Словосполучення «водолази на Донбасі» на перший погляд звучить приблизно як «підводний човен у степах України». Тим не менш, водолази у нашому маловодному краї є. Мало того, їх ще залучають з інших регіонів країни. Біда змусила - немає у нас фахівців з підводного розмінування. Доводиться запрошувати їх з далекого міста Ромни, Сумської області. Про те, як їм працюється на Луганщині, розповів начальник відділення групи підводного розмінування Володимир Гуславський.

- У місті Ромни, Сумської області, є Центр - МЦШР. Міжрегіональний центр швидкого реагування. Він безпосередньо підпорядкований Києву. Наш Центр є універсальним уже через те, що у нас є і хіміки, є водолази, сапери, рятувальники, і є інженери. Минулого року на базі нашого центру зробили ще один підрозділ, який називається Спецназ. Там будуть працювати офіцери, які опанували всі вищеперераховані спеціальності - і водолаза, і сапера, й інші. Вони пройдуть школу скелелазіння, навчаться стрибати з парашутом. Це для того, щоб вийти на рівень світових стандартів. Щоб вони були готовими прийти на допомогу населенню у будь-якій точці земної кулі.

18-19 вересня у Молдові відбуватимуться загальні рятувальні збори, завданням яких є провести маневри, познайомитися з досвідом колег з інших країн. Наш центр буде презентувати всю Україну; хотіли зробити «збірну солянку» - взяти рятувальників зі Львова, з Києва, але потім вирішили відрядити лише нас. Адже у нас є бійці всіх спеціальностей, злагоджена команда. Тому сказали: «Хлопці, віддувайтесь за всю Україну ви». 20 осіб, уся наша техніка. У нас є L-200... Це - «Міцубісі L200», джип. До нього кріпиться трал; на нього ставиться човен, і ми їдемо. У хіміків є своя машина...

- А які функції ви виконуєте тут, на Донбасі?

- Ми тут уже з 2014 року. Коли вперше приїхали - стояли на полігоні Управління ДСНС, жили в наметах і будували міст, який йде на Рубіжне. Його підірвали. Ми його спочатку розмінували, потім поновлювали. Після цього ми працювали у Маріуполі. Я - водолаз-сапер, можу як на землі працювати, так і під водою. Тому, коли людей не вистачає, залучають працювати на суші. Але влітку, коли відкрита вода - ми працюємо у воді.

- На мосту багато роботи було?

- Так, закладка була... Її встигли підірвати, але не дуже успішно. А зараз там зовсім новий міст; старі конструкції, пошкоджені, розібрали і наново переробили. Це - правильно - ми ж не фахівці-мостобудівники. Але на той час інших фахівців не було.

- Які найбільш важливі у стратегічному плані ділянки вам довелося розмінувати? У Щасті, напевно?

- Ми приїжджаємо сюди, коли вже є заявки. Місцеві хлопці працювали на суші, а ми - на воді. Акцент зроблений на наш підрозділ. Ми приїжджаємо - і насамперед «відпрацьовуємо воду». На Щастя була заявка - ТЕС. Там вийшло так, що станція хотіла розширити канал. Був один рукав, призначений для охолодження котлів. Їм треба було обстежити дно акваторії, тому що туди свого часу багато скидали ВНП - вибухонебезпечних предметів.

- З обох сторін викидали?

- З обох. Ми там працювали 24 липня. Були пошкоджені електромережі, й електрики не могли вийти, тому що боялися вибухонебезпечних предметів. Ми приїхали, оглянули всю ТЕС, що було, зібрали... Вони за нами пішли і знайшли п'ять або шість обривів електромереж, все відновили за день і все закрили. Хоча передбачалося, що роботи триватимуть три дні.

- Заміновано було серйозно?

- Серйозних мін, пасток там не було. Просто... Там же зараз стріляють. Снаряди, які не розірвалися - це було. Ми працювали у Щасті три дні. Перший день - на самій річці, там, де хотіли зробити забір води.

 

- Ви шукаєте згідно з точною інформацією чи інтуїтивно?

- Згідно з інформацією. Наприклад, у Щасті є свої водолази. Але вони не мають спеціальних допусків. Він поплив і побачив предмет, схожий... на щось. Він же не знає, що саме він побачив - вибухонебезпечне, не вибухонебезпечне. Він повідомив начальству, начальство підготувало заявку. Згідно зі заявкою ми і приїхали сюди.

- І що знайшли?

- Дали нам човен, ми з нього робили занурення. Обіцяли нам прикриття, повинна була працювати місія ОБСЄ, але всі побоялися туди виходити. Але нам ще й краще. Ми працювали, не привертаючи нічиєї уваги. А якби ці стояли - щось змінилося б?

Піднімали 82-міліметрові міни (показує фото). Бачите, вона ніби загорнута в пакет. А ось вона без пакета. Міна, і в неї вставлений запал. Що це було? А це хлопцям, які там стояли, захотілося рибку половити. Вони взяли звичайну 82-у міну, вставили туди запал до гранати, смикнули кільце і кинули. А міна не спрацювала. Між нами. Такі міни не можна піднімати. За теорією, такі ВНПи варто підривати на місці. Але підривати у каналі не можна. Тому потихеньку ми її підняли.

- У воді ж не можна ховати боєприпаси?

- А їх там і не ховали - просто скидали. Мабуть, щоб приховати докази. Коли у 2014-му році роздавали все це, багато хто зібрав у себе запаси ВНПів. А потім почали шукати, у кого що є - куди це подіти? От і почали викидати у воду.

- Виходить, це з нашого боку скидали?

- Так.

- А які найбільші боєприпаси ви діставали?

- Ось у мене в блокноті записано: Станично-Луганський район, село Передільське, річка Айдар. Там ми 25 липня підняли ракету «Смерч» діаметром 300 мм. Нам сказали, що у районі Передільського стирчать три «Градини». Це, ви розумієте, калібру 122 мм така «труба». Ми приїхали, шукали-шукали - нема.

- Вибачте, що значить - «стирчать»?

- Ну, коли вода спала, рибак плавав там на човні і побачив. Шукали цього рибака. Знайшовся - дідусь. І з'ясувалося, що не три ракети, а одна. Така гарна. 300 мм діаметр, 7,5 метра завдовжки. Пожежною машиною витягали.

- Але Передільське досить далеко від лінії фронту. Як ракета могла туди потрапити?

- Дальність польоту «Смерчу» - 90 кілометрів. На озброєнні у нас його немає. Зрозуміло, що «звідти» прилетів.

- А якби вибухнув, які могли би бути наслідки?

- Одним залпом установка запускає 12 ракет; вони накривають площу 64 гектари - і нічого живого на цій площі.

- У річці вона могла вибухнути?

- Ні, у річці вона вже не вибухне, але палиця і та раз у житті стріляє.

- Ну, от ви витягли - і куди її?

- Поліція приїхала, СБУ. Це ж - речовий доказ. Походили-походили, сфотографували. Потім довелося нам же її забирати, перевозити та нейтралізувати на полігоні у Перемозі (село у сусідньому Новоайдарському районі, - ред.).

- Які найбільш небезпечні водойми у Луганській області?

- Сіверський Донець і та частина Айдару, яка тече у зоні бойових дій. Чому? Тому що - це моя неофіційна думка - боєприпаси викидали. Ось, дивіться: тридцять шість 152-міліметрових снарядів. Усі - з одного місця. Привілля, під Лисичанськом. Що таке калібр 152? Снаряд має латунну гільзу близько 15 кг. Кольоровий метал. Гільзи здали - а куди подіти сам снаряд? Машиною вивезли і викинули у воду.

- Скільки ж тонн ви витягнули з води?

- У мене зі собою цих записів немає, але приблизно можна підрахувати. У нас було вже 90 виїздів підрозділу з 5 осіб. І 6-й - лікар. Раніше не їздив, а зараз - з нами. Ось я, як начальник відділення з допуску, маю право занурюватися на 20 метрів. А лікар-фізіолог має право проводити роботи на глибині до 6 метрів. А оскільки я водолаз першого класу... Для спуску потрібні три людини: той, хто страхує, працює і безпосередньо водолаз.

- Наскільки добре екіпірований ваш підрозділ?

- Можу сказати, що на даний момент наша група укомплектована дуже добре. Є й зимові види костюмів, і літні. У нас «бауеровські» компресори. Обладнання для занурення - італійської фірми «Аквалунг». Вони на ринку давно, добре себе зарекомендували.

- Давно ви працюєте?

- Цього року нашій групі виповнилося десять років.

- І всі ці роки у вас було таке висококласне обладнання?

- Ні, ми починали з малого. Водолази-рятувальники 3-го класу, лише технічні види робіт. Потопельників шукали спочатку. Потім зрозуміли, що в команді не вистачає саперів-підривників. Почали вчитися. Я закінчив курси у Кам'янці-Подільському. У Харкові проходили курси. І сьогодні у нашому підрозділі є навіть працююча барокамера. Тобто, ми можемо тренуватися навіть взимку. Адже у нас таких річок, як у вас, немає. У нас є річки Сула і Роменка. Таких глибин, які тут можна знайти, - 8-12 метрів - мало.

В Україні сертифікованих барокамер, які працюють, я практично не знаю. Крім того, ми купили переносний компресор. Тепер ми можемо на місці закачувати повітря в акваланги під тиском 230-240 атмосфер. Цього вистачає десь на півтори години робіт під водою. Компресор дозволяє працювати цілодобово - якщо виникне така необхідність. Раніше доводилося їздити за десятки кілометрів. До того ж, не скрізь є якісні фільтри очищення повітря.

- За час вашої роботи не було втрат серед ваших колег?

- Ні. Намагаємося працювати акуратно.

- А курйози трапляються?

- Буває. Одного разу літній чоловік прийшов повідомити про снаряд - але це виявився просто шматок іржавої труби. Іншого разу, коли працювали у Привіллі, теж підійшов старший чоловік. «Там, - каже, - авіабомба і німецький літак. Як показує практика, на яку б водойму ми не приїжджали, нам розповідають або про золоту карету, або про німецький танк або літак. Усі про це знають: «Сам бачив» або «Ногою чіплявся», - але точне місце показати не можуть. А якось у вихідний день поїхали на Айдар - відпочити, поплавати з аквалангом - і знайшли в річці «трьохлінійку». Приклад повністю згнив, вся обросла мушлями.

- Скільки, загалом, у вашому підрозділі людей? Ротація триває постійно?

- Так, кожні два місяці проходить ротація. Загалом нас у Ромнах - п'ят­над­цять. Я тут вже вдруге цього року і, відчуваю, Новий рік теж буду зустрічати на Донбасі.

- Як ви працюєте у каламутній воді?

- Як правило, навпомацки. Крім сухопутних, є у мене підводний металошукач. Якщо бачиш свою руку під водою - це вже вважається добре.

- У Сулі вода чистіша, ніж у Донці?

- У вас тут видимість краща була. У вас взагалі річки... раки в Айдарі живуть! Тут, у Донці, немає, а в Айдарі - раки, і місця взагалі хороші. І риба є. Взимку був - фазани просто бігали вулицями. Такі красені! Мені, взагалі, на Донбасі сподобалося. Взяти хоча б солоні озера у Слов'янську. Там така «куля» пройшла, ніби двісті трупів туди скинули. Яке «скинули»! - у цих озерах потонути ж не можна. Лягаєш на воду, газету читаєш. Але нас залучали.

А ще ми були у соляній шахті. Спускалися на глибину триста метрів. Там фрески зі солі поробили, а ще там є концертний зал. Навіть симфонічний оркестр приїжджав, грав... Ми там у футбол грали - купа задоволення. Вчора День шахтаря був, так я кажу: це і моє свято - я вже спускався в шахту.

- Молода у вас команда?

- Середній вік у підрозділі - тридцять років.

 

Фото надав автор

Автор: Михайло Бублик, Сєверодонецьк

Джерело: «Укрінформ»