Чутки про те, що у пані Кузьмак оселились Роман з мамою, облетіли Пейлос-Хайтс та сусідні околиці штату Іллінойс дуже швидко. Й одразу ж у перший вечір, 8-го травня, друзі та сусіди Пет, заінтриговані появою нових гостей в оселі пані Кузьмак, квапилися познайомитись з родиною Гаврильчаків, а заодно і скуштувати ароматного борщу, який зварила досвідчена господиня пані Катерина.

Роман прибув у США за програмою Revived Soldiers of Ukraine для проходження курсу реабілітації після важкого поранення, яке отримав 12 лютого 2015 року під час бойових дій у районі міста Дебальцеве, на сході України. Цьому передувало тривале лікування спочатку в Дніпропетровській обласній лікарні Мечникова, де Роман переніс операцію з видалення уламків кісток хребта, а потім були й Центральний військовий госпіталь у Києві, й Інститут нейрохірургії ім. А. П. Ромоданова, де йому прооперували хребет та руку. Початкову реабілітацію Роман пройшов у Центральному військовому клінічному госпіталі міста Львів, а згодом зусиллями волонтерів протягом року лікувався у приватному реабілітаційному центрі в Іспанії.

Зараз Роман Гаврильчак проходить курс фізіотерапії в спортивно-оздоровчому комплексі Next Steps у Віллоу Спрінгс, штат Іллінойс. За три місяці в США у нього з’явилось багато друзів та доброзичливців з української діаспори. Всі захоплюються життєрадісністю, оптимізмом та міцною силою волі Романа. А американські сусіди пані Кузьмак ніколи не пропускають можливість, проїжджаючи повз будинок Пет, привітатись та поспілкуватись з її харизматичним гостем. Усіх, без винятку, вражає життєва історія українського героя.
Роман Гаврильчак народився 23 лютого 1984 року, в місті Новояворівськ, Львівської області. Він добре вчився в школі та з дитинства мріяв стати військовим. Після школи, в 2001 році, Роман вступив у Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові на факультет «Автомобілі та автомобільне господарство». Під час навчання завдяки гарному почерку навіть був призначений писарем командира роти.
Після закінчення академії в 2006 році Роман підписав контракт на 5 років військової служби. Спочатку він 2 роки пропрацював заступником командира танкової роти з озброєння, а згодом за рекомендацією керівництва був призначений помічником начальника штабу військової частини з бойової підготовки.
У 2011 році по закінченні контракту Роман Гаврильчак написав рапорт на звільнення та нетривалий час займався підприємницькою діяльністю. Однак, у 2013 році вирішив повернутись до лав Збройних сил України та знову підписав контракт на 5 років строкової служби. Невдовзі його було призначено заступником командира механізованої роти з озброєння.

Під час подій на Майдані Незалежності в листопаді 2013 року 24-а окрема механізована бригада, до якої належав Роман, була приведена в стан повної бойової готовності, однак участь у розгоні людей не брала. А вже наприкінці лютого 2014 року їм була дана команда виїхати до прикордонних зон східної України для запобігання несанкціонованого в’їзду диверсійних та пропагандистських угрупувань з Росії на територію України. Безпосередньо Роман допомагав контролювати транспортний рух на блокпостах у Сумській області. Через постійне переохолодження та захворювання ангіною він пізніше потрапив у військовий госпіталь, де йому видалили інфіковані гланди.
У вересні 2014 року Роман Гаврильчак у складі 2-ї батальйонно-тактичної групи 24-ї ОМБр відбув до зони проведення бойових дій (так зване АТО) у місто Лисичанськ. Там разом з бійцями Національної гвардії України вони утримували злощасний 29-й блокпост – крайній опорний пункт українських військ на трасі Бахмутка.

Після короткої ротації в січні 2015 року Роман знову повернувся у Лисичанськ у складі резервної роти для підсилення підрозділів, що виконували бойове завдання в районі міста Дебальцеве. 11-12 лютого він брав участь в операції з розблокування «Дороги життя» Артемівськ – Дебальцеве, Донецької області. Через сильний обстріл з боку сепаратистів підрозділ Романа був змушений відступити зі села Логвиново в селище Луганське. Оскільки й Луганське було під прицільним обстрілом, було прийняте рішення терміново відступити ввечері 12 лютого ще на кілька кілометрів назад для перегрупування.

Роман, як заступник командира роти з озброєння, керував відрядженням бойових машин з особовим складом, а сам готувався відступати з кількома бійцями в останньому БМП. Під час посадки на машину двоє бійців злякались ворожих снарядів, які несподівано почали падати на відстані 20-30 метрів від їхнього БМП, та побігли сховатись у підвал місцевого магазину. Роман, не задумуючись, наказав військовим зі свого БМП відступати, а сам побіг забрати тих, які сховались у підвалі. Він моментально вийшов на зв’язок з командиром роти, який, на щастя, був неподалік на позашляховику. Роман з побратимами вмить знайшли авто командира, заскочили в кузов та почали швидко рухатись. Але вже через 2 хвилини сталася велика біда – ворожий снаряд потрапив у передню частину позашляховика, і всі на борту отримали поранення різного ступеня тяжкості. У найважчому стані були старший механік-водій Михайло Ляля та Роман.
З того буремного часу минуло вже майже два з половиною року. І хто зна, як би склалась доля Романа Гаврильчака, якби не мама, яка ні на мить не відходила від важкопораненого сина. Неможливо собі уявити, що пережила ця тендітна, терпляча й цілеспрямована жінка. При цьому пані Катерина зберегла оптимізм, допитливість та любов до життя. Вона часто посміхається та жартує, хоч ніхто й не здогадується, якою ціною їй це дається.
У Романа з мамою чудові взаємовідносини. Здається, що син з мамою є одним цілим. Пані Катерина без слів знає, коли синові потрібна допомога та як йому догодити, а той, своєю чергою, нікому так не довіряє, як мамі.

Роман по натурі перфекціоніст. У нього все акуратно поскладане, він завжди коротенько підстрижений та гладенько поголений. Роман не терпить, коли йому в інвалідному візку хоч на сантиметр не так лежить подушка або морщаться штани. У вільний від реабілітації час він склеює різні конструкторні автомоделі. Взагалі, автомобілі є великим захопленням Романа ще зі самого дитинства. Він все про них знає, починаючи від марок та закінчуючи об’ємом двигуна. Пані Катерина пригадує, що після поранення син почав по-справжньому приходити до тями лише після того, коли отримав можливість сідати за кермо власної автівки. Роман також чудово орієнтується на місцевості. Незважаючи на те, що вони з мамою перебувають у Чикаго лише 3 місяці, він уже вивчив багато доріг та автострад і без проблем їздить на реабілітацію за кермом старенького «Мерседеса» з ручною системою управління, який йому дістався завдяки клопотанню пароха української греко-католицької церкви св. Йосифа Обручника в Чикаго о. Миколи Бурядника. Роман – товариський, начитаний, любить пожартувати та подискутувати на різноманітну тематику.

Українська громада Чикаго має за честь прийняти у себе в гостях справжнього патріота, відважного бійця 24-ї ОМБр та просто Людину з великої літери Романа Гаврильчака та бажає йому швидкого і цілковитого одужання.

Наталія Серафим, Чикаго.
Спеціально для «Час і Події»