Настала середина останнього літнього місяця - пори, коли чимала кількість українців перебувають все ще у достатньо розслабленому стані. Відпускний (зокрема, перед- чи після-відпускний) настрій, зростаюча кількість на ринках зелені, овочів та фруктів створюють оманливе враження порівняного добробуту.

Але невпинно наближається осінь, а з нею - і ціла купа проблем, які взимку максимально загостряться. І ці проблеми, якими б складними та гострими вони для більшості українців не були, маємо вирішувати. Чи, принаймні, якось на них реагувати.

Можливо, запозичуючи досвід золотих рибок?

Як зимують золоті рибки

Те, що ви, шановні читачі, зараз прочитаєте, може видатися жартом чи веселим розіграшем.

Але серйозно: цю інформацію розповсюдило відоме агентство новин УНН, котре запозичило її в солідному виданні «ВВС Україна» - у розділі новин науки.

З посиланням на доктора Майкла Беренбрінка (Ліверпульський університет), стало відомо, що вченим вдалося встановити: золоті рибки навчилися виживати взимку під кригою за допомогою оригінальної властивості своїх організмів.

Ця властивість полягає в тому, що на кожен етап настання поганих умов навколишнього середовища золоті рибки мають свою біологічну «відповідь», яка допомагає їм ці погані обставини пережити.

Коли озера, де живуть золоті рибки, взимку вкриваються кригою, лід перекриває їм кисень, що загрожує рибкам загибеллю.

Але в процесі еволюції золоті рибки виробили молекулярні механізми, котрі допомагають їм перенести кисневе «голодування» і не загинути.

Механізми спрацьовують так: внаслідок споживання рибками вуглеводів у них в організмі утворюється молочна кислота. Вона для рибок дуже небезпечна, навіть смертельна - якщо її не перетворити в щось інше.

І золоті рибки другим етапом виживання навчилися перетворювати отруйну молочну кислоту на... алкоголь. Потім цей алкоголь рибки можуть вивести через зябра.

Але допоки вони його не вивели, концентрація алкоголю в їхніх організмах є доволі високою. І чим довшим для рибок є період кисневого голодування, тим більшою є концентрація алкоголю в їхніх організмах.

Так і хочеться «олюднити» цю ситуацію і сказати: чим гіршими є для золотих рибок умови їхнього життя, тим в більшому стані алкогольного «сп'яніння» вони перебувають. Причому, не з власної «волі» (якої у них, звісно, нема, принаймні, у людському розумінні), а за допомогою біологічно вироблених і закріплених безумовних рефлексів, які здійснюються за допомогою отих самих молекулярних механізмів.

Хочеш не хочеш, а згадується «філософія» окремих питущих двоногих індивідуумів, котрі своє «кредо» висловлюють прислів'ям: «Зранку випив - увесь день вільний».

Деякі золоті рибки, можна сказати, добряче «закладають» за комір - якби той комір у них був. Але цитований вище доктор М. Беренбрінк із подивом констатує: «Якщо міряти в польових умовах, алкоголь у їхній крові зростає до показника 50 мг на 100 мілілітрів - а це межа для керування авто в Шотландії».

Уявляю собі здивування патрульного поліцейського з якогось фантастичного фільму, якби він зупинив авто, за кермом якого була би п'яна золота рибка.

Жарти жартами, але для теми моєї статті достатньо фіксації факту: алкоголь - крути не крути - деяким особинам у тваринному та людському світах допомагає перетерпіти важкі умови існування.

Від оптимізму до реалізму з песимізмом

Колись, у пору моєї юності, коли панівним у радянському суспільстві був соціальний оптимізм, який цілеспрямовано і штучно підтримувався владою та пропагандою, побутувало переконання, що треба почекати, потерпіти, і буде краще.

Обов'язково. Всім. І суспільству, й окремим громадянам.

Керівник СРСР Микита Хрущов у своєму нереалістичному оптимізмі дійшов до того, що на початку 60-х років ХХ сторіччя назвав 1980 рік роком, коли ми всі разом опинимося в комунізмі, який масова свідомість уявляла омріяним станом вільного задоволення потреб кожного - такий собі земний рай з «молочними ріками серед кисельних берегів».

Відтоді ми пережили багато історичних, соціально-політичних, світоглядно-ідеологічних і всіляких інших бур, революцій, метаморфоз.

На зміну соціальному оптимізму, як панівній формі масової свідомості, прийшли соціальний реалізм вперемішку зі соціальним песимізмом.

Проникливі вже давно бачать, а переважна більшість лише тепер починає здогадуватися, що краще не буде.

Ні завтра, ні післязавтра.

Ні в Європі, ні в Америці. Ні в Азії, ні в Африці з Австралією. Ні в Україні, ні в будь-якій іншій країні світу.

Ні їм, ні їхнім дітям з онуками.

Звичайно, і нині є, і завтра будуть, окремі щасливчики, котрим тепер добре, а потім буде ще краще. Але цей відсоток порівняно невеликий, і чесна його частина утримує свій благополучний стан величезними трудовими зусиллями, котрі вимотують всю душу та енергію. Про нечесну частину тих, хто вибудував свій добробут напівкримінальними чи повністю кримінальними шляхами, казати не будемо. Бог їм суддя і, сподіватимемося, кара Божа не мине злодюг, що розграбували Україну.

Для всіх інших, як прийнято казати, пересічних людей - все значно складніше і драматичніше.

Багатьом нині погано і, можливо, буде ще гірше, зокрема, фатально трагічно.

Багатьом буде по-різному: і тужно, і цікаво, з проблисками перспективи, але складно і дуже складно.

Більшість відчуває: будуть у суспільстві і для них особисто зміни - можливо, якоюсь мірою, на краще, а ще ймовірніше - на гірше.

І ця яскраво виражена синусоїда - від хорошого до поганого і назад - зовсім не схожа на мажорну стрілу, котра на графіку має демонструвати - зліва направо і вгору - постійне зростання разом з покращенням, яке нам невтомно обіцяють політики.

Не буду тут аналізувати більш глобальні європейські та світові контексти, але, скажімо, для українців величезним стресом і крижаним душем виявилися останні роки, пов'язані з війною на їхній землі, втратою величезних територій, розчаруванням у післямайданній владі, тарифно-ціновим шоком при відсутності успішних та видимих кожному реформ, дефіцитом довіри до провідних соціально-політичних інститутів держави, браком політичних сил та лідерів, які б сприймалися як орієнтовані на благо країни і нації, довели б свою відданість Україні і народові тощо.

На сьогодні маємо складний політико-психологічний стан українського суспільства, яке не може надати потужну перевагу та підтримку якійсь політичній партії чи певному політикові.

А це означає, що у випадку продовження такої ситуації (що ймовірно і прогнозовано), внаслідок наступних парламентських виборів (якщо істотно не змінять закон про вибори) матимемо склад Верховної Ради України, подібний до теперішнього.

А внаслідок наступних президентських виборів матимемо главу держави з теперішньої колоди політичних карт: якщо не Порошенка, то Тимошенко, якщо не одного представника олігархату, то іншого - що збереже існуючу політичну хиткість державного управління, коли провладним силам може протистояти майже така сама за впливовістю (об'єднана чи роз'єднана) опозиція, коли під кожне прийняття закону потрібно буде збирати за допомогою «договорняків» необхідну кількість голосів.

Тож не дивно, що багато українців, особливо соціально уразливих, відчувають себе, мов золоті рибки взимку - кисень позитивних зрушень в їхньому житті наглухо перекрито кригою антинародної соціально-економічної політики, в душах більшості народу виробляється отруйна «молочна кислота» песимізму і безнадії.

То де ж вихід?

У символічній чи реальній алкоголізації свого життя?

У такій «алкоголізації», яка допоможе нейтралізувати згубну «молочну кислоту» песимізму, безвір'я та безнадії та перетерпіти період суспільно-політичної крижаної блокади?

Звісно, це - не вихід. Але будемо дивитися правді в очі: більш-менш постійне вживання алкоголю мільйонами наших співвітчизників є не лише народною традицією, а й звичним засобом зняти стрес, розслабитися, хоч на хвильку забути про гнітючу реальність.

Перефразовуючи відомий вислів, скажу: в момент, коли людина, зокрема, й українець, випиває чарку, келих чи бокал, вона сама собі психотерапевт.

Алкоголізація України і світу

Почну не зі символічного, а з буквального. Алкоголь - давній, традиційний і, на жаль, дуже розповсюджений засіб «глушіння» своєї свідомості та душевного болю.

Не маючи реальної можливості змінити на краще особисті обставини і життя своєї родини, чимало осіб «змінюють» його уявно, за допомогою чарки, а точніше - алкоголізації свого психічного життя.

Є й алкоголізація від зворотного - коли у людини нема ні проблем, ні горя, ні почуття приниження тощо. Такі ейфорійно налаштовані особи починають випивати нормальними дозами не з горя, а від задоволення, від бажання розслабитися та добре провести вільний час у добрій компанії. А вже потім, поступово, їх може затягнути вир алкоголізації.

Статистика фіксує постійне зростання споживання алкоголю на душу населення. І, як результат, примноження кількості алкоголіків - хоча б виявлених і поставлених на облік. А скільки невиявлених? А скільки так званих побутових п'яниць, котрі самі себе не вважають алкоголіками (і таку думку поділяють їхні близькі), але котрі постійно випивають у більших чи менших дозах?!

Це тенденція загальноєвропейська, загальносвітова - за винятком мусульманського світу та окремих країн, у яких вдається втримати порівняно прийнятний рівень споживання алкоголю на душу населення.

На жаль, це також і загальноукраїнська тенденція. І вона має тренд до збільшення.

Горілка як міф

Відтоді, коли князь Володимир, згідно з літописом, сказав: «Веселість Русі є питіє...», в українській народній свідомості випивка залишається чимось нормальним, природним, що було, є і буде завжди.

Чимало тем та перлів народної творчості присвячені горілці та способам її вживання. Чого варті лише найменування тих тостів (чарок), які мають питися «правильними» господарями та гостями - «на коня», «стременна» і т. д.

А яскраві назви українських горілок - «первак», «медовуха», «хріновуха», «спотикач» і т. п. - свідчать про поетизацію цього міцного зілля.

Що то за козак, який би не міг випити неймовірну кількість оковитої? Така ситуація і точка зору є «бродячим сюжетом» у вітчизняній літературі.

Відповідних сценок в українських повістях та романах багато, починаючи від «Тараса Бульби» і до сучасності.

Міцно хильнувші, а то й мертво п'яні, козаки (бурсаки, дяки, судейські, чиновні, поміщики, їхня обслуга, селяни, міщани, сучасні городяни тощо) - зображалися і досі зображаються в літературі, піснях, анекдотах, як правило, з незлобивим гумором.

Єдині, хто такого гумору ніколи не розуміли і не розуміють - це дружини, матері та ще діти п'яниць. Бо саме вони повною мірою потерпають від сказу алкоголіків-чоловіків, котрі і вдома знущаються, і з хати виганяють, і зі сокирою навколо хати влаштовують криваві перегони.

Подолати міфологію української горілки і нині є, і на перспективу буде дуже непросто.

Веселе «козакування» у шинку, кафе, ресторані, на природі, вдома, в гостях продовжує зберігати ореол чогось, у цілому, нормального, що можна зрозуміти і пробачити.

Особливо, якщо учасники застілля, що називається, вміють пити.

Культура пиття

Скільки існує в історії людства алкоголь, стільки триває боротьба двох тенденцій його вживання. Назвемо їх по-народному: умінням пити та невмінням пити. Мова йде про культуру чи безкультур'я вживання алкоголю.

Для того, щоб правильно визначити і назвати спосіб вживання алкоголю даною особою в даному місці і часі, існує, як мінімум, 2 критерії: якість та доза.

Якість алкоголю залежить, принаймні, від чотирьох факторів: якості висхідного матеріалу (виноматеріали, коньячні спирти, ячмінь тощо), якості апаратури чи ємностей (наприклад, дубових бочок), способу виготовлення та зберігання.

Ну а з дозою все більш зрозуміло. Хоча й не просто.

Багато що залежить від здатності даного організму «тримати удар» алкоголю. Один може й чимало хильнути, а все ж виглядає тверезим, як скло. Інший дуріє, що називається, понюхавши чарчину.

Має значення і відповідне «тренування».

У романі М. Булгакова «Біла гвардія» є сценка застілля в засніженому Києві часів громадянської війни 1919 року. У застіллі зрілий чоловік, артилерійській штабс-капітан, вправно, одним ковтком, кидає в рот чарку за чаркою. Присутній за столом наївний юний персонаж, звісно, непитущий, на ім'я Ларіосик, спостерігаючи цей застільний «цирк», запитує його: «Як це у вас спритно виходить!» Той, іронічно усміхнувшись, відповідає: «Досягається тренуванням».

Має значення і інтуїтивне відчуття особою, що випиває, своєї «норми».

Відома історична фраза легендарного директора донецької шахти О. Засядька, сказана ним Сталіну, котрий, перевіряючи звинувачення Засядька в алкоголізмі і випробовуючи директора, налив йому третю поспіль склянку горілки.

Гірник, котрий випив перші дві склянки без закуски, накрив третю склянку широкою долонею і твердо відповів: «Засядько норму знає».

Чим надзвичайно сподобався Сталіну, який наклав на анонімку резолюцію: «Засядько норму знає» - і призначив того міністром вугільної промисловості СРСР.

Але не всі з нас «засядьки» - в тому розумінні, що в застіллі своєї норми не відчуваємо і на цьому інколи безчесно ганьбимося.

Тут може втішити хіба що діалектична максима, яка стверджує: пізнати норму можна лише перейшовши її.

Фальсифікат як бомба сповільненої дії

Фальсифікований алкоголь є в усьому світі. Але уряд кожної країни, її правоохоронна система повинні стояти на сторожі народного здоров'я. Зокрема, і через ефективні зусилля у боротьбі з алкогольним фальсифікатом.

Експерт у сфері продовольчих товарів Ростислав Чайківський прокоментував для ЗМІ актуальну ситуацію. Він вказав, що обсяги тіньового ринку алкогольної продукції в нашій країні впродовж останніх декількох років зростають стрімкими темпами, а жодної реальної боротьби з цим явищем, з його точки зору, не відбувається.

І зрозуміло - робить висновок фахівець - що без «дахування» представників правоохоронних органів, податківців та уряду ці тіньові схеми не могли б працювати.

Парадокс цього твердження - і, відповідно, ситуації - в тому, що чим більше зростають обсяги виробництва фальсифікату та тіньовий ринок алкоголю, тим більше втрачає держава.

А ось уряд держави та правоохоронці - якщо вірити Р. Чайківському та іншим експертам - не лише з цим не борються, а, навпаки, зацікавлені в подібному стані речей.

Бо арифметика тут проста - чим менше потрапляє у скарбницю держави, тим більше осідає в кишенях тих чиновників та людей у погонах, які цей бізнес «дахують».

Такі потужні державні органи, як Міністерство фінансів, Мінекономрозвитку і Державна фіскальна служба (ДФС), якщо вірити ЗМІ, не вважають боротьбу з тіньовим ринком алкоголю сферою власної службової відповідальності.

Можливо, ця інформація не повністю відповідає дійсності. Адже, наприклад, кілька тижнів тому саме агенти податкової міліції головного управління ДФС в Тернопільській області разом зі своїми колегами з обласного СБУ та обласною прокуратурою заблокували велику партію спирту - аж 2,5 тис. літрів - який один аж занадто «підприємливий» тернополянин намагався передати своєму спільникові. Та не як-небудь, а по-сучасному - кур'єрською службою постачання. Думаючи, що цю службу не перевіряють.

Щоб оцінити вартість цієї акції для держави, достатньо сказати, що з двох з половиною тисячі літрів неврахованого спирту «умільці» роблять 12 тисяч пляшок фальсифікованої горілки за вражаюче простим рецептом «спирт + вода». А це тягнуло б за собою податкові втрати для держави в сумі більше, ніж триста тисяч гривень.

Не кажучи вже про масований удар по печінках тисяч споживачів такого фальсифікату.

Податкові міліціянти-тернополяни через суд конфіскували, і тим самим вилучили з незаконного обігу контрафактного спирту та алкоголю на вагому суму майже три з половиною мільйона гривень.

Як пожартував мій знайомий - у зв'язку з цією героїчною акцією виникає питання: а хто ж і яким чином у міліції тепер такий обсяг вилученого вип'є? Відповідаючи жартом на жарт, я сказав, що з цим проблем не буде. Адже «закуски» вилучили не менше.

А якщо серйозно, то дійсно, тернопільські податківці вилучили ще й маже на 3 мільйони гривень інших підакцизних товарів - серед них - і харчів.

Так що правоохоронці працюють на державу - а от хто і як, це вже окреме питання.

Не відстали від тернополян і полтавці - кілька днів тому вони, як то кажуть у народі, накрили «мокрим рядном» свого земляка, підпільного фальсифікатора алкоголю.

Той встиг нагнати і підготувати до тіньової реалізації аж 30 тисяч літрів фальсифікату вартістю понад чотири мільйони гривень.

Заодно співробітники полтавських ГУ ДФС, облпрокуратури та СБУ вилучили у фальсифікатора 32 тис. гривень, понад 3 тис. доларів, мікроавтобус та папери, в яких є сліди фіксації незаконних бізнесових оборудок.

Загальний фінансовий «улов» полтавських правоохоронців вагомий - 4,4 млн грн.

Але, незважаючи на подібні успішні дії, експерти вважають, що загальний обсяг фальсифікату такий, що ним буквально «залита» вся Україна. І для здоров'я нації - це бомба сповільненої дії. Фальсифікатори і ті, що їм потурають, не просто споюють народ, а масово підривають стан здоров'я мільйонів.

Адже від фальсифікату ніхто і ніде не застрахований - його можуть подати навіть у ресторані.

Точкові заходи чи система?

Приклади успішної боротьби з фальсифікатом, які наведені вище, досвідчені експерти вважають точковими, епізодичними діями.

За їхніми словами, на гачок правоохоронців потрапляють окремі особи, вибрані на роль цапа-відбувайла. А ось «акул» тіньового ринку алкогольної продукції, нібито, ніхто не наважується чіпати - настільки потужними сумами вони оперують і настільки високими є у них тіньові покровителі серед вищого чиновництва та правоохоронців.

Усі контролюючі служби не працюють так, як потрібно - вважають ті, котрі втаємничені у справи галузі. Вони або заблоковані, або діють заодно з фальсифікаторами, отримуючи частку їхнього прибутку.

У результаті, втрачено контроль за виробництвом та якістю спирту. Експерти кажуть про те, що нині спирт виготовляє ледь не кожен, хто бажає, зокрема, і кустарним способом, відповідно - низької якості.

Цитують анонімні скарги фальсифікаторів, які плачуться, що тепер і фальсифікатом не вигідно займатися, тому що вартість так званого «лівого», тобто, незаконного, саморобного спирту сягає вже 30 гривень - звідси і демпінгові ціни на фальсифіковану горілку, що підриває їхній ринок.

Усі втаємничені в ситуацію сходяться в думці, що системної боротьби з виробництвом та обігом фальсифікованого спирту та алкоголю з боку держави нема.

«Такого ніколи раніше не було», - ось загальна оцінка ситуації.

Акцизи і тінь

Вартість акцизів на алкогольну продукцію є важливим елементом регуляції стану справ на цьому ринку. Більший акциз - більший податок - менше бажаючих його платити і працювати легально - більше тих, хто йде зі своїм виробництвом у «тінь», щоб не платити податок, який зріс.

Тому всі з розумінням, а виробники із задоволенням сприйняли навесні заяву глави уряду В. Гройсмана про те, що акцизи на алкоголь цього року вже не будуть підвищуватися.

Однак, останнім часом з'явилася інформація, що уряд вийшов з ініціативою підвищити акцизи на алкоголь на 11,2% та мінімальні роздрібні ціни на цю «гарячу» продукцію.

Де при цьому був глава цього уряду і що він відчував, коли його слова під час засідання перетворювалися на порожню обіцянку - залишилося невідомим.

За традицією міністерство економічного розвитку та торгівлі (МЕРТ) пояснює цей крок тим, що витрати на виробництво алкоголю уже давно перевищують ціни на нього.

А чому ж МЕРТ і уряд не враховують, що вартість відновлення наших сил та енергії в міжробочий час уже давно і безнадійно відстає від рівня наших зарплат? Що якісне харчування та повноцінний відпочинок є неможливим за ті крихти, котрі нам дають у вигляді зарплат? І що вартість робочої сили у світі значно вища, ніж в Україні - тому й рвуться українці у далекі світи, щоб хоч трохи заробити на себе і родину.

Експерт О. Охріменко прогнозує, що останнє за часом підвищення акцизів може дати потрійне зростання контрафакту і контрабанди на ринку алкоголю - тобто - до 35% збільшення.

І це на тлі того економічно негативного процесу, що легальне виробництво горілки в Україні і так постійно зменшується. Наприклад, за останні три роки воно скоротилося в півтора разу.

Після підвищення акцизів воно прогнозовано скорочуватиметься і надалі.

Такий поінформований експерт, як генеральний директор компанії Eastern Beverage Trading Ольга Івушкіна, стверджує: у період з 2010 до 2016 рр. виробництво легального алкоголю скоротилося з 39 до 16 мільйонів декалітрів. У той час, коли частка тіньового сегменту ринку в цей проміжок часу зросла з 15-20% до 45-59%.

Найбільш гарячі голови вже заявляють, що подібними засобами уряд може загнати у «тінь» ледь не весь ринок виробництва алкоголю в Україні.

Хоча за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, так званий інтегрований індикатор алкогольної потреби в Україні є одним з найгірших в європейському регіоні.

Так що чимало українців уже «запали» на цей хибний спосіб втечі від реальності.

Завершення

У сучасній Україні ситуація з фальсифікованими продуктами - і не лише з алкоголем - дуже тривожна.

	Фальсифікат - смерть у бокалі

Українці добре і вже давно знають, що знайти справжнє вершкове масло, молоко, сметану, м'ясо, ковбасу, помідори, огірки, капусту, кавуни, дині - і ще безліч продуктів - нині складно.

Всіляка підкормка нітратами і тому подібними хімічними засобами боротьби зі шкідниками та стимуляторами росту нині дуже розповсюджена. Тепер і на невеличкому базарі в райцентрі чи селі не часто знайдеш щось натуральне, не перехімічене.

Це ж стосується й алкоголю, насамперед, горілки.

Експерти дають поради, як не купити сурогат, котрий можна побачити і у магазинах.

Звичайно, уважний покупець спробує себе захистити, вдивляючись в акцизну марку, етикетку, кришку пляшки, дозатор, і навіть у ціну алкогольного напою.

Адже, як нас попереджають, чим дешевшою є горілка, тим більшою є ймовірність, що вона може бути фальсифікатом.

Але чому нас не захищають ті служби, які існують на гроші платників податків і повинні за своїми функціями стояти на сторожі нашого здоров'я, створюючи міцну «греблю» перед валом фальсифікату та сурогатів?

Чому уряд та його відповідні підрозділи допустили такий розгул на алкогольному та ширше - продуктовому - ринку країни неймовірної кількості всіляких отруйних підробок?

Адже українці, як ті золоті рибки, змушені масово споживати отруйну «молочну кислоту» підробок, але, на відміну від рибок, не можуть її перетворити на якісний алкоголь, тому що він також дедалі частіше трапляється у вигляді такої собі «молочної кислоти», тобто, фальсифікату, який тяжко б'є по здоров'ю.

Сподіваюся, читач зрозумів: моя стаття не є прославлянням алкоголю як засобу «забутись і заснути», а тривожним дзвоном, котрий приєднується до хору тих голосів, які закликають владу і державу стати на захист вітчизняного споживача, зберегти здоров'я українців. Яке і так добряче підірвано станом післячорнобильської екології і вкрай низькою якістю тих продуктів, напоїв та води, які ми щоденно споживаємо. 

Українцям треба пережити і перетерпіти всі лихоліття, які супроводжують наш історичний шлях. І бажано це робити з ясною головою, випиваючи при нагоді з розумом і ввімкненим самоконтролем.