rss
09/26/2017
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#314

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Репортаж \ Спадкоємиці амазонок. «Невидимий батальйон» жінок у війні проти Росії

Нещодавно у Києві відбувся наразі ще не дуже звичний для України захід: «Жінки про війну: мистецька зустріч «Невидимого Батальйону»».

 

На літньому майданчику Pizza Veterano (закладу, організованого ветеранами війни з Росією) відбулася зустріч із творцями та учасниками фільму «Невидимий батальйон» та просто жінками, котрих так чи інакше доля пов'язала з війною -  Марією Берлінською, Іриною Цілик, Адріаною Сусак, Юлією Матвієнко, Дариною Зубенко, Діаною Макаровою, Тетяною Власовою, Оленою Герасим'юк.

Попри побоювання організаторів, на зустріч прийшло дуже багато людей, на майданчик складно було протиснутися.

Вела захід Світлана Жалніна.

Своїми піснями потішили Lesya Roy та Віктор Жалнін (Motanka).

Пісні передати на сторінках газети тяжко - а от з промовами трохи легше. Всі учасниці заходу вирізнялися однією напрочуд цінною рисою: вмінням говорити правду, якою б вона не була. Особливо тоді, коли та правда є комусь дуже і дуже не вигідною...

Отже, слово учасницям заходу.

Марія Берлінська,  магістр історії,  керівник Центру підтримки аеророзвідки, автор проекту «Невидимий Батальйон»:

 

«З проектом «Невидимий Батальйон» я працюю, як папуга, я постійно повторюю одне і те ж - але я бачу результат, я бачу, як змінюється ставлення до жінок на війні, змінюється законодавство, і якщо треба буде, я повторюватиму це ще 10 років.

  Title

Цей проект почався влітку 2015 року - як соціологічне дослідження і фотопроект. Наша мета була - продемонструвати, з якими проблемами мають справу жінки, котрі йдуть в армію. Нам була цікава мотивація, юридична площина, побутові умови.

Починалося все дуже просто - я сама була добровольцем, і помітила, як жінок у війську, жінок-штурмовиків, снайперок,оформлюють кухарками, швачками. Одна з них тут присутня - Адріана Сусак, котра виконувала весь спектр всієї можливої роботи, була штурмовиком, брала штурмом міста і села Луганщини, мотивувала чоловіків йти вперед, рятувала людям життя, навіть домовлялася за звільнення наших людей з полону - і за документами вона була швачкою.

Це був непоодинокий випадок, і мені стало цікаво, чому так відбувається. Я запросила команду, ми зробили дослідження, з'ясували, що це регулюється законом, передусім - наказами міністерства оборони. Є такий «Тимчасовий перелік штатних посад рядового, сержантського і старшинського складу». Там є два стовпчики - чоловіки і жінки. Чоловіки могли призначатися на всі посади, а жінки - тільки на деякі.

Таким чином у нас жінки в армії не могли бути ні снайперками, ні розвідницями, ні фотографами чи навіть водіями.

Ми почали агітаційну кампанію, цей проект був підтриманий Українським жіночим фондом та структурою ООН-Жінки.

За півроку Міністерством оборони був суттєво розширений перелік посад для жінок - на 63 позиції. Але ще дві третини посад в армії наразі і далі закриті, зокрема - офіцерські посади.

Ще одне питання - освіта. Чи може жінка вступити до військового вузу? Так. Чи може вона вступити на будь-яку спеціальність? Ні.

В результаті жінки втрачали у всьому. Який може бути кар'єрний ріст у швачки?

Чи може вона отримати виплати за бойові? Не може.

Title Title 
 Іра Цілик читає вірші, Алекс Заклецький
фотографує
 Розповідає Марія Берлінська. Автор фото - Alex Zakletsky

 

Чи можуть її нагородити орденом? Складно пояснити, чому швачка отримує орден «За мужність». До слова, з цим орденом ще є окреме питання. В українській мові є великий синонімічний ряд - сміливість, хоробрість, відважність. І якщо нагороджувати жінок за мужність - тоді треба нагороджувати чоловіків за жіночність?

Чому у швачки тяжкі поранення?

За півроку мені і моїй команді вдалося зробити те, чого не вдавалося зробити за попередні 20 років незалежності. Для жінок розширили цей перелік, але не забуваймо, що дві третини посад досі закриті.

Коли я починала проект, мені найвищі чини в МО говорили, мовляв, у вас, Маріє, нічого не вийде, ви нас тут своєю аеророзвідкою вже дістали, а тепер взялися ще й за гендерне.

Але все вийшло, бо суспільство було обурене тим, що жінки, котрі пішли воювати на фронт, мусять за документами числитися якимось швачками.

Головна ідея проекту була дуже проста: ми воюємо з Росією, з агресором, котрий окупував нашу територію. Але наші нормативні документи переписані з російських, ще радянських лекал. Ми намагаємося йти у бік НАТО, прогресивних армій світу, але законодавство у нас те ж саме, що і в країні, з якою ми воюємо.

А найсильніші армії світу насправді комплектуються за одним принципом - принципом професіоналізму.

Я не хочу загнати всіх жінок в армію. Я хочу, щоб в армію прийшли професіонали, і їм нічого не стояло на заваді. Має бути на заваді непрофесіоналізм і низький рівень освіти, корупція. Ні стать, ні родинні зв'язки не мають стояти на заваді.

Під час війни ми маємо мобілізувати наш найкращий ресурс.

Наш фотопроект допоміг донести цю інформацію.

 

Частина цієї стіни зруйнована, але частина - лишилася. Дуже є великий спротив, особливо у силових структурах і в Міністерстві оборони щодо цього проекту. Разом з тим, у МО теж є притомні люди, ми намагаємося з ними співпрацювати.

Зараз ми знімаємо фільм «Невидимий батальйон». Це перше повнометражне кіно, яке вийде на екрани у жовтні. Нас підтримала організація Інтерньюс Нетворк, USAID Україна У-Медіа.

Ми не намагаємося прикрашати і цензурувати наших героїв - ми хочемо показати людей з їхнім болем, їхнім досвідом, такими, якими вони є.

Title Title 
Title
Адріана Сусак на творчому вечорі - і на війні

 

Принагідно хочу подякувати своїм режисеркам - Ірині Цілик, Світлані Ліщинській, Аліні Горловій - та їхнім командам. Я рада, що я вас запросила, і що ми разом працюємо.

Дякую своїй команді - Оксані Іванців, продюсерці проекту,  Оленці Герасим'юк, Маринці Лазаренко - нашій волонтерці, і Світлані Жалніній.

Хочу подякувати кожній з героїнь - у фільмі знімалися Оксана Якубова,  Адріана Сусак, Дарина Зубенко, Олена Білозерська, Юлія Паєвська, Юлія Матвієнко.

Вони знайшли в собі сміливість про це говорити. Повірте, далеко не кожен знаходить сміливість...»

Ну і про сміливість.

Ось ще шматочок з виступу Адріани Сусак, тендітної 29-річної перекладачки невеличкого зросту, котра у травні 2014 року пішла на війну.

 

«Начальник майстерні з пошиву та ремонту речового майна - це я.

Я поїхала добровольцем.

В першу бойову операцію я йшла з балаклавою на обличчі, і мені видали тільки одну гранату, яку наказали... повернути. Я обмотала її скотчем і заховала у бюстгальтер...

Це було звільнення міста Щастя.

Той рік поділив моє життя на три частини. Все, що було до 2014 року, я не пам'ятаю.

За три місяці 2014 року я втратила понад 130 друзів.

Під час зйомок фільму Іра запитала, чи то дійсно були мої друзі. Коли я їхала додому, я рахувала імена, позивні всіх тих, кого я втратила. Я дорахувала до 70 -  і далі не змогла.

Добровольців 2014 року одні вважають героями, інші мародерами. Але у 2014 році інших добровольців у нас не було.

І ми повинні усвідомити, що якби не ті добровольці... Це діти 17-18 років. Це люди з трьома-чотирма вищими освітами. Це колишні зеки, кримінальні авторитети. Це дівчата. Це наркомани. Це бізнесмени. Це еліта. Це така маленька карта України, котра зупинила вороже військо.

5 вересня, у день підписання Мінських угод був наказ здати місто Щастя і відійти до Харківської області. Лінія фронту мала зупинитися в Харкові.

Щоб ви розуміли ситуацію - мені телефонує тато, каже, мовляв, Адріанко, там вже перемир'я. Кажу: «Так, тату, я в касці, в бронику, і я готова до «перемир'я»...

Тоді тікала армія до Харкова - ми з побратимами на мосту стояли з гранатами, щоб не пустити останні три танки до Харкова, і не здати повністю Луганську область.

Добровольців можна сприймати по-різному. Одні кажуть, що вони поїхали за наживою, за славою, зі своїх міркувань.

Але ми маємо усвідомити, що люди, котрі у 2014 році поїхали з Майдану і стали на захист країни - саме вони зупинили цю навалу.

Друге - про жінок на війні.

Я змогла бути в складі штурмової групи, котра йшла першою, і звільнила 11 міст. Ми взяли Луганськ у кільце.  Потім почався Іловайський котел і пішла регулярна армія Росії.

Я не скажу, що це було легко, що я з усім справлялася.

Але я своїми руками витягувала 2-метрових поранених чоловіків з поля бою, на моїх руках помирали люди, я викликала артилерію, я налагоджувала зв'язок. Але найголовніше - я підбадьорювала хлопців, бо коли дівчина йде вперед - навіть у найбоязкіших чоловіків з'являється сміливість. І ось мені сказали: «Мала, нарешті ти стала таким чоловіком, за якого би ти хотіла вийти заміж»...

Це - тільки маленький уривок з величезної кількості непростих монологів і діалогів під час зустрічі. Сподіваємося, надалі ми зможемо познайомити вас із кожною героїнею цього фільму.

Title Title 
 Оксана Якубова Олена Герасим’юк

 

Ці жінки варті нашої величезної поваги і ще більшої вдячності!

Сторінка фільму «Невидимий батальйон» у Фейсбуці: https://www.facebook.com/InvisibleBattalion/

На сторінці можна подивитися тизери фільму, а також відео деяких виступів із зустрічі.

Просимо відгукнутися читачів, котрі хотіли би допомогти із організацією презентації фільму для української діаспори у Чикаго та інших містах США.

Title 
 Співає Lesya Roy

 

 

 

Проект «Невидимий батальйон» здійснюється Institute of gender programmes за підтримки агентства США з міжнародного розвитку через проект USAID Ukraine - USAID Україна У-Медіа, що реалізуться Інтерньюс Нетворк.

 

Фото автора, Олени Максименко
та Alex Zakletsky

Життя на лінії вогню: особливості національного прифронту

Безвіз і відпустка українців

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com