Поки на військових складах під Калинівкою, на Вінниччині, догорають і поодиноко вибухають залишки боєприпасів, допоки триває слідство, громадськість здійснює ще одну спробу вдарити у дзвони, попередити тих, хто й без них має тримати руку на пульсі й застерігати від ймовірних наступних «калинівок» та «балаклій».

Має, але ж життя показує, що не застерігає і не попереджає.

Від часу весняної катастрофічної пожежі в Балаклії, на Харківщині, минуло півроку.

Все, що мало там згоріти і вибухнути, згоріло й вибухнуло. Збитки підраховано.

Слідство, треба думати, завершено, принаймні, в головних аспектах.

Винних не знайдено. Ніхто не покараний.

Як і у майже всіх подібних випадках за попередні часи.

Перевантаженість території України військовими складами, де розміщено сотні тисяч тонн застарілих та порівняно нових боєприпасів, вражає і тривожить.

Певною мірою можна сказати, що ми живемо на пороховій бочці, в яку за радянських часів перетворено нашу країну. Значна частина боєприпасів зберігається під відкритим небом. Склади охороняються невеликими силами.

Для досвідчених диверсантів проникнути на відстань, достатню для здійснення диверсії на будь-якому з цих складів, напевно, не становить скільки-небудь серйозних труднощів.

Більше того - кажуть, що напередодні вибухів на складах під Калинівкою була отримана інформація про ймовірність подібного теракту і силовики провели під виглядом навчань масштабну пошукову операцію на значній території області.

Але в розкинуту антитерористичну «вершу» терористична «риба», судячи з усього, не потрапила. Принаймні та, що мала стосунок до організації вибухів на складах під Калинівкою.

Генеральним прокурором Юрієм Луценком озвучена версія про ймовірність закладки детонатора, від якого й почалися, нібито, вибухи. Попередня версія про можливість скидання вибухівки з літального апарату - так званого «ударного» дрона - теж офіційно не заперечена. Як і не виключається версія про недбалість персоналу - а такі версії у низці попередніх вибухів за минулі часи фігурували.

А поки ті, кому це належить за службовими обов'язками, біжать услід за потягом, який уже пішов і розслідують причини того жахливого пожежно-вибухового апокаліпсису, громадськість не дрімає.

Відомий журналіст, котрий пише на теми безпеки, Юрій Бутусов, опублікував на своїй сторінці перелік військових арсеналів, котрі, на його думку, перебувають у зоні ризику і є, як він вважає, кандидатами в наступні жертви.

Таких, за словами військового журналіста, котрий стверджує, що спирається на оцінку військових фахівців, принаймні, чотири з чотирнадцяти, тих, котрі ще в Україні залишилися неушкодженими у Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській та Житомирській областях: «Склади старі, противник про них чудово знає, нічого секретного в цьому немає. Але на цих складах брак особового складу через директиву начальника Генштабу про обмеження кількості військовослужбовців у частинах озброєння на арсеналах від 7 лютого 2017-го Д-05, через відрядження частини військовослужбовців арсеналів для проходження служби в інших військових частинах - це згідно з іншою директивою Генштабу».

Оцінка журналістом спроможності наших військових чиновників до адекватних дій вельми низька: «Катастрофа в Калинівці показала, що військове командування не виконує в повному обсязі Перспективний план розвитку організації зберігання боєприпасів від 26 квітня 2017 року, який був розроблений після вибуху в Балаклії всіма силовими структурами при координації РНБО при президентові України.

Це створює ризики, про які слід попередити заздалегідь. Надії на здоровий глузд з боку керівництва Генштабу, яке не забезпечує виконання своїх власних планів і інструкцій з безпеки, немає».

Якщо це знає журналіст (і якщо він точно оцінює ситуацію), то чи знає це Верховний головнокомандувач, політичне керівництво країни?

А якщо знає, розуміє та адекватно оцінює неадекватність певних дій військового керівництва, то чому не віддає розпорядження і накази, які ось фактично віддає громадськість вустами журналіста Ю. Бутусова: «Начальник Генштабу має скасувати свою неадекватну директиву Д-05 від 7.02.17 щодо обмеження набору контрактників у військові частини Озброєння ЗСУ і заборонити прикомандирування особового складу арсеналів в інші військові частини, повернути всіх прикомандированих негайно. Зволікання в цьому питанні є просто злочинним».

Не відстають від автора, котрий б'є у дзвони, й інші дописувачі.

Так Гордієнко Марк ошелешено констатує: «17 осіб в Калинівці охороняли мільярд доларів. Це ще у них зміни були. Тобто, 17 осіб... Це або злочинна недбалість або якийсь глибокий і таємний план , який абсолютно секретний і приведе нас до перемоги.

Тому, коли Муженко посилає всіх..., він, напевно, натякає на це таємне знання і план, тому просить йому не заважати. На що Igor Novohatsky вказує: «План, очевидно, є і, мабуть, секретний, тільки от до чиєї перемоги він приведе».

Технічно «підковані» дописувачі радять уже конкретно. Svyatoslav Pavlyuk: «Склади мають прикриватися мобільними радарним комплексами, яких у нас багато, або я чого не знаю, +скорострільними автоматичними комплексами типу Шилки (бо вночі солдати з ЗУ-шками будуть сліпі) і весь периметр має стояти під стаціонарним автоматичним термовізійним контролем далекого радіуса +- 5-10 км + високомобільна охорона на місці.

А Helgi Gans додає: «Посадить на кожний склад по роботу-трансформеру з плазмовим деструктором!»

На версії, що це справа рук росіян, Ігор Шелевицький відповів: «Путіну нема сенсу підривати склади по одному. Йому навіть невигідно, щоб вони горіли й вибухали. У теперішньому стані вони ідеально готові до війни. В першу ж годину загострення вони стануть феєрверками, які ідеально закриють доступ до того, що там під землею, заблокують комунікації, зруйнують усі плани з оборони і деморалізують і армію, й населення.

Але ця біда демонструє такий рівень недовіри, безвідповідальності й зарегульованості у владі, який не дає можливості діяти й вирішувати нагальну проблему стратегічного рівня».

Bohdan Fedenko саркастично запитує: «А навіщо владі їх охороняти? Якщо рване, то вони за наші гроші куплять нове, та ще й зароблять!»

На репліку, що коштів на це не вистачить, Bogdan Ctanislavski обурено вигукнув: «Грошей мало? Подивіться на видатки на АП! На зарплати і премії в Міністерстві юстиції й «антикорупційному бюро»... А скількох генералів скоротили? А найцікавіше - коли винних покарають?! При такій системі, яка залишилась від папєрєдніків і мутувала у вишиванщиків, мабуть, ніколи...»

Добру сотню коментарів Serg Koval доповнює найбільш точним: «Прикрим у цьому є те, що через соціальні мережі громадяни України підказують начальнику ГШ, як треба воювати, щоб навчитися перемагати у війні. Це, взагалі, навіть не можна коментувати!»

А якийсь Alex Black скептично запитує: «Скільки можна нити у Фейсбуці? Або скиньте цих перефарбованих риго-кучмістів з трону, або вже вступайте в тайожний союз, мовчки несучи переможне знамено безвізу».

Завершуючи цей «передзвін» у соцмережах, Vasil Boyko резюмує: «Без зміни влади та покарання винних жодна проблема в Україні вирішена не буде! Все інше - просто бла-бла-бла!»

Ну що ж, якщо дописувачі праві в тому, що генерали добре реагують лише на скандал і на суспільний резонанс, то гучного резонансу від вибухів військового та політичного характеру в Україні вистачає.

От ще б дочекатися такого стану справ, щоб кожен знав свої обов'язки «від» і «до» та виконував їх сумлінно. Тоді б не довелося так часто і так безрезультатно бити у дзвони небайдужій громадськості.