Майже 10 років тому в газеті «Час і Події» було опубліковане моє інтерв'ю з відомим в усьому українському світі фольклористом та українознавцем, академіком зі Словаччини Миколою Мушинкою. Академік Мушинка тоді розповідав читачам газети про стан українства у цій країні. Найбільше мені запам'яталася фраза: «Ми не є національною меншиною Словаччини - ми там споконвіку».

Зараз дедалі рідше бачимо цього поважного чоловіка на різноманітних сходинах через його поважний вік, але його великий внесок житиме вічно. Приємно, що справу Миколи Мушинки продовжує молоде покоління. Торік у Словаччині було створено Асоціацію молодих українців Словаччини, яку очолив енергійний представник словацьких українців з міста Міхаловце (Східна Словаччина) Віктор Бандурчин.

Перебуваючи на відзначенні 50-річчя створення Світового Конгресу Українців (СКУ) у Львові, пан Віктор радо погодився розповісти читачам газети «Час і Події» про теперішнє громадське життя українців Словаччини, а також про новостворену молодіжну організацію.

- Пане Вікторе, розкажіть, будь ласка, про організації, які представляєте.

- Представляю дві українські організації. Насамперед - Союз русинів-українців Словацької Республіки (СРУСР) як заступник голови керівного органу - Центральної ради, де відповідаю за зовнішні зв'язки. У нас є троє заступників, і кожен має свої напрямки роботи. Організація була заснована 1990 року. Вона є доволі численною. Нараховує приблизно 4 тисячі членів. Маємо осередки по всій країні. У нас дуже розгалужена структура - займаємось культурною та освітньою діяльністю, волонтерством. Організовуємо виставки, фольклорні, культурні фестивалі та інші акції. До речі, ми проводимо найстарше українське свято у Словаччині - свято культури русинів-українців Словаччини, яке проходить у місті Свидник. Це свято проходить у червні і триває три дні. Цьогоріч провели його вже 63-й раз.

Потрібно згадати і наші інші великі свята, зокрема, фестиваль «Пізнавай та зберігай традиції своїх предків» (14-річник), конкурсний огляд з художнього читання жінок «Струни серця» Ірини Невицької (27-річник), огляд народних пісень «Маковицька струна» (44-річник), фестиваль драми і художнього слова ім. Олександра Духновича (56-річник), фестиваль фольклору (52-річник).

СРУСР є також головним партнером визначної події «Дні України» в м. Кошице. Провели його вже тричі. Відбувається у квітні протягом 10-12 днів. Туди входить і культура, й освіта, і бізнес. Пізніше відбувається демонстрація мод. Це дуже визначний український захід.

Центр української культури (Пряшів)	Віктор Бандурчин (посередині) із заступником ЦР СРУСР із питань внутрішніх зв’язків Павлом Боґданом (зліва) та головою ЦР СРУСР Петром Соколом

 

А ще нещодавно відбувся захід, присвячений подіям на сході України - виставка фотографій на тему: «Війна за мир». Він дуже важливий, бо поширюється важлива інформація серед словацького суспільства. А такої інформації дуже мало. Перед відкриттям СКУМО у Дніпрі для її учасників була організована поїздка в зону АТО. Ми побували на передовій, де один раз побачили те, про що було тисячу разів сказано. Я дуже вдячний організаторам, що дали можливість поїхати і побачити.

У нас дуже активна співпраця з іншими організаціями, які входять до СРУСР. Наприклад, з Музеєм української культури в Свиднику, Спілкою українських письменників, Українським народним хором «Карпати», ПЛАСТ Словаччина, ГО «Феман» та іншими. Видаємо двотижневик «Нове життя», дитячу щомісячну газету «Веселка», журнал українських письменників Словаччини «Дукля». Маємо сайт www.rusini-ukrajinci.sk, який розповідає про наше життя. Також створили Словацько-український інформаційний центр, метою якого є поширення інформації про Україну.

 

Свято культури русинів-українців Словаччини у м. Свидник

 

Інша організація, яку я представляю - це Асоціація молодих українців (АМУ). Вона ще досить молода, створена у 2016 році. Її мета - згуртувати молодь, яка належить до автохтонного населення, тобто, русинів, що проживають, здебільшого, на сході Словаччини, а також молодь з діаспори, яка приїхала на навчання, головним чином, у м. Пряшів і Кошице. У серпні я перебував у Дніпрі на Форумі української молодої діаспори, який організовує Світовий Конгрес українських молодіжних організацій (СКУМО). Щороку Форум проходить в іншому місті. Там зустрічається молодь із 30-ти країн світу.

- Чому ваша організація має назву «русинсько-українська»?

- Це досить складне запитання. Русини є частиною українського народу, а не окремою нацією. Як ви зауважили, назва подається через дефіс і означає, що це є один народ. Я теж русин, бо народився у Словаччині, а не є переселенцем з України. Але є також окрема русинська організація, до якої належать ті русини, які себе ідентифікують як окремий народ і вважають, що не мають нічого спільного з українським народом. Зрештою, такі організації є не лише у Словаччині. Це - велика проблема, але ми намагаємось співпрацювати з цими організаціями, бо розуміємо, що це ті ж самі люди, та ж сама культура і традиції. Нам потрібно об'єднатися хоча б на рівні співпраці. Ми не шукаємо конфлікту, а намагаємося співпрацювати заради народу.

 

 

14-й фестиваль «Пізнавай та зберігай традиції своїх предків»

 

- У вас така потужна організація... Чи маєте власне приміщення?

- Звичайно. У місті Пряшеві маємо Центр української культури, який розташований у триповерховому, пофарбованому у жовто-блакитні кольори, будинку. Це - старий будинок, який комплектно відреставрований. Якраз цьогоріч закінчили екстер'єр будинку. Він розрахований на культурні події, проведення конференцій, зустрічі делегацій, гостей з України, представників посольства. А ще тут організовуємо виставки художників, які змінюємо щомісяця. Влаштовуємо також виставки фотографів. Торік, наприклад, була фотовиставка із зони АТО. У такий спосіб ми намагаємось донести до людей правдиву і позитивну інформацію. Наша місія - створювати позитивний імідж України в Словаччині.

- Українці Словаччини мають зараз можливість вивчати українську мову?

- Є Об'єднана школа ім. Тараса Шевченка з українською мовою навчання (м. Пряшів), є недільна школа, і там діти вивчають рідну мову. Також маємо русинсько-українську організацію «Пласт», де є нагода вдосконалювати ці знання, оскільки пластуни таборуються і в Україні.

- А як із задоволенням релігійних потреб?

- У Пряшеві маємо православну церкву КП і греко-католицьку. Проте, Літургія відправляється, здебільшого, словацькою мовою. Існує також церква і московського патріархату.

- І, може, є російська діаспора в Словаччині?

- Звичайно, що є. Також люди приїжджають з різних регіонів України, які не завжди є україномовними.

- Якої позиції дотримується посольство України?

- Тут я би хотів сказати про Генконсульство України в Словаччині в Пряшеві, яке активно працювало. На жаль, три роки тому українське консульство у Пряшеві закрили. Воно відігравало важливу роль, адже столиця дуже далеко, а концентрація автохтонного населення, здебільшого, у східній Словаччині - це Пряшівщина, Гуменщина, Свидниччина, Міжлаберщина. На Пряшівщині, між іншим, сконцентрована українська інтелігенція, і тому консульство було великою підтримкою.

- А які стосунки українців зі словаками?

- У нас нема жодних конфліктів і непорозумінь зі словаками. Словаччина дає студентам з України можливість безкоштовно навчатися в своїх університетах, а це є велика підтримка. Знаю, що з України приїжджають лікарі і працевлаштовуються у Словаччині. Працюють українці і в інших сферах. Тобто, міграція українців до Словаччини відбувається постійно.

- Колись у Словаччині було українське радіо. Яка ситуація зараз?

- Є українська радіопрограма в Кошице на словацькому радіо. Виходить один раз на тиждень. Так, колись у Пряшеві було окреме українське радіо. Воно проіснувало до 2003 р., а потім закрилося.

 

 Об’єднана школа ім. Тараса Шевченка з українською
мовою навчання (Пряшів) під час Міжнародної акції -флешмобу
«Тризуб – це Україна»

 

- Як висвітлюють події в Україні словацькі ЗМІ?

- По-перше, такої інформації дуже мало. Коли анексували Крим, а перед цим ще був Майдан, була абсолютна тиша. Майже півроку нічого не згадували. Потім десь з'явилася інформація, що в Україні регіональний конфлікт. А вже через рік з'явилася інформація, що в Україні війна. Тобто, мусів минути рік, щоб словацькі ЗМІ вжили слово «війна» стосовно України. Коли хтось пише чи розповідає про Україну, то треба казати про конкретне інформаційне джерело, адже за ним хтось стоїть. Інформація поширюється різна, зокрема, і пропагандивна.

- А словаки розуміють справжню суть цього конфлікту?

- Не можу сказати про всіх словаків. Хтось розуміє, хтось - ні. Дехто вважає, що Україна права, а хтось вважає, що Росія має право зайти в Україну, бо це - її територія. Все залежить від пропаганди, а коли йдеться про російську пропаганду, то вона працює дуже активно і потужно. Є персональні і грошові ресурси. Хтось сказав: «Якщо брехня буде повторюватися сто разів, то люди почнуть вірити в неї». Це стосується не лише Словаччини. Тому з цим треба боротися, хоча й нелегко. У нас нема великої кількості ресурсів, але ми можемо поширювати позитивну інформацію за допомогою виставок, а не лише танцювати і співати. Мої словацькі друзі налаштовані по-різному - хтось підтримує Україну, хтось - Росію. І бачу, що останніх стає дедалі більше. Тому доводиться переконувати їх, хоча вони запевняють, що беруть інформацію з достовірних, перевірених Інтернет-ресурсів.

- Чи можете назвати відомих українців у Словаччині, які прославили цю країну?

- Наприклад, один із них присутній тут (на відзначенні 50-річчя СКУ у Львові - прим. Ю. А.) - колишній дисидент, академік Микола Мушинка. Потім - доктор наук Мирослав Сополига. Донедавна він був директором Українського музею у Свиднику. Народився і виріс у русинському селі. Також заступник ЦР СРУСР Павло Боґдан - провідний журналіст, який свого часу був депутатом словацького парламенту. Далі - Йосиф Шелепець, Йосип Вархола, Іван Яцканин, Ганна Чаварга, Юрій Дацко, Зузана Ганудель та багато інших.

44-й огляд народних пісень «Маковицька струна»	Дні України в Кошице

 

- Чи на східній Словаччині, де компактно проживають українці, зараз ще існують українські села?

- Здебільшого, це - русинські села. Я - з такого самого села. На жаль, там триває дуже сильна асиміляція. Раніше майже у кожному селі була українська школа. Я теж закінчив українську школу, потім навчався українською в гімназії. А тепер, здається, залишилися дві активні школи. І це вже не українські школи, а з українською мовою як предметом.

- Де б не жили українці, вони не цураються своєї кухні. Цікаво, чи українці Словаччини теж готують українські страви?

- Українська кухня дуже смачна. У Кошице, до речі, діє український ресторан «Барвінок». Там можна спробувати українські страви.

- Українська кухня від словацької дуже відрізняється?

- Звичайно. Наприклад, словаки не готують борщ, але у східній Словаччині він є дуже популярним. Наприклад, у моєму місті є три ресторани, де готують три види борщу. Навчилися. Найпопулярнішим серед словаків є стандартний борщ із м'ясом. Вареники є з русинсько-українського середовища. У східній Словаччині вареники мають назву «піроги», і словаки вважають, що це - їхня страва.

- Наскільки зараз активною є русинсько-українська молодь у громадських справах?

- Саме з цією метою була створена наша молодіжна організація. В нашій організації є молоді представники діаспори та автохтонного населення. Але дуже складно працювати. Якщо не ми, то хто? Я чекав два роки, коли щось створиться. Є ще організація Словацький корпус українського студентства та ПЛАСТ у Словаччині, з якими ми співпрацюємо. А, взагалі то, ми працюємо, здебільшого, з людьми віком від 18 до 35 років. Знаєте чому? Тому що для дітей віком до 18 років є дитячі організації, а для людей віком від 35-ти років є інші організації. А якщо нічого не буде для молоді, то тоді виходить вакуум. Це - дуже важливий період, і з цими людьми треба працювати. Ніхто раніше на людей цього віку не звертав увагу. Тому дуже важливо підхопити цю аудиторію.