Їх усіх уже нема. Усі ці хлопці, про яких йтиме мова, загинули від руки ворога. І цей ворог - Російська Федерація, її політична верхівка, яка взяла на себе відповідальність розпоряджатися чужими долями, але досі боїться визнати присутність своїх військ на території Луганщини та Донеччини.

Волонтери, які по крихтах збирають інформацію про загиблих героїв України, роблять велику справу. Бо кожна смерть сина України - то ще один цвях, забитий у багатотомну справу, відкриту супроти Володимира Путіна та його поплічників.

Ми продовжуємо публікувати спогади, зібрані волонтерами, про бійців, які загинули, захищаючи кордони України від наступу російських військ.

Сергій Смірнов

Сергій Миколайович Смiрнов (позивний «Одеса») народився 29 липня 1980 року, в місті Одеса. Пізніше переїхав та проживав у місті Олешки, Херсонської області.

Мати Сергія виховувала двох синів сама. Виховувала їх справжніми чоловіками. З дитинства хлопець звик допомагати та підтримувати рідних. Дуже рано став дорослим і самодостатнім.

Навчався у середній школі № 14 м. Одеса. Після школи вступив до будівельного технікуму, який успішно закінчив. Захоплювався боротьбою і займався плаванням.

Після навчання у технікумі працював на будівництві. Сотні людей дякували йому за професійно зроблений ремонт.

Дуже любив природу і риболовлю, річки, гори, ліси.

Мріяв на пенсії працювати єгерем.

Сергій був справжнім одеситом із чудовим почуттям гумору, завжди - з позитивним настроєм, а також професіоналом своєї справи.

Був надзвичайно справедливою людиною.

Бойовий шлях розпочав у вересні 2014 року.

6 вересня 2014 року пішов захищати Україну добровольцем.

Приєднався до 43 добровольчого батальйону «Патріот».

6 вересня 2015 року повернувся з війни, до коханої, в рідну оселю. 10 жовтня у них було весілля. «Я була безмежно щасливою нареченою, а пізніше - щасливою дружиною. Ми надихатися не могли на нашу крихітку - синочка. Сергій казав про нього: «Наша радість на старість», - пише дружина.

У 2016 році підписав контракт, аби знову боронити Україну на передових позиціях. Маленькому синові Сергія на той час був один місяць.

Звання - молодший сержант, посада - в. о. командира взводу розвідки 1-ї роти 43-го ОМПБ «Патріот» 53-ї ОМБр.

Під час бойових виходів ніколи докладно не вказував маршрут та місце перебування групи, передбачаючи можливе передавання інформації ворогу. Сергій намагався все прораховувати наперед. Ця відповідальність за життя інших у ньому була закладена з дитинства.

Влітку 2016 року був поранений. Лежав у госпіталі, не сказавши про це дружині жодного слова. Сергій дуже переживав за кохану і «манюню». Переживав, що кохана буде хвилюватись, а допомогти все одно не зможе.

Сергій Смірнов був патріотом України. Пройшов Попасну, Золоте, Зайцеве, Авдіївку, Новгородське, Світлодарську дугу.

Був нагороджений бойовими нагородами.

Загинув 1 травня 2017 року під час виконання бойового завдання поблизу селища Луганське (Світлодарська дуга), Донецької області. Ввечері група українських військових потрапила під потужний обстріл російських найманців. Троє розвідників намагались врятувати пораненого побратима Юрія Малькова. Але не вдалося. У результаті мінометного обстрілу троє військових - Юрій Мальков, Анатолій Біжко та Сергій Смірнов - загинули.

6 травня 2017 року в присутності СММ та ОБСЄ вдалося забрати загиблих та гідно поховати. Поховали Сергія на кладовищі у місті Олешки.

Залишились мати, дружина, син Макар (11 місяців) та син Андрій (19 років).

Олександр Кірієнко

Олександр Вікторович Кірієнко народився 12 квітня 1997 року, в місті Гатне, Київської області. У Гатному й мешкала родина Олександра після його народження. У 2001 році переїхав та мешкав у с. Карпилівка, Козелецького району, Чернігівської області.

Після отримання середньої загальної освіти пішов навчатися до Чернігівського професійно-технічного училища. Здобув фах зварювальника.

16 травня 2016 року призваний на військову службу за контрактом Козелецьким РВК.

Був солдатом навчального центру 169-го НЦ «Десна».

У лютому 2017 року був прикомандирований до складу 72-ї ОМБр та відряджений у зону бойових дій.

Звання - старший сержант.

Загинув 20 квітня 2017 року від розриву ворожої міни на спостережному пункті в місті Авдіївка, Донецької області.

Уламок міни влучив у голову, смерть настала миттєво.

Похований на кладовищі села Карпилівка.

В Олександра залишилася мати.

Василь Ніженський

Василь Петрович Ніженський народився 24 січня 1988 року, в селі Берестівець, Уманського району, Черкаської області. Переїхав та мешкав у місті Умань.

У 2008 році служив у Збройних силах України за контрактом. Був військовослужбовцем 110-ї авіаційної комендатури.

У лютому 2017 року відряджений до 72-ї ОМБр у зону АТО.

Звання - солдат.

За два місяці служби у бригаді встиг добре зарекомендувати себе, знайти хороших друзів.

Воювати пішов, аби захистити від ворожої навали кохану дружину і дитину.

Загинув 20 квітня 2017 року, в м. Авдіївка, на спостережному пункті, від розриву ворожої міни. Противник застосував танки і міномети.

Отримав уламкове поранення, несумісне з життям.

Разом з Василем загинув його побратим Олександр Кірієнко.

Двоє відважних бійців, вірні товариші - обоє були прикомандировані до 72-ї ОМБр. За час, проведений на передовій, хлопці встигли стати друзями, бойовими побратимами.

Поховали Василя Ніженського 23 квітня 2017 року на кладовищі у селі Берестівець. Залишились батьки, дружина та 6-річний син.

Едуард Гриза

Едуард Іванович Гриза народився 17 березня 1996 року, в селі Ясногородка, Єланецького району, Миколаївської області.

Усе життя прожив у своєму рідному невеличкому селі. Закінчив Єланецький професійний аграрний ліцей.

15 грудня 2014 року призваний на військову службу за контрактом Єланецьким РВК.

Служив та воював у зоні АТО. Встиг побувати у таких точках, як Гранітне, Новоселівка, Павлопіль, Донське.

Звання - сержант, посада - тимчасово виконуючий обов'язки командира взводу розвідки.

Незважаючи на свій юний вік, він тимчасово виконував обов'язки командира взводу розвідки. Був сміливим, хоробрим, відважним, завжди готовим до виконання складних та важливих завдань.

Нагороджений пам'ятною відзнакою «Військова розвідка за вільну Україну», медаллю «За жертовність і любов до України».

Загинув 20 квітня 2017 року, поблизу м. Авдіївка.

Едуард отримав поранення, несумісне з життям.

24 квітня бойові побратими, рідні, друзі, учнівська молодь та односельчани, стоячи на колінах, проводжали Героя в останню путь. Поховали Едуарда Гризу з усіма військовими почестями.

Похований на кладовищі в селі Ясногородка.

Павло Смирнов

Павло Юрійович Смирнов народився 8 липня 1989 року, в селі Полуботки, Чернігівської області.

Полуботки - це, щонайбільше, 40 хаток, де кожен знає свого сусіда, знає, чим живе родина, коли разом зустрічаюсь свята та коли всім селом навіки проводжають.

Середню освіту отримав у Халявинській школі. Після закінчення навчання працював у шкільній бібліотеці.

Юнакові було 27 років, коли він пішов на військову службу до Збройних сил України.

6 липня 2015 року був призваний на військову службу за контрактом Чернігівським ОМВК.

Звання - старший солдат, посада - номер обслуговування зенітно-кулеметного відділення 550-ї окремої радіолокаційної роти 138-ї радіотехнічної бригади. Прикомандирований до 72-ї ОМБр.

Служив та захищав Україну поблизу смт. Верхньоторецьке, Ясинуватського району, Донецької області.

22 квітня 2017 року, коли вже стемніло, близько 22:00, Павло отримав важке поранення у живіт (було ушкоджено печінку) через мінометний обстріл позицій проросійськими найманцями.

27-річного солдата встигли довезти до лікарні у Торецьку, але лікарі не змогли його врятувати. Боєць помер від тяжкого поранення.

Помер 22 квітня 2017 року в шпиталі міста Торецьк.

Похований 26 квітня на кладовищі у селі Полуботки. Залишились батьки і молодший брат, який служив разом з Павлом.

Сергій Кобченко

Сергій Геннадійович Кобченко народився 6 червня 1972 року, в місті Канів, Черкаської області.

Вчився у Канівській середній школі № 96. Здобув професійно-технічну освіту в Санкт-Петербурзі (Росія).

Працював на підприємстві «Закордоненерго».

Після роботи щодня йшов на стадіон. Друзі Сергія розповідають: скільки його пам'ятають, стільки він грав у футбол. «Після роботи всі йшли додому, а Сергій - до м'яча».

Із 1990 до 1992 рр. перебував на строковій військовій службі.

25 лютого 2016 року був призваний на військову службу за контрактом до навчального центру «Десна». Тут отримав військово-облікову спеціальність гранатометника. Після військових навчань був прикомандирований до складу 72-ї ОМБр.

Звання - старший сержант, посада - гранатометник 72-ї ОМБр.

«Ми стояли у такому місці на передовій, де занадто близько бив противник. Щодня, щоночі щось подібне відбувалось. А Сергій був чудовим гранатометником. Він готовий був зробити що завгодно, Сергій був не з лякливих...» - згадує Ярослав, побратим Сергія Кобченка.

У результаті обстрілу опорного пункту у промзоні м. Авдіївка отримав уламкові поранення, несумісні з життям. Загинув 25 квітня 2017 року.

Без батька залишилася донька.

27 квітня у Каневі було оголошено жалобу у зв'язку зі загибеллю Сергія Кобченка.

Похований на Алеї Слави центрального кладовища м. Канів.

Іван Мельник

Іван Олександрович Мельник народився 7 липня 1994 року, в місті Хмельницький. Хлопець навчався у загальноосвітній школі № 15 м. Хмельницький.

Пізніше вступив до Хмельницького національного університету. У виші здобув спеціальність та диплом магістра.

З 2006 до 2015 рр. активно займався веслуванням на байдарках і каное. Неодноразово здобував нагороди на чемпіонатах України та області з веслування. Кандидат у майстри спорту.

1 лютого 2016 року пішов на контрактну службу до Збройних сил України. Служив у 383-му окремому полку дистанційно-керованих літальних апаратів у Хмельницькому. Відряджений до 95-ї бригади в зону АТО.

Звання - солдат, посада - командир відділення 95-ї ОДШБр.

Двоюрідний брат загиблого Андрій Сворінь, який разом з Іваном служив у війську, каже, що у зону АТО вони поїхали 28 вересня минулого року, а безпосередньо у «зоні стрільби» відслужили рівно 120 днів.

Загинув 25 квітня 2017 року на взводному опорному пункті поблизу смт. Новгородське, Донецької області.

Загинув як справжній воїн - від ворожої кулі снайпера під час бойового чергування. Йому було лише 23 роки.

Похований на кладовищі Хмельницького. Залишились батьки і сестра.

Джерело: «Літопис UA»