Який футбольний вболівальник не мріяв про те, щоб збірна України здобувала перемогу за перемогою, а тим більше про те, щоб вона хоча б колись стала чемпіоном Європи, світу, Олімпійських ігор! Мріяли і розуміли, що надія на це практично нереальна - принаймні, станом на сьогодні.

Зате вболівальники, не сподіваючись упіймати журавля у небі, навчилися тішитися синицею в руках - тобто - кожною окремою перемогою збірної, особливо, якщо така траплялася в офіційних змаганнях.

Пам'ятаємо ту бурхливу радість не лише шістдесяти чотирьох тисяч вболівальників на трибуні, але й усієї країни, коли на чемпіонаті Європи 2012 року з футболу збірна України на Олімпійському стадіоні перемогла збірну Швеції 2:1.

Пам'ятаємо і ту гримучу суміш безсилої люті, розчарування і протесту вболівальників, коли через грубі помилки угорського арбітра В. Кашшаї збірна України програла англійцям і змушена була достроково покинути Євро-2012.

Тоді, вражені у саме серце явною упередженістю, фанати символічно «покарали» того недолугого арбітра, котрий забрав у мільйонів українців їхню спортивну мрію, й опублікували у Вікіпедії фейкову статтю про його люту смерть.

Цитую її фрагмент: «Після матчу був розстріляний впритул з кулемета, потім йому відрізали голову і насадили на палю, потім колесували, відрізали я*ця, і заставили його родину дивитися на це. Після всього цього його рештки згодували диким псам!

За деякими даними, він має схильність до нетрадиційної сексуальної орієнтації, є представником гей-клубу арбітрів Угорщини в Україні.

Як стало відомо, одразу після закінчення матчу, Віктору Кашшаї відрізали я*ця і віддали бродячим собакам на вечерю».

З цієї розпеченої цитати читачі можуть собі уявити той градус вулканічних емоцій наших футбольних фанатів, а через нього краще зрозуміти і ту величезну мрію, яка об'єднувала мільйони наших співвітчизників перед чемпіонатом і породжувала сподівання на перемогу в рідних стінах перед очима своїх вболівальників та всієї країни.

Незважаючи на прикру і штучну поразку, яку «організував» збірній України упереджений арбітр, вболівальники, тим не менше, оцінили гру збірної і подякували нашим футболістам.

Однак же, не всі читачі знають, що є в Україні футбольна збірна, котра уже не вперше вміло ловить журавля в небі і виграє престижні змагання.

Це - паралімпійська збірна України з футболу, яка складається зі спортсменів з фізичними вадами опорно-рухового апарату різного ступеня тяжкості.

Так ось, наша паралімпійська збірна на чемпіонаті світу-2017 декілька днів тому спочатку у півфіналі здолала паралімпійську збірну Росії, а у фіналі 23 вересня перемогла збірну Ірану 1:0.

Цей переможний гол забив український футболіст із промовистим прізвищем Молодцов і дійсно показав себе справжнім молодцем!

Отож, паралімпійська збірна України з футболу повертається з Аргентини у статусі чемпіонів світу.

Перепрошую - а хто про це знає? Чому наввипередки не біжать наші провідні радіо- та телеканали брати інтерв'ю у втомлених, але щасливих спортсменів і тренерів одразу ж після фіналу чи нагородження, там же, в Аргентині, поки ця новина є гарячою і гарною?

Чому широко не показують фрагменти переможних матчів українських чемпіонів світу? Чому імена наших футболістів-чемпіонів світу 2017 (хоча б того ж Молодцова) невідомі широкому загалу, країні?

Тим більше, що ця ж футбольна паралімпійська збірна у 2016 році на Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро теж здобула золоті медалі і супер-престижне звання олімпійських чемпіонів, здолавши у півфіналі сильну команду Нідерландів, а у фіналі - той же Іран, що і нині.

Тренер переможців Юрій Тимофеєв згадує: «Перед матчами тренерський штаб звертався до гравців: «На сході держави ваші ровесники стримують натиск агресора, тому ви теж бийтеся до кінця - задля тих солдатів, задля своїх рідних, задля всіх українців!» Наша збірна повинна була довести, що українська нація, незважаючи на військовий конфлікт, сповнена бойового духу, і її на коліна не поставиш.

На спортивних костюмах, футболках збірної було написано: «Слава Україні». У фінальному матчі кількатисячна бразильська торсида постійно кричала: «Слава Україні!» Уявляєте?!»

Уявляємо. Пишаємось перемогою.

І тим більше прикро, що такий чудовий інформаційний привід, що дає можливість вселити в серця українців радість, оптимізм, віру в наші подальші перемоги, не було використано ні рік тому, після Олімпіади, ні тепер, коли ці чудові мужні хлопці виграли чемпіонат світу.

З часу олімпійської перемоги наших паралімпійських футболістів минув цілий рік - час, абсолютно достатній, щоб гідно пропіарити та прорекламувати наших героїв, віддати їм належне за те, що своїм спортивним подвигом вони поповнили скарбничку українських перемог, яких останніми роками так не вистачає країні і серцям українців усього світу!

І що - пропіарили? Прорекламували? Прославили?

На жаль, ні.

Декілька інформаційних повідомлень на спеціалізованих футбольних сайтах і лаконічні, у телеграфному стилі повідомлення стрічок новин - це зовсім не те, на що заслуговували наші спортивні герої - ні тоді, ні тепер.

Українські перемоги сьогодні є, і не лише у спорті. Хоча у спорті їх чимало.

Кожна з цих перемог повинна бути помічена, підхоплена журналістами, піарниками, громадськістю, засобами масової інформації та гідно представлена увазі українців та європейській і світовій громадськості.

Колись у СРСР за часів Сталіна побутував каральний вислів - «схиляння перед іноземщиною» - коли цінували не своє, а чужоземне. За це картали, репресували - такими крутими засобами намагалися зміцнити радянський патріотизм.

Я проти штучного зміцнення українського патріотизму. Але двома руками за його природне зміцнення.

А що може бути природнішим, ніш реальна конкретна перемога українців у будь-яких сферах - спорті, культурі, науці, виробництві, суспільно-політичній сфері?

Тож намагаймося уважно помічати кожну українську перемогу, бо їх сукупність рано чи пізно настільки зросте і стане домінуючою у нашому житті, що закономірно приведе до перемоги України! В усьому.

Це буде успішна Україна - країна успішних українців. Ми в це віримо.