Незадовго до хресних мук і смерті на горі Фавор перед своїми учнями - Петром, Яковом та Іваном - Христос явив свою Божественну славу. Він враз змінив свій образ (преобразився) і апостоли побачили, що «обличчя Його засяяло, наче сонце, а одяг побілів, наче світло».

«...Господи, добре нам тут бути!» - промовив до Ісуса Петро.

Так, з Господом завжди, всюди і всім добре бути, бо лише Він є істинним, найбільшим і спасенним для всіх Добром. Це Добро через порушення першої Заповіді Божої втратили наші прародичі і наслідком їхнього гріхопадіння постало всяке зло і смерть. А щоб повернути людині втрачений рай на землю приходив Спаситель світу - Єдинородний Син Божий. Він усе зробив, щоб кожна людина могла побороти гріх: закликав до покаяння, дав приклад, як жити в праведності та святості, проклав дорогу до повсякденної вічної радості, дав спасенну науку і всі необхідні всесильні святі засоби і запевнив усіх у своїй всемогутній безперервній Божественній допомозі. Та, на жаль, цими всіма безцінними Божими дарами скористалися і врятувалися від гріха не так уже й багато послідовників Христа, а лише праведні та святі. Дивно, що від самого початку їх було найбільше. А далі, згідно зі здоровим глуздом, їх мало би бути дедалі більше і більше, та, на превеликий жаль, їх ставало дедалі менше і менше.

Дивно, бо в інтелектуальному і науково-технічному розвитку, послуговуючись досвідом і досягненнями минулих поколінь, людство піднялося до небувалих висот. А в духовно-моральному - деградувало. Чому так сталося? Чому цей згубний процес триває і досі? Невже досвід і приклад святих, які своїм праведним життям сягали незвіданих небес, звершували чуда і Божою силою переступали закони природи, переходили через поріг життя і смерті, привідкривали завісу в позаматеріальний потойбічний світ, не є важливішим, ніж досягнення всіх земних наук і не вартий наслідування?! Безумовно, беззаперечно і незрівнянно такий досвід важливіший, як вічність важливіша за час, як воскресіння і вічне життя важливіше за коротке земне життя і вічну смерть.

Але дивним є й інше, що сповідники віри в Христа і Його послідовники, які повинні переобразити все людство, не лише не звершили це, але й самі не переобразилися, не змінилися і далі не переображаються. Ось як це потверджує інтерв'ю, яке вперше в історії у 1984 р. одному журналістові дав префект Конгрегації віросповідання кард. Ратцінгер (майб. Папа Римський Бенедикт XVI), аналізуючи витоки небувалої кризи в Католицькій Церкві, він поставив вражаюче точний діагноз: «У мене таке враження, що Церква просто тихенько перестає бути католицькою, хоча безпосередньо ніхто Їй у цьому не відмовляє. Багато хто більше не вірить, що ми маємо справу з Богом даною реальністю. Церква, зокрема, на думку деяких теологів, постає як структура людська, інструмент, створений нами, і який ми, отже, можемо самі безперешкодно перебудувати, виходячи з поточних потреб... Я казав, але ніколи не є зайвим повторити: Церкві, щоб відповісти на потреби людини (суспільства - о. М. М.), потрібна святість, а не менеджмент».

А що сьогодні можна сказати про переображення християн у Церквах в Україні, а через них, про переображення нашого суспільства? На жаль, нічого доброго. За словами відомого соціолога Євгена Головахи, в Україні спостерігається «феномен аморальної більшості». Але ж це - наша катастрофа! Бо, згідно з дослідженнями Інституту соціології НАНУ, «більшість українців готові сказати неправду (і кажуть її - о. М. М.) заради підвищення по кар'єрних сходах, спокуси привласнити чуже і т. д.». А хіба серед них немає християн? Та що там казати, коли і в Церквах серед священнослужителів панує дух мамони, кар'єризму, зверхності, вихваляння, гордині, лицемірства, лукавства, дволикості, облесливості, підступності, черевоугодництва, марнославства, грошолюбства, зловтіхи, хабарництва, крутійства і всякого фальшування. Хто ж тоді може змінити, виховати і переобразити наше суспільство: влада, ЗМІ, митці, освітні заклади і т. д. і врятувати нашу Україну? А Церква (-и)? Лише Вона в першу чергу і найбільшою мірою мала б це робити і, згідно зі своєю місією в духовно-моральному плані, впливати на владу й суспільство, щоби змінити і преобразити його. Та за роки Незалежності Церква сама відійшла на край суспільства і не звершила реальної євангелізації. Вона не протистояла жахливому забрудненню душ людських нечистотами, які безперешкодно всі ці роки шалено переповнювали весь інформаційний простір. Як же тоді можна вберегти, виховати (заховати від гріха і зла) майбутні покоління на засадах високої християнської моралі?! Ремонти старих і зведення нових храмів, відкриття духовних шкіл, катехизація, недільні відправи, храмові свята і найвелелюдніші прощі реально нічого не змінять, якщо наполегливо та якомога частіше не викривати гріхи і всяке поміж нами зло і не закликати до покаяння, переродження і переображення.

Є країни (Греція, Грузія, Польща, Білорусь і т. д.), де Церкви ось уже більше, ніж 20 років надзвичайно дієво впливають на все суспільство і консолідують його. Там, передусім, єпископи, а також професори-богослови і прості священики часто через весь інформаційний простір, а особливо через телебачення, радіо і наживо звертаються з Божим Словом до своїх вірян, нещадно викривають всякі гріхи і зло, зокрема, всеруйнівну корупцію і застерігають усіх від жахливих небезпек нашого часу. Їх можна також часто побачити на зустрічах із професорами і студентами університетів, з військовими і працівниками правоохоронних органів, з лікарями і вчителями тощо. Це і є реальна євангелізація, якої найбільше потребує наш народ.

Натомість, згідно зі словами Папи-емерита Бенедикта XVI, і у нас є надзвичайно дієвий менеджмент. Тобто, управління, адміністрування, чиновництво, бухгалтерія, звітність про кількість охрещених, повінчаних, померлих і обрядопоклоніння, які жодним чином не є ні духовним провідництвом, ні дорогою покаяння, ні боротьбою проти гріха і пристрастей. Та й навіть молитви і Святі Тайни будуть даремними, якщо не буде глибокого усвідомлення своєї гріховності, нечистоти свого серця і постійної боротьби - до звершення молитви і прийняття Святих Тайн - і після них, тому вони ніколи і нікого не приведуть до переображення - до спасіння. А про яке духовне життя можна казати тоді, коли навіть ніхто з єпископів не обмовляється, не хвилюється, не вболіває і не б'є на сполох через порожні храми в неділю (бо коли вони там присутні, людей, як правило, є достатньо, а коли їх немає, то і вірних дуже мало), за дошлюбну чистоту молодих, за розлучених, наркоманів, узалежнених від алкоголю і т. д., кількість яких, на жаль, зростає?

Україна знову в смертельній небезпеці! Необхідно якнайскоріше, не відкладаючи нічого на завтра, всім, кому це під силу: духовним провідникам, інтелектуалам і т. д. консолідувати наше суспільство. Необхідно відкрито викривати всі причини наших криз і бід, щоби їх побороти. А вони походять від духовно-моральної кризи. Отже, найважливіше і вирішальне слово за нашими Церквами, тобто, за їхніми провідниками, які найбільшою мірою відповідальні за духовно-моральний стан у суспільстві. Дорога кожного християнина, який прагне спасіння, пролягає лише через переображення. І лише на цій дорозі може порятуватися весь наш народ і наша держава.

Боже, рятуй нас, Твою і нашу Україну!