5 серпня 2017 року в столиці відбулися заходи до дня пам'яті жертв Великого терору і у зв'язку з 80-річчям початку так званого Великого терору. Назву цю, запозичену в історика Роберта Конквеста, присвоїли історичному періоду 1937-1938 років.

Саме тоді, під час правління Сталіна та «залізного» наркома внутрішніх справ СРСР Миколи Єжова, різко активізувався і досяг свого піку кривавий вал репресій.

У народі його називали іменем наркома - «Єжовщина», хоча цей жалюгідний виконавець і сам був знищений маховиком, котрим він сіяв смерть на всіх просторах колишнього СРСР.

А справжній автор Великого терору - Йосип Сталін - залишався у тіні і досі декотрими істориками виправдовується - мовляв, то був не Великий терор, а Велика чистка, без котрої, нібито, народи СРСР не перемогли б у Другій світовій (Великій Вітчизняній) війні.

Історики вважають документальним початком «Великого терору» видання оперативного наказу НКВД СРСР № 00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 р., затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 р.

Як бачимо, куркулі, тобто, найбільш хазяйновиті селяни, які мали талант до господарювання на землі, у селі однозначно оголошувалися антирадянськими елементами.

Не потрібен був радянській владі господар на землі, та ще й самостійний, незалежний, одноосібно здатний розвивати своє успішне індивідуальне господарство.

Ось і потрапляли одразу такі найуспішніші господарі у розряд ворогів, котрих чекало одне - репресії. І часто по так званому першому розряду - тобто - розстріл.

Вітчизняні історики вважають, що Великий терор у тодішній Українській РСР змолотив 198 тис. 918 осіб. Близько 65% з них було страчено.

У квітні цього року указом президента України № 75/2017 «Про заходи у зв'язку з 80-ми роковинами Великого терору - масових політичних репресій 1937-1938 років» були заплановані всеохопні заходи - як сказано в документі - «з метою гідного вшанування пам'яті жертв Великого терору - масових політичних репресій 1937-1938 років, донесення до українського суспільства та світової спільноти об'єктивної інформації про злочини, вчинені у XX сторіччі комуністичним тоталітарним режимом на території України, а також сприяння утвердженню в суспільстві ідеалів гуманізму».

5 серпня в Києві відбулися церемонії вшанування жертв того трагічного періоду. Спочатку в Покровській церкві, що на Подолі, була поминальна літургія. Потім відслужили панахиду біля Хреста репресованим.

Опівдні в країні вшанували загиблих хвилиною мовчання. Телеканали припинили на хвилину свої трансляції і запалили свічки пам'яті.

В історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили» в обідню пору також проводилися меморіальні заходи.

А треба ж не забувати, що ледь не кожна область України має свою «Биківню» - місце масового знищення українців усіх національностей.

Отож, пам'ятні заходи прокотяться країною сумним нагадуванням про терор, котрого ніколи не забуде країна.

Однак, хочу з історичного аспекту перейти до сьогодення.

Звичайно, нема ні найменших підстав казати, що в Україні періоду Незалежності був чи міг бути період, хоча б приблизно схожий на Великий терор.

Все-таки, демократичні завоювання українців є значними і, попри всі негаразди, демократичний устрій (хоча й зі значними недоліками) країни поки що ніхто не здатен похитнути.

Терору великого нема. А запитаймо себе - чи нема в житті сучасних українців інших «терорів»? Звичайно, не кривавих, не політичних, але, все-таки, тих, які страшенно тиснуть на психіку, викликають відчуття безсилля, приреченості, породжують почуття жаху - хоча б і початкового?

Думаю, елементи таких «терорів» можемо знайти в різних сферах.

По-перше, це зона, яка зветься АТО, а народом давно уже названа зоною війни.

Як передати трагізм ситуації, коли сотні тисяч, а то й мільйони українців опинилися в ситуації, коли домівка знищена або її доводиться покидати; коли рідні вбиті, поранені чи стали абсолютно чужими за поглядами, коли брат пішов на брата, а син - на батька, коли рідні розсварилися на смерть, не зумівши переконати одне одного в тому, хто нам друг, а хто ворог, до кого йти, а кого сахатися; коли не можна вголос сказати, що любиш батьківщину, рідне слово, рідну пісню...

Як передати трагізм ситуації, коли мільйони українців опинилися в пастці надмірних цін і тарифів, коли старші люди місяцями не можуть собі дозволити м'ясо чи рибу, фрукти чи солодощі, а місцем відпустки роками у них є подвір'я чи город, розпечена задухою міська квартира чи загазовані вулиці міста; коли борги за житлово-комунальні послуги зростають і зростають і уже здаються зашморгом. А олігархічні монополії, котрі постачають ці послуги ЖКГ, починають погрожувати дедалі більшими санкціями, включно до виселення з квартири.

Коли пенсії стають порівняно з цінами дедалі меншими, але й ті можуть забрати...

Крім цих зовнішніх факторів, є і внутрішні.

Як передати трагізм ситуації, коли розумні, виховані, нерідко освічені люди, що з дитинства формувалися на ідеалах доброти, благородства, взаємодопомоги, чесності дедалі частіше зіштовхуються з цинізмом, підлістю, маніпулюванням, розрахунком, намаганням людей знайомих, навіть близьких, використати вас, обвести навколо пальця, обдурити, не відчуваючи ні грама розкаяння.

Отаких малих і середніх факторів побутового, житейського терору можна нараховувати ще і ще. Вони, на жаль є, вони множаться, вони - навколо нас.

І сукупність цих факторів, якими б маленькими вони не здавалися на перший погляд, може для кожного окремого українця - особливо втомленого хворобами, негараздами, травмованого чи навіть надломленого життям - перетворитися в особистий, персональний Великий терор, котрий може стати для нього смертельним.

Медики рахують випадки самогубств, зокрема, і серед молоді, і хитають головами: суїцидів стає більше.

А хто рахує випадки, коли людина вже не надломлена, а повністю зломлена життям і обставинами, формально живе, хоча душа вже відмирає, а то й відмерла?

Тож, будьмо уважними одне до одного. Бережіть себе та близьких. Не допускайте, щоб малий терор для когось став великим.

А жертвам дійсно Великого терору 1937-1938 та інших кривавих років - світла пам'ять і молитва.