Нещодавнє соціологічне дослідження іміджу політичних партій провели львівські соціологи і разом з київськими колегами показали результати громадськості.

Локація та учасники

Дослідження провела львівська соціологічна агенція «Фама». Вона ще не входить до пулу провідних соціологічних фірм України, але, судячи з усього, ставить це собі за мету.

Презентація підсумків опитування пройшла у столичному Media Hub на вулиці Омеляновича-Павленка 4/6. Деякі колеги запитували: «А де це?»

Почувши у відповідь: «Та на Суворова», - кивали головами: «А-а-а, зрозуміло».

Столична вулиця на Печерську, яка тривалий час мала ім'я російського полководця 18 сторіччя Олександра Суворова, у Києві добре відома. Але внаслідок декомунізації нещодавно перейменована, і до нової назви ще не встигли звикнути.

Тим більш, що треба визнати: ім'я Омеляновича-Павленка поки що маловідоме навіть медійникам, не кажучи вже про пересічних українців.

	А. Куликов, М. Малачівська, Є. Головаха, Є. Магда

 

Учасниками заходу на запрошення Агенції «Фама» були:

власне господиня Мар'яна Малачівська-Данчак - кандидат соціологічних наук, директор Соціологічної агенції «Фама» котра представила результати дослідження.

І два столичні експерти, які їх прокоментували, два Євгени: Євген Головаха - соціолог, доктор філософських наук, професор; заступник директора з наукових питань Інституту соціології НАН України та Є. Магда - політичний експерт, кандидат політичних наук, доцент НТУУ КПІ імені Ігоря Сікорського, виконавчий директор «Центр суспільних відносин».

Модерував презентацію Андрій Куликов - медіа-експерт, журналіст, радіо- та телеведучий. Широкої популярності він набув на телеканалі ISTV як постійний ведучий політичного шоу «Свобода слова» - однойменного з політ-шоу Савіка Шустера. Але нещодавно А. Куликов полишив телепроект і тепер, здебільшого, працює на радіо.

Партії в Україні

На початку ХХ сторіччя в Україні, котра входила тоді до складу Російської імперії, було декілька партій, і масова свідомість цей факт сприймала як нормальний.

Після того, коли більшовики в 1917 році взяли владу спочатку в Росії, а потім через своїх спільників і в Україні, українцям довелося шість десятиріч звикати до думки, що партія може бути лише одна - комуністична. Що знайшло своє відображення навіть і в Конституції СРСР, де КПРС була проголошена єдиною, а тому і провідною політичною силою суспільства.

На останньому етапі розпаду СРСР, під час так званої горбачовської «перебудови», ознакою нових часів стала, зокрема, і поява інших політичних партій.

Пам'ятаю, з якою цікавістю сприймалася суспільством та з яким ентузіазмом віталася поява і реєстрація Української Республіканської партії, Демократичної партії, Народного Руху України, Соціалістичної партії України, інших політичних первістків політичної демократизації того часу.

Лідери цих нових партій - Левко Лук'яненко, Володимир Яворівський, В'ячеслав Чорновіл, Олександр Мороз, інші були на виду. До їхньої думки прислуховувалися, їх цитували, вони були впливовими фігурами на політичній шахівниці країни, котра на ходу вчилася багатьом азам демократії - зокрема - вчилася і багатопартійності.

Більшість перших партій початку Незалежності стихійно мали позитивний політичний імідж - правда, серед різних груп виборців.

І ніхто тоді спеціально побудовою таких іміджів не займався - професії іміджмейкера тоді практично не існувало в Україні.

Коли ж в незалежній Україні кількість партій перевалила за перший, потім другий, третій десяток - стало ясно: нові політичні утворення перестають бути партіями у первісному значенні цього слова, а стають політичними проектами, створеними або під конкретного політика, або ж, як це не цинічно звучить, на продаж.

Так була продана нікому не відомими засновниками Павлові Лазаренку абсолютно невідома на той час партія «Громада», яка після вливання в неї Лазаренком чималих коштів стала спочатку відомою, а потім і парламентською партією, подолавши прохідний бар'єр до Верховної Ради України (головним чином за рахунок голосів виборців Дніпропетровщини, де П. Лазаренко на той час був губернатором, тобто, керівником обладміністрації).

До прикладу, саме в складі «Громади» вперше отримала депутатський мандат і вийшла на всеукраїнську політичну арену на початку 90-х років минулого сторіччя молода бізнес-вумен із Дніпропетровська Юлія Тимошенко. Саме з «Громади» виокремилася, від Павла Лазаренка відхрестилася, та згодом виросла у самостійну величину і її власна партія - названа нею спочатку БЮТ, а потім і ВО «Батьківщина».

Нині в Україні зареєстровано 352 політичних партії. Вдумайтеся: три з половиною сотні партій! Така неймовірна цифра свідчить про абсурдність ситуації в царині партійного будівництва в країні, де лише п'ять партій зуміли подолати бар'єр і стати парламентськими, утворивши відповідні фракції.

Ще декілька партій представлені у Верховній Раді України або депутатськими групами (до рівня фракцій не вистачило депутатських «багнетів»), або поодинокими нардепами.

Тобто, можна констатувати: в Україні насправді «живих», реальних партій та партійок не більше, ніж десяток. Від сили - півтора десятка.

Усі інші - це віртуальні фантоми. Так, вони зареєстровані Міністерством юстиції, формально існують. Але чим більше партій реєструється в країні, тим меншими за обсягом діяльності, численністю, популярністю вони стають.

І якщо подібні партії спочатку іронічно називали диванними (натякаючи, що весь склад такої «партії» може поміститися на дивані), то саме на цій презентації, про яку пишу, експерт Євген Магда назвав такі «партії» табуретковими. Маючи на увазі, що реально весь склад подібної, триста якоїсь там за рахунком, партії насправді представлено в особі одного ініціатора, який і поміститься якраз на отій уявній табуретці.

Проблема партійного іміджу

Кожна з партій, тим більше, таких, які сподіваються стати помітними політичними гравцями, розуміє одну з базових політичних істин: важливо не стільки бути кимось, скільки здаватися кимось.

І чим краще вдасться здаватися кимось привабливим, тим більше політичних бонусів може отримати така партія у суспільній свідомості а потім і на виборах.

Можна мати цілу мережу первинних партійних організацій по всій країні, чималу кількість членів партії, тратити на це значні кошти, але внаслідок не зовсім вдалого піару, невиразного іміджу та низки інших причин можна при цьому бути маловпливовою та маловідомою партією. Або ж партією, яка в даний момент не подолала прохідний бар'єр до Верховної Ради України і внаслідок цього відкотилася в політичний затінок.

Таке сьогодні трапилося, наприклад, з партією «ВО «Свобода», яка знала кращі часи, була фракцією у Верховній Раді України, а тепер змушена накопичувати сили для нової спроби виходу на авансцену української політики.

А можна створити політичний проект під конкретного лідера, сконцентрувати кошти на потужному піарі, особливо телевізійному, і мати результат, який значно перевищує реальний потенціал даної партії.

Таке «надування» віртуальних партій останніми роками українці бачили, зокрема, на прикладі партії «УДАР» Віталія Кличка, якої насправді не було, як розгалуженої партії, і яка нині розчинилася в складі Блоку Петра Порошенка «Солідарність» (БПП).

Бачать і нині на прикладі «Громадянської ініціативи» Анатолія Гриценка, чи новоутвореної партії «За життя» Вадима Рабиновича, інших подібних - де, окрім харизматичної фігури лідера та значної медіа-активності, більше нічого суттєвого, схожого на реальну партійну діяльність, не проглядається.

Тож проблема іміджу партії як провідного фактору впливу на виборців виходить на перший план політичного життя країни.

Саме це і дослідили львівські соціологи у презентованому опитуванні.

Інформація про дослідження

Агентство «Фама» повідомило, що за результатами дослідження, проведеного у листопаді-грудні 2016 року, було визначено 17 різних характеристик політичних партій, що формують імідж політичних партій (респондентам у формі відкритого запитання було запропоновано охарактеризувати політичні партії або зазначити свої асоціації стосовно політичних сил).

Наступним етапом, що тривав у квітні-травні 2017 року, було визначити перелік партій, яким різною мірою притаманні ці 17 зазначених характеристик (респонденти могли до кожного твердження назвати необмежену кількість політичних сил, або ж жодної з них).

Твердження, які були названі респондентами:

1. Мені близькі ідеї, погляди цієї партії.

2. Їм притаманні нові, конструктивні ідеї щодо розвитку України.

3. Популісти, демагоги.

4. Сприяють реформуванню країни.

5. Захищають інтереси простих людей.

6. Залежать від олігархів та захищають їхні інтереси.

7. Вони борються з корупцією.

8. Вони захищають інтереси Росії.

9. Сприяє відновленню миру в Україні.

10. Здатні навести порядок у країні.

11. Не виправдали надії, розчарували.

12. Сильний та авторитетний лідер.

13. Професійна компетентна команда.

14. Нові обличчя, незаплямовані.

15. Досвідчені політики.

16. Нетутешні, чужі політики.

17. Непогані, але непрохідні до парламенту.

Соціологи агенції «Фама» зазначають: у дослідженні застосовувалась багаторівнева пропорційна стратифікаційна вибірка з квотами на останньому щаблі, обсяг якої становив 2500 респондентів. Похибка репрезентативності вибірки з довірчою ймовірністю 0,954.

Судячи з цієї інформації, вимоги до соціологічного дослідження у даному випадку витримано. А ось чи довіряти кінцевим висновкам - це вже справа читачів.

Загальний погляд на партійний ландшафт України

Українці - народ одночасно і довірливий, і здатний реально дивитися на стан речей. Довірливість у політиці проявлялася у тому, що виборці за минулі два з половиною десятиріччя декілька разів спочатку захоплювалися, а потім розчаровувалися діяльністю тієї чи іншої партії.

Внаслідок цих емоційних коливань рівень скептицизму в масовій політичній свідомості наших співгромадян помітно підвищився.

Це і зафіксувала Агенція «Фама».

Так, 18% опитаних відповіли, що вважають усі, без винятку, вітчизняні партії популістами і демагогами. Ось і маємо майже два десятки відсотків втрачених партіями виборців - адже такі не проголосують за жодну партію. Хіба що в останній момент якась з них все-таки переконає виборця поставити за неї у виборчому бюлетені хрестик. Але більшість з цих 18% все-таки не вдасться переконати - адже вони вже поставили на партії не маленький хрестик, а великий хрест.

Тим більше, що 24% опитаних вважають усі партії залежними від олігархів і тому захисниками саме олігархічних, а не народних інтересів.

Чому ж тут дивуватися, коли вітчизняний виборець ледь не щодня роками чує, що та чи інша партія контролюється то Фірташем, то Коломойським, то Ахметовим, то іншим мультимільйонером, які формально непричетні до діяльності такої партії, але їх олігархічні «вуха» стирчать з-за спин формальних очільників таких партій.

Лише про БПП так не кажуть і то з простої очевидної причини - тому що вона контролюється мультимільйонером і одночасно засновником партії, якій він просто дав своє ім'я, і якому з цієї причини не доводиться ховати свої «вуха».

39% опитаних відповіли, що жодна - підкреслюю - жодна вітчизняна партія - не є захисником інтересів простих громадян.

А 44% переконані, що всі вітчизняні партії з головним соціальним злом сьогодення - корупцією - не борються. Хоча постійно про необхідність боротьби з нею говорять, стрясаючи повітря гучними спічами.

Партії з проблемними іміджем

	Не знаючи, куди подіти гроші, олігархи вкладають їх у партії

 Згідно з презентованим дослідженням, партії різною мірою залежать від олігархів та захищають їхні інтереси. До прикладу, що це робить та сама БПП «Солідарність», переконані 27% опитаних. 14%, тобто, вдвічі менше, вважають, що це властиво Опозиційному блоку. 9%, тобто, втричі менше, думають, що таким грішить і ВО «Батьківщина».

З цих підсумків можна зробити висновок, що опитані вважають найбільш олігархічною партією Блок Петра Порошенка, який у цьому аспекті втричі більш «грішний», ніж партія Юлії Тимошенко. Навіть ахметовський Опоблок має вдвічі менше «олігархічних» балів, ніж БПП.

І це досить дивно. Бо Рінат Ахметов в Україні здавна вважається олігархом № 1, і всім відомо, що він фінансує Опоблок, як раніше фінансував Партію регіонів, з якої Опоблок і «вилупився».

Тож доводиться зробити припущення - чи то опитані вважають тепер Петра Порошенка більшим олігархом, ніж «сам» Р. Ахметов, чи то в дослідженні допущена якась похибка.

Яценюківський «Народний фронт» і Радикальна партія Олега Ляшка у даному дослідженні набрали пристойні 5-6%. Хоча Арсенія Яценюка за часів його перебування на чолі уряду та його оточення постійно підозрювали, що вони продовжують смоктати фінанси за схемами В. Януковича і навіть звинувачували у грабунку держави.

А щодо О. Ляшка, то натяків про фінансування його партії олігархами, зокрема, чи то Ігорем Коломойським, чи то Дмитром Фірташем, також завжди вистачало.

Тим не менше, обидві ці партії, що називається, проскочили і мають достатньо успішний неолігархічний імідж.

Ще менше підозрюють у зв'язках з олігархами партію «За життя» Вадима Рабиновича, хоча сам він давно вже мультимільйонер, правда, не першого вітчизняного ешелону.

Але риторика Вадима Рабиновича, котрий не злазить з телеефірів, є акцентовано популістською, орієнтованою на підкреслену турботу про інтереси простого народу. Що і дає свій позитивний для нього піар-ефект - олігарха В. Рабиновича практично не підозрюють у захисті інтересів олігархії - роблять це лише 3%.

Зовсім мало підозрюють у олігархічних зв'язках «Рух нових сил» Міхеіла Саакашвілі - лише 2% опитаних про це заявили.

І зовсім чистими в даному олігархічному аспекті вважають Об'єднання «Самопоміч» - партія навіть не фігурує у цьому рейтингу.

Відзначаючи такий позитивний для партії Андрія Садового момент, запитаємо себе - це тому, що партія «чиста», чи тому, що досліджували це львівські соціологи? Адже неодноразово подейкували, що в «Самопомочі» можуть бути залучені кошти олігарха І. Коломойського, котрий любить розкладати яйця у різні корзини. І загострю: а чи не пов'язані ці соціологи з А. Садовим чи Об'єднанням «Самопоміч»?

Адже наперед скажу: всі інші показники партії А. Садового також, згідно з даним опитуванням, дуже позитивні. А показники ще однієї партії зі львівським корінням - ВО «Свобода» - незмінно невисокі.

Може це відображає об'єктивну реальність, а, можливо, таку картину створили соціологи тому, що «Свобода» є конкурентом Об'єднання «Самопоміч», а їхній лідер Олег Тягнибок конкурує на політичному полі (і не лише львівському) з Андрієм Садовим?

Припущу, що створення такої дещо «підправленої» картини було б можливим лише за умови, коли б на об'єктивність дослідження вплинули політичні симпатії організаторів дослідження (я вже не кажу про пряме політичне замовлення, якщо таке могло би бути і про що інформації нема.

Зробивши ці застереження, продовжу.

Низка партій названі організаторами дослідження так: «Непогані, але непрохідні до парламенту». Така назва викликає посмішку.

Адже, якщо є непогані партії, значить, мають бути «погані». А це вже зовсім поза межами наукового підходу і коректного понятійного апарату.

Однак, такими «непоганими» соціологи агенції «Фама» вважають ВО «Свобода» - 4%.

Ще три партії, а саме УКРОП (до речі, партія курована, за чутками, І. Коломойським), «Рух нових сил» і «За життя» отримали по 3%, а три останні - «Наш край», «Громадянська позиція» і, як не дивно, «Самопоміч» мають по 2%.

Ще одна ненаукова категорія використана дослідниками - «нетутешні».

	«Нетутешній» М. Саакашвілі

 

Новостворену партію «Рух нових сил» названо «нетутешньою», і за цим показником 47% опитаних зазначили, що такою є саме партія Міхеіла Саакашвілі.

Звучить це смішно.

Нетутешнім за походженням в цій партії є сам лідер Міхеіл Саакашвілі, деякі його грузинські соратники на кшталт екс-заступника генпрокурора України Давида Сакварелідзе, хоча і вони отримали українське громадянство.

А весь основний масив активістів цієї новоствореної політичної сили є питомо українським. Як і вся її проблематика, котра стосується внутрішньо-українських питань.

Партії з позитивним іміджем

За низкою показників у лідери рейтингів позитивного іміджу вийшли, в цілому, згідно з даним дослідженням, дві партії - ВО «Батьківщина» та Об'єднання «Самопоміч». Хоча й деякі інші партії також мають низку виражених позитивних іміджевих рис.

Так, за показником: «Їм притаманні нові, конструктивні ідеї щодо розвитку України» 7 партій отримали наступні результати. «Самопоміч» отримала 9%, «Батьківщина» - 8%, Радикальна партія та БПП по 6%, три партії - «Громадянська позиція» Опоблок та «За життя» - по 5%.

Майже так само розташувалися лідери рейтингу за показником «Вони сприяють реформуванню країни». «Самопоміч» і «Батьківщина» отримали по 9%, БПП - 8%, Радикальна партія Олега Ляшка - 8%, три інші партії - від 3 до 4 відсотків.

Згідно з показником «Сильний та авторитетний лідер», беззаперечне лідерство має «Батьківщина», от­ри­мав­ши 15% і на 6 відсотків випереджаючи БПП, котра посіла за цим показником друге місце.

Це дає підстави прихильникам «Батьківщини» стверджувати, що Юлія Тимошенко є значно сильнішим партійним лідером, ніж Петро Порошенко, хоча той і не посідає офіційної посади глави партії свого імені, але фактично ним є.

Радикальна партія Олега Ляшка та «Самопоміч» отримали по 7%, хо­ча, думаю, Олег Ляшко обуриться та­ким підсумком. Адже він, як лі­дер Радикальної партії, є дійсно хариз­матичною фігурою й одним із провідних політиків України. Хто є лідером «Самопомочі» - це ще питання. Якщо вважати таким навіть Андрія Садового, то він всеодно в масштабах України помітно поступається Ляшкові.

Зразок «чорного» піару, спрямований проти А. Садового, «Самопомочі» і Львова

 Тим більше, після спецоперації «Сміття», яка й була організована, як він сам вважає, київською владою задля його дискретитації як потенційного кандидата в президенти на майбутніх виборах. Та й для дискредитації «Об'єднання Самопоміч» на майбутніх парламентських перегонах як партії, яка, нібито, не змогла реалізувати своє гасло «Візьми і зроби». А фактично постраждали від цієї «спецоперації» Львів та містяни.

Юрій Бойко, Анатолій Гриценко та Вадим Рабинович набрали 4-5% і замикають рейтинг партійних лідерів. Хоча з цієї трійці Вадим Рабинович, зав­дяки інтенсивному щоденному пе­ребуванні в телеефірі, є найбільш попу­лярним. Зате Анатолій Гриценко має більш давню політичну біографію, а небагатослівний і малопопулярний Юрій Бойко тримається завдяки попу­лярності очолюваного ним Опоблоку серед значної частини виборців.

За дуже зобов'язуючим показником «Вони здатні навести порядок у країні» лідером є «Батьківщина» - 9%. На два відсотки менше отримала «Са­мопоміч», а Радикальна партія та БПП «Солідарність» мають по 6%.

Опоблок, «Громадянська позиція» та «За життя» отримали по 4%.

Чи є перекоси?

Як бачимо, наскрізною рисою презентованих результатів опитування є незмінно високі рейтинги Об'єднання «Самопоміч» у позитивних аспектах партійного іміджу і незмінно низькі показники в його негативних аспектах.

Правда, у львівських соціологів все-таки вистачило здорового глузду пропустити вперед за низкою ознак сильну, авторитетну і популярну партію «Батьківщина».

	Політичний довгожитель Ю. Тимошенко у кріслі партійного лідера

Адже, як це не парадоксально звучить, серед названих семи основних партій «Батьківщина» є найбільш класичною партією. Вона зареєстрована й існує як одна з найбільш активних партій України уже достатньо багато років.

За цей час з різних причин політична смерть наздогнала і партію Віктора Ющенка «Наша Україна», і Соціалістичну партію О. Мороза, і Компартію Петра Симоненка, і Селянську партію В. Довганя, і Соцпартію Наталії Вітренко, і партію Юрія Луценка «НУ-НС», і партію Віталія Кличка «УДАР» і Партію регіонів, і низку інших.

У давній політичній кризі перебувають і супер-популярний свого часу Народний Рух України, і ВО «Свобода», і КУН (Конгрес українських націоналістів), деякі інші.

І це я згадую лише ті партії, які свого часу мали представництво у Верховній Раді України, утворювали там парламентські фракції, інколи провідні і навіть домінуючі, які очолювали парламентські комітети та комісії, які мали своє представництво в уряді, а інколи навіть обіймали посади віце-прем'єрів та прем'єрів.

І де ж вони, ці колись потужні та впливові партії?

Як-то кажуть, когось нема, а хтось уже далеко...

А партія Юлії Тимошенко пройшла усі політичні бурі кінця ХХ-го - початку ХХІ сторіч. При цьому міняла назву, програми, керівні склади, тактику - але залишалася на плаву. Передусім тому, що її лідерка, попри всі спади та підйоми в популярності, примудрилася утриматися серед вітчизняних політиків першого ешелону, за ці роки надбала свій електорат - персональний і партійний - поширила свій вплив і первинні парторганізації на всі, без винятку, області і навіть райони України.

Тож не дивно, що за показником «Мені близькі ідеї, погляди цієї партії» «Батьківщина отримала 11%. «Самопоміч» передбачливо сховалася за плечима лідера, але має свої 9% і, не виключено, мріє про майбутній ривок з-за спини лідера.

Радикали з вісьмома відсотками на третьому місці, «Громадянська позиція» має 7%, БПП та Опоблок отримали по 6% і за іронією долі поєдналися, а замикає цей перелік «За життя» з 4 відсотками.

Висновки агенції

Агенція «Фама» таким от чином резюмує підсумки свого дослідження:

«Батьківщина» є однією з найбільш згадуваних політичних сил (як у позитивній, так і негативній конотації), назвали цю партію більше, ніж половина опитаних - 66,2%. Поділяють погляди партії «Батьківщина» 11,1% українців (серед усіх опитаних). Імідж політичної партії «Батьківщина» є суперечливим та містить у своїй структурі як умовно позитивні складові, так і умовно негативні складові. Найбільшу частку (19,4%) у структурі іміджу «Батьківщини» становить досвідченість її політиків, дещо менше у відсотковому плані, але вагомо у структурі іміджу є невиправдані надії та популізм (10,5%), наявність сильного лідера (10,3%) та професійної команди (7,5%). Решта складових іміджу становлять менше, ніж 7% кожна у загальній структурі.

Блок Петра Порошенка «Солідарність» є найбільш згадуваною політичною силою з-поміж інших: 80,1% опитаних зарахували БПП хоча б в одну із запропонованих категорій. Структуру іміджу партії становлять твердження зі, здебільшого, умовно негативною конотацією: невиправдані надії (25,4%), залежність від олігархів та захист їхніх інтересів (16,2%), популізм та демагогія (14,2%). Серед тверджень з позитивною конотацією - досвідченість політиків (11,1%) і наявність сильного лідера (5,5%). Лише 0,9% у структурі іміджу партії становить твердження про те, що БПП захищає інтереси простих людей і 4,1% - що політична сила сприяє відновленню миру в країні. Окрім того, лише 6,1% опитаних вказали, що поділяють ідеї та погляди БПП.

Відповідно до отриманих результатів дослідження, згадують «Громадянську позицію» Анатолія Гриценка 22,1% опитаних, що є одним з найнижчих показників серед вказаних партій. Проте, 10,6% у структурі рейтингу іміджу партії становить те, що партії притаманні нові конструктивні ідеї щодо розвитку країни. Формують імідж партії складові з умовно позитивною конотацією: так, найбільш вагомими його складовими є досвідченість її політиків (11,7%), сприяння реформуванню країни (8,8%) та потенціал навести в ній лад (9,5%), захист інтересів простих людей (7,6%) і сприяння відновленню миру в країні (8,1%).

Партію «За життя!» у своїх відповідях згадали 26,0% опитаних. Ідеї та погляди партії «За життя!» поділяють 4,5% опитаних. «Нові обличчя» в українській політиці становить 11,0% у структурі іміджу партії «За життя!»; 9,8% - притаманність їм нових, конструктивних ідей щодо розвитку України; 8,5% - захист інтересів простих людей; 7,6% - наявність сильного авторитетного лідера.

Оцінку партіям дадуть українці на виборах

Частка згадувань «Народного фронту» серед усіх опитаних - 34,7%, натомість, погляди «Народного фронту» поділяють 0,9% опитаних, що є низьким показником, зважаючи на те, що на попередніх виборах партія отримала найбільше голосів виборців. Політичний образ «Народного фронту» сформовано за чотирма ключовими ознаками, частка яких становить ѕ від усіх запропонованих характеристик: невиправдані надії становлять 27,4% у структурі іміджу партії, досвідчені політики, що були при владі - 20,5%, популізм та демагогія - 18,0%, залежність від олігархів та захист їхніх інтересів - 12,5%.

Про партію Об'єднання «Самопоміч» говорять 38,4% опитаних. Відсотковий розподіл структури іміджу Об'єднання «Самопоміч» є найбільш рівномірним серед основних показників, що її формує. Для Об'єднання «Самопоміч» домінантними складовими політичного іміджу є професійна, компетентна команда партії, яка становить 10,5% у структурі іміджу партії; сприяння реформуванню країни - 10,4%, захист інтересів простих людей - 9,8%, нові обличчя з незаплямованою репутацією - 8,7%, боротьба з корупцією, здатність навести лад у країні - по 8,0%, сильний та авторитетний лідер - 7,8%. Невелику частку у структурі іміджу становлять твердження щодо залежності партії від олігархів (2,3%) та схильність до популізму (2,5%).

Структура політичного іміджу Опозиційного блоку на чверть (26,3%) складається з тверджень щодо захисту партією інтересів Росії. 12,6% представництва іміджевих складників становить залежність від олігархів та захист їхніх інтересів; 11,6% - досвідченість політиків, 8,0% - схильність до популізму та демагогії. Незважаючи на умовно негативну конотацію характеристик, що формують імідж Опозиційного блоку, лише 0,5% вважають партію непрохідною до парламенту. Також політична сила є третьою у рейтингу найчастіше згадуваних партій (60,5%), оскільки поступається лише «Батьківщині» і Блоку Петра Порошенка «Солідарність».

Політичний імідж Радикальної партії Олега Ляшка на чверть складається з популізму та демагогії (22,8%). Серед інших «інгредієнтів» - захист інтересів простих людей (9,2%), наявність сильного авторитетного лідера (8,5%), здатність навести порядок в країні (7,0%), нові конструктивні ідеї щодо розвитку країни (6,8%). Частка респондентів, які назвали Радикальну партію Олега Ляшка, становить 49,3%.

«Рух нових сил» згадується респондентами вдвічі частіше (50,4%), ніж «Свобода» (25,0%), яка була представлена у парламенті. Також 2,4% опитаних вказали цю політичну силу як таку, ідеї та погляди якої вони розділяють. Відповідно до отриманих результатів, у структурі іміджу «Руху нових сил» суттєво домінує твердження про нетутешність партії (46,8%). Решта показників становлять у структурі менше, ніж 7%: досвідченість політиків (6,9%), незаплямованість репутації (5,8%), схильність до популізму (4,9%).

Як зазначалось, партію «Свобода» називають 25,0% учасників опитування, а 3,2% опитаних зазначають, що погляди та ідеї партії є близькими для них. Домінантним елементом у іміджі «Свободи» є досвідченість (14%), «непогана, але непрохідна» (11,1%), популізм (8,1%), невиправдання надій (7,5%), сильний лідер (7,4%).

Українське об'єднання патріотів «УКРОП» обговорюють 15,6% респондентів, а поділяють їхні погляди 1,0% українців. На 1/5 структура іміджу цієї політичної партії складається з «непрохідні до парламенту» (18,6%), на 12,2% «нові обличчям в політиці», на 9,2% - сприяння відновленню миру в країні, на 8,4% - захист інтересів олігархів, на 7,6% - популізм, чужі, нетутешні у політиці (7,7%).

Саме так стисло звучала інформація з вуст директорки агенції «Фама» Мар'яни Малачівської.

Висновок

Будь-які соціологічні дослідження політичних процесів і явищ є цікавими та пізнавальними. Це стосується і презентованого опитування, результати якого дають поживу для порівнянь і висновків не лише для політиків, партійних функціонерів та експертів, але й для читачів.

Однак, реальність висновків можуть підтвердити лише практичні результати виборів будь-якого формату і рівня. Все інше - лише віхи політичного шляху кожної партії або її піар - умілий чи не дуже.