З величезним сумом повідомляємо, що відійшов у Вічність член редколегії  нашого часопису, наш багаторічний автор, поет, член Національної спілки письменників України,  Міжнародної асоціації  поетів Америки Володимир Ковалик.

І хоча більшості наших читачів відома його біографія - однак згадаймо коротко його долю, хоч і тяжку, але змережену щирою любов'ю до Батьківщини...

Народився Володимир Ковалик у сім'ї українських емігрантів в Чикаго 10 квітня 1921 року.  До 15 років розмовляв  переважно англійською мовою. У 1936 р. батьки  відвезли його на Львівщину - вивчати українську мову. Швидко її опанував. Навчання  в гімназії  Перемишлю було перерване війною. З 1943 року воював у лавах УПА.

У 1947 році потрапив до рук  НКВД. Опісля - 20 років поневолення  у  концтаборах  ГУЛАГу. З них 10 років - у  тюрмах Мордовії та 10 літ заслання  в Алтаї.  Сюди добровільно приїхала його наречена  Емілія, яка також відбула 10 років  таборів  на Півночі Сибіру - в Інті. Вони побрались. Тут народились їх діти - Ольга та Ярослав.

Ось що писав про ті роки сам пан Ковалик:

«Із двадцяти років каторги в концтаборах Мордовії п'ять - провів з людиною-легендою Йосифом Сліпим. Частенько Митрополит виходив із задушливого барака ковтнути свіжого повітря, тому що в помешканні постійно кис сморід, як у стайні. Він крокував до дозволеного місця для прогулянок. Ніби зараз перед очима дерев'яна вежа, діючий годинник з дерев'яним механізмом - пам'ятка якогось військовополоненого німця-генерала. Це був єдиний показник часу, який зухвало відлічував терміни тисячам знедолених. Митрополит любив повторювати: «Час - це необмежена проминальність». Та частіше Владика нікуди не виходив. Постійно молився у своїй тюремній келії. Частенько свою пайку віддавав голодним, а сам лишався без їжі. Час від часу я пригадував слова Митрополита, що людині необхідна віра. Віра робить людину розумнішою.

Мушу сказати, що Йосиф Сліпий інколи, дуже рідко, любив пожартувати. Якось я приніс вірша, написаного для його величности. Митрополит вислухав. Був у доброму гуморі і запитав: «А де друкувати будете?» Жартома чи всерйоз я відповів, що у Львові...»

У 1967 р., відбувши рівно 20 років поневолення,  сім'я повертається  на Львівщину.

Жити у Львові їм було заборонено, і сім'я поселилася в мальовничому селі Підгірне. Тут подружжя своїми руками зводить оселю, що служить родині  до цього часу. 

У 1991 р. Володимир Квалик зміг повернутися до Чикаго.

Отримує пенсію, житло, можливість друкуватись в англомовних  журналах, антології, вступити до Міжнародної асоціації поетів Америки, навіть отримати медаль - нагороду Заслуженого поета асоціації. Кожного року пан Володимир, - Сивий Лелека, як охрестили його друзі, у квітні  на  все літо відлітав на рідну Львівщину.

У 1994 році  родину спіткало тяжке горе - відійшла у  інші  світи кохана Емілія. Біль втрати назавжди поселився у його поезії...

Приблизно з 17 років поет пише вірші, ще до війни і у підпіллі, в таборах і на засланні. В тих тяжких умовах записував на фанері і запам'ятовував . Так збережено вірш про  загибель під частоколом тюрми  друга Гната, вірші, присвячені Йосипу Сліпому, композиторам Барвінському і Кудрику.

Та найбагатший  поетичний врожай зібрано в роки Незалежної України.

Було надруковано з десяток книг, більшість з яких чиказьким читачам відома. Це збірки поезій «Щем пройдених доріг» (1995), «Під небом Чикаго» (англійською мовою, 1995), «Не зречусь ніколи» (1995), «Що болем залягло у серці» (2001),  «Де поруч явора могила» (2003),  спомин «Голгофа  митрополита  Йосифа Сліпого» (2000), вибрані поезії англійською мовою (1991-2003) під назвою  «Різні з'яви пам'яті» з паралельним перекладом українською мовою О. Дудином та збірка поезій та оповідань  «Заховатись од долі не судилось».  Всього було надруковано 18 збірок поезій. Чимало поезій було надруковано і на сторінках «Часу і Подій»...

Висловлюємо щире співчуття родичам і друзям Поета, а також - всім щирим шанувальникам віршованого слова Володимира Ковалика...

Вічна пам'ять Поетові і Воїну...

 

Редакція «Часу і Подій»