ФЕХТУВАННЯ

Про «ідеальний дует» у шпажній збірній України розповіла бронзова призерка чемпіонату світу Олена Кривицька.

Для Олени Кривицької чемпіонат світу з фехтування у Лейпцигу став особливим. У скарбничці тернополянки, яка кольори збірної України захищає добрий десяток років, є медалі чемпіонату та етапів Кубка світу в командних змаганнях. А тепер підопічна Дмитра Рейзліна вперше у кар'єрі здобула «бронзу» світової першості в індивідуальному турнірі. Кривицька вибила з подальшої боротьби дворазову призерку Олімпіади-2016 у Ріо китаянку Сунь Івень, а в чвертьфіналі перемогла дворазову олімпійську чемпіонку й дворазову чемпіонку світу росіянку Тетяну Логунову. В інтерв'ю «ВЗ» Олена Кривицька розповіла про свою мрію - стати на доріжці нахабною і зухвалою. Про те, чому намагається фехтувати тихо. А також про найкращу подругу в збірній України - Фейбі Бежуру.

- На чемпіонаті світу ви перемогли титуловану китаянку Сунь Івень...

- Китаянка для мене була, радше, не бар'єром, а шансом піднятися вище турнірною таблицею. У рейтингу вона посідає високе місце, та мені зручно фехтувати з нею. Сунь Івень була в тому поєдинку обережною і чомусь не завдала мені жодного уколу в ногу, як робить це зазвичай.

На доріжці Олена Кривицька (ліворуч) та Фейбі Бежура непримиренні суперниці. А в житті – хороші подруги

Цей двобій був простішим порівняно з попереднім поєдинком проти американки Келлі Херлі. На спільному зборі у Польщі, де ми готувалися до чемпіонату світу, я постійно їй поступалась... У Лейпцигу поєдинок проходив у сфері психології. Тренувальні поразки закарбувалися у моїй підсвідомості, так само, як у Херлі її перемоги. Вона готувалася розбити мене на друзки, як робила це неодноразово. Ця її впевненість, а значить, недоречна розслабленість, зіграла мені на руку.

- Перемога у півфіналі над полькою Євою Неліп не виглядала нереальною. Що не вдалося у тому поєдинку?

- Перерва між чвертьфінальними і півфінальними поєдинками була короткою. Мені забракло часу, аби відпочити і відновитися: у попередніх поєдинках віддала всі сили... Чомусь у Лейпцигу мені здалося, що доречним буде не дотримуватися своєї манери фехтування, а йти вперед, ризикувати. Але концентрація через втому була вже не та. Якби була можливість провести цей двобій ще раз, я би змінила тактику: не бігла б до неї, а «запросила» би до себе, а там зустрічала контратаками.

- А які дії є вашою «коронкою»?

- Фейбі Бежура каже, що мені класно вдаються контратаки (сміється). Буває, уже на розминці відчуваєш, що нічого не вдається: уколи в руку не «горять», контратаки - надто пізно. Тоді працюю на зустрічних атаках... Загалом, не люблю ризикувати. Мені б наважитися на те, що виробляє Макс Хайнцер: кидається стрімголов на суперника! Він такий спонтанний та непередбачуваний. Макс, завдавши уколу, бігає доріжкою, кричить, підігріваючи публіку і себе самого. Його суперників це дратує... А мені його манера фехтування страшенно подобається! Якщо це допомагає перемагати, чому б і ні? Буду виховувати у собі цю хайнцерівську сміливість. І його нахабство. Макс постійно щось шукає, експериментує, а потім знімає це на камеру і викладає у вільний доступ у мережі.

- А у жіночій шпазі є подібний епатажний персонаж?

- Ні, у нас усе скромно й виважено. Щоправда, дівчата під час поєдинків полюбляють покричати. Передусім, француженки, які можуть після завданого уколу не лише поверещати, а й у груди себе побити. Ми часто жартуємо над ними: джунглі кличуть (сміється). Я останнім часом помітила, що з криком викидаються емоції, а значить, потрібні у поєдинку сили. Коли позаду кілька поєдинків плей-оф, я волію фехтувати стримано, аби завершити двобій на свою користь з мінімальними витратами енергії.

- Ви фехтуєте, провокуючи суперниць на помилки. Кого найважче змусити нервувати?

- Найважче з тими, хто незламний духом. До прикладу, італійка Лаура Фьямінго здатна, поступаючись чотирма уколами, за тридцять секунд до завершення двобою наздогнати суперницю і перемогти. З такими опонентками, навіть здобувши перевагу, не розслабишся до останньої секунди... Ніколи не знаєш, чим завершиться поєдинок з олімпійською чемпіонкою Ріо-де-Жанейро Емеше Сас. Усі представниці угорської школи вкрай незручні. Навіть у ближньому двобої знайдуть можливість, як зачепити тебе клинком. Деколи роблять це з неймовірних положень... Сьогодні слабких суперниць не залишилося. Раніше, побачивши, що тобі протистоятиме дівчина з Гонконгу, Тайваню чи Латинської Америки, розслаблялася, дозволяючи собі на доріжці легкий перепочинок. Тепер такого не може бути в принципі.

- Чи може у фехтуванні суперниця бути подругою?

- У нас у команді дружні стосунки. От Бежура поруч на дивані лежить, посміхається. Ми з Фейбі тренуємося в одного тренера і дружимо. Любимо разом ходити в кіно чи на концерти. Та на доріжці забуваємо про те, що подруги, не шкодуємо одна одну. На змаганнях нерідко перетинаємося на доріжці. І я не ображаюся, коли поступаюся Фейбі. Які можуть бути образи? Програла, значить, у той момент була слабшою, отже, треба більше працювати.

На зборах та змаганнях ділимо з нею одну кімнату. За багато років звикли до особливостей в характері одна одної. Я, для прикладу, деколи бурчу, наче стара бабка (сміється). Фейбі ж, коли у неї не той настрій, може різко відповісти. Та ми навчилися на це не зважати. Бежура знає: якщо мені все довкола набридло, я замовкаю. І Фейбі тоді не підходить з дурними запитаннями: «Що з тобою? Чому ти зі мною не розмовляєш? Ти образилася, так?» Фейбі, як сусідка по кімнаті, мене влаштовує цілком і повністю. У нас - ідеальний дует. Ми - як зефір у шоколаді. Або як Чіп і Дейл.

- Ким є ваш наставник Дмитро Рейзлін - диктатором чи дипломатом?

- Дипломатичним диктатором (сміється). Він, як і ми, людина настрою. Коли у нього хороший настрій, я можу пожартувати. Та коли тренер не в гуморі, мій жарт може спровокувати бурю... Коли у мене настрій поганий, тихенько підійде до Фейбі - дізнатися, що трапилося. Або, навпаки, цікавиться у мене, чи все добре у подруги. Сам же підійти й запитати боїться (сміється). Такі вже чоловіки... Він нас любить, за межами залу ставиться наче до рідних доньок. А поруч з доріжкою страшенно хвилюється чи сердиться, коли щось не вдається.

На тренуваннях жодного разу не виганяв мене із залу. Та добряче посваритися ми могли. Усе через найбільший мій недолік - бурчання і звичку перемовлятися. Бовкнути щось, а потім подумати... Ніяк не можу цього позбутися. Миритися першою завжди приходжу я. А як інакше? Тренер і старший, і мудріший.

 

Фото з архіву Олени Кривицької

Автор: Олена Садовник

Джерело: Високий замок