Цього тижня зі стрічок новин на громадян України посипалися дивовижні речі. Депутати, експерти і загалом люди, наділені владою, скаржаться: їм телефонують західні партнери України і вимагають підтримати закон про особливий статус окупованих територій.

І аргументи західні партнери наводять найрізноманітніші. Більше того, виявилося, що два роки тому ці ж таки партнери заявляли: «Ви програли війну - робіть, що вам каже Росія». Як цікаво, виявляється, панове два роки тому байку перекомпонували - можна годинами милуватися композиційним талантом...

Ось цитата зі скарг у Фейсбуку заступниці голови Верховної Ради Оксани Сироїд:

 

«Коли в п'ятницю мені повідомили, що зі мною терміново хочуть поговорити телефоном з Німеччини за дорученням пані канцлерки Меркель, я могла закластися стосовно предмета майбутньої розмови. І не помилилася б - просили проголосувати за продовження дії Закону про особливий статус для окупованих частин Донеччини і Луганщини (термін дії закону завершується 18 жовтня). Зацікавлення голосуванням висловлювали й інші представники міжнародних партнерів.

До честі співрозмовників, на відміну від 2015-го, ніхто нічого не вимагав, не погрожував, не шантажував, не принижував. Уже не застосовуються аргументи на кшталт «ви програли війну - робіть, що вам каже Росія», «якщо ви не проголосуєте, залишитесь одні і будете мати гаряче літо», «хочете, щоб ми забрали всі гроші, тоді не голосуйте».

Але й ті аргументи, що залишились, висловлюючись делікатно, є непереконливими: «Якщо ви не проголосуєте, то нам буде тяжко сперечатися з Росією, яка каже, що Україна не хоче політичну частину Мінська виконувати». Перепрошую, але закон, про який йдеться, був прийнятий у вересні 2014 року, навіть «на випередження» Мінська-2. Що жодним чином не вплинуло на Росію і її наміри забратися з України. І не вплине. Бо, як кажуть в Україні, не для того мати квітку викохала. Або як перефразовує американська розвідка: «Росія продовжує військовий і дипломатичний тиск, щоб змусити Україну імплементувати московську версію Мінських угод. Серед них зміни до Конституції, які дадуть Москві інструменти, щоб ветувати стратегічні рішення Києва». І Закон «Про особливості місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» є одним з таких інструментів.

Більш того, недолугі пропозиції перехитрити Путіна («let's oversmart Putin») щоразу виявляються спробами перехитрити український народ. І не тільки з боку Кремля. Президент України, прикриваючись «позицією міжнародних партнерів», щоразу поряд із кремлівськими інструментами підпихає ще й власні - для підриву української державності.

16 вересня 2014 року, щоб проголосувати за Закон про особливий статус окупованого Донбасу та про амністію для бойовиків, Президент принизив парламент, змусивши його голосувати під час закритого засідання, що суперечить самій природі парламенту.

15 липня 2015 року зранку був сфальшований проект змін до Конституції, який підготувала Конституційна комісія. На вимогу Росії, під тиском міжнародних партнерів, з'явилася стаття про особливий статус окупованого Донбасу. За цю статтю президент виміняв собі повноваження розпускати місцеві ради і розганяти місцевих голів на власний розсуд. Торг був взаємовигідним, тому загрози для України від цих положень не побачили ані Венеційська Комісія, ані міжнародні партнери.

16 липня 2015 року зміни до Конституції парламент відправив до Конституційного Суду. І залежно-слухняний Конституційний суд, звісно, не знайшов у документі жодних загроз для України.

31 серпня 2015 року спроба пропхати у парламенті зміни до Конституції закінчилася трагічно і забрала життя трьох правоохоронців. Цього разу президент не прийшов, щоб дивитися на ганьбу, яку він ініціював, і не взяв відповідальність за її наслідки.

28 січня 2016 року парламент, щоб подовжити життя антидержавницькими змінам до Конституції, вніс безглузді і неконституційні зміни до Регламенту Верховної Ради, визначивши, що «наступна чергова сесія ВР» - це будь яка сесія ВР. Конституційний Суд, руйнуючи Конституцію, яку мав би захищати, по-рабськи це безглуздя підтвердив.

І ось ми на порозі розгляду чергового інструменту, який загрожує державності. Особливий статус сам по собі є узаконенням російської окупаційної влади на сході України. Але подовження цього статусу заховане в нетрях перехідних положень проекту так званого «закону про реінтеграцію». І вкотре, прикриваючись очікуваннями міжнародних партнерів, президент начиняє проект закону з милозвучною назвою нормами, які загрожують правам і свободам людини і конституційному ладу. Зверну увагу хоча б на два аспекти.

Відповідно до вимог Конституції, президент повинен був прийняти указ про використання збройних сил у зв'язку з російською агресією і окупацією. Тільки рішення верховного головнокомандувача про воєнну загрозу може захистити солдатів та офіцерів від переслідування, а армію - від руйнування. Якщо нема такого рішення, будь-кого, хто боронив і боронить нас від Росії, можна засудити за застосування зброї в мирний час проти мирного населення. І таких вироків проти наших солдатів сьогодні є набагато більше, ніж вироків проти так званих терористів і сепаратистів. Замість того, щоб виконати свій обов'язок верховного головнокомандувача, президент пропонує дозволити «використання збройних сил у мирний час». Не важко прорахувати, які наслідки це матиме для збройних сил та держави.

Отже, президент як верховний головнокомандувач не хоче нести відповідальності за командування збройними силами, але дуже хоче командувати місцевим самоврядуванням. Президенту не вдалося це реалізувати через зміни до Конституції, тож тепер він вирішив втілити мрію через зміни до Закону «Про правовий режим воєнного стану», наділивши себе неконституційними повноваженнями зупиняти мандати місцевих рад і їхніх голів. Байдуже, що місцеве самоврядування є правом громади, і не може бути обмежене чи скасоване за жодних обставин. На випадок воєнного чи надзвичайного стану кожен міський чи сільський голова має визначений порядок взаємодії з органами державної влади. А мери-сепаратисти мають бути відсторонені на основі кримінального кодексу, а не закону про воєнний стан.

За словами президентських опричників, законопроект вже погоджений з міжнародними партнерами. За моєю інформацією, деякі міжнародні партнери досить збентежені таким неконституційним нахрапом Глави держави. Але хіба це колись когось зупиняло?»

www.facebook.com/oksana.syroyid/

 

Здавалося би, якщо вже такі пристрасті розгортаються довкола того закону, то вже опублікуйте хоч частину, нехай народ подивиться. Для чого такі танці з бубном? Все одно рано чи пізно все стане відомо. Але ж ні! Законопроект писався в закритому режимі в Адміністрації президента, і про суть його можна робити висновки хіба за непрямими ознаками.

Одна з тих ознак - грошова винагорода.

Наразі було озвучено чималу суму - ЄС виділить Україні 50 млн євро на програму допомоги Донбасу.

А загальне фінансування східних регіонів становитиме 200 мільйонів євро, принаймні, так кажуть у прес-службі МінТОТ. Програму гуманітарної допомоги обіцяють реалізувати на практиці з наступного року.

«Важливо показати, що на підконтрольній частині сходу України реформи так само можливі, як і на всій іншій території. Перша програма підтримки, яку ми зараз розглядаємо, передбачає 50 млн євро, її втілять на початку наступного року», - заявив керівник групи підтримки України в Єврокомісії Пітер Вагнер.

А що ж буде з «непідконтрольною територією»?

Ми вже бачимо реформи «на всій іншій території». І на це хочуть витратити 200 мільйонів євро? В когось явно кишені можуть луснути від такого несподіваного щастя.

В БПП запевняють, що міжнародні партнери вже той закон бачили, і добре з ним ознайомилися. І тепер ті партнери намагаються змусити підтримати закон українських депутатів, котрі того закону ще НЕ бачили. Так би мовити, наперед. Грошову винагороду озвучили - що ще треба?

З того можна зробити ще один висновок: якщо закон так ховають,значить, він і справді дуже і дуже несприятливий для народу України.

Рівень несприятливості можна, знову ж таки, визначити за непрямими ознаками.

Нещодавно Штепа Неля Ігорівна, колишній мер міста Слов'янськ, член Партії регіонів, відома своїми антиукраїнськими заявами і діями, успішно вийшла на свободу, хоча її і намагалися посадити за звинуваченням «посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, які спричинили загибель людей». Наразі Штепа перебуває на свободі, а Міністерство юстиції пояснює країні, що «справи можуть розглядатися довго», і все це залежить тільки від судів, саме міністерство нічим країні допомогти не може.

А от бердянського прикордонника Сергія Колмогорова дуже швидко визнали винним в умисному вбивстві і перевищенні службових повноважень - і посадили на 13 років. Боєць у 2014 році відкрив вогонь по автомобілю, котрий на вимогу зупинитися на блокпосту біля Маріуполя збільшив швидкість і пішов на таран. Загинула пасажирка, водій згодом зник в Росії.

Ще раз: 2014 рік. Околиці Маріуполя. Розпал війни.

І - цивільний суд, котрий розглядає буденну військову ситуацію.

Ось ще кілька деталей. Слідство виявило, що одночасно вогонь вели дев'ять осіб. Експертиза так і не змогла визначити: який саме постріл призвів до смертельних травм. Головним підозрюваним виявився Колмогоров, який, за версією звинувачення, найближче стояв до автомобіля.

Прецедент не те що цікавий - він ще більш вогненебезпечний, ніж три найбільші збройні склади України, разом узяті.

Бо за цим самим алгоритмом можна посадити ВСІХ, БЕЗ ВИНЯТКУ, добровольців - і всіх воїнів ЗСУ на додачу. Навіть якщо вони і близько не підходили до лінії фронту. Як свідчить випадок Віти Заверухи, це мало кого рятує. Перевищення повноважень і умисне вбивство - а трупів ворогів на Донеччині більше, ніж достатньо.

Тим більше, що днями, за дивовижним збігом, українські судді отримали суттєве «розширення повноважень». Рада проголосувала за проект Закону про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (№ 6232) - у другому читанні та в цілому.

Найліпше про цей проект скажуть такі цифри: з фракції «Опозиційного блоку» «за» проголосували 20 депутатів, «проти» - 2; група «Партія «Відродження»: «за» проголосували 17 депутатів, «проти» - 0.

Тобто, колишні регіонали - за.

Зацитуємо розпачливий коментар до цього законопроекту від Єгора Соболєва:

«До «нового» Верховного Суду підібрані судді, які ув'язнювали майданівців та не можуть пояснити своє майно. І разом з Кримінально-процесуальним одразу п'ять Кодексів - Господарський процесуальний, Цивільний процесуальний, Кодекс адміністративного судочинства, Кодекс законів про працю та Кодекс про адміністративні правопорушення - теж переписані «по новому».

У кодексах з'явилися слова, які суддям треба буде трактувати на свій розсуд. Наприклад, «малозначна справа», «грубе порушення закону», «суттєві негативні наслідки». Прокуратура отримала право залазити волохатою лапою у будь-яку справу. При цьому корупціонерам різного рівня подарована індульгенція - закриття всіх проваджень проти них, якщо слідство не завершилося за два місяці після оголошення підозри.

Охендовський, Насіров, Мартиненко і інші підозрювані Антикорупційним бюро та Антикорупційною прокуратурою можуть відкорковувати шампанське. Для нас з Вами шанси отримати в судах правосуддя стали ще меншими. Запам'ятаймо авторів цього рішення - самого Порошенка та 234 депутатів з його блоку, «Народного фронту», «Опозиційного блоку» та інших уламків Партії регіонів, що підтримали президентську ініціативу. В момент натискання ними кнопок Андрій Журжій показував Андрію Парубію відео з фактом кнопкодавства, але спікер довів свою справу до кінця».

Перспективи,з погляду влади, відкриваються просто вражаючі. Роби, що хоч, сади кого хоч, закон - як дишло, і то у надійних руках.

Але всі ці перспективи миттєво згортаються і накриваються мідною посудиною, якщо взяти до уваги один момент, котрий на початках здався несприятливим.

Аргументи «західних партнерів» дворічної давності. Саме от оці: «Ви програли війну - робіть, що вам каже Росія». Як видно з мінських домовленостей, ми наразі і робимо те, що каже Росія, до речі. Однак мова про інше.

Західних партнерів не цікавить ні демократія, ні правда, ні загальнолюдські цінності. Їх цікавить тільки одне - хто виграв війну.

І от тут саме і сховано найголовніше.

Ми не програли війну. Так, ми проґавили частину одного з боїв - дозволили диверсантам у владі взяти гору. Тимчасово дозволили.

Але ми не програли війну.

Більше того. Будь-якій людині, очі якої ще не замилено кількістю нулів у словах «200 мільйонів євро», мало би бути зрозуміло: цю війну ми виграємо. Так, цілком можливо, що за зброю доведеться взятися кожній бабусі, і на потреби фронту працюватиме не тільки кожне підприємство України, а й всі бізнеси українців діаспори. Але ми цю війну - виграємо.

Тож набуває актуальності наступне питання: куди подінемо цих всіх владних запроданців, здатних зрадити країну за 200 мільйонів євро? Принаймні тих з них, котрі не встигнуть втекти. Уранові кар'єри Черкащини - чи хай кладуть асфальт на Одещині? Чи може запозичити досвід КНР?..