Серпень приніс ще одну річницю головного державного свята країни.

Її відзначили. Офіційно. Ретельно. Навіть з розмахом.

Але особливість нинішнього моменту українського сьогодення полягає в тому, що уже через день-два про свято ніхто не згадує. Ніби його й не було.

А коли нема відчуття післясмаку, то виникає питання - а чи був власне смак?

Тобто, якщо відчуття свята не протрималося в душах і настроях людей і дня після нього, то що то, власне, було - дійсне свято у справжньому розумінні цього слова, чи формальне офіційне відзначення ще однієї річниці?

Психологічна сутність свята

Далеко не кожна подія чи річниця, котра офіційно називається святом, може дійсно відповідати цьому поняттю.

Справжнє свято має свою потужну психологічну основу, без котрої просто не може відбутися. Свято у своїй сутності є виривання з буденності, котре супроводжується могутнім емоційним підйомом, відчуттям радості, щастя, легкості, свободи.

У свято ми відкладаємо все, що обсідає наші голови і мізки повсякденно - клопоти, турботи, негаразди. Відкладаємо вбік усе недороблене, бо кожен знає народну примовку - «у свято працювати не можна».

Коли ж такого психологічного піднесення не виникає, то подібну подію ми сприймаємо без настрою, а, значить, не сприймаємо її як свято для себе. Навіть якщо ця подія урочисто внесена в список «Державні свята України».

То як визначимо?

«До чого автор веде?» - може запитати якийсь читач. -«Невже він хоче сказати, що День Незалежності України не є для нас, українців, святом?»

Відповім: нічого подібного сказати не хочу. А маю бажання підкреслити: давно пора владі України так проводити політику, насамперед, внутрішню - передусім, соціально-економічну, а ще й гуманітарну - щоб переважна кількість українців була переконана: справи йдуть у правильному напрямі.

Навіть попри матеріальні труднощі й негаразди.

Лише за такої умови можна бути впевненим у тому, що громадяни країни поділятимуть радість із приводу дня народження цієї країни чи якихось інших державних свят.

Коли ж, згідно зі соціологічними замірами, уже багато років поспіль переважна більшість українців вважають, що справи в країні йдуть у неправильному напрямі, то важко чекати від них радісних реакцій, незважаючи на масштаб та історичну значимість свята.

Історична значимість

А історична значущість здобуття (відновлення) Україною своєї державної Незалежності дійсно величезна і не повинна ставитися під щонайменший сумнів.

Інша справа - як народ і влада в особах різних поколінь можновладців розпорядилися і нині розпоряджаються цим історичним шансом стати господарем на своїй землі. Хто на ній формально, де-юре, вважається господарем, а хто ним є де-факто.

І як ці фактичні господарі хазяйнують у країні, як використовують державні ресурси і важелі, які вони мають пріоритети і цілі.

По факту в Україні уже давно господарюють різні представники олігархату, котрі кидають народові, щоб той остаточно не завив з голоду, кістку, час від часу, особливо перед виборами, приправляючи її шматочками пісного м'яса.

Самі ж розкошують так, що від повідомлень про це (особливо після оприлюднення е-декларацій) остовпівають не лише вітчизняні бідаки, але й закордонні, достатньо заможні, політики.

Тож поставимо крапку над і: День Незалежності України є фундаментальним державним святом України, і потрібно усім нам, особливо владі, робити усе, щоб це стало таким же особистісно важливим святом у душі кожного українця, нині змученого принизливими умовами життя, негідного громадянина сучасної демократичної держави.

І ця змученість щоденними негараздами заважає багатьом з нас, насамперед, соціально ущемленим верствам - пенсіонерам, інвалідам, самотнім, сиротам, молодим випускникам навчальних закладів, усім малозабезпеченим (а серед них чимало і працевлаштованих за мізерну зарплатню) - повною мірою відчути наше головне державне свято.

День Державного Прапора України

 

	Президент та п'ятеро учасників АТО, котрі піднімали державний прапор України над звільненими містами Донбасу, на урочистій церемонії

Напередодні Дня Незалежності країна відзначала День Державного Прапора України.

Звернувшись до українського народу, президент України Петро Порошенко сказав: «Сьогодні ми відзначаємо День Державного Прапора. Високо піднімаємо вгору наш державний стяг... Схиляємо голови в пам'ять про тих, хто під його небесно-золотими кольорами віддавав життя «за Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ!» Про тих, хто в часи великих випробувань тернистими й героїчними шляхами міцно тримав у руках древко національної святині»...

Глава держави процитував Августина Волошина: «Народний прапор є в кожного народу предметом великої пошани й пієтизму, яко символ його індивідуальності, історичних традицій, символ його народних і культурних змагань та ідеалів».

І додав: «Мільйони людей - творців своєї країни, її герої-захисники сьогодні здіймають Державний Прапор у містах і селах, розгортають його у військових частинах та на передовій. Безліч синьо-жовтих українських прапорів замайорять сьогодні по всьому світу».

Це - правда. Точніше, її половина.

Дійсно безліч національних прапорів у День Незалежності України по Україні і цілому світові зметнуться угору, або розцвітуть у кулачках малечі і дорослих - особливо у діаспорі, де любов до всього національного, зокрема, символіки ностальгійно гостра.

Але є ще друга половина правди. Її не оприлюднюють у святкових промовах. Але дехто б'є у тривожні дзвони у ЗМІ та соцмережах.

Ця друга половина правди полягає у тому, що українці певним чином, а іноді і досить помітно, знизили свій інтерес до національного стяга своєї держави.

Деякі журналісти шукали у столиці місце, де можна було придбати великий державний прапор України, і їм довелося побігати, поки, нарешті, таке місце не знайшлося.

Маленькі сувенірні прапорці можна було купити частіше. Але скрізь продавці жалілися, що нині купують прапори та прапорці значно менше.

Доходить до того, скаржилися в сувенірних кіосках, що за цілий день можна продати хіба що два-три прапорці, тоді як у минулі часи, особливо у періоди революційних збурень, вони розліталися так, що гуртовики не встигали підвозити.

Це також штрих до того, що без настрою свята не буває, і бажання придбати національну символіку від цього значно слабне.

Гості України

Двоє на порозі. Президент України і міністр оборони США готові зайти чи розпрощатися?

Напередодні Дня Незалежності до України завітали деякі гості. Про двох з них - спеціального представника президента Д. Трампа Курта Волкера та міністра оборони США Дж. Меттіса - говорили і писали у вітчизняних ЗМІ особливо багато.

Від Курта Волкера очікували, що він активізує взаємодію США, України, ЄС і Росії на тлі Мінського процесу, котрий завис.

Від Дж. Меттіса з інтересом чекали хоча б натяку на перспективу надання Україні летальної оборонної зброї.

Обидва американські високопосадовці були у висловленнях стриманими та обережними. Вони нічого і нікому не обіцяли. Але і не відмовляли.

Обмежувалися загальними фразами про те, що питання безпекової допомоги Україні обговорюється у Вашингтоні і пропозиції відповідних відомств фактично уже на столі у президента Д. Трампа.

Щодо настроїв самого глави США, то тут варто звернути увагу на те, що уже після Дня Незалежності України він знову зробив примирливі заяви щодо Росії.

За умови, що в США є політики, котрі попереджають Д. Трампа про ймовірність загострення ситуації на Донбасі, якщо США нададуть Україні летальну зброю, такі примирливі заяви президента США потрібно враховувати, щоб передчасно не видавати бажане за дійсне.

Міністр оборони Дж. Меттіс зустрівся з президентом України 24 грудня о 12 годині. При цьому вказувалося, що зустріч планується «біля адміністрації президента».

Звернули увагу? Не в адміністрації, а біля неї.

Скажіть, шановні читачі, якби ви запросили когось у гості, але у відповідь вам поставили б умовою не заходити у хату, а поговорити на подвір'ї, та ще й навстоячки, як би ви це сприйняли?

Думаю, що це було сигналом для Росії про те, що США поки що уникають надмірної політичної близькості з Україною.

На параді

	На виставці бойової техніки

Цього року дискусії щодо доцільності проведення параду на День Незалежності фактично не проводилися. На відміну від того ж 2014 року, коли це співпало з трагедією загибелі українських вояків в Іловайському котлі і викликало гостре несприйняття параду, чи 2015-го, коли всі вимагали відправити техніку на фронт, а не на Хрещатик.

Цього року пристрасті заспокоїлися. У суспільстві побутує думка, що техніки, хоч і не найбільш сучасної, в зоні АТО вистачає і декілька десятків бойових машин з параду погоди там не зроблять.

Тож усіх цікавило лише те, яким цей парад буде.

Напередодні на Хрещатику під відкритим небом влаштували виставку бойової техніки та озброєння. Її з цікавістю відвідували кияни та гості столиці. Оглянув виставку і президент у супроводі міністра оборони С. Полторака, начальника Генштабу В. Муженка та групи військових.

Парад також було задумано і реалізовано незвичайно.

Окрім підрозділів вітчизняних Збройних сил, парадним маршем по Хрещатику мимо головної трибуни і тисяч киян пройшли невеликі підрозділи та знаменні групи десятка країн. А на трибуні, окрім господарів параду, їх вітали представники одинадцяти країн-партнерів України, котрих запросили на свято.

Перед парадом громадськість ознайомили зі зразками нової військової форми, котра пропонується на основі історичних військових строїв і буде апробована ротою почесної варти.

Промова президента

Жанр урочистої промови, особливо на річниці свята, передбачає підведення певних підсумків. Президент П. Порошенко спробував це зробити у своєму виступі. Звернувшись до присутніх, а також українців усього світу, глава держави сказав:

«Сьогодні, начебто, і не кругла дата. Не ювілей. Але двадцять шостий рік Незалежності все ж таки став особливим. Він виявився щедрим на кілька позитивних подій. Вони залишать свій слід в нашій історії і вплинуть на наше майбутнє.

На двадцять шостому році Незалежності ми успішно завершили боротьбу за ратифікацію Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Щоб заблокувати цей процес, Москва доклала ще більших зусиль, ніж свого часу до зриву підписання самого договору.

Український підрозділ на параді

Є така приказка: «Собаки гавкають, вітер віє, а караван, наш український караван - іде». Першого вересня, через тиждень, Угода набирає чинності і стає для нас дорожньою картою реформ. А дорога у нас одна - широкий євроатлантичний автобан, який веде до членства в Європейському Союзі та НАТО».

Тоді ще ні президент, ні ми, що слухали цю промову, не знали, що першим - і доволі несподівано - відреагує на образ автобану не хто інший, як головний європейський чиновник, президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер.

29 серпня інформаційні агентства принесли в Україну його реакцію: «У світі зараз триває 60 війн, жодної немає в Європі, не враховуючи Україну, яка не є в ЄС. Я бачу, що мій друг Порошенко сказав декілька днів тому, що Україна є Європейським Союзом і НАТО, але зараз це - не те і не інше. Я думаю, що ми повинні це мати на увазі».

Напевне, панові Юнкеру треба мати на увазі, що цитувати будь-кого потрібно точно. Якщо не помиляюся, П. Порошенко ніде не казав, що «Україна є Європейським Союзом і НАТО».

Окрім виразу про автобан, котрий веде до ЄС і НАТО, чи висловлення впевненості, що в майбутньому Україна відповідатиме критеріям ЄС і НАТО, глава української держави намагався формулювати свої думки і посилання достатньо коректно.

Навіть звертаючись за підтвердженням до гостя, котрий також стояв на трибуні параду: «На двадцять шостому році Незалежності на цьому шляху ми зруйнували візову завісу. Громадяни України отримали заслужене право вільно подорожувати до країн Євросоюзу. Угода про асоціацію і безвіз - це те, що є переконливим доказом нашого остаточного - де-факто і де-юре - розриву з імперією.

З тією, яку Рональд Рейган назвав «імперією зла». Сподіваюся, присутній тут міністр оборони США Джеймс Меттіс підтвердить коректність цитати.

А от за точність визначення ручаємось вже ми, українці, - бо відчули його на власному досвіді».

Цитував П. Порошенко Р. Рейгана коректно. А ось адресував цитату не зовсім коректно - бо Рейган казав так про СРСР, котрого вже 26 років не існує на політичній карті світу.

	Посмертна нагорода батька вручається синові

Остаточний розрив з «імперією зла», якої уже 26 років не існує, - це, звичайно, яскравий, хоча й дискусійний, образ.

Хіба припустити, що П. Порошенко ототожнює СРСР і сучасну Російську Федерацію, тоді його хід думки зрозумілий.

Але й тут можна застерегти президента і нас усіх від шапкозакидацьких настроїв. Україна настільки різноманітно та глибоко була і, значною мірою все ще пов'язана з Росією, що казати про остаточний розрив нашої країни з північним сусідом все-таки є поспішним і неточним.

Інша справа, що політичний розрив поглиблюється швидше, ніж інші види розривів, але взаємодія в багатьох сферах - науковій, культурній, промисловій, торговельній, гуманітарній, зокрема, сфері міжлюдських контактів, інших сферах - хоча й не така відкрита, як раніше, все ще зберігається.

Далеко за прикладом і ходити не треба.

Не лише одіозна липецька фабрика є показником того, що остаточний розрив з «імперією зла» особисто у Петра Порошенка все ще не настав. Але й невістка Петра Порошенка, дружина його старшого сина Олексія, є уродженкою Ленінграда, громадянкою (принаймні, донедавна) Російської Федерації, батьки якої, свати Петра і Марини Порошенко, живуть у Санкт-Петербурзі, а тітка її - у Севастополі.

Тож і онуки Петра Олексійовича - хочеш не хочеш - несуть у собі російську кров від матері, і таким чином усі Порошенки, відповідно, мають родичів у Росії. Ну як тут, що і хто буде розривати?

Президент у промові згадав про двісті тисяч мобілізованих за 6 хвиль, про 100 тисяч контрактників та 130 тисяч бійців мобілізаційного резерву як основу сучасних ЗСУ. Особливо виокремив він сорок два Герої України.

Сорок третього Героя, 23-річного лейтенанта Василя Тарасюка, президент нагородив прямо під час параду, а семирічному синові сорок четвертого героя - капітана Євгена Лоскота - вручив зірку Героя, якою батько був нагороджений посмертно.

Як пізніше скаже президент: «Ідея цього параду цього року була дуже чіткою і зрозумілою. Ми не просто продемонстрували сильну новонароджену українську армію, українських героїв, добре навчених, добре одягнутих, добре озброєних і патріотичних. Ми це продемонстрували раніше. Але ідеєю цього параду було, щоб вперше в історії України Майданом Незалежності, Хрещатиком йшли наші союзники, партнери, які підтримують Україну зараз, у боротьбі з російською агресією».

Оцінки параду

Зрозуміло, що оцінки параду були різними, а в певному аспекті і прямо протилежними.

Більшість українських ЗМІ та дописувачів вітчизняних соцмереж оцінили парад позитивно і, більше того, - певною мірою захоплено.

Ні в кого не викликала жодних занепокоєнь присутність на параді представників Збройних сил держав-партнерів.

Зате різко негативно зреагували ЗМІ та соцмережі Росії. Реакція була такою загостреною, що деякі українські журналісти і дописувачі соцмереж кваліфікували її як істерику.

Основна думка, яка безкінечно варіювалася росіянами, була наступною: дожилися, мовляв, до того, що Києвом марширують натовці та американці, а приймає парад міністр оборони США.

По цьому критерію всередині України легко проявлялися і проросійськи налаштовані українські Інтернет-дописувачі, яких останніми роками прийнято називати прокремлівськими ботами і п'ятою колоною.

Однак в Україні ця істерика якось разом вщухла через день після параду. А в Росії вона продовжується в серії безкінечних повторів.

Ювілей СКУ

П. Порошенко та Є. Чолій

Складовою частиною святкових заходів став піввіковий ювілей Світового Конгресу Українців, який було відзначено у Києві та Львові.

Урочиста частина та неформальне спілкування за келихом шампанського відбулося у Мистецькому Арсеналі.

Розмова була, так би мовити, у полегшеному форматі.

Президент України П. Порошенко виступив з дуже компліментарною промовою на адресу СКУ, але жодних реальних проблем, котрі існують у стосунках СКУ та державної влади України, не було поставлено і жодних конкретних програмних завдань та обіцянок не сформульовано.

Під час виступу президента України очільник СКУ Євген Чолій стояв помітно осторонь. Складалося враження, що він (може, підсвідомо?) дистанціювався від чинної влади України з огляду на те, в яких гріхах її звинувачують українці як у діаспорі, так і в материнській Україні.

	Україна, як ця красуня, - яскрава, задумлива і трохи сумна

Подальше спілкування обох президентів з гостями було суто протокольним та піарівським. Думаю, предметна розмова про шляхи, методи та фінансову допомогу розвиткові світового українства з боку української держави була б значно кориснішою та відповідала би потребам дня.

А так декілька сотень гостей потовклися кілька годин у просторих залах Мистецького Арсеналу, випили цистерну шампанського, побазікали та й розійшлися.

Президент походив між гостей, потиснув декілька десятків рук, зробив сотню селфі з гостями і, з полегшенням зітхнувши, відбув.

Це не зовсім те, заради чого представники світового українства з'їжджалися до Києва.

Завершення

День народження Української держави і також заодно Світового Конгресу українців відзначено. Тепер попереду відкриття нового політичного сезону, котрий принесе нам чимало цікавих подій і хвилювань, і щоденна боротьба українців за своє життя та виживання.