаменитих синів - Володимира, Богдана та Сергія, сім'ю псковських дворян Яхонтових, родини Корєнєвих, Леонтовичів, Горвиців, Стороженків вийшли, мабуть, найбільш вдокументованими. Майже всі представники цих родин були членами Лохвицького Товариства сільських господарів.

 

 

Меморіальна таблиця дійсному члену Лохвицького ТСГ
проф.М.І.Тугану-Барановському, встановлена О.Панченком  у Лохвиці

 

Із книги д-ра О. Панченка довідуємося також про доволі знамениту в нашій окрузі Жабківську сільськогосподарську й ремісничу школу. В ніщо, в руїну, в жахливу трупарню перетворили кляті большевики та їхні посіпаки-комнезамівці колись квітуче козацьке й власницьке село Жабки, назва якого походила чи то від першого поселенця у 17 сторіччі на одному з навколишніх хуторів - Жабського, чи то від великої кількості жаб, які навесні весело й гамірливо кумкали у місцевих ставках та озерцях. Пізніше це село отримало назву Луценки в честь уродженця села, пізніше - голови Лохвицького повітвиконкому й заступника наркома земельних справ УРСР Степана Кузьмича Луценка, який у 1912 році вступив 14-річним підлітком до цієї ж таки славнозвісної Жабківської сільськогосподарської та ремісничої школи. Помер Луценко 15 лютого 1928 року, за кілька років до страшного Голодомору-геноциду.

Цей уславлений навчальний заклад закінчили згаданий тут Степан Луценко й пізніше - Герой Совєцького Союзу Ілля Кузьмич Лета. «А почалося все з того, - писав у районній газеті «Зоря» від 15 червня 1989 року місцевий мешканець і справді визначний краєзнавець та патріот України та своєї вужчої батьківщини Лохвиччини Микола Одаренко, - що наприкінці 80-х років чи на початку 90-х років XIX сторіччя виходець із жабських козаків, статський радник й особистий дворянин Григорій Андрійович Залужний, заповідав Лохвицькому земству, на той час прогресивному, 40 тисяч карбованців готівкою та в цінних паперах на 5 відсотків річних для відкриття в його родинному селі Жабки сільськогосподарської школи... Козацька ж громада села Жабок виділила для школи 6 десятин землі та 25 десятин лісу. Розпочалось спорудження навчальних та господарських приміщень. Школу було відкрито 15 вересня 1891 року, і вона мала назву Жабківська нижча сільськогосподарська і реміснича школа II розряду (Г. Ш. - згідно зі Статутом 1907 року - 1 розряду з однорічним підготовчим класом) ім. ст. рад. Залужного. Повний комплект учнів у трьох курсах складав 40 осіб. Утримувались вони (гуртожиток, підручники і харчування) безкоштовно. Понадкомплектні учні... платили за навчання 36 карбованців на рік... У 1900 році школа купила у поміщика М. Ю. Ходолєя 90 десятин землі біля хутора Сотницького по 135 карбованців за десятину.

Шемет Володимир Михайлович (1873-1933), український громадський і політичний діяч, член Братства тарасівців, співзасновник УНП (1902),  дійсний член Лохвицького ТСГ	О’Рурк (Тарновська)  Марія Ніколаєвна (1877-бл.1947), - донька дійсного члена Лохвицького ТСГ графа Н.М.О’Рурка

 

1899 року в господарстві школи було 10 різних машин та 137 кінських і ручних знарядь, а також 2 коней, 6 волів, 3 свиней та ін. В школі була також бібліотека кількістю понад 1000 книг. Слід додати, що школа мала свій Статут, пізніше затверджений Полтавським губернським департаментом землеробства (директор - М. Крюков), який був віддрукований у Полтавській електричній типографії літературно-торгового дому Л. Фрішбєрга у 1907 році. Згідно зі звітом школи за 1902 рік, опікуном школи на громадських засадах був кандидат права Василь Федорович Русінов, керуючим - Павєл Міхайловіч Ломоносов-Ґейер, який закінчив свого часу Горецьке землеробне училище 1 класу, до призначення в 1895-1899 роках працював інструктором Департаменту землеробства по табаківництву в Закавказзі та завідуючим Лохвицьким дослідним полем (1890-1895). Викладачем загальноосвітніх дисциплін був Валєріан Валентіновіч Росланєвскій, колезький секретар, дійсний студент фізико-математичного факультету, Закон Божий викладав отець Полікарп Кошевой, який закінчив Полтавську духовну семінарію, вчителем співів був Григорій Степанович Садко, садівником - Іван Кондрат'євіч Костров, який до цього служив садівником у Царськосєльському придворному садівництві та Царськосєльській школі садівництва, до того ж, він викладав також географію та російську (Г. Ш. - читай - «вєлікорусскую» - !?) історію, до ковальського ремесла привчав учнів майстер своєї справи Федір Іванович Молодченко (пізніше - Пьотр Івановіч Меркушов), а столярній справі, бондарному та малярному ремеслам навчав учнів Данило Порфентійович Юркевич, учителем військової виправки, марширування і гімнастики був відставний фельдфебель московської служби, а з походження український козак - Нестор Трохимович Портяний. У 1902 році на потреби школи було витрачено 14885 рублів 22 копійки. Після Жовтневого перевороту большевики перетворили цей знаменитий заклад спочатку в сільськогосподарську профшколу, а потім реорганізували в сільськогосподарський технікум. Під час Великого Голоду у 1932 році технікум у Жабках (пізніших Луценках, а натепер - знову Жабках) був закритий й переведений у село Сокиринці, Чернігівської області.

Ліберман Яков Ернестовіч (1876-†1942), адвокат, член Лохвицького ТСГ	Три сестри (в дівоцтві - Стенбок-Фермор), перша зліва - Лізіна Прендель. Початок ХХ ст.

 

В книзі О. Панченка «Лохвицьке Товариство сільських господарів та повіт. - Історія, наука і долі на зламі доби» дуже гарна обкладинка, яка складена з фрагментів картин митця світового рівня лохвиччанина Михайла Дмитренка, а на крейдованому папері в книзі подано якісні світлини місцевості, будівель та десятки унікальних фотографій краян північної Полтавщини в прекрасних народних строях, які, за влучним висловом геніальної української поетки, «...зафіксовану мить вибивають, мов чеки...»

Порушуючи тему дослідження історії Лохвицького Товариства сільських господарів нашим земляком д-ром Олександром Панченком, відома професорка, доктор історичних наук Інна Демуз, яка наразі є завідувачкою кафедри документознавства Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, зокрема, зазначала, що його праця є важливим внеском у цій царині, оскільки він має дійсно солідні напрацювання як науковець і краєзнавець. Один з розділів попередньої праці О. Панченка «Мала енциклопедія Лохвиччини...» вже був присвячений діяльності цього Товариства, в Інтернет-мережі розміщено кілька його статей з цієї проблематики, а також було створено персональний сайт.

Я ж переконаний, що пропонована книга доктора права, приват-доцента О. Панченка дійсно є доволі ґрунтовною й досить вдокументованою і, безперечно, заслуговує на увагу небайдужих читачів не лише на Полтавщині, але й в усій Україні та за її межами.

...Прикметно, що у пропонованій книзі О. Панченка є дуже багато світлини, то ж він дуже доречно подає, на мій погляд, зворушливий вірш Ліни Костенко:

...На старих фотографіях всі молоді.

За роками людина сама себе кличе.

У зіницях печалі, як в чорній воді,

відбиваються люди, дерева, обличчя.

 

І стонадцятий сніг ті поля притрусив,

і уже прилетять не ті самі лелеки.

Біля каси такий незворушний касир,

зафіксовану мить вибиває, мов чеки...